Путін попередив Шольца і НАТО, що готує війну проти них: розмова з офіцером ЗСУ

Крім того, Росія чинить серйозний пропагандистський тиск на Німеччину. Про це у розмові з 24 Каналом розповів боєць ЗСУ та політолог Тарас Березовець, зауваживши, що це серйозне попередження Заходу про те, що Росія готує проти них війну.

До теми Детально обговорили знищення Кримського мосту: подробиці розмови німецьких офіцерів

Про причини кадрових змін у ЗСУ

Головком Олександр Сирський отримав від президента карт-бланш на будь-які кадрові перестановки. Він сам нещодавно заявляв про те, що їх варто зробити, бо після поїздки на фронт побачив, що в окремих командирів були певні прорахунки у володінні ситуацією. Відповідно, це вплинуло на поточну ситуацію, і, зокрема, на нашу оборону. Як зміна комбригів може вплинути на ситуацію на полі бою? У загальній військовій вертикалі, яку роль відіграє командир бригади та на якому він місці?

Тут я одразу маю відзначити, що заміна командирів військових з'єднань, насамперед батальйонів, бригад, полків і інших з'єднань, є виключною компетенцією Головнокомандувача Збройних Сил України. Він здатен і уповноважений приймати відповідні кадри та рішення. Це робив його попередник, і це робить нинішній Головнокомандувач ЗСУ, з огляду на оперативну ситуацію та реакції командирів на неї.

Ми починали цю війну зі Збройними Силами, які нараховували близько 250 тисяч особового складу. На сьогодні загальна кількість військовослужбовців в складі українських Сил оборони сягає 1 мільйона. Це разом з усіма, разом з прикордонною службою, разом з Силами спеціальних операцій, територіальною обороною та іншими формуваннями.

Але зрозуміло, що такої кількості командирів жодні українські військові навчальні заклади не могли підготувати свого часу. Добре, якщо людина має в кращому випадку базову освіту, закінчила військову кафедру, але велика частина подібних офіцерів не мали жодного дня досвіду служби у Збройних Силах України. Тому зараз на посади комбатів і комбригів ставка насамперед робиться на кадрових офіцерів.

Однак маю зазначити, що вже чимало серед командирів батальйонів, не кажучи про ротних, і навіть командирів бригад є такі офіцери, які мали або відносно обмежений досвід служби, проходили строкову службу, або закінчили цю службу достатньо давно.

Насамперед ставка робиться на інтелект, на здатність ухвалювати рішення. У нас дуже багато молодих комбригів, у званні не тільки полковників, але й бригадних генералів, які досягають результатів, нагороджених багатьма державними нагородами. Серед них є Герої України. Чимало таких бойових офіцерів разом з Головкомом Олександром Сирським зараз прийшли в командування Генштабу і різних родів військ ЗСУ.

Щодо командира бригади – він не планує проведення операцій, а лише бере участь в розробці на рівні ОСУВ, на рівні ОТУВ, які у межах обмеженої компетенції можуть розробляти ці операції разом з Генеральним штабом України. Усі військові операції все одно планує Генштаб.

Командири бригад мають дуже обмежений оперативний простір. Їхнє завдання насамперед полягає в тому, щоб виконувати відповідні бойові розпорядження, які формуються Генеральним штабом і спускаються через ОТУВ, ОСУВ.

З огляду на оперативну ситуацію, на відміну від нашого ворога, наші командири мають право на ухвалення самостійних рішень. Умовно кажучи, можна виконувати бойове розпорядження від "А до Я", а можна розуміти, що оперативна ситуація змінилася, і потрібно ухвалювати самостійні рішення для того, аби уникнути втрат серед особового складу, техніки своїх підрозділів.

Олександр Сирський / ЗСУ

Тобто насамперед Головком каже про те, що ми маємо цінувати життя нашого особового складу. Там, де командири не можуть ухвалювати рішення з потрібною швидкістю, або ці рішення не відповідають оперативній обстановці, і така ситуація складається протягом певного періоду, помиляються всі. Можна помилитись раз – два, але якщо подібні помилки мають системний характер – це вимагає кадрових змін, зокрема на рівні командирів бригад,

Тому у нас є достатньо підготовлених офіцерів рівня командирів батальйонів, інших військових формувань, які отримують підвищення до звання командирів бригад. Я знаю чимало таких офіцерів, які починали війну у 2022 році на різних посадах і зараз дослужилися до рівня командирів бригад або навіть вище. Це той приклад, коли війна висуває на перший план ініціативних, сміливих командирів, здатних ухвалювати самостійні рішення, здатних бути відповідальними та найголовніше брати цю відповідальність за себе.

У ЗСУ різниця між командиром і офіцером полягає у тому, що командир каже: "Роби як я". А якщо ця людина не володіє відповідними офіцерськими та особистими якостями, то просто каже: "Робіть і все, а я спостерігатиму". Тобто у цьому є різниця.

Про ситуацію навколо Авдіївки

Речник Таврійського напрямку Дмитро Лиховій сказав, що ситуація на Авдіївському напрямку дещо стабілізується. За його словами, росіяни зменшили інтенсивність своїх штурмів та авіаударів, і це може бути пов'язано з тим, що ми почали так активно збивати російські винищувачі. Чи відомо вам, що нині на Авдіївському напрямку, і чи можна сказати, що окупанти насправді трохи вже видихались, чи це все-таки тимчасове затишшя? Можливо, вони зараз проведуть ротацію?

Подібні оцінки можуть давати тільки речники тих підрозділів, які перебувають саме на цьому напрямку. Наш підрозділ не перебуває там, тому я не уповноважений давати відповідні оцінки щодо конкретної ситуації по Авдіївці.

Єдине, що ми бачимо, – спроби противника неодноразово прорватися, вийти за межі міста, яке у лютому залишили підрозділи ЗСУ. Противник намагається розширити цей плацдарм, що називається, на "плечах" наших підрозділів. Точніше, намагався вийти за межі цього населеного пункту, але був локалізований в районі Авдіївки.

Зверніть увагу Ворог захопив Степове, Сєверне, ЗСУ просунулись в Табаївці: як змінилася лінія фронту за тиждень

Згідно з офіційними зведеннями Генштабу, ми бачимо, що зараз точаться запеклі бої. Це не єдиний театр військових дій на фронті, де зараз відбувається така ситуація. Але Авдіївський напрямок, очевидно, один з найскладніших.

Окупанти удосконалюють авіабомби

Ми вже неодноразово обговорювали, що окупанти використовують керовані авіаційні бомби. Вони зробили їм "крильця" для того, аби вони змогли далі летіти. Але Олег Синєгубов сказав, що у Куп'янську вони вперше вдарили КАБами з касетними зарядами. Тобто вони можуть начиняти їх касетними частинами, які потім можуть робити ще більші руйнування?

Противник давно використовує касетні боєприпаси. Причому порушуючи міжнародні правила ведення війни, використовує їх проти цивільного населення. Неодноразово ми бачили, що вони це використовували на правому березі Дніпра в Херсонській області. Неодноразово піддавалися обстрілам населені пункти Донецької, Харківської областей, Запорізької області.

Крім того, противник активно використовує заборонені проти цивільного населення термобаричні заряди класу "Сонцепьок" і подібні до них.

Щодо їхніх "новинок", удосконалень. Так, вони активно працюють над тим, щоб збільшувати власний арсенал, ускладнювати, удосконалювати його. Основна частина цих КАБів падає не на військові об'єкти, а на інфраструктурні та цивільні об'єкти. Зокрема, масованим ударам піддаються населені пункти в Херсонській і Харківській областях.

Чому росіяни пруть на Часів Яр

На Бахмутському напрямку йдуть важкі бої. Зокрема, ворог продовжує наступальні дії в Богданівці та Іванівському. Кажуть, що для нас ситуація насправді не дуже добре складається, але очевидно, що росіяни готуються захопити Часів Яр. Чи можете ви пояснити, яке взагалі стратегічне значення цього населеного пункту і що це їм дасть, якщо вони дійсно зможуть просунутися на цьому напрямку?

У нас немає населених пунктів, які не мають значення. Щодо Часового Яру – це населений пункт, який безпосередньо межує з окупованим Бахмутом. Далі за ним розташована міська конгломерація з Костянтинівки, Дружківки, Слов'янська і Краматорська.

Захопивши Часів Яр, противник безперечно спробує далі розвивати свої наступальні дії. Кінцевою метою цього наступу є захоплення Слов'янська. А далі знову вихід у напрямку Ізюма, який вже був окупований під час широкомасштабного вторгнення на початку зими – весни 2022 року.

Що відбувається біля Часового Яру: дивіться на карті

Запеклі бої там точаться вже з середини минулого року. Ці зусилля противника заволодіти Часовим Яром зазнавали невдач. Там перебувають мотивовані, організовані, підготовлені озброєні підрозділи Збройних Сил України. Тому для противника ситуація там не складається у гарному для них ключі.

Усі їхні намагання вийти за межі військової конгломерації Бахмута переважно зазнавали невдач. Нагадаю, що руїнами Бахмута вони заволоділи у травні 2023 року. Уже весна 2024 року, але серйозного прогресу у цьому напрямку противник не має.

КНДР могла припинити давати зброю Росії: у чому причина

Південнокорейські ЗМІ писали про те, що начебто КНДР могла призупинити постачання боєприпасів у Росію, бо ніби за останні тижні у портах Північної Кореї не бачили суден, які раніше пов'язували із перевезенням зброї. А що могло трапитися, що Північна Корея не відправляє боєприпаси? Припустимо, що не відправляє, у них не вистачає потужностей для цього, чи насправді вони побачили, які цілі Росія обирає для цих снарядів і тому вирішили, наприклад, не співпрацювати більше?

Не знаю причини, чому Північна Корея зараз не здатна доправляти вантажі до Росії. Справді така ситуація спостерігається від початку лютого місяця. Про це писали західні видання і про це повідомляло Міністерство оборони Південної Кореї.

У будь-якому випадку ці проблеми можуть носити чисто технічний характер. Можливо, у них виникли проблеми з перевантаженням. Чотири російські судна, які використовувалися для перевезення, так само потребували певного ремонту.

Здається, щонайменше два з тих суден, які використовувала Росія для транспортування цих вантажів, зараз перебувають на ремонті в доках далекого сходу Росії. Тобто там може бути чисто технічна заминка.

За підрахунками Міністерства оборони США, Північна Корея могла доправити в Росію близько трьох мільйонів снарядів 152-го калібру. Ця інформація безперечно потребує уточнення, але фактом є те, що російські війська використовують на фронті снаряди виробництва КНДР, так само як і балістичні ракети.

Путін прямо попередив, що готує війну проти НАТО

Маргаріта Симоньян опублікувала плівки німецьких офіцерів, які начебто обговорювали передачу Україні ракет TAURUS і, можливо, удари ними по Кримському мосту. Навколо цієї ситуації почали з'являтися і конспірологічні версії. Мовляв, Олаф Шольц або хтось з його команди навмисно здали ці плівки Росії, щоб показати, чому не треба передавати ці ракети Україні. А хтось говорить, що навпаки, ці плівки зараз можуть зіграти нам на руку й Німеччина передасть їх. Що ви побачили в цій ситуації? Як взагалі таке відбулося, що німецьких офіцерів може прослуховувати Росія?

На превеликий жаль, проблеми з безпекою в німецькій армії та спецслужбах виникли не сьогодні. Це тривала проблема, про яку повідомляє і німецька преса, зокрема і про те, що західні спецслужби, насамперед ЦРУ, МІ-5, мають серйозний рівень недовіри до своїх німецьких колег. Через що воліють не ділитися з ними секретами, розуміючи, що рано чи пізно вони можуть стати надбанням російських шпигунів.

Ця ситуація тільки вчергове довела, що офіцери Бундесверу порушують протоколи безпеки, ведучи подібні конфіденційні розмови по незахищених лініях. Як відомо, причиною витоку стало те, що один з учасників цієї розмови – офіцер Бундесверу, перебував у Сингапурі та розмовляв по незахищеній лінії. Можливо, його записували російські спецслужби в його ж готельному номері.

Владімір Путін не приховав свого задоволення від цього факту. Він навіть не намагався особливо приховувати, у який спосіб цю інформацію здобули. Російські спецслужби вкинули цю інформацію через пропагандистку Маргариту Симоньян, чим підкреслили свою впевненість.

Найгірше те, що цей запис може бути далеко не останнім, яким володіють російські шпигуни й не останнім, який буде зрештою оприлюднений. Основна мета, як про це повідомляє німецьке видання Der Spiegel, полягає у дискредитації федерального уряду і канцлера Олафа Шольца. Це спроба гібридної атаки проти всієї німецької політичної еліти, яка налаштована на допомогу Україні.

