Сьогодні Іван Швая з позивним "Бас" перебуває на фронті в складі 1-ої окремої штурмової роти ДУК "Правий сектор". У 2014 році був волонтером і допомагав бійцям, які в рядах перших стали на захист України. Згодом чоловік і сам поїхав на війну, але вже як доброволець.
Читайте також Все було простріляне, ми були в оточенні, – боєць "Дніпро-1" про пекельну битву за Іловайськ
Волонтерська діяльність
Іван Швая народився на Рівненщині в місті Костополь. До Революції Гідності та під час Майдану займався журналістикою та мав власне інтернет-видання.
Я висвітлював там те, що відбувалося в мене в місті. У Київ їздив, буквально, кілька разів. Коли почалася анексія Криму та перші активності на Донбасі, коли з'явилися блок-пости та формувалася "перша партія добровольців" батальйону Кульчицького, то стало зрозуміло остаточно, що починається війна,
– пригадує доброволець.
Іван Швая допомагав бійцям у 2014 році як волонтер / Фото Аліни Туришин, 24 канал
На той момент, розповідає "Бас", не "включився як боєць, але включився як волонтер". Разом з другом, який має військовий досвід з Югославії, Лівії, та з яким Іван проявляв активну позицію на місцевому Майдані, вони почали шукати бронежилети та інше, щоб забезпечити бійців, які вже поїхали в рядах перших на війну. З'ясувалося, що бронежилетів мало, а якщо і є, то їх кількість – мізерна.
Тоді за добу нам вийшло зібрати 100 тисяч гривень з містечка, де кількість населення – 30 тисяч. Обдзвонили "весь олігархат місцевого розливу", всіх, хто був тоді при владі, та зібрали цю суму. Але де шукати ці бронежилети цивільним людям – це була окрема історія. Адміністрація місцевої влади, а вже прийшли патріотичні сили, знайшла їх у Києві,
– каже чоловік.
У столицю поїхали троє, розповідає боєць. З ними в супровід поїхав також міліціонер в цивільному одязі та зі зброєю, щоб "раптом ніхто не пограбував і народні 100 тисяч не зникли".
Їдемо в Київ. Там нас зустрічають на машині, возять якимись вуличками та привозять до назначеного місця. Я думав, що ми зайдемо в якийсь офіс і будемо говорити. Ми зупиняємось, а перед нами ще одна машина стоїть і прямо з буса нам починають показувати ці бронежилети. Не зрозуміло звідки вони були взяті. Добре, що зі мною був друг, який мав військовий досвід,
– каже чоловік.
У 2014 році Іван Швая був волонтером / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Вартість одного такого бронежилета складала 6 500 гривень. Вже через кілька годин знайшли ті ж самі бронежилети на Майдані.
Через знайомих ми знайшли ті ж самі бронежилети, але вже за 4 200 гривень. Ми вирішили повернутися з грошима назад, розповісти все людям і купити їх через військових, бо хтось на місці просто заробляв гроші,
– додає чоловік.
Іван Швая каже, що біля його рідного міста є "Рівненький полігон", куди волонтери їздили та завозили хлопцям майно, інструменти, одяг.
"Що там тільки не треба було – з елементарного, що мало б бути в ЗСУ. І того всього не було. Це був просто жах. Зрозуміло, що добровольчі формування відіграли одну з ключових ролей у тому, щоб призупинити хоча б все на тій лінії розмежування, що є зараз", – зазначає він.
Поїздка в Дебальцеве
Поїздка в Дебальцеве в грудні 2014 року запам'яталася Івану тим, як разом з другом вони зібрали буржуйки, харчі та поїхали на білому бусі "завезти армійцям все добро".
"По дорозі зупинялися на блок-постах, відвантажували щось хлопцям, заїжджали на ще якісь позиції. До Дебальцевого дісталися близько 15:30 дня. Ми заїжджали, а з правого боку була колишня піцерія, яку переробили в "пункт прийняття волонтерського добра". Як нам сказали, на той час там всі волонтери розвантажувалися, а потім бійці самі між собою розподіляли, кому що треба", – розповідає "Бас".
Читайте також Герої вмирають, і дуже швидко: історія війни у фото репортера Андрія Дубчака
Розвантажуючи машину, раптом на вулиці все почало "ставати живішим, людей стало більше, машини почали пролітати".
Прибігає хтось з керівництва і починає на нас кричати. Ми нічого не розуміємо, питаємо, що таке. А він каже: "Ви тут стали, розвантажуєте, а наступне перехрестя вже сепаратистське. Зараз починає темніти, вже четверта година і почнеться стрільба, а ви на білому бусі стали",
– пригадав доброволець.
Добровольчі формування відіграли одну з ключових ролей у війні / Фото з фейсбуку Івана Швая
Частина Дебальцевого вже була захоплена, пригадує чоловік. Повертаючись, на дорозі в сторону Бахмута був величезний затор з автомобілів.
Нас супроводжувала машина парамедиків. Вони їхали перед нами й включили сирену. Так ми намагалися обігнати всю колону, яка стояла. І навіть нас не пропустили, попри сигнали вогнів, бо там була аварія. А ми стоїмо і розуміємо, що ми виїхали з Дебальцевого, де зараз починається "двіжуха", і якщо це сюди прилетить, то і військові, і цивільні можуть постраждати. Це був якийсь дивний момент,
– додає "Бас".
Розумів, що потрібно міняти людей, які поранені або загиблі
Іван Швая пригадує, як подався у військкомат і записався у добровольці. Але його не взяли. Чоловік почав волонтерити, щоб "робити свій внесок для перемоги". Пригадує, що коли привезли першого загиблого у рідне місто з Луганського аеропорту в серпні 2014 року, – це стало переломним моментом.
У мене була ще мала донька і я пообіцяв собі, якщо війна буде тривати, коли доньці буде 3 роки, то я поїду на війну. Якраз їй виповнилося 3 роки – я підписував контракт. Я розумів, що своєю волонтерською діяльністю я роблю щось для тієї ж перемоги. А потім у 2016 році стримувальних факторів ставало все менше,
– додає боєць.
Актуально "Їх нічого не спиняє", – інтерв'ю з легендарним командиром "Да Вінчі" про загострення на Донбасі
Чоловік розповідає, що розумів, що "потрібно міняти тих людей, які поранені або загиблі. Тому було розуміння, що вже прийшов час закрити очі на всі особисті моменти і йти на війну".
Я звернувся до командира регіонального батальйону "Правого сектору" Водяного і кажу: "Давайте, на війноньку". Він мені допоміг і я приїхав в групу "Правого сектору" на Світлодарську дугу. Там підписав контракт у 54-ту бригаду. Звідти зі скандалами та голодуваннями переходили у "Донбас-Україна",
– розповідає чоловік.
Пішов на війну, бо потрібно було міняти поранених або загиблих / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Бійці підписали контракт до "кінця особливого періоду". Як зауважив Іван, на той час так називалося АТО – особливим періодом.
Коли він закінчиться, цей особливий період, – ніхто не знав. Всі на той час думали, що ми готові бути до кінця на цьому контракті, до фіналу, коли ця війна закінчиться. Але в ЗСУ, на жаль, є багато непорозумінь, якихось дивних речей. Ми не готові так воювати, як від нас цього вимагали на той час,
– додає "Бас".
Колектив, який голодував під час переходу / Фото з особистого архіву Івана Швая
Тому, каже чоловік, як тільки з'явився наказ про те, що люди, які підписали контракт "до особливого періоду" і відслужили 24 місяці, можуть розірвати його. Тоді бійці одразу й почали розривати.
Збройні сили, як не крути, це наступна частина політики. Будь-яка політика, якщо вона не має політичного та дипломатичного впливів, то наступний крок – силовий. Відповідно, наша політична влада не має тієї волі, щоб дійсно робити якісний силовий вплив на ті чи інші ситуації,
– каже доброволець.
Він зазначає, що коли по бійцях "щось прилітає, щось стріляє, а є команди "не стріляти, а просто спостерігати", то всі ці речі – неприйнятні". При цьому, каже чоловік, чимало було конфліктних ситуацій. Зокрема, коли командування, користуючись статутом, висуває претензії до бійців, виносить догани через те, що боєць зробив щось не те.
