Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Двопартійність на орбіті, або В Україні вимальовуються дві фундаментальні ідеології

      2248
      В України з'явився шанс вирватись із зачарованого кола / 112.ua

      Правду кажучи, мені подобається те, що наразі відбувається в Україні. Велике бачиться на відстані. Іноді відстань у шість часових поясів створює правильну перспективу, аби побачити те, що непомітне у вирі подій.

      Нарешті в Україні вимальовуються два ідеологічні табори, які згодом можуть створити дієву політичну систему.

      Цікаво: Кара депутатська: наскільки і за що штрафуватимуть парламентських прогульників

      Звичайно, Україна десятиліттями жила в парадигмі політичного маятника: Захід-Схід, Європа-Росія. Але будьмо щирими: за ширмою проєвропейської та проросійської риторики вирішувалось питання, хто доїтиме українську корову, хто наживатиметься на її радянській спадщині та природних багатствах. Звичайно залежно від геополітичних уподобань способи доїння відрізнялися: хтось вибивав з корови молоко лупцюючи її ногами, хтось – підключав сучасний доїльний апарат ICU, але сутність від того не надто змінювалась: українську корову годував народ, а доїли – обрані можновладці. Тому майже всі партії, незалежно від політичної риторики, були насамперед інструментами доступу до корови і "Свобода" могла годуватись з тих же рук (і працювати на ті ж інтереси), що і КПУ.

      Сьогодні, мені здається, в нас з'явився шанс вирватись з цього зачарованого кола. Але перед тим, як перейти до українських політичних ембріонів, дозвольте невеличний екскурс в історію США. Сполучені Штати утворились як однопартійна чи радше безпартійна країна. Джордж Вашингтон був настільки загальновизнаним "батьком нації", що перші і другі президентські вибори він виграв на безальтернативній основі. Але з його уходом з політичної сцени країна почала розколюватись на два непримиренні табори, які оформились під час президенства Джона Адамса – випускника Гарварда, героя Американської революції, першого віце-президента в історії США, переконаного федераліста та прихильника зближення з Британською імперією після завершення війни за незалежність.

      Опоненти Адамса гуртувались навколо іншого видного діяча Американської революції, провідного автора Декларації Незалежності плантатора Томаса Джефферсона. Республіканцям-демократам, як вони себе називали, не подобалось англофільство, елітаризм та сильний федеральний уряд, який пропагували федералісти. Загалом вони вважали, що Конституція США до певної міри зрадила ідеали Декларації Незалежності. Хоча "не подобалось" явно не той вираз, який може правильно описати суперечки між федералістами та республіканцями в останні роки 18 століття.

      Здавалось, що кипіння пристрастей кине молоду федерацію у прірву громадянської війни. Опоненти не чули аргументів один одного, легко вдавались до наклепів та особистих образ, звинувачували опонентів у зраді національних інтересів та підготовці державного перевороту. Навіть зазвичай спокійний та мудрий Вашингтон 1798 року нарікав, що "легше зробити чорношкірого білим, аніж переконати демократів у їхній неправоті; вони роблять усе можливе, аби повалити уряд цієї країни".

      Не дивно, що перемогу Джефферсона на президентських виборах 1800 року американські історики іноді називають "революцією 1800". Федералістам, серед лідерів яких, окрім президента Адамса, був перший очільник Верховного суду США та другий губернатор штату Нью-Йорк Джон Джей, перший міністр фінансів і батько національної фінансової системи Александр Гамільтон, ще один очільник Верховного Суду та "винахідник" конституційного ревю, а на той час державний секретар в адміністрації Адамса Джон Маршалл та інші непересічні особистості, - усім їм здавалось, що республіканці зруйнують новостворену федерацію і змарнують справу їхнього життя.

      джеферсон
      Третій президент США Томас Джефферсон

      В період між оголошенням результатів виборів та інавгурацією Джефферсона федералісти гарячково заповнювали судові посади як свій останній оплот у владі (так Джон Маршалл несподівано для себе мусив перекваліфікуватися з держсекретаря на Голову Верховного суду) і схоже палили архіви: принаймні в січні 1801 року раптом згоріла будівля міністерства фінансів та кілька будівель, як це тоді називалось, "міністерства війни".