У Олафа Шольца насправді є два виходи: або, умовно кажучи, взагалі припинити цю допомогу і показати свою слабкість, вразливість перед російськими гібридними атаками; або навпаки – вона (гібридна атака Росії – 24 Канал) може змусити його показати власні лідерські якості та навпаки піти проти цього шантажу, показати, що він не боїться спроби росіян дискредитувати його, і продемонструвати, що він є справжнім лідером найбільшої європейської країни та найбільшої європейської економічної потуги – Німеччини.

Я не знаю, що обере Шольц, але Німеччина робить дуже велику допомогу і дуже великі послуги Україні. Збільшила пакет військової допомоги до 8 мільярдів євро. Але справді й кабінет Олафа Шольца опинився зараз під ударом. Це також попередження і сигнал для інших європейських урядів, що вони так само можуть стати мішенями подібних атак.

Олаф Шольц / Getty Images

Ми бачимо, що зараз йде величезний тиск по всіх напрямках: і російські пропагандисти, які погрожують знищити ракетами мости на території Німеччини, і спікер російського МЗС Марія Захарова, яка каже, що буде друга "денацифікація" в Німеччині.

Це дуже серйозне попередження Заходу про те, що Росія націлилася на агресію проти Європи, про те, що вона зараз готує війну проти членів НАТО. До цього попередження слід поставитися з максимальною серйозністю і рішучістю.

Що показав витік даних Німеччини

Навіть якщо Путін і задоволений цими "переговорами", то чи задоволений він самим змістом? Тобто тим, що там дійсно обговорювали передачу цих ракет Україні у кількості 50 штук по декілька партій, і при тому ще й для знищення Кримського мосту?

Путін наразі очевидно відчуває себе тріумфатором, тому що російським спецслужбам вдалося не тільки зафіксувати ці розмови, але він демонструє свою силу перед президентськими виборами в Росії, викидаючи цей компромат на Олафа Шольца і показуючи насправді, що всі нібито перебувають під його "ковпаком". Путін намагається сказати, мовляв, "ви всі перебуваєте у мене під контролем".

Це насправді дуже серйозна загроза, бо секрети не тільки Німеччини, але і країн НАТО можуть опинитись під загрозою, тому що є спільний обмін секретними даними. Зокрема, як ми знаємо, обмін розвідданими відбувається між українською армією та армією українських союзників.

До речі, коли президент нещодавно казав про те, що наші плани, наші контрнаступи могли опинитися на столі росіян, це, можливо, частково пояснює, що такі секрети можуть витікати не через українські джерела, вони можуть витікати навіть через наших союзників.

Зрозуміло, що весь обсяг інформації їм не надається, ми тримаємо їх в секреті, але якась частина інформації безперечно курсує, стає "надбанням" наших західних партнерів. От Німеччина показала себе вразливим місцем. Не останнім, до речі, тому що в такій аналогічній ситуації можуть опинитися й інші країни – члени НАТО.

Головний редактор Bild пише, що Шольц розпочинає свою передвиборчу кампанію і начебто позиціює себе "канцлером миру", обравши шлях колишнього канцлера Герхарда Шредера. І начебто це шкодить Україні та Європі. Чи ви бачите те, що він дійсно обирає позицію "канцлера миру" і чи це додасть йому балів?

Популярність нинішньої коаліції, в яку входить його рідна партія соціал-демократів, зараз стрімко падає. Ми бачимо зростання рейтингів насамперед пропутінських партій таких, як ARD. А також зростання підтримки антиемігрантського руху, який активно розвивається.

Водночас багатьох німців історія з популярністю крайніх правих і лівих рухів так само не влаштовує. Ми бачили масові протести, мітинги, акції, які проводили німці по всій країні, виступаючи проти радикалізації їхньої країни, яка після програшу в Другій світовій війні тяжіла до толерантності, до більшої вірності європейському курсові та цінностям. Тому це два різних тренди.

Що стосується Шольца, який шлях він обере, я не знаю, чесно кажучи. Я не думаю, що якщо він намагатиметься грати зараз у "голуба миру" і різко відмовиться від допомоги України, що це насправді йому допоможе. Тому що корені його проблеми полягають в іншому.

І навпаки, зараз піддавшись цьому шантажу, він матиме вигляд ще слабшого, а це точно не сподобається німцям. Це точно не додасть йому популярності. Для пересічного німця, навіть тих, хто ставиться до нього позитивно і нейтрально, сам факт того, що якщо за цим шантажем Олаф Шольц почне діяти так, як хочуть у Кремлі, це поставить його в дуже незручне становище. Це не виключає того, що він піде цим шляхом.

Але мені видається, що ця ситуація в будь-якому випадку буде програшною для нього, тому що, показавши свої слабкості та пішовши на поводі у Кремля, він не тільки нічого не здобуде, а ще більше втратить.

Що криється за заявою Макрона про можливість введення військ в Україну

Тим паче на тлі заяв Емануеля Макрона про можливість надсилання військ до України. Тому що деякі експерти говорять, що вони навпаки конкурують між собою і зараз змагаються за звання європейського лідера. Хто з них буде сильнішим?

Я б говорив так, що несподівана жорсткість, яку виявив президент Франції Макрон, який завершує свій другий президентський термін і більше не балотуватиметься, показує, що він бачить зараз можливості.

Коли Сполучені Штати демонструють зараз слабкість та непослідовність своєї позиції – вони обіцяли підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно, а все це так не відбувається, з'являються можливості для нових лідерів, насамперед в Європі.

Більше про це Ймовірність введення військ НАТО в Україну: все про резонансну заяву Макрона

Макрон дуже чітко побачив артикульовану ініціативу з боку країн НАТО, передусім країн Скандинавії – Данії, Швеції, Фінляндії, та країн Балтії. Також сюди можна додати Нідерланди, Бельгію й уряд Великої Британії, які висловили більш рішучу позицію стосовно і підтримки України, і протистояння російській загрозі.

І Макрону, безперечно, хотілося б, щоб цей рух – провоєнний блок у НАТО очолила саме Франція як країна, яка має найбільші збройні сили, величезний воєнний бюджет та яка на тлі Німеччини виглядає більш по-лідерськи.

Еммануель Макрон / Getty Images

Тому для Макрона це не був експромт, це 100%. Підтримка його заяв урядом Габріеля Атталя свідчить про те, що французи погодили цю позицію, це для них усвідомлене рішення і вони вирішили зараз скористатися моментом, коли Сполучені Штати просіли – Франція перехоплює це лідерство. Тому заяви про введення контингенту в Україну зроблені не на порожньому місці.

Думаю, що ці контингенти таки з'являться, тільки не для того, щоб брати участь у безпосередньо бойових діях, а щоб навчати українських військових. І французькі спецпідрозділи реально можуть з'явитися в Україні до кінця цього року. Принаймні такі плани вже оприлюднені – що вони зараз розробляють плани їхнього переміщення. І цей приклад наслідуватимуть інші рішучі країни, які входять до НАТО.

Чи дійсно на Заході вірять у ядерні погрози Путіна

А як же ті самі погрози Кремля? Я маю на увазі, чи все-таки Кремль розуміє, з ким матиме справу? Наприклад, там заявляли, що битимуть своїми ракетами по іноземних військових в Україні чи, можливо, навіть відправлять ядерний удар десь до Парижа. Вони дійсно цього не робитимуть, але просто погрожують?

Вони погрожують, але за цими погрозами поки що нічого не стає. Ми бачимо, що Путін після певної паузи знову вдався до ядерного шантажу, але реакція НАТО свідчить про те, що в цей шантаж там не повірили, банально.

Тобто, як у байці, коли хлопчик довго кричить "вовки, вовки", в певний момент уже ніхто на ці крики не прибігає. Тому Путін занадто зловживав правом цього шантажу, і до цих погроз зараз, скажу так, рівень довіри найменший з початку цієї війни.

Крім того, всі прекрасно розуміють, що якщо не йтиметься про безпосередню участь в війні проти російських підрозділів, а виключно про захист цивільної та воєнної інфраструктури, про виконання певних завдань, навчання зокрема, це не є приводом для оголошення війни, тим більше застосування ядерної зброї.

Це погроза, яку, як озвучив генерал армії Сполучених Штатів у відставці Бен Годжес, можна використати тільки один раз. Путін може бути скільки завгодно навіжений, скільки завгодно, скажу так, хворий психічно, але все одно розуміє, що у випадку реалізації цієї погрози – це одноразова історія, яка зіграє точно далі вже проти нього.

Тому не вірять у ці погрози. Я впевнений, що ці погрози, які озвучив Путін, не зупинять рішення ввести в Україну обмежений воєнний контингент не всіх країн, але окремих учасників НАТО.

Чому Медведєв ганьбиться на весь світ своїми заявами

Дмітрій Медведєв сказав, що території по обох берегах Дніпра – це начебто невіддільна частина російських історичних стратегічних кордонів. Є, до речі, теорія, що Медведєв робить це навмисно, аби нейтралізувати себе як певного конкурента Путіна. Чи вірите ви в це? І як проаналізуєте, навіщо він взагалі виходить і робить такі безглузді заяви?

Серйозному аналізу ці заяви точно не підлягають і, в принципі, вже нещодавно в Європейському Союзі відповіли російському алкогольному Медведєву, що це питання, яке мають врегулювати психіатри.

Він привертає увагу для себе насамперед. Посилає сигнал Путіну, що він настільки смішний і жалюгідний, що його не варто боятися, що він ніколи не кине виклик путінській владі. Тобто він банально дбає про свою безпеку і про своє життя.

Але я не виключаю того, що ці всі публічні девіації та фантазії, які він оприлюднює назовні, є результатом деградації його особистості під впливом алкоголю. Він справді інколи має вигляд психічно хворої людини, нездорової щонайменше. Ми знаємо, що в людей, які зловживають алкоголем, є періоди, коли вони можуть озвучувати погрози, агресію під впливом того, що їх обмежують у вживанні алкогольних речовин.

Тому я б говорив про те, що в його особистості точно є елементи мазохізму, таке самознищення. Тобто він свідомо виставляє себе як такого паяца, свідомо робить подібні заяви. З одного боку, щоб привернути увагу до себе як істерична дитина. Це так само є свідченням незрілості, підлітковості його внутрішньої поведінки, як усі підлітки намагаються привернути до себе увагу.

А з іншого боку, це самодеструктивний і мазохістський мотив. Він робить ці заяви, щоб отримати насолоду від нищівної критики на свою адресу. Ми його обговорюємо, його принижують, а для мазохістів – це найбільша форма задоволення, коли про нього кажуть, що "він алкоголік, він бездар". Розумієте, він просто навіжений.

Дмітрій Медведєв / Getty Images

І я думаю, що він у такий спосіб отримує величезне задоволення. І це справді, тут без іронії, є питанням дослідження для психіатрів, його серйозно слід досліджувати. Було б, якби він мав хоч найменший вплив на ухвалення рішень в Росії. Але ядерну кнопку він не натисне, хіба що вкраде її у Путіна, коли той буде спати.

Хоча психічно хворі люди справді небезпечні, ви не можете до кінця прорахувати їхню поведінку. Але в усьому іншому він абсолютно безневинний алкоголік, який просто має можливість, на відміну від інших алкоголіків, які собі тихо "синячать" на кухні, доносити свої фантазії до всього світу.

Але подивіться, серйозної реакції знову ж таки на його слова немає. Якщо наші західні партнери до нього ставляться як до клоуна, значить, він таким і є.

Інколи Мєдвєдєв йде не по тій лінії, яку транслює Путін, чи Захарова і Лавров. От, наприклад, про переговори він каже, що ми не хочемо і не будемо ні з ким домовлятися. А в інтерв'ю тому ж Такеру Карлсону ми чули декілька разів, як Путін казав, мовляв, Росія готова до переговорів, давайте вже домовлятися.

От я ж про це і кажу. Він робить заяви, які йдуть всупереч офіційній позиції Кремля. Можна було б припустити, що все це погоджується, можливо, Путін до нього каже: "Дімо, а давай ти ще якусь там дичину скажи – хай вони перелякаються, а потім я вийду і всіх заспокою".

Тобто ми не можемо виключати, що Путін розуміє, що це людина, яка абсолютно деградувала, у нього немає жодного почуття гідності, тому озвучуватиме насправді будь-яку маячню, й це може бути така гра.

Спочатку Медведєв виходить, наганяє на всіх страху, розповідає про те, що: "Ми зараз всім влаштуємо ядерний апокаліпсис, тут ракети полетять, тут ми захопимо і вас всіх знищимо тощо". А потім виходить Путін і каже: "Ні, ну ми ж поважаємо ці кордони, про що ви говорите, ми ж взагалі тільки за переговори". Тобто така гра насправді може бути.

Чому Сі та Ердоган знову заговорили про переговори

Тут Китай розпочав чергову серію своїх так званих мирних ініціатив. Наскільки сьогодні є реальним прагнення Китаю якось увійти в ситуацію щодо вирішення цієї війни? І чи можна очікувати якихось конкретних результатів від візиту спецпредставника Китаю до України, Росії та країн Європи?

Позиція Китаю за великим рахунком є консервативною. Китай виступає за мирне розв'язання, як вони кажуть, "конфлікту", вони оминають слово "війна", але виключно в китайському розумінні цього розв'язання. Тобто під ним вони розуміють повагу інтересів Росії. Це означає, що має бути врахована, як люблять казати в Росії, територіальна реальність ситуації.

Тобто Китай виступає за те, щоб, по суті, де-факто закріпити статус за Росією окупованих українських територій, на цьому припинити війну, визначити якийсь порядок, скажімо так, заохочення чи компенсації для України, незрозуміло як, за зруйновану інфраструктуру, втрачене житло, знищені квартири, будинки. Тобто якесь таке "розв'язання".

Читайте також Після візиту до Москви спецпредставник Китаю назвав "єдиний" спосіб завершити війну в Україні

Китай хоче завершення цієї війни однозначно, але так, щоб Росія не програла. Ось в цьому полягає інтерес Пекіна. Тому що для Китаю важливо домогтися прецеденту в міжнародному праві, що Росія не понесе жодної відповідальності й покарання за свої дії.

Тому що Китай мислить такими самими категоріями й екстраполює цю ситуацію далі на Тайвань. Тож хоче домогтися того, щоб Росія не відповіла за окупацію українських земель, щоб потім, скориставшись цим прецедентом, окупувати Тайвань і заявити: "Ну, Росія ж не відповіла, це були їхні історичні території. І ми так само повернули свої історичні території – контроль над островом Тайвань". Ось в цьому полягає інтерес Китаю.

Лідер Туреччини так само запропонував свою платформу для мирних переговорів, при тому, що давно ми не чули чогось подібного. Аналітики Інституту вивчення війни написали, що Китай і Туреччина продовжують використовувати власні переговорні платформи для нібито врегулювання ситуації в Україні, але Росія просто їх використовує для просування своїх інформаційних операцій, спрямованих на те, аби перешкодити подальшій міжнародній підтримці Києва. Чи дійсно це саме так і чому Ердоган прокинувся?

Ердоган прокинувся не сьогодні, він запропонував себе як посередника ще весною 2022 року і, нагадаю, саме на території Туреччини відбувся раунд переговорів за участю делегації України та Росії. Тут нічого нового немає, він намагається виграти й підвищити ставки особисто для себе. Тому що будь-хто, хто буде посередником, здобуде вплив, виграє й отримає від цього дуже серйозні дивіденди.

Так само намагання використати себе як посередника виявили інші держави, та ж сама Швейцарія або Саудівська Аравія. Взагалі, якщо відкинути окремі держави, ми можемо говорити про те, що більшість із них представляє так званий Глобальний Південь, вплив якого не слід недооцінювати. І Китай представляє прагнення цього Глобального Півдня зайняти своє місце, на яке він заслуговує в системі міжнародних відносин. Тому ці спроби якраз-таки абсолютно читалися і були зрозумілі.

Інша річ, що є певні країни, які більш комфортні для проведення переговорів – влаштовують обидві сторони. І Туреччина є лише однією з них. Та ж сама Саудівська Аравія може розглядатися як імовірна країна-посередник, на відміну від Швейцарії. Тут є моменти, які не зовсім можуть влаштовувати росіян.

Але ж нам ще важливо, щоб відбувся Глобальний саміт миру, про який говорив Володимир Зеленський. І, зокрема, він запрошує туди лідерів цих держав і лідерів Глобального Півдня. Але знову ж таки навряд чи Сі Цзіньпін поїде на цю зустріч. Можливо, саме зі спецпредставником і йтиме розмова про те, аби Китай все-таки став на сторону добра?

Ну, я б так говорив – Китай точно не стане на сторону добра. Тому що, якщо ми асоціюємо сторону добра, що це наша позиція та західних партнерів, Китай точно на ній ніколи не буде. Тому що це йде всупереч з їхніми національними інтересами.

Китай до кінця переслідуватиме свій власний порядок денний, і він ніколи не збігатиметься з нашими інтересами, інтересами наших союзників. Він навіть з російським не буде ніколи збігатися, тому що у Китаю свій план, умовно кажучи. І цей план розглядає Росію виключно як інструмент і васала цієї історії, але точно не повноцінного союзника.