Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Раніше чи пізніше, але москалі на Україну мали напасти, – фанат "Динамо" Славуня

      2155 Читать новость на русском
      В'ячеслав Зінькевич на фронті
      В'ячеслав Зінькевич на фронті

      Учасник п'яти воєн легендарний фанат В'ячеслав Зінькевич (або просто Славуня) у другій частині інтерв'ю сайту 24 каналу розповів, чому вважає революцію 2004 року "Помаразмом", як зійшовся з "Тризубом" і "Правим сектором", про роботу у віце-прем’єра Єханурова, про Павличенків, "Вогнехреща", Жизневського і генія Сталіна.

      Продовження. Частина 1: 
      Такого мусорського свавілля, як у часи незалежності, за совєтів не пригадую

      З чеченського полону повертався з чітким розумінням, що писатиму рапорт на звільнення з російської армії, – згадує Славуня. – Українців у нашій бригаді служило доволі багато. І ось заходить помічник чергового по частині. "Їдеш додому, Славо, – каже. – Прийшов наказ". На тому все закінчилося. За сприяння батька мене нарешті перевели в Україну. Вдома служив у Нацгвардії – спершу в дивізії на Подолі, пізніше перевівся в окремий батальйон матеріально-технічного забезпечення главка, заступником командира батальйону. Згодом перевівся в МВС, далі – в СБУ. За вислугою років у 2005-му вже пішов на пенсію.

      Чекай. Як поєднується служба в МВС із твоєю фанатською нелюбов’ю до правоохоронців?

      Є поняття ненависті до тупорилих мусорів і є розуміння служби. Я служив, не ставив собі за мету красти чи обкрадати. Тим паче, що я був головним ревізором у КРУ МВС, а потім на тій же посаді в КРУ СБУ. Іншими словами, займався перевірками. Поїздив Україною по ревізіях – у Дніпро, Одесу, Закарпаття... Також перевіряв ХАЗУ МВС України у Києві. Іноді, правда, виходили патрулювати. Одного разу навіть контролювали, як виконують свою роботу мусори на футболі. Що також важливо: я ходив не в мєнтовській, а в зеленій формі внутрішньої служби. Всіх однаково вдягнули вже після того, як я пішов на пенсію.

      Зінькевич з побратимом
      З побратимом

      Так чи інакше, в буремні 1990-ті працювати у цих органах було непросто подвійно.

      У другій половині 90-х всю цю братву вже попердолили. Всюди, мабуть, за винятком Донбасу. Справжнє бандитське свавілля застав у Москві. В нас такого не було навіть близько. Там ситуація ускладнювалася етнічним підґрунтям. Одне проти одного воювали дагестанці, чечени, осетини...

      Коли повернувся на сектор?

      Коли відслужив, вже після "помаразму". Так я так звану Помаранчеву революцію називаю. Тобто 14 років, з 1991-го на секторі не був. У цьому проміжку ходив на футбол як звичайний "кузьмич". На секторі бути не дозволяла служба.

      Чому "помаразм"?

      Бо ще тоді знав, що жодних змін від того процесу не буде. Та й яка то революція була? Потанцювали два місяці перед мікрофоном і розійшлися. Можу сказати, що як фахівець, як менеджер Ющенко доволі непоганий. Знаю, про що кажу, бо при Ющенку був помічником у віце-прем’єра Юрія Єханурова. Ось лишень лідер нації з Віктора Андрійовича нікудишній.

      Ще раніше не підтримував "Україну без Кучми". Через те, що ту заворушку організовували найперше соціалістичні люмпени, ліваки.

      Читайте також: На допитах вимагали свідчення про методички НАТО, – звільнені з полону ультрас з Луганська

      "Помаразм" – то так тризубівці назвали, а я їх підтримав. То був якраз період, коли Янукович став прем’єр-міністром і з СБУ почали прибирати всіх нормальних офіцерів. Прислужуватися не хотілося, тому, власне, й вирішив іти на пенсію. Фактично, Революцію-2004 я теж підтримував не так через Ющенка, як проти Януковича. То ж бидло було. До речі, саме тоді й приєднався до "Тризуба". Вийшло майже випадково. Натовп пішов кричати "Кучму геть!", залишилися лише "тризубівці". У цю мить мусори, перевдягнені в анархістів, прийшли виносити наметове містечко. Тоді хлопці з "Тризуба" дали цій наволочі тягла, а я за них вписався. Завжди підтримую тих, кого менше.

      З того часу – постійно з "Тризубом". Тоді провідником організації був Іванишин, а головним командиром – Ярош. З Дмитром, з Пилипасем, Летуном, іншими відомими "тризубівцями", дружимо понині. Не так давно, між ротаціями, коли вже був "трьохсотим", їздив до "Правого сектору" в Піски.

      Постійно з
      Постійно з "Тризубом"

      Чому "Правий сектор" у процесі війни розколовся?

      Політика. Взагалі, я був проти, щоб "Правий сектор" ставав політичною партією. Практика показує, що всі, хто ліз у політику, втрачали свою міць. Так було і з УНСО, котра залишалася потужною організацією, поки не вирішила зайнятися виборами, і з "Тризубом".

      Твоє ставлення до окремих "правосекторівців" після їхнього політичного досвіду змінилося?

      Ні. Ми стільки гімна поїли разом, що я не збираюся змінювати свою думку про них. Про Яроша, Летуна, Пилипася, Вія можу говорити лише добре. На їхні стосунки політика, можливо, вплинула, але то вже не моя справа.

      Прізвисько "Тризуб" до тебе теж з середини минулого десятиліття прижилося?

      Мене мало хто так називає. Для дніпрян і "олдскулу" я досі Сява. "Славунею" назвала молодь. Після того, як таке псевдо дали "тризубівці". На війні його не змінював і, здається, таке псевдо поміж наших вояків єдине. За ним мене всі й знають і так до мене звертаються.

      В YouTube є відео, де я роблю журналістам "5 каналу" каву. Христина Бондаренко, яка працювала тоді над фільмом "Україна у вогні-2", дізнавшись, що я підполковник, була з несподіванки вражена. Веселий дядько, робить каву, а при такому званні. Я їм ще пісню тоді заспівав. Вони попросили, а я заспівав: "В синє море кров Дніпром тече". Згадав її майже випадково, коли побачив старого фаната Валерія Федоровича. Він тоді був начмедом 11-го батальйону "Київська Русь", котрий розташувався поряд. З Валерієм Федоровичем ми цю пісню співаємо поруч із пам’ятником Лесю Курбасу в Києві, коли добре жахнемо. А Пилипась обурюється: "Ви мою улюблену пісню спаскудили". "Ми що так тихо співаємо?" – питає Валера. "Ні. Так голосно, що я навіть себе не чую".

      В'ячеслав Зінькевич співає пісню "Синє море" – дивіться відео 

      Але чекай, про війну потім поговоримо... На "помаразмі" стояли разом із футбольними хуліганами – не лише "хохлами", а й "конями" (підтримують київське ЦСКА – Прим. 24). Подружилися. Потім потихенько почав ходити на сектор. Там були старі знайомі – Гена Зелений, Вова Орден, Дімка Пейджер, Шуня... Загалом з союзних часів залишилося осіб 70, не більше. Решта – молодь. Поступово знову почав "катати" виїзди. У нас є два страшних міста – Дніпро і Львів. Туди приїздиш і без перестанку "бухаєш". Усі ж свої. Зрештою, коли карпатівці та дніпряни до нас приїжджають, ми їх так само приймаємо. Ось нещодавно, коли я вже був комісований, ми з дніпрянами замість стадіону напряму пішли в "Два гуся". І футболу не бачили. "Хлопці, що той футбол? – казав тоді Валера Яйцев. – Я приїхав вас побачити".

      Вище ти вже говорив, що в порівнянні з совковими часами правоохоронці стали жорстокішими. Відчув на собі?

      А куди ж без цього? І на секторах, і під час щорічної ходи на честь УПА на Покрову. З іншого боку, в союзні часи ніхто не їздив на виїзди, як мовиться, «на чистих руках». Усі були "на гімні" – армійських ременях, ланцюгах, відрізаних з хокейних ключок палиць, які всовували в рукав. То зараз хлопці надивилися європейських фільмів, начиталися інтернету і дотримуються певного кодексу честі.

      Мушу сказати, що великий поштовх для нашого руху трапився в 2008 році, після того, як "Динамо" двічі по 4:1 вжарило в кваліфікації Ліги чемпіонів "м’ясних". Я був тільки на домашньому матчі. До Москви їхати не збирався. Тим паче, що в мене тоді разом із кумом була будівельна компанія "Альфабуд". Був постійно зайнятий. Хоча час для виїздів знаходив.

