Ізраїль вже не приховує свої справжні плани щодо Палестини, тому західні демократії, шоковані заявами ізраїльських політиків, кадрами дітей, які вмирають, і вбивствами голодних палестинців вояками ЦАХАЛу, посилюють тиск на Тель-Авів і оголошують про визнання Палестини незалежною державою. Натомість Ізраїль вдається до традиційної для нього тактики захисту – зображає себе жертвою нових змов і звинувачує всіх в антисемітизмі та гітлеризмі, хоча насправді сам нині старанно відтворює ганебні практики нацистів часів Другої світової.

24 Канал пояснює, які наслідки може мати офіційне визнання Палестини Францією, Великою Британією, Канадою та іншими країнами цивілізованого світу. Водночас згадуємо, як суверенітет Палестини визнала й Україна.

До теми Велика Британія, Канада, Австралія та Португалія офіційно визнали Палестинську державу

Ще 30 липня 2025 року 15 країн за ініціативою Франції підписали декларацію про потенційне визнання цими державами незалежності Палестини.

Які держави обіцяють визнати Палестину у вересні 2025 року:

  • Франція;
  • Андорра;
  • Австралія;
  • Канада;
  • Фінляндія;
  • Люксембург;
  • Нова Зеландія;
  • Португалія;
  • Сан-Марино.

До підписантів також долучилися держави, які вже визнали незалежність Палестинської держави у 2024-му. Мовиться про:

  • Ісландію;
  • Ірландію;
  • Мальту;
  • Норвегія;
  • Словенію;
  • Іспанію.

Пізніше до декларації приєдналася Велика Британія.

Причиною такого кроку стало небажання Ізраїлю зупинити геноцид палестинців у Секторі Гази. Єврейська держава нині окуповує Сектор, розпочавши військово-поліцейську операцію на цій частині Палестинської автономії у відповідь на терористичну атаку 7 жовтня 2023 року, внаслідок якої від рук бойовиків ХАМАС і їхніх союзників загинули 1 200 євреїв і декілька сотень були взяті у заручники.

Тоді більшість держав світу, зокрема й ті, які нині готові ухвалити рішення щодо незалежності Палестини, визнали справедливим право Ізраїлю на самозахист, а лідери країн навіть здійснили до Ізраїлю візити солідарності. Мовиться про президента Франції Макрона та інших європейських лідерів.

Утім, вторгнення ЦАХАЛу (Армії оборони Ізраїля – 24 Канал) незабаром перетворилося на нескінченну війну без зрозумілої кінцевої мети. Також Ізраїль, засліплений бажанням старозавітної помсти, вдався до геноцидних практик – блокував гуманітарну допомогу Сектору та припинив подачу електрики та води. Також ізраїльські вояки та спецслужби не особливо стежили за тим, щоб не гинули цивільні, внаслідок чого кількість жертв серед мешканців Сектору суттєво зросла. Єврейська держава заборонила допуск іноземних ЗМІ до Гази та у такий спосіб спробувала приховати воєнні злочини.

До певного часу ця стратегія працювала – Ізраїль просто називав фейками повідомлення адміністрації Сектору про численні смерті та воєнні злочини, адже владою в Секторі є терористична ХАМАС, а довіряти терористам точно не варто. А оскільки альтернативної інформації із заблокованого Сектору не було, виникла колізія, коли кожен, хто бажає розібратися, змушений був зробити вибір – вірити або повідомленням Ізраїлю, або людям, причетним до атаки 7 жовтня.

Сектор Газа
Сектор Гази в руїнах / Фото dpa

Спершу більшість світової громадськості, шокованої атакою ХАМАС, була на боці Ізраїлю, але з часом ситуація змінилася, прийшло розуміння, що нескінченна війна в Газі – це засіб для ізраїльського прем'єра Беньяміна Нетаньягу зберегти свою владу та уникнути суду за одразу кількома звинуваченнями (також на лідера єврейської держави видано міжнародний ордер на арешт за звинуваченнями в геноциді).

Заради збереження особистої влади Нетаньягу під надуманими приводами щоразу затягував переговори з ХАМАС щодо звільнення заручників і фактично ігнорував усі мирні пропозиції від посередника в особі США, за що отримав від президента Байдена чітке прізвисько – "Су*ий син Бібі".

Ставало все зрозуміліше, що єврейська держава в Газі діє за схемою "остаточного розв'язання палестинського питання", тобто фактичних етнічних чисток. При цьому це ніяк не розв'язує питання знищення ХАМАС. Вони хоч і втратили своїх ватажків, але продовжують партизанську боротьбу.

Тому все частіше на адресу Тель-Авіва почали сипатися звинувачення в апартеїді та геноциді, натомість звинувачення критиків Ізраїлю в антисемітизмі вже не видаються якимось страшним тавром, бо Ізраїль цим правом став відверто зловживати та роздавати такі страшні ярлики вже навіть тим, хто не згоден із політикою чинної ізраїльської влади.

На жаль, дійшло до крайнощів. Як реакція на дії Ізраїлю в Газі заклики до нового Голокосту стали лунати в багатьох університетських кампусах та міських площах не лише в мусульманських країнах, але й в Європі та Північній Америці. Реакція ця відверто надмірна, проте з'явилася вона не на пустому місці.

Протести палестинців
Протести в американських кампусах університетів / Фото EPA / UPG

Важливо У Газі можуть видати ордери на арешт лідерів Ізраїлю: що відбувається та яких наслідків чекати

На тлі радикалізації всіх учасників конфлікту світ більше не чекає від Ізраїлю доброї волі, а бажає розмовляти з політичними лідерами країни мовою ультиматумів, ордерів на арешт від МКС та заявами про визнання Палестини. Ізраїль відповідає бомбардуванням Гази, вбивствами палестинців та мемами у твітері.

Цікаво, що нині соціологія впевнено показує, що дві третини ізраїльтян підтримують угоду з терористами ХАМАС про повернення заручників. Натомість прем'єр Нетаньягу її відкрито саботує, адже від продовження війни прямо залежать не лише його політична кар'єра, а те, чи залишиться він на волі.

Зараз один з анклавів Палестини, Сектор Гази, лежить у руїнах, місцеве населення втратило свої домівки й нині перебуває в стані гуманітарної катастрофи. Голод, епідемії та масові смерті, на жаль, стали реальністю.

Кількість біженців – понад мільйон, серед них заховались декілька тисяч бойовиків ХАМАС, які використовують земляків як живий щит і не планують складати зброю.

Ізраїльську армію ЦАХАЛ ця ситуація влаштовує. Там, попри осуд світу, готові й надалі проводити воєнну операцію, оскільки вірять, що в такий спосіб здійснюють помсту організаторам і виконавцям трагедії 7 жовтня 2023 року, коли внаслідок атаки ХАМАС загинули понад 1 200 ізраїльтян і понад 240 опинилися в заручниках.

Частину заручників вдалося звільнити завдяки американській дипломатії. Проте, чимало бранців загинули й зараз у Газі залишається близько 20 живих заручників. Водночас влада Ізраїлю в особі Нетаньягу взагалі не намагається їх звільнити, а після липневих заяв західних держав про визнання Палестини перейшла до реалізації плану Трампа зі створення на руїнах Сектору елітного курорту. Звісно, без палестинців.

Друга частина ПА, так званий Західний берег, зберігає відносний спокій, проте, ситуація там також на межі. Офіційна влада автономії на чолі з Махмудом Аббасом не популярна серед палестинців, які не вважають її провідником національних інтересів.

Більшість населення Західного берегу живе в надзвичайно важких умовах і мало вірить у мирне розв'язання багаторічного протистояння з Ізраїлем. Винен у цьому Ізраїль та особисто його багаторічний лідер – Беньямін Нетаньягу, який свідомо послідовно маргіналізував політичних лідерів Палестини, провокував конфлікти з ними та використовував антитерористичні операції для збереження власної влади.

Нетаньягу
Беньямін Нетаньягу використовує червоний маркер на карті "Нового Близького Сходу" під час виступу на 78-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, 22 вересня 2023 року / Фото AP / Richard Drew

Нетаньягу, підігруючи ортодоксальній частині своєї коаліції, оголошує про нові плани розширення інфраструктури Ізраїльської держави на все нові території, не залишаючи Західному берегу нічого.

У травні 2024 року першою серед європейців гучне обурення діями Ізраїлю на офіційному рівні висловила Іспанія. Її підтримали Норвегія та Ірландія. Ці держави визнали Палестину як незалежну державу.

