Світлана Алексієвич, яка у 2015 році отримала Нобелівську премію з літератури, на три дні завітала до Києва, аби презентувати україномовні переклади її творів.
Журналісти сайту "24" зібрали для вас ключові тези виступу відомої білоруської письменниці перед презентацією її книжок.
популярні відео
У 90-ті люди хотіли не свободи, а хорошого життя. Свобода була віртуальним явищем, про яке кричали на всіх майданах. Можливо, ми занадто рано пішли з майданів. Але чомусь сьогодні ми всі живемо з почуттям поразки. Дуже хочеться зрозуміти – чому?
"У своїх книжка я хотіла розповісти про комуністичну утопію. Чому в назву винесено "записки співучасника"? Я була частиною цього, жила тими ж ідеями, тими ж помилками… Не люблю слова "совок". Не люблю зверхньо говорити про радянські роки. Комуністи — це не згуртовані ряди, це різні люди. Я зустрічала багато хороших, чуйних людей і серед секретарів райкому. Я б не взялася ось так разом перекреслити ці роки".
Я не кажу, що соціалізм — це добре. Але людська природа влаштована інакше. Хоча в ідеї соціалізму було багато прекрасного. Але вона була передчасна. Коли люди беруть владу завчасно, у них залишається тільки одна проблема — її утримати.
"Людина не може вийти з табору і вже завтра бути вільною. Свобода — це довгий шлях".
Росія заручник того, що їй завжди потрібна надідея. Російська революція, "русская идея", тепер у Путіна — "русский мир".
"Проблема в тому, що ми не провели декомунізацію. Більш того — ми не відрефлексували минуле. Я би дуже хотіла, щоб це швидше сталося в Україні. Тому що для нас (для Росії і Білорусі, — "24") це скінчилося тим, що все повертається. За 10 путінських років не залишилося жодної меморіальної організації. Навіть музей історії ГУЛАГу став Музеєм співробітників ГУЛАГу. Цей поворот назад — до сталінських ідей, сталінських музеїв — можливий тому, що ті, хто робив перебудову, не подумали, що потрібний інтелектуальний супровід процесу".
Розумних людей не брали в КДБ. Брали тих, хто був простішим. Я раз підрахувала: на одній сторінці вироку — 34 помилки. А за всім цим стоїть людське життя. Вироки виписували люди без критичної самосвідомості, яку дає освіта.
"Ми живемо у варварський час. Замість того, щоб убивати ідеї, люди вбивають одне одного. Я думаю, що люди повинні вбивати ідеї, а не людей. Потрібно сперечатися, потрібно говорити".
Чорнобиль — подія космічного масштабу. Саме тоді люди вперше усвідомили, що вони можуть самі себе знищити.
"Ніякому японцеві приходило в голову на другий день після аварії на Фукусімі їхати вудити туди рибу. Або вести маленьку дитину туди, аби показати, як там "красиво горить". А у нас таке було... Ми робимо технології, які випереджають наше розуміння".
Люди історично все не дуже привабливі виглядають. Тому не можу сказати, що я не люблю росіян. Ні. Я не люблю російську ідею в її нинішньому вигляді. Справа не в Путіні, справа в "колективному путіні", яким там захворіли.
"Книжки про Україну не буде. Я вже не можу писати про війну. Я не можу поїхати на війну і знову все це бачити. Про Майдан? Майдан — це теж кров ... Мені дуже легко плакати. А книгу не можна писати, коли плачеш".
Коли напишу книгу про любов? Ой, з любов'ю ще гірше, ніж з війною!
"Журналісти, бійтеся робити свою роботу так, як це роблять на російському телебаченні! Тому що це — злочин".
Не можна множити ненависть. Ненависть — це точно не те, що нас врятує.
Автор сюжету — Єлизавета Герасимюк.
Автор тексту — Євгенія Мазур.
Читайте також: Нобелівська лауреатка розповіла, як Путін досяг своїх неймовірних рейтингів
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter