Серед них міський голова Львова Андрій Садовий, народний депутат Дмитро Добродомов та відомий журналіст-розслідувач Дмитро Гнап, які підтримали Анатолія Гриценка. На користь чинного Президента Петра Порошенка зняв свою кандидатуру полковник Сергій Кривонос, а екс-регіонал Євгеній Мураєв підтримав президентські амбіції колеги з "біло-блакитного" табору Олександра Вілкула.
Читайте також: ЦВК відхилила спостерігачів від РФ на президентських виборах
Авторитарний стає єдиним демократичним
Ідея висунення єдиного кандидата від табору демократичної опозиції виникла задовго до офіційного старту виборчої кампанії. Її ініціатором був сам Анатолій Гриценко, який закликав Андрія Садового та Святослава Вакарчука з ним об'єднатись. Однак, мер Львова довго не відповідав взаємністю на пропозиції політичного союзу, а відповідне рішення прийняв лише 1 березня. Дмитро Гнап дотримався свого слова і долучився до підтримки Гриценка одразу після рішення лідера Самопомочі. 7 березня до них приєднався ще один представник Львова у президентських перегонах – народний депутат Дмитро Добродомов.
Андрій Садовий, Анатолій Гриценко, Дмитро Гнап
У питанні зовнішньополітичного курсу держави програма Гриценка найбільш близька до ідей Дмитра Гнапа. Особливо в частині геополітичного вектору держави, адже про вступ до ЄС чи НАТО в їхніх програмах немає жодного слова. Натомість Добродомов та Садовий були куди відвертіші у своїх намірах і заявляли про прагнення набути повноцінного членства у ЄС та НАТО.
Дмитро Добродомов та Анатолій Гриценко
Гриценко і його теперішні соратники, окрім Гнапа, займають жорстку позицію щодо повернення окупованих територій без будь-яких поступок агресору у питанні окупованих Криму і Донбасу. Найбільш виразним у цьому питанні є Андрій Садовий, який відзначає: "...окуповані території ми зможемо повернути собі лише тоді, коли виграємо війну із Росією. Росія їх окупувала, і лише в Росії ми можемо їх забрати". На відміну від них, Дмитро Гнап лише скромно дублює обіцянку Петра Порошенка у виборчій кампанії 2014 року обіцяючи:
Пріоритетом для мене стануть політична та дипломатична боротьба за повернення тимчасово окупованого Криму...
Дмитро Гнап виділяється з-поміж інших союзників відсутністю позиції щодо розвитку Збройних Сил та обмежується лише запозиченою у програмі Порошенка зразка 2014 року фразою: "зобов'язуюсь затвердити нову воєнну доктрину, яка відповідає сучасним військовим загрозам та дозволить дати гідну відсіч військовій агресії проти України".
Натомість інші учасники об'єднання обіцяють будувати сильну контрактну армію.
Армія буде оснащеною, а Державне оборонне замовлення стане інструментом розвитку фундаментальної науки і проривних технологій,
– пише Гриценко.
У сфері розподілу повноважень між гілками влади погляди Гриценка і трьох екс-кандидатів, які знялись на його користь, суттєво розходяться. Хоча й він цього прямо не згадує у програмі, але його прихильність до режиму "освіченого авторитаризму" відома широкому загалу.
В той же час екс-кандидати, які підтримали Гриценка, є куди більш демократичними. Наприклад, Добродомов хотів обмежити право обиратися до Верховної Ради не більше ніж на два терміни, а Садовий значну частину своєї програми приділив питанню децентралізації, яка суперечить накопиченню повноти влади в одних руках при авторитаризмі. Гнап обіцяв виборцям стати "гарантом збереження парламентсько-президентської форми правління...".
Гриценко обіцяє країні нову виборчу систему, але не каже, якою вона буде. Всі три кандидати, які знялись на його користь, вважають, що депутатів до Верховної Ради потрібно обирати за пропорційною системою з відкритими списками. Крім цього, Садовий і Добродомов хочуть скоротити кількість депутатів з 450 до 300, але не відомо, чи підтримує цю ідею єдиний демократичний кандидат.
Майже ідентичними були позиції всіх кандидатів у сфері боротьби з корупцією. Вони обіцяють очистити державну службу від корупціонерів, забезпечити незалежне слідство та правосуддя, провести дерегуляцію.
Читайте також: Хто з кандидатів та скільки заплатив за рекламу на Facebook: цифри вражають
Попри те, що в програмах Гриценка та його нових союзників є спільні ідеї, їхнє об'єднання все одно більше схоже на ситуативний союз, ніж на програмну злуку. Підтверджує таку думку те, що принципи об'єднання обговорювались вже після зняття кандидатур. Навіть після гучної обіцянки Садового прописати "дуже важливі принципи стосовно оборони і безпеки нашої держави, боротьби з корупцією, окупованих територій, чистоти кадрової політики…", Угода про об'єднання з Гриценком містить лише одну вимогу – бути чесним.