Цей символічний крок дуже обурив керівництво єврейської держави. Тель-Авів звинуватив Іспанію в антисемітизмі та нацизмі. Тодішній міністр закордонних справ Ізраїлю навіть запостив в X мем із кадрами терористичної атаки під звуки іспанського фламенко та фразою HAMAS: Gracias España (ХАМАС: Дякуємо Іспанії). Також Ізраїль оголосив про заборону консульству Іспанії в Єрусалимі здійснювати консульську діяльність або надавати консульські послуги жителям Палестинської автономії.

Пост ізраїльського міністра Каца

  • 21 листопада 2024 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі видав ордер на арешт Нетаньягу та вже колишнього міністра оборони Ізраїля Йоава Ґаланта за воєнні злочини в Секторі Гази.
  • Паралельно були видані ордери на арешт ватажків ХАМАС, відповідальних за терористичну атаку 7 жовтня 2023 року. Отже МКС фактично прирівняв керівництво єврейської держави до терористів.

Детально МКС видав ордер на арешт прем'єра Ізраїлю: які країни обіцяють виконати його, а які ні

Надії на мир в Палестині з'явилися у 2025 році, тоді в січні спецпредставник нового президента США Трампа та його давній товариш Стів Віткофф домовився про перемир'я та звільнення частини ізраїльських заручників в обмін на ув’язнених ізраїльтянами палестинців, серед яких були як реальні терористи ХАМАС, так і громадські активісти та просто пересічні мешканці Сектору Гази та Західного Берегу. Ця угода була на столі в Нетаньягу ще навесні 2024 року, але він затягнув її ухвалення фактично на рік і погодився на імплементацію мирного плану Байдена лише після зміни господаря Білого дому.

Утім, надії на мир швидко згасли. Під час зустрічі Трампа та Нетаньягу у Вашингтоні президент США запропонував провести масштабну етнічну чистку палестинців з метою їхнього виселення з рідних домівок, а на території, що звільнилася, побудувати елітні курорти та близькосхідну "Трамп Плазу".

До теми Палестинців переселили б в "красивіші громади": Трамп озвучив свою версію майбутнього Гази

Нетаньягу, хоч і удав, що здивований з такої пропозиції, але це було рівно те, чого хотіли радикальні члени його коаліції, після чергової кризи в переговорах про звільнення заручників Ізраїль активізував бойові дії, знищивши майже всі будинки в Секторі. А також продовжив блокаду Гази й розігнав БАПОР (структуру ООН, яка опікувалася допомогою Сектору), провокуючи гуманітарну катастрофу та маючи на меті здійснити "остаточне розв'язання палестинського питання".

Тож 2 мільйони мешканців Сектору фактично стали заручниками єврейської держави та ЦАХАЛ. Під тиском світової громадськості Ізраїль був змушений частково послабити блокаду та відновити постачання їжі. Цим мала займатися нова структура "Гуманітарний фонд Гази", що частково взяла на себе функції БАПОР.

На території Сектору Фондом були створені 4 пункти роздачі провіанту під охороною ЦАХАЛ. Звісно, це була лише краплина в морі, що ніяк не могла врятувати людей від голоду. До того ж ЦАХАЛ, який охороняв ці 4 пункти, почав вести буквально сафарі на голодних людей, просто вбиваючи їх за кривий погляд, крик або занадто швидкі рухи чи зайвий крок. За все це в бік мешканців Сектору могли полетіти кулі з великокаліберних кулеметів або навіть шрапнель із танків.

Оскільки частина співробітників Фонду були американцями, вони почали фіксувати ці злочини ЦАХАЛу та передавати докази ЗМІ. Також медіа отримали фото дітей, що помирали, які ніби побували в Освенцимі чи Бухенвальді.

Саме ці кадри, схоже, стали останньою краплею. Західним країнам (включно зі США) нарешті набридло, що їм за їхню бездіяльність постійно "прилітає" від власних громадян, які організовували багатотисячні марші на підтримку Палестини, також вони були обурені свавіллям Нетаньягу, який ігнорував усі дипломатичні вимоги та прохання про милосердя.

Діяти почала Франція. Вона ініціювала в Нью-Йорку під егідою ООН нові переговори про майбутнє Палестини, які Ізраїль цинічно проігнорував. Проігнорували переговори зі США, натомість Декларацію, ухвалену за підсумками, підписали всі 22 країни Ліги Арабських держав, включно з Катаром, який є одним зі спонсорів ХАМАС, всі 27 країн ЄС та ще 17 держав.