Однак, коли військовий вимагає за статусом щось в командування, бо воно теж має зобов'язання перед бійцями, то на все це "закриваються очі", вони його ігнорують. Тоді, коли їм зручно, – вони користуються ним, а коли ні – то просто про нього забувають,
– розповідає чоловік.
Коли по позиціях військових ЗСУ йде прицільний вогонь, будь-який боєць, який перебуває на цій позиції, має повне право, відповідно до закону "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" відкривати вогонь у відповідь для збереження власного життя та військовослужбовців, які є поруч, додає боєць.
Загиблі 1-ої окремої штурмової роти ДУК "Правий сектор" / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Але всі про цю статтю забувають, замовчують, забивають і так далі. І починається політичне керування: "стріляти, не стріляти". Що це таке?
– не розуміє "Бас".
За його словами, на війні є певні речі, які вимагають хитрощів. І в певних моментах ці короткочасні перемир'я "потрібні для якихось маневрів. Але виключно як хитрість для того, щоб зробити собі щось на вигоду".
Але коли це просто нав'язано твоїм опонентом – перемир'я, яке в принципі відсутнє. За той час, поки я на війні, реальне практичне застосування перемир'я триває не більше двох тижнів, не більше. Скільки б не було цих офіційних проголошень, максимум – два тижні, а далі починається знову. Регулярно двохсоті, трьохсоті,
– розповідає чоловік.
Хлопці з одним автоматом на п'ятьох виїжджали в бій
За словами Івана Швая, саме добровольці зіграли суттєву роль у 2014 році. Одну з ключових. Це не були злагоджені підрозділи, які якісно та як фахівці виконували свою задачу. Це був хаотичний натовп, але це був мотивований натовп.
Ці люди розуміли для чого вони в цей натовп йдуть і що вони тут будуть робити. Коли хлопці з одним автоматом на п'ятьох виїжджали в бій і казали, що "трофейну зброю знайдуть по дорозі". У більшості це і була трофейна зброя,
– додає "Бас".
Бійці з одним автоматом на п'ятьох виїжджали в бій / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Стан Збройних сил на той момент, каже боєць, був "катастрофічний, адже були розграбовані та порізані частини, а техніка – занедбана".
Навіть ті люди, які йшли не в добровольчі формування, а саме в ЗСУ – приходили туди, їм дали якусь форму і все. А далі чим воювати, якщо техніки немає?
– додає чоловік.
Ворожа позиція та полонені
Іван Швая пригадує, як у складі 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" у травні 2018 року мав провести масштабну операцію по взяттю кількох позицій, але вона, на жаль, ще була скасована до її початку. Однак, люди готувалися та були налаштовані щось зробити.
"До нас звернувся один з офіцерів з керівництва батальйону й сказав, що є варіант операції – зайти на ворожу позицію, яка була не зручна для нас, бо їхня поведінка була незрозумілою. Ми знали, наприклад, як поводяться інші позиції, як вони будуть реагувати на наші дії, як вони можуть працювати. А ця позиція була непередбачувана, захотіли – постріляли, не захотіли – не стріляли, то вони там є, то їх там немає", – розповідає боєць.
Було вирішено, що четверо українських бійців "мають відвідати цю позицію". Вони проповзли кілометр між ворожими позиціями та зайшли з тилу.
Ми повзли та в якийсь момент треба було зупинитися, щоб старший групи оглянув маршрут. Я повернув голову – там був захід сонця. Буквально пів метра від мого обличчя стояло сухе стебло рослини й на ньому були залишки осиного кубла. Я так на все це дивився. Це було кілька секунд, а мені здавалося, що це лічені хвилини. Я не знаю чому, але саме цей момент чомусь згадується з війни,
– пригадує "Бас".
Бійці проповзли кілометр між ворожими позиціями та зайшли з тилу / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Трьох взяли в полон і згодом передали в СБУ. Ще одного, який чинив спротив, українські бійці ліквідували.
Вони зрозуміли, хто ми і для чого. Як потім ми з'ясували, це був старший на позиції цих сепаратистів і він був росіянином. Він стояв з автоматом та вдарив нашого бійця. Це було як у кіно, бо, падаючи в яму, прямо в падінні наш боєць вистрілює і вбиває,
– каже "Бас".
Захисник додає, що "якщо українці візьмуть проукраїнський вектор і будуть контролювати свою територію за власними правилами, то з українцями будуть говорити так само, як зі стороною сили. А не так, що ми то під Росією, то під Європою, то під США".
"Я вірю в те, що ми можемо відвоювати ту територію, яка була з 1991 року. Можна вести дискусії про Кубань та згадувати історичні карти, але те, що ми можемо відвоювати свою територію – я вірю. Питання в політичній волі", – каже доброволець.
На початку військової служби, розповідає чоловік, у цивільне життя повертався на кілька місяців, а зараз – на кілька тижнів. На його думку, українське населення – пасивне і так завжди було у всі війни. Але як населенню показують війну, так воно її й відчуває.
Якщо в Другій світовій війні люди чули з гучномовців на стовпах, від військкомату і листування, то зараз щоденно стільки інформації в людей, а про війну якось зовсім не чути. Ранкове зведення, яке хтось дивиться, а хто? Відсоток, який займається цією ж самою війною: волонтери, активісти. Більше нікому воно і не потрібне,
– каже "Бас".
Як виховувати молодь
Іван Швая каже, що "не знає, чи готові українці прийняти націократію, хоча б її частину." За його словами, у дитячих садочках і школах викладають російською мовою, розповідають дітям про те, що у нас не війна, а громадянська війна або збройний конфлікт.
Українці, каже боєць, досі перебувають в російському інформаційному полі. Поки всі ці речі на всіх рівнях не будуть змінюватися – то ми "не зможемо виховувати масово дітей з розумінням незалежної України, якою вона повинна бути, що таке національні цінності і як їх варто берегти, поважати".
Яка ціна вашого мирного неба?
"Є просто моральний обов'язок перед країною, в якій ти живеш"
Я з тих людей, які бачать мирне небо над самостійною і сильною державою, каже Іван. А це потребує відповідних зусиль. У разі якоїсь військової агресії з того чи іншого боку це також, на жаль, потребує жертв. Якщо це масштабна агресія – потребує великих жертв.
Населення України не готове жертвувати собою заради країни. На жаль, ми спостерігаємо за тим, що люди готові перекладати провину у війні на олігархів, відповідно нехай вони там воюють; готові перекладати обов'язок захищати цю країну виключно на військових, але забувають про те, що є, наприклад, 65 стаття Конституції України. Є просто моральний обов'язок перед країною, в якій ти живеш, навчаєшся, працюєш, твориш своє майбутнє і своїх дітей,
– каже доброволець.
"Є просто моральний обов'язок перед країною" / Фото Аліни Туришин, 24 канал
Війна, каже доброволець, потребує жертв. Однак, це не означає, що "ми повинні всіх пустити під кулі, спустити більше крові, й тоді ми всі станемо єдині духом та свідомими. Це означає, що ми повинні бути готовими до того, що нам доведеться десь гинути, десь ставати пораненими, людьми з інвалідністю, але це у випадку, якщо ворог дійсно буде сильний. Але ми один за одного повинні стати. Якщо ні, то в нас будуть анексувати території, віджимати їх".
І зараз мова не тільки про Росію, а про всіх сусідів, які дивляться на Україну як на "ласий шмат". Вони думають, що ми слабкі, що наше суспільство – розділене, що населення нашої країни не готове одностайно стати, відбити ворога й далі продовжити жити в цій країні під мирним небом,
– наголосив "Бас".
Чоловік каже, що більшість сильних держав пережили військові конфлікти. І завдяки тому, що "в певний історичний момент вони не здалися ворогу, а відбивалися до останнього, займалися партизанством, творили революції – відстояли свої території. Через це, каже боєць, зараз з ними рахуються на міжнародній арені. І вони створюють у своїх державах ту політику, яку вони хочуть. Решта ж вимушені погоджуватися на ту політику, яку їм нав'язують ззовні.