Війна чи "холодний" мир?
29 січня, оголошуючи свою участь у президентській кампанії, Петро Порошенко заявив:
Звичайно, нам потрібен мир з Росією. Холодний, але мир. Люди втомилися від війни...
Своє продовження такі пацифістські настрої Президента знайшли і в його програмі, де він обіцяє своїм виборцям: "Ми продовжимо лінію на відновлення територіальної цілісності України, повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей і Криму політико-дипломатичним шляхом…".
Неначе опонуючи тезі Петра Олексійовича полковник Кривонос у своїй програмі пише:
Ця війна не може бути припинена шляхом якихось домовленостей, які суперечать інтересам народу України. Або ми переможемо агресора й змусимо його звільнити українську землю або Україна буде зруйнована!.
Заступник секретаря РНБО Сергій Кривоніс та президент Петро Порошенко
Не менше відрізняються погляди Порошенка та екс-кандидата Кривоноса в питанні геополітичного вектору країни. Якщо Президент обіцяє у 2023 році подати заявки про вступ до НАТО та ЄС, то полковник Кривонос хоче створення Балто-Чорноморського Союзу з "природними геополітичними союзниками України" (імовірно йдеться про країни Балтії, Польщу та інші країни, які межують з Україною на заході).
Петро Олексійович у своїй програмі наголошує:
Ми створили потужну трансатлантичну коаліцію на підтримку України. Міжнародні санкції проти агресора надійно прив'язані до повної деокупації українського Донбасу та українського Криму…
Однак Кривонос, вочевидь, не погоджувався з достатністю вжитих за останні 5 років дипломатичних заходів, бо обіцяв, що його завданням на президентському посту буде:
Ініціювання створення коаліції, держав, зацікавлених в падінні кремлівського авторитарного режиму, відновленні територіальної цілісності України та інших країн. Ініціювання комплексної економічної блокади РФ. впровадження секторальних санкцій до агресора.
Не менш суперечливим є ставлення Порошенка та Кривоноса до стану справ у армії. Петро Олексійович заявляє у своїй програмі: "Ми відродили армію, яка зупинила російського агресора і стримує його".
Полковник Кривонос, наголошуючи на системних проблемах війська писав: "Перехід від радянської жорстко централізованої системи управління, яка виключає командирську ініціативу до нової системи, орієнтованої на результат...".
Програми Порошенка і Кривоноса фактично є протилежними одна одній. Петро Олексійович здебільшого говорить про здобутки свого президентства і плани майбутнього розвитку України. Хоча він таки згадує необхідність подолання російської агресії політико-дипломатичним шляхом. Натомість програма полковника Кривоноса буквально просякнута війною, безпосереднім учасником якої він є. Саме слово "війна" у нього вжито 15 разів, а у програмі Петра Олексійовича – жодного.
Мабуть, через такий значний контраст у поглядах, справжні причини підтримки Сергієм Кривоносом Петра Порошенка залишились би загадкою для широкого загалу. Однак, 12 березня Президент призначив полковника заступником Секретаря РНБО, що дещо прояснило мотиви рішення Кривоноса.
Читайте також: Президентські вибори-2019: скільки українців змінили місце голосування
Союз екс-регіоналів
Шляхи колишніх членів Партії регіонів, а пізніше колег по фракції "Опозиційного блоку" розійшлись в червні 2016 року, коли Євген Мураєв покинув склад фракції і став разом із Вадимом Рабіновичем співзасновником партії "За життя".
На старті виборчої кампанії Мураєв побив горшки тепер вже з Рабіновичем, створив партію "Наші" й вирішив самостійно балотуватись у президенти. В той час як Рабінович обмежив власні амбіції і підтримав кандидатуру Юрія Бойка.
Юрій Бойко та Вадим Рабінович
Однак, самостійна кар'єра кандидата у президенти для Мураєва тривала геть не довго. 7 березня він припинив участь в президентських перегонах, відкликавши свою кандидатуру на користь Вілкула.
Олександр Вілкул та Євгеній Мураєв
І Вілкул, і Мураєв першу частину своїх програм присвятили темі війни, але підходи до її припинення у них вельми різні.
План Олександра Вілкула складається з декількох етапів. На першому він обіцяє ввести на Донбас "миротворчий контингент дружніх країн і нейтральних держав (Білорусь, Казахстан, Азербайджан, Фінляндія, Швеція, Австрія)". Далі Вілкул планує провести на окупованих Росією територіях вибори "згідно зі спеціально прийнятими українськими законами за участю українських партій", а в день оголошення виборів хоче отримати контроль над ділянкою державного кордону, яку зараз контролює Росія. На завершення він планує відновити інфраструктуру звільнених від окупації територій "із залученням міжнародних донорів і ресурсів відродженого Донбасу".