Нью-Йоркська декларація засуджує напад терористів ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року, вимагає від ХАМАС відмовитися від влади в Секторі Гази та звільнити всіх ізраїльських заручників і скласти зброю. А також вимагає відновлення гуманітарних місій ООН у Секторі Гази, створення тимчасової міжнародної стабілізаційної місії під егідою ООН, поступову передачу влади над Газою Палестинській національній адміністрації та вибори в Палестині у 2026 році без участі ХАМАС.

У відповідь на демарш Ізраїлю та США президент Франції Макрон оголосив, що визнає незалежність Палестини у вересні на черговій Генасамблеї ООН. США формально засудили рішення Макрона, але вже не так активно захищали Нетаньягу.

Незабаром Макрона підтримав і британський прем'єр Кір Стармер, який заявив, що Британія готова визнати державність Палестини, якщо Ізраїль не вживе заходів для полегшення життя палестинців. Згодом до фактичного ультиматуму Ізраїлю приєдналися Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька європейських країн.

Ізраїльський лідер Нетаньягу, не чекаючи вересня 2025 року, вже дав зрозуміти, що на вимоги підписантів Нью-Йоркської декларації не піде, ба більше, сам вдається до ескалації та виголошує плани з анексії Сектору Гази.

Після того як Ізраїль не домовився про мир і припинення вогню до вересня 2025 року й демонструє готовність надалі саботувати мирний процес, на нього можуть чекати міжнародні санкції, які свого часу отримала ПАР за апартеїд, або Іран, КНДР чи Росія. Хоча наразі це уявити доволі складно, але все до того і йде. У такому разі Ізраїль може стати першою демократичною державою, яка опиниться в клубі "негідників" на рівні з Москвою і Тегераном. До речі, перші ластівки майбутніх санкцій вже "полетіли".

Це, зокрема, відмова деяких країн ЄС продавати зброю Ізраїлю, персональні санкції проти представників ізраїльських ультраправих (міністра національної безпеки Ітамара Бен-Ґвіра та міністра фінансів Бецалеля Смотрича). Крім того, ЄС нині активно просуває план санкцій щодо ІТ-сектору єврейської держави, що є основою економіки країни, але його поки блокує Німеччина – головний лобіст Ізраїлю в Європі.

До речі, саботує Декларацію і ХАМАС – терористи відмовляються віддавати владу, видаючи протилежні за змістом заяви про те, що все це внутрішня справа палестинців, але натомість вони вітають "будь-які міжнародні ініціативи на підтримку законних прав палестинського народу".

Задум із визнанням Палестини мав стати гучним сигналом для Ізраїлю, але не став ним. Тому анонсоване вересневе визнання Палестини вийшло розмитим. Дипломатичний флешмоб від лідерів Канади, Австралії, Великої Британії та Португалії 21 вересня 2025 року вже не був таким ефектним, хоча цьому і передувало невеличке камео президента Трампа. Той під час свого візиту до Лондона під час довгої промови заявив: що не схвалює такий крок від британців, але розвивати тему та сердитися не став.

Вже незабаром чекаємо оголошення про визнання Палестини від Бельгії, Мальти, Люксембургу, а головне – Франції. Таким чином тепер Палестина має прихильників як серед членів G7 (Канада, Велика Британія та Франція), але й Ради Безпеки ООН (Франція та Велика Британія).

У мене є чітке послання до тих лідерів, які визнають Палестинську державу після жахливої ​​різанини 7 жовтня: ви даєте величезну нагороду терору. І я маю для вас ще одне повідомлення: цього не станеться. Палестинська держава не буде заснована на Західному березі річки Йордан,
– Нетаньягу відповідає світу 21 вересня 2025 року.

Ізраїль, як і очікувалось, на поступки не пішов – прем'єр Нетаньягу оголосив про розширення незаконних єврейських поселень та закликав громадян і бізнес готуватися ставати "новою Спартою", тобто жити в ізоляції та автаркії. До цього, до речі, все і прямує – європейські держави стрімко скасовують оборонні контракти, а ЄС – фінансову допомогу єврейській державі.

Ні, визнання її незалежною державою аж ніяк не змінює її правового статусу. Нагадаємо, що ще в 1988 році було проголошено про створення Палестинської національної автономії на теренах Ізраїлю (ПА). Ця наразі структура не є окремою державою, але з 2012 року має статус спостерігача в ООН, бере участь у засіданнях, але не має права голосу.

Водночас у світі склався консенсус, що ПА має врешті отримати незалежність – це так звана концепція двох держав для двох народів, проте ніхто не знає, коли і як це станеться, адже жоден механізм і план ще так і не спрацював.

Детальніше про Палестину та її статус читайте тут Що таке Сектор Гази, кому належить і що там чекає на Ізраїль після наземного вторгнення


Які держави визнали Палестину / Інфографіка "Слово і Діло"

Втім, визнання Палестини як незалежної держави – це сигнал до керівництва Ізраїлю припинити геноцид і масові воєнні злочини на території Палестини. Фактично – це був дедлайн для Тель-Авіва з часом дії в місяць – до вересневої Генеральної Асамблеї ООН. І Тель-Авів його провалив.

Нагадаємо, критерії державності визначаються 4 позиціями відповідно до так званої Конвенції Монтевідео 1933 року:

  • постійне населення;
  • територіальні кордони;
  • уряд;
  • здатність здійснювати міжнародні справи.

Визнання – це офіційне підтвердження того, що потенційна держава (нині це ПА) в цілому відповідає цим умовам. Наразі ці критерії визнання Палестинської держави на базовому рівні дотримані, за виключенням проблеми з кордонами, але те саме стосується і Ізраїлю, що не заважає йому бути незалежною та самостійною державою.

Також це прецедент і основа для майбутніх переговорів між ПА та Ізраїлем для перегляду двосторонніх відносин. Країна, яка визнає Палестину, повинна також переглянути угоди з Ізраїлем, щоб переконатися, що вони не порушують її зобов'язань перед палестинською державою. Мовиться про політичну і територіальну цілісність, а також економічні, культурні, соціальні та громадянські відносини.

З практичної точки зору, визнання створить основу для додаткового тиску з боку громадянського суспільства і законодавців держави, що визнає, щоб змінити політику та увідповіднити її з іншими вимогами.

Вереснева хвиля визнання Палестини також важлива тим, що вперше наважились зробити країни-члени Ради Безпеки ООН – Велика Британія та Франція. Крім того, Велика Британія, Канада та Франція є членами неформального клубу розвинених демократичних держав "Велика сімка". Отже у G7 може з'явилася пропалестинська фракція. І тепер ці країни під тиском своїх громадян та родин ізраїльських заручників (так, вони також проти Нетаньягу та геноциду палестинців) змушені будуть посилювати тиск проти Ізраїлю.

Україна є однією з понад 150 країн світу, які визнали суверенітет Палестини. Зробила це Україна в 1988 році, коли Палестина проголосила власну незалежність. Зазначимо, що на той час Україна не була незалежною сама, але формально була державою-засновницею ООН, хоча фактично була колонією Росії в складі нібито федеративного СРСР.

Після отримання реальної незалежності Україна не змінила власної думки щодо Палестини, а сама Палестина визнала незалежність України 1992 року.

У січні 2000 року Леонід Кучма відвідав Західний берег, взяв участь у заходах до 2000-ї річниці християнства у Вифлеємі, під час яких зустрівся з головою ПНА Ясіром Арафатом.

Арафат Кучма
Ясір Арафат та Леонід Кучма / Фото АП

Дипломатичні відносини було встановлено 2 листопада 2001 року, коли в Києві відкрили Посольство Палестини. В Рамаллі з 2007 року діє Представництво України при Палестинській Національній Адміністрації.

Ющенко Аббас
У листопаді 2007 року під час візиту до Палестини президента України Віктора Ющенка було підписано угоду з президентом Махмудом Аббасом про відкриття Представництва України при ПНА / Фото Getty Images

Україна визнала Палестину ще в 1988 році, коли сама була фактичною колонією Росії. З того часу позиція Києва особливо не змінилася, наша держава визнає право Палестини на незалежність, проте виступає за шлях переговорів.

