Ця людина, допущена до найвищого кремлівського пропагандистського майданчика "Велика гра" з Дмитром Сімісом, ось уже понад рік дозволяє у своїх виступах обережні, але явно скептичні оцінки як перебігу "СВО" так і її початкового політичного задуму. Іронія ситуації справді разюча. Далі читайте в колонці для 24 Каналу.
До теми Рекрутинг відчаю: як Москва шукає солдатів на Глобальному Півдні
Що трапилося в ефірі російського шоу?
Костянтин Затулін, депутат Держдуми, перший заступник голови комітету у справах СНД, євразійської інтеграції та зв'язків із співвітчизниками, – це людина, яка з 90-х років була одним із головних ідеологів російського імперства.
Він відкрито закликав до анексії українських територій ще задовго до 2014 року. Говорив про те, що Україна – це штучна держава, що Донбас має бути частиною Росії, що українці та росіяни – один народ. Коли почалася агресія у 2014 році, Затулін був серед найактивніших її протагоністів. Він регулярно їздив у Донецьк та Луганськ, зустрічався з ватажками бойовиків, публічно підтримував сепаратистів.
Таке перетворення імперського Савла на миролюбного Павла викликало подив і природну цікавість. Нарешті 26 лютого, вже досить розігрівши увагу публіки, Затулін дав тому ж Сімісу розгорнуте інтерв'ю на тему війни та миру.
Сіміс прямо поставив йому запитання, яке вже саме по собі, незалежно від відповіді, тягне за нинішніми роками років на шість тюремного строку щонайменше за дискредитацію як російської армії загалом, так і її верховного головнокомандувача. Ось це запитання: "Як ви вважаєте, у нас є нині можливість здійснити в якісь доступні строки ті досить конкретні цілі спеціальної воєнної операції?"
Ну а відповідь і подальші міркування Затуліна змушували правовірну аудиторію "Першого каналу" замислитися і про довічний строк для відступника.
"Об'єктивно кажучи, деякі цілі, заявлені нашим президентом, важкоздійсненні або взагалі нездійсненні. Є бажане та є можливе. Так важко тепер повірити, що Україна як самостійна держава може зникнути з політичної карти світу…" – сказав Затулін.
"Я вірю!" – про всяк випадок заволав хитромудрий Сіміс, розмахуючи руками, ніби відштовхуючи від себе неналежно вільнодумні сентенції співрозмовника.
Російські імперці розчарувалися в Путіні та не бояться про це говорити
Взагалі, Затулін був того вечора незвично емоційний. Він ніби скидав із себе важкий, накопичений роками тягар роздратування людиною, яку він так очевидно зневажає та ненавидить. Не за те, що Путін намагався підкорити собі Україну, а за те, що робив це, на думку Затуліна, так бездарно й провально, що назавжди занапастив мрію, яку Затулін виношував десятиліттями.
Як же могла безкарно прозвучати у прайм-тайм популярного телевізійного каналу така відверта вбивча критика російського диктатора? Затулін досвідчений апаратник, а не політичний самогубець. Протягом тривалого часу він обережно розпушував ґрунт та тестував настрої вищого прошарку російської політичної еліти.
Мабуть, чудово знаючи це середовище, він переконався, що ті оцінки, які він наважився озвучити в перші дні п'ятого року повномасштабної російсько-української війни, – це вже майже консенсусний зріз настроїв та очікувань.
Ці люди не стали раптово лібералами чи демократами. Вони залишились імперцями, націоналістами, прихильниками сильної Росії. Але вони вже почали розуміти, що за Путіна Росія ставатиме все слабшою, поки остаточно не розвалиться. Вони не готові занапастити Росію (середовище їхнього дуже комфортного проживання), маніакально переслідуючи нездійсненну мету знищення української державності.
Так, Путін міг би заарештувати чи нагодувати новачком одного конкретного Затуліна. Але він як диктатор не досяг кондицій Сталіна-1937 і не може відправити під ніж усю свою номенклатуру.
Які ж висновки (незалежно від особистої долі Затуліна чи Путіна) може зробити Україна із феномену Затуліна? Дуже позитивні. Російський політичний клас (разом із послідовними ненависниками України) визнав поразку Росії у війні проти України. Ліквідована корінна першопричина конфлікту (за улюбленим висловом кремлівських пропагандистів) – нездійсненна мета ліквідації суверенної української держави. Ця шалена мрія залишилася, здається, лише в одного впливового персонажа. Але це ненадовго.