Читайте також: Війна, повернення Криму, стосунки з Росією, ЄС і НАТО: що пропонують кандидати в президенти
Питання війни для Мураєва виявилось складнішим, ніж для Вілкула. Схоже, він так і не зміг розібратись, хто з ким воює, бо попри визнання факту РФ державою-агресором на рівні закону екс-кандидат написав:
Поки триває війна внутрішня і зовнішня, поки ми відсічені від наших основних ринків, а Україна – територія постійної нестабільності...". Натякаючи на те, що в Україні є громадянська війна. І навіть на такій відверто провокативній фразі він не зупинився, а обіцяв своїм виборцям забезпечити "припинення культурної війни всередині України і відновлення порушеного політичного балансу між західними регіонами і Південним Сходом.
Ближчими у своїх позиціях кандидати були в питання геополітичного вектору розвитку країни. Обидва вважали, що Україна має бути нейтральною країною, а Євгеній Мураєв ще й хотів переглянути або й скасувати Угоду про Асоціацію з ЄС.
Обидва кандидати виступали за децентралізацію, але якщо Вілкул обмежувався загальними фразами про її необхідність, то Мураєв хотів передати не лише повноваження та гроші на місця, але й запровадити "особливий статус для всіх регіонів, а не тільки частини Донбасу".
В питанні мовної політики Олександр Вілкул теж був поміркованішим за свого колегу. Він вважає, що українська мова має залишитись єдиною державною, але обласні ради можуть запроваджувати в областях другу офіційну мову. Натомість Мураєв в своїй програмі використовує кліше російської пропаганди і каже: "держава повинна перестати бути апаратом примусу, а державна мова – мовою насильства".
Спільною рисою програм Вілкула, і Мураєва є те, що найбільше уваги вони приділяють обіцянкам у соціальній та економічній сферах, які не належать до прямої компетенції президента, а є пріоритетами Уряду.
Хоча ідеї Олександра Вілкула та його нового партнера між собою схожі, але обіцянки Мураєва є відверто проросійськими, тоді як Вілкул намагається уникати гострих висловлювань щодо тем війни, децентралізації та мовної політики.
Підсумки
Поки що найбільше позитиву від зняття на свою користь отримав Гриценко. До рішення Андрія Садового припинити участь у передвиборчій кампанії за Анатолія Степановича готові були проголосувати 7,7 % виборців, а за мера Львова – 3%. Перші рейтинги після об'єднання демонструють зростання підтримки Гриценка до 10,3%, тобто трошки менше ніж на 3%, які були у Садового.
Прямий ефект від зняття Гнапа і Добродомова соціологами ще не оцінений, але, імовірно він буде незначним, бо обидва кандидати набирали в соціологічних опитуваннях не більше ніж 0,1-0,2% підтримки виборців, і часто взагалі не потрапляли до підсумкової вибірки. Однак, позитивно на підтримку Анатолія Степановича може вплинути сам факт об'єднання навколо нього кандидатів, які позиціонували себе як демократичну опозицію до влади.
Імовірно, статус єдиного кандидата від демократичних сил допоможе Гриценку залучити додаткових прихильників серед тих виборців, котрі досі не визначились із своїми електоральними вподобаннями, але точно не бажають голосувати за когось із трійки лідерів.
Вплив від зняття Кривоноса на користь Порошенка є зовсім незначним у порівнянні з підтримкою Садовим Гриценка, оскільки особливими електоральними симпатіями він не користувався. Можна припустити, що все обмежиться лише посадою заступника секретаря РНБО для полковника Кривоноса, а для Порошенка це матиме не більше ніж медійний ефект підтримки його кандидатури з боку армійського командування.
Найбільш несподіваною є підтримка Мураєвим – Вілкула, оскільки кандидати мали приблизно однакову підтримку виборців – приблизно по 3%, а в деяких опитуваннях Мураєв навіть випереджав кандидата, на користь якого знявся. Важко сказати, що більшість прихильників Мураєва справді переорієнтується на Вілкула, бо даних соціологів після їхнього об'єднання поки немає. Окрім того, є ще й інший екс-регіонал Юрій Бойко, який також орієнтується на проросійський електорат, але має куди більш вагому підтримку, ніж Вілкул.
Вважати, що екс-кандидати знімались на користь інших учасників президентської кампанії через близькість їхніх програм не слід, бо жодному об'єднанню не передувало укладення угод, в яких були б зафіксовані спільні цінності та принципи, чи були б врегульовувані розбіжності в позиціях кандидатів. Як це часто буває в українській політиці, причини союзів є ситуативними і кулуарними.
Автор: Назар Заболотний