      Свого апогею ворожнеча між республіканцями та федералістами сягнула під кінець першої каденції Джефферсона (до речі, вельми і вельми успішної), коли віце-президент США республіканець Аарон Берр вбив на дуелі лідера федералістів Александра Гамільтона. На щастя, це був єдиний випадок, коли екзистенційна ворожнеча республіканців та федералістів переросла у стрілянину. Американська революція не пішла кривавими стопами французької.

      Читайте також: "ЄС" просила депутатів від "Голосу" не голосувати за зняття недоторканності з Дубневича

      А тепер повернемось до українських реалій. Сьогодні у протистоянні ЗЕ-влади та умовної ветерансько-волонтерської спільноти проглядає (ще не чітко, але вже проглядає) дві фундаментально відмінних ідеології. Два різних розуміння людської природи. Одразу оговорюсь, що коли я говорю про "ЗЕ-владу" і "ветерансько-волонтерську спільноту", я звичайно спрощую, бо і перша і друга геть неоднорідні. Але коли ми говоримо про певне ідеологічне осереддя, таке спрощення не просто допустиме, воно корисне.

      Так от, ветерансько-волонтерська спільнота – це класичні консерватори. Люди, які вірять у важливість (іноді – у вирішальну роль) контексту, в якому людина народжується, виростає і проживає своє життя. Звідси така увага до мови, віри, культури, історичної пам'яті. Традиція для консерваторів важливіша за свободу. Бо людина, в їхньому розумінні є частиною спільноти. Вона є не космополітичним шукачем особистого щастя – вона є носієм традиції, певного порядку, який існував до неї і який вона має покликання підтримувати і розвивати.

      Натомість ліберали Зеленського вірять в автономних раціональних індивідуумів, кожен з яких шукає власної вигоди та щастя. Мова, віра та культура (чи їхня відсутність) – це лише інструменти самореалізації. Це люди ринку. І звичайно вони сумують та внутрішньо не розуміють, чому російський ринок (який на порядок більший та заможніший за український) табу. Для ліберала немає абсолютних цінностей, є лише ціни, вигідні чи невигідні гешефти. В цьому плані Трамп – справді "великий учитель" Зеленського.

      Американські федералісти та республіканці так ніколи і не домовились. Надто різне в них було уявлення про людську природу, а отже і надто відмінні політичні пріоритети. Але в них вистачило мудрості сперечатися до хрипоти і нецензурної лайки на площах і вечірках, в газетах та памфлетах, але розв'язувати свої суперечки на виборчих дільницях, а не зі зброєю в руках. Їм поталанило: в них на той час була Конституція, яку поважали обидві сторони і яка визначала правила "холодної ідеологічної війни". Коли країна зміцніла і остаточно відбулась, вона змогла дозволити собі вирішувати питання рабства на полі бою, а не в Конгресі – і не занепала.

      В нас таких правил, які визнають та шанують обидві сторони, наразі немає. Наш досвід доводить, що народне повстання захищає права і свободи набагато ефективніше за Конституцію. На жаль. Але на щастя, нарешті в Україні вимальовуються дві фундаментальні ідеології, дві протополітичні сили, які зможуть колись – якщо вистачить мудрості та любові до України – не лише поборювати одна одну, а почати домовлятись про фундаментальні правила гри. Які нічого не говоритимуть про зміст, але встановлюватимуть чесну та справедливу процедуру його визначення. Які сприйматимуть як свої і українські консерватори, і українські ліберали.

      Я дійсно радий тому, що наразі відбувається в Україні. Бо чи не вперше за всіма цими "Зелю геть!" та "нацики-фашисти!" я бачу обриси справжньої ідеології, що ґрунтується на фундаментально відмінній антропології, на кардинально різному розумінні людської природи. Якщо нам, як колись американцям, вистачить розуму втриматись в рамках емоційної, подеколи нецензурної, з переходом на персоналії дискусії, але без насильства і зброї, в нас є шанс невдовзі створити ефективний двопоршневий політичний двигун, який вивезе Україну з болота безкінечної імітації політики.

      Коли у протиборчих таборів з'являється своє кредо, а не тільки бажання безкінечно доїти українську корову, є шанс, що згодом, навоювавшись, вони таки зустрінуться за круглим столом, аби домовитись про майбутнє України.

      Автор: Геннадій Друзенко
      Джерело: Facebook

      До слова: Офіційно: депутатам не платитимуть за прогули без поважної причини

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук