Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Путін – головна скрепа, яка тримає докупи українську націю, – Друзенко

      1257
      Небажання жити в путінській Росії – головна ознака сучасного українця / Фото з відкритих джерел

      Ні мова, ні віра, ні спільне бачення майбутнього, ані трактування минулого так не єднають українців, як прагнення самим визначати свою долю.

      Цим дописом я завдячую Alexandre Yurchak. Почитавши мої попередні пости, він запитав: Ок, ми справді різні. Але що тоді робить нас усіх українцями? Чи є якась "національна ідея", яка об'єднує українських автохтонів-консерваторів, колоністів-лібералів, націонал-лібералів та консерваторів-малоросів? Я задумався…

      Рекомендуємо: Двопартійність на орбіті, або В Україні вимальовуються дві фундаментальні ідеології

      Соціологія підказує лише одну відповідь: найбільше нас єднає бажання бути незалежними. Ні мова, ні віра, ні спільне бачення майбутнього, ані трактування минулого так не єднають українців, як прагнення самим визначати свою долю. Одразу дві поважні соціологічні компанії зафіксували в серпні цього року рекордну підтримку незалежності України – 82% (група "Рейтинг") та 89% (Київський міжнародний інститут соціології). Причому за роки війни ця підтримка помітно зросла. Виходить, що наразі наша "національна ідея" існує у формі заперечення: "Дякую тобі, Боже, що я не москаль". І саме наявність актуального ворога створює для нас базову точку самоідентифікації.

      Допоки в нас не з'явився інший спільний фундамент самоідентифікації себе як українців, зарано миритись з Путіним. Як це не крамольно звучить, але саме Владімір Владімірович зараз виступає головною скрепою, яка тримає докупи українську націю. Бо саме російська агресія, як ніщо інше, дає нам відчуття єдності. Небажання жити в путінській Росії – головна ознака сучасного українця. Саме зовнішній тиск перетворює нас з наддніпрянців, галичан, буковинців, волинян, подолян, полтавців, слобожанців, поліщуків, одеситів, киян, харківян, львівян, дончан та окремих індивідуумів, "які нікому нічого не винні", на українців.

      Я далекий від героїзації війни. Геройство на ній сусідить з мародерством. Вірність – зі зрадою. Солідарність і взаємодопомога – з совковою бюрократією та дегуманізацією підлеглих. Війна – це кров, каліцтва, депресії, смерть і бруд. Це алкоголь, наркотики та контрабанда. Це те, що політкоректно називають "небойові втрати".

      І тим не менш наразі війна за незалежність – це той головний маркер, щодо якого українці настільки чітко і масово самоідентифікують себе саме як українці. Попри всі ті – іноді несумісні між собою – змісти, які вони вкладають в цей термін. Бо це війна за право бути собою. Навіть коли це "собою" настільки різне.

      Завершити війну зараз – все одно, що вийняти з печі недопечений хліб. Він буде глевким та неїстивним. Війна болить українцям. Вони воліють її якнайшвидшого завершення. Але це бажання миру за будь-яку ціну – спокуса пацієнта втекти з лікарні, бо там, мовляв, ставлять крапельниці та роблять уколи. Війна – зло. Але це зло – наразі найміцніша гарантія того, що Україну не розірве із середини.

      Пам'ятаймо, що 1922 року в день ратифікації мирного договору між Великобританією та Ірландською республікою, яка щойно виборола незалежність, в Ірландії почалася громадянська війна…

      Автор: Геннадій Друзенко
      Джерело: Facebook

      Читайте також спецпроєкт 24 каналу: Фашисти та українці на вулицях Києва: кривава осінь 43-го

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук