Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Покальчук: В Україні всі хочуть як краще, тому всі порушують закон

      728 Читать новость на русском
      Олег Покальчук
      Олег Покальчук / Facebook

      Випадки захоплення заручників, яких стає дедалі більше в Україні — це не стільки відображення реальних процесів всередині українського суспільства, скільки реакція на те, про що пишуть засоби масової інформації.

      Про те, чому українцям стали частіше розповідати про терористів і злочинців та чим може закінчитися ця тенденція, сайту "24" розповів соціальний психолог Олег Покальчук.

      Повідомлення про захопленнях заручників, які вже кілька разів відбулися за останній місяць — це реальний сигнал про те, що в суспільстві щось не так, чи в умовах затишшя на Донбасі журналісти просто реагують на актуальні події?

      Швидше, друге. ЗМІ показують те, що проковтне масова аудиторія.

      У війні настала пауза, в якій немає певної кіношної ситуації: ці наступають — ті біжать, ті біжать — ці наступають. Візуальна драма не відбувається. А тут раптом — новини! Більше того, новини серед нас. Раніше люди лякалися війни, яка може прийти до них додому, зараз вони очікувано заспокоїлися. Війна перестала цікавити людей, бо вони перестали боятися її приходу. Після війни боялися тероризму, але потім люди зрозуміли, що він виборчий і розрахований на конкретні цільові групи — патріотично налаштованих людей, волонтерів, військових. Обиватель зрозумів, що його це не стосується, тому що його немає у зоні ризику. Тепер виявляється, що можуть траплятися і такі казуси, всім відразу стає цікаво — заручники, все як на Заході, як у кіно.

      Захоплення заручників теж стане елементом побутового драматичного фону великого міста, як люди, які стрибають під поїзд метро або з дахів багатоповерхівок

      Чому саме заручники? Все ж таки якось не дуже типово для України ...

      Тому що преса про це пише, вона це генерує. Хтось про це почитав і подумав "О! Це ідея". Тобто, не просто когось завалити, а ще кого-небудь захопити і, може, прокотить. Тому звісно, послідовники і ті, хто буде копіювати поведінку злочинців — вони вдячні діти медіа.

      Як, на Вашу думку, ситуація буде розвиватися надалі?

      Поки пресі не набридне про це писати — такі випадки будуть повторюватися. Але, думаю, що журналістам скоро набридне. Захоплення заручників теж стане елементом побутового драматичного фону великого міста, як люди, які стрибають під поїзд метро або з дахів багатоповерхівок.

      Підсумовуючи: така активізація зав'язана не стільки на процесах всередині суспільства, скільки на тому, що висвітлюють в медіа?

      Безумовно. Знову ж таки, зверніть увагу, де відбуваються ці випадки? У містах. Величезна маса сільського населення не буде нічим подібним займатися. Там біда бідна — забирати нічого, віддавати нічого. Які заручники? У райцентрах всі соціальні конфлікти вирішуються біля найближчої наливайки. А ось міста — це вже більш складні комунікації, нереалізовані надії і рівень невротизму на порядок вищий.

      Вперше за багато-багато десятиліть почуття власної гідності для українців виявилося у пріоритеті

      Взаємозв'язок такої специфіки міста та уваги журналістів може призвести до того, що подібні події стануть більш жорстокими?

      Думаю, що, якщо говорити про жорстокість, радикалізм і кількість заручників — все це повинно йти по експоненті.

      Оскільки виникають такі прецеденти, то потенційного кандидата у злочинці неминуче в голові спливає все, що він з цього приводу читав, дивився і бачив. Професійних терористів, які живуть у підпіллі, іноді беруть заручників і успішно їх використовують, насправді, у світі одиниці. Всі інші — просто послідовники, підсвідомість яких витягує всі можливі моделі поведінки в цій ситуації. І всі ці моделі — медійні.

      Ще одне. Таке захоплення заручників — це схоже на самогубство, зараз у людини у такій ситуації вижити шансів дуже мало. Самогубство — це передсмертний крик про допомогу. Раніше, щоб продемонструвати напруження драматизму, люди себе обливали бензином і спалювали заради ідеї або через особисті переживання. Зараз з'явилося нове покоління у новому історичному періоді, яке не поспішає себе вбивати, а спочатку норовить усунути кривдників, а потім починає розбиратися із власним життям. Це нове явище і супутня риса будь-якої соціальної рішучості. Є рішучі люди, які йдуть служити в армію, у волонтерський рух та там проявляють свої завзятість і наполегливість. А є ті, хто це робить ось таким от чином, захоплюючи заручників. Це один і той же народ.

      Тобто, вони мислять приблизно однаковими схемами, але з різною полярністю?

      Це навіть не схеми. Схеми їм підказують медіа, прочитані книжки, історія, навчання якесь. Я б це назвав новим паттерном поведінки. Це не модель, а просто свіжий імпринт, який утворився після революції.

      Вперше за багато-багато десятиліть почуття власної гідності для українців виявилося у пріоритеті. Більше того, виявилося, то його потрібно відстоювати діями. Ця нова життєва українська філософія дає про себе знати і в терористичному вимірі. Все ж, не будемо забувати, що суспільство у нас кримінальне з самого верху до самого низу.

      Тобто?

      Ну, от всі хочуть як краще, тому всі порушують закон. Немає жодних винятків ані серед громадян, ані серед політиків. Різниця тільки у діапазоні, масштабі і статті Кримінального кодексу. Ось це розмите поле права і справедливості створює такі прецеденти Дикого Заходу, при яких людина створює своє право і свою справедливість.

      Критична маса демобілізованих, про яку всі говорять, дійсно радикальна. Але при цьому вона ще й дуже розсудлива і прекрасно розуміє ціну життя

      Вже з'явилися окремі заяви про те, що те, що такі випадки почастішали — це перша ластівка третього Майдану. Як Вам здається, наскільки це так?

      Нісенітниця!

      З точки зору соціальної динаміки, як би не називали "майдани", вони відбуваються у будь-якому суспільстві. Це якісь радикальні стрибкоподібні зміни. У нас їх називають "Майданом", так вже вийшло. Якийсь черговий стрибок, звичайно ж, буде. Але він не буде носити такого ж характеру, як остання подія — Революція гідності. По-перше, тому що вона ще не завершена, вона триває. Вона закінчиться тільки після того, як або зазнає поразки остаточно (чого я не бачу у досяжному майбутньому), або здобуде блискучу перемогу (чого в найближчій перспективі теж не видно). Після того, як вона завершиться, вже можна буде починати говорити про третій Майдан.

      Що стосується ресурсного забезпечення цієї справи, то люди, які могли б це зробити — на війні. Вони прекрасно розуміють ціну таких питань. Вони, звичайно, готові стріляти, але їх життя вже навчило думати, перш ніж вистрілити. Критична маса демобілізованих, про яку всі говорять, дійсно радикальна. Але при цьому вона ще й дуже розсудлива і прекрасно розуміє ціну життя. Тому великої небезпеки я в ній не бачу.

      Критична маса демобілізованих, про яку всі говорять, дійсно радикальна. Але при цьому вона ще й дуже розсудлива і прекрасно розуміє ціну життя

      Більш того, в поточній фазі історичного розвитку, думаю, в Україні доречніше говорити або про політичні замахи, або про палацових переворотах.

      Це може бути ефективним?

      Це могло би бути ефективним, з урахуванням ситуації зовнішньополітичної, у якій перебуває Україна. На це багато хто напівприкрив би очі. Але це вже буде залежати від технологій, учасників, спроб і так далі. Це часто відбувалося в інших країнах світу.

      Масштабна народна революція — це минуле століття, насправді. Ми просто запізнилися у розвитку і зараз наздоганяємо те, що наші східноєвропейські брати, так чи інакше, зробили в минулому столітті. У розвинених країнах після цієї стадії слідують вже просто перевороти. Але, повторюся, для цього потрібно, щоб попередній цикл завершився або поразкою, або перемогою.

      Коли цей цикл може бути завершений?

      Не скажу. Україна зараз не є самостійним актором світової драми. Вона складова загальноєвропейської драматичної ситуації. У великому пазлі ми лише один квадратик, тому я не беруся робити прогнози.

      Читайте також: Політичний психолог: Суспільство поступово закипає

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук