Москва хоче перетворити Лукашенка на Кадирова, – інтерв'ю з білоруським опозиціонером

Він був одним з перших політв'язнів у Білорусі після розпаду СРСР. У 1989 році став членом Білоруського народного фронту та займався питаннями екології та наслідків Чорнобильської катастрофи. Неодноразово звинувачувався в порушенні громадського порядку через проведення акцій проти Лукашенка та інтеграції Білорусі з Росією.

До теми "Тренд на політв’язнів та катування": роковини початку репресій Лукашенка

"У Білорусі дві катастрофи – Чорнобиль та Лукашенко"

Лукашенко на посаді президента вже 27 років. Після розпаду СРСР Ви стали одним з перших білоруських політв'язнів. У чому вас звинувачували?

Кожен рік при Лукашенку – це страшна трагедія для білоруського народу. Акції в 1996 році: "День волі", "Чорнобильський шлях" стали основою для кримінальної справи. Ще тоді під час акції лунав лозунг "Білорусь має дві катастрофи – Чорнобиль та Лукашенко".

Затримали мене одразу після закінчення "Чорнобильського шляху" у Мінську. Я, як і всі інші керівники Білоруського народного фронту (БНФ), об’явили голодування. Правду там написали тільки одну після того, як я потрапив у шпиталь. Все це викликано не тільки голодуванням, а й поганим харчуванням на волі. Просто не встигав їсти.

Спочатку нас закинули на Акрестіна. Тільки тоді я зрозумів, що є така установа. Я сидів разом з українцями, бо так сталося, що на "Чорнобильський шлях" у 1996 році приїхали УНА-УНСО. І я їх всіх побачив. Акція була у п’ятницю. Всі мої співкамерники думали, що нас відпустять до понеділка, такий шанс був.

З нами був Сергій Потапов з Харкова. Він найбільше нарікав на те, що не розповів жінці своїй, що поїхав у Мінськ і буде йому кепсько у сім’ї за те, що тут застряг. Його жінка потім приїжджала і передавала передачки. Зараз Сергія вже немає, як і більшість тих "унсовців", які проходили по тій кримінальній справі в 1996 році.

В найближчий понеділок мене незаконно перевели в СІЗО. А там мали відправити у реанімацію. Лікарня була одна, в тюрмі, якої сьогодні у Міньку вже немає. Мене три доби відкачували у реанімації. Мене незаконно затримали, незаконно і випустили – роль зіграв збіг обставин.

У Росії тоді відбувалися вибори. Для Бориса Єльцина вони були важкими. Керівництво "Білоруського народного фронту" виїхало в Польщу, де поляки запропонували звернутися до Сергія Ковальова. Ковальов запропонував вести перемовини з Єльциним за політв’язнів у Мінську.

Лукашенко умови Москви не виконав. Ми не були звільнені та стався невеликий скандал. Лукашенка змусили й мене просто викинули з тюрми. Така моя історія 1996 року. У мене міцно був відбитий лівий плечовий нерв. До такої степені, що стояло питання, чи буде функціонувати рука.

Вам відбили її?

Дубинками. Так.

В якій останній акції в Білорусі ви брали участь?

Це була цікава акція 29 грудня 2019 року – п’ята акція проти так званого поглиблення інтеграції між Білоруссю і Росією. Наприкінці 2019 року ми вивозили в Мінськ людей з антиімперськими лозунгами всупереч так званої глибокої інтеграції. Цю акцію запропонував провести Павло Северинець – один з лідерів білоруської опозиції, який зараз знаходиться також у неволі.

Акція проти інтеграції Білорусі з Росією, Мінськ, 29 грудня 2019 року / Фото: "Радыё Свабода"

Але на пресконференцію, де мали про цю акцію розповідати, не дійшли ані Северинець, якому дали 15 діб, ані співголова Руху солідарності "Разам" Олена Толстая, ані я, бо затримали. Так сталося, що в мене був ефір у "Белсат". Я закликав людей виходити на центральну площу Мінська, тому що Білорусь не продається. Мені вдалося провести акцію. Людей було мало, але вони виходили, бо Росія – наш ворог.

Якби білоруси у 2019 році розуміли, що їм загрожує втрата незалежності, то на цих акціях було б більше людні. Там ще є один вельми неприємний аспект – перераховували людей, які приходили. Це робили ті структури, які сьогодні говорять про кількість політв’язнів.