  • В листопаді 2014 посол Палестини в Україні Мохаммед Касем аль-Асаад озвучив позицію щодо війни на Сході України: "Ми підтримуємо територіальну цілісність України та вважаємо, що Донбас був, є і буде частиною України."
  • Водночас влада Палестини не зайняла публічної позиції щодо повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року, натомість Аббас та більшість лідерів Палестини вирішили дотримуватися нейтральності, оскільки вони "хочуть зберігати хороші відносити з обома сторонами."
  • Також до антиросійських санкцій не приєднався й Ізраїль, намагаючись всидіти на кількох стільцях одразу. Ізраїль також дуже неохоче надає Україні воєнну допомогу, обмежуючись декларативною гуманітарною, що змушує посла держави в Україні вдаватися до геніальних дипломатичних кульбітів.

До теми Чи визнає Ізраїль Голодомор та як євреї воюють в ЗСУ: інтерв'ю з послом Міхаелем Бродським

Зараз не 1947 рік, коли можна було б на мапі накреслити кордони олівцем та проголосити про створення нової держави, а далі вона якось вже сама. Тепер все значно складніше, бо дрібниці важливі, а легковажність 80-річної давнини вже не працює.

Але варто визнати, це був би ідеальний варіант вирішення протистояння між євреями та палестинськими арабами, адже створення незалежної Палестини та згода на це Ізраїлю принесе потенційний мир всьому регіону:

  • припинить дипломатичну ізоляцію Тель-Авіва в регіоні,
  • відкриє шлях до встановлення дипломатичних відносин між Ізраїлем та арабськими країнами (чого вже багато років прагне Саудівська Аравія),
  • закладе підвалини мирного співіснування однієї держави євреїв та решти арабських держав.

Але все це мрії та роздуми на папері, в нинішніх реаліях такий розвиток подій важко уявити, оскільки два народи займають непримиренну позицію.

  • Палестинці вважають євреїв загарбниками, які захопили їхню територію та вигнали місцевих мешканців з їхніх домівок (НАКБА, серія етнічних чисток євреїв проти арабів та навпаки), а тому були послідовно проти варіантів розподілу території Палестини на відносно рівні частини (як це передбачала резолюція Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада 1947 року та подальші варіанти).

  • Євреї, які вважають, що відвоювали свої землі, втрачені 2 тисячі років тому, а потім підтвердили права на них у війнах проти арабів вже у 20 столітті, певні, що не мають віддавати завойоване тим, хто програв.

Палестина на карті
Палестина на карті / Інфографіка BBC

Ще одна проблема – вакуум влади в Палестині. Саме на цьому аспекті наголошують критики позиції Іспанії, Норвегії, Португалії та Ірландії, а відтепер – Франції, Канади та Австралії та Великої Британії.

У разі створення незалежної держави існує висока ймовірність, що до влади там на законних підставах прийде ХАМАС або якісь інші терористи. Отже, існує реальна загроза, що на мапі світу з'явиться новий ІДІЛ чи "Талібан".

Де гарантії, що незалежна Палестина не стане ще одним проксі Ірану, але цього разу з офіційним статусом? У такому разі жодних гарантій того, що нова держава не перенесе практики своїх союзників з Ємену на Середземне море, не може існувати. З іншого боку – єдиною альтернативою, якщо Палестина не отримає незалежність, стане продовження геноциду, що його планомірно здійснює Ізраїль.

Нарешті головна проблема – хто за все це буде платити, а також – хто буде контролювати фінансові потоки?

Фактично нині Палестина – це банкрут з чималою кількістю нерозв'язаних проблем, які мають тенденцію до погіршення. Мовиться про страшну гуманітарну катастрофу та наростання громадянської війни в Секторі у форматі "всі проти всіх". У цих проблемах винні не лише самі палестинці, а й Ізраїль, США та арабські країни, які втомилися від усього цього й хочуть жити своє краще життя, а не розв'язувати проблеми "бідних родичів".

У цій ситуації на арені з'являється Європа та починає сипати своїми заявами – в дусі відомого мему "миріться" – штрикати усіх учасників головоломки та закликає їх робити бодай щось. Втім, засиланням до Палестини Грети Тунберг і бойкотом Євробачення явно не обійдеться – потрібні будуть куди рішучіші та радикальніші дії. Зокрема, готовність до введення санкцій і міжнародної ізоляції режиму Нетаньягу. Наразі саме він є головною проблемою на шляху розв'язання конфлікту та створення багатостраждальних "двох держав".