Колонка написана у співавторстві з Антоном Єрьоміним – засновником і лідером громадської позапартійної спільноти у Вашингтоні, яка зосереджується на правах людини, верховенстві права та демократичному майбутньому Росії.

На п'ятому році війни між Росією та Україною дві нові та стійкі тенденції формують настрій та поведінку її головних дійових осіб. Перша – всередині Росії. Серед початкової Z-аудиторії путінських воєнних ентузіастів, зокрема тих, хто насправді брав участь у війні, тихо зростає невдоволення ходом війни та її перспективами. Про це Андрій Піонтковський пише в колонці для Kyiv Post.

Читайте також У Путіна більше нема часу: де буде головний удар на фронті у 2026 році

Як НАТО 2.0 стало шоком для Путіна

Що робить це невдоволення таким показовим, так це його розпливчастість. Мало хто артикулює чітку альтернативу: чи взагалі зупинити війну, чи, навпаки, відмовитися від стриманості та ескалювати жорстокі удари по українських містах. Замість того панівне відчуття ближче до рядка з відомої пісні Володимира Висоцького: "Ні, хлопці, все не так, все не так, хлопці".

Авторитарні режими недовго виживають, коли сотні тисяч озброєних чоловіків починають так почуватися. Неминуче тривога в бункері зростає. Деякі відомі прихильники режиму, такі як провідний ідеолог російського домінування на пострадянському просторі Костянтин Затулін, тепер відкрито пропонують "відмовитися від деяких цілей спеціальної військової операції як явно недосяжних". Путін або дозволяє такі шкідливі заяви за власним бажанням, або більше не в змозі їм запобігти.

До цієї і без того напруженої ситуації додався шок, якого Кремль не очікував, – раптова поява, подібно до Венери, яка підіймається з морської піни, оновленого військово-політичного альянсу НАТО 2.0 (ще не формалізованого, але де-факто чинного).

50 довгих місяців героїчного опору вторгненню Росії, величезні жертви українського народу, майстерність українських дипломатів та креативність розробників високотехнологічної зброї, яка назавжди змінила сучасну війну, разом створили те, що можна назвати лише українським дивом.

Колись безсила кандидатка на членство, яка благала про гарантії безпеки у надмірно опікунського заокеанського покровителя, українська Попелюшка тепер визнана в рамках НАТО 2.0 як гарант європейської – а тепер уже й не лише європейської – безпеки. Збройні Сили України стали тією самою європейською армією, про яку стратеги Старого Світу мріяли десятиліттями, ніколи до кінця не довіряючи (як виявилося, цілком справедливо) гарантіям жодного американського президента.

Це армія, для якої швидкоросла мережа спільних підприємств з Україною по всій Європі розробляє зброю, сформовану з урахуванням її унікального бойового досвіду та часто побудовану на українських інноваціях. Союзники не просто позбавляються старих арсеналів – вони створюють нове покоління сучасної зброї.

Зауважте Не ядерний удар: що стане головною загрозою для українців найближчими днями

Перспектива нової європейської архітектури безпеки по центру з Україною та її збройними силами шокувала Кремль. Вони починають усвідомлювати, що вже занадто пізно "відмовлятися від деяких цілей СВО": історія вже скасувала всі ці цілі.

Роль Путіна щодо НАТО 2.0

Дві хвилі – зростання відчуження російського суспільства та зростання стратегічної впевненості українців – створюють ідеальний шторм, як за підручником. Путін більше не може просто сидіти у бункері на Валдаї, слухаючи звіти генерала Валерія Герасимова про останнє "захоплення" Куп'янська. Він має зробити вибір, але хороших варіантів вже не залишилося.

Міністерство оборони Росії вже опублікувало список цілей на території НАТО: 27 об'єктів оборонної промисловості, які працюють або з Україною, або на Україну. Останніми днями пропагандистські експерти режиму з усіх каналів урочисто переконували один одного та свого головнокомандувача, що удари по цих об'єктах абсолютно необхідні для "порятунку православної вітчизни".

Серед них є кілька справді серйозних військових експертів, таких як Дмитро Тренін – колишній аналітик ГРУ та донедавна директор Московського центру Карнегі. Саме він, як ніхто інший, має розуміти, з якою нетерпінням планувальники НАТО 2.0 чекають першого удару по одному з місць у списку. Наприклад, за цією адресою в Анкарі: : бульвар Іхсан Доґрамачі, Технопарк ОДТЮ, зона SATGEB, № 160, де розташована фірма Tualcom.

Заступник голови Радбезу Росії Дмитро Медведєв вже попередив мешканців цього приємного бульвару в Анкарі та вулиці Віа дель'Артіджанато на околиці Венеції про нібито потребу неминучої евакуації.

Конструктивна співпраця між Україною та її партнерами в НАТО 2.0 викликала хвилю зростання стратегічної впевненості серед українців. Визнаючи безцінний внесок цих "400 українських спартанців" в оборону Європи, союзники надають усі можливі форми військової підтримки, окрім безпосередньої участі своїх регулярних бойових підрозділів.

Лідери країн НАТО 2.0 розуміють потребу в цьому кроці, але їхні виборці, які спостерігають за подіями з комфортних і заможних місць, зокрема Віа дель'Артіджанато, ще не готові. Вони переважно підтримують Україну, але щодо відправлення військ їм все ще бракує переконливих аргументів.

Колись ми називали Дональда Трампа батьком-засновником НАТО 2.0. Нехай його партнер, Володимир Путін, увінчає створення цієї чудової організації, надавши європейським громадянам такий аргумент.

Hic Rhodus – ви самі склали список із 27 Родосів – hic salta (тут Родос, тут і стрибай).