      Читайте також: Екс-беркутівці згадували Майдан і катували нас, – звільнені з полону ультрас з Луганська

      Гадаєш, якби в 2010 році до влади не привели Януковича, війни можна було уникнути?

      Раніше чи пізніше, але москалі на нас мали напасти. Тим паче, що внутрішня окупація продовжується досі. Як на мене, прискорила події своєю поведінкою Юлія Тимошенко. Вона працювала і працює на руйнацію нашої країни. Мій батько не любив її ще в 1990-ті. Вона ж тоді ще російською балакала, не встигла перейти на ту дебільну мову, яку використовує зараз. Після Помаранчевої революції всі всіх пробачили, про "бандитам – тюрми" забули. З того часу протестні настрої поступово накопичувалися. Перший серйозний дзвіночок пролунав, коли на виборах у Києві за "Свободу" проголосувало більше людей, ніж за Тимошенко.


      В'ячеслав Зінькевич: "Маю честь!"

      Ти згадав про внутрішню окупацію. Гадаєш, відколи цей процес триває?

      З перших років незалежності, від Кравчука. Пригадую, як приїздив тоді до Києва з Москви у відпустки. Відзначав для себе, яке велике національне піднесення спостерігається. Всі хотіли розмовляти українською. І то після совка, коли українську мову в Києві називали жлобською. Проте зі здобуттям Україною незалежності все змінилося. Стою, з кимось спілкуюся, як підходить людина. "Хлопці, я з Донецька, у нас так не розмовляють, – каже. – Поговоріть зі мною українською". Підштовхни цей процес, спрямуй його в правильне русло – і зараз мали би повноцінну державу. Замість того запал людей вщух, Україна знову почала русифікуватися. Бачимо, до чого це призвело.

      Взагалі, біда більшості наших людей в їхній неосвіченості, в тому, що вони мало читають. Найбільше в нашій армії та системі освіти мене бісить ця дурна дисципліна. Навчаючись в училищі, щоб уникати цієї жорсткої муштри, постійно тікав до бібліотеки. І там багато читав. Розмаїтої літератури. Досі пам’ятаю найкрилатішу фразу Лєніна: "Борги віддають тільки боягузи". Це головне, що я виніс із марксизму-ленінізму (сміється). Також вивчав найбільші релігійні течії – християнство, іслам, буддизм, іудаїзм. Оскільки я був партійним, то уникнути вивчення такої дисципліни як атеїзм не міг. В партію мене прийняли майже автоматично, без тривалої підготовки. Інакше прикордонником стати не зміг би. До речі, свій партквиток після московського путчу продав на Арбаті за 70 доларів. То була моя тримісячна зарплата.

      Сталіна ти теж читав?

      Ні. Бо в ті часи з бібліотек його книжки вилучили. Хоча, звісно, про нього читав багато. Треба визнати, що як особистість Сталін був генієм. Він мав унікальну пам’ять, знав близько п’яти тисяч людей, ніколи нікого не плутав, навіть називаючи по імені й по-батькові. Ідеологію Сталін повністю передер у царя Ніколая І.


      В'ячеслав Зінькевич

      Навряд чи той був аж таким маніяком...

      Влада зробила маніяків з багатьох людей. Тим паче, Сталін – не чистокровний грузин, він байстрюк. У нього були свої образи й комплекси. Скажімо, він не приїхав на похорон матері. Похованням займався Берія. Коли процесія наближалася до цвинтара, прискакав Константін Ґамсахурдія, котрий для Грузії є величиною співмірною з Львом Толстим у Росії. "Цій повії немає місця в грузинській землі", – сказав він. І поховати жінку не дали. Звичайно, такі речі безслідно не минають, і вони вплинули на психіку Сталіна, зробили його злішим і мстивішим.

      Читайте також: Показовий ЧС-2018: українські комплекси на тлі хорватського патріотизму

      Про Сталіна згадав не випадково, бо знаю, що ти начебто причетний до руйнування бюсту совєцького тирана в Запоріжжі.

      Я за це сидів, у процесі розслідування в моїй квартирі провели п’ять обшуків. Хоча насправді мене тоді в Запоріжжі не було. Був побратим Пилип з Харкова, ультрас запорізького "Металурга". Ось до чого причетний безпосередньо, так це до руйнування пам'ятника Косіору поруч із Лук’янівкою в Києві. Як же важко ми його з Валерієм Федоровичем дубасили! Вжилася каменюка тут надзвичайно міцно. В підсумку за процесом нас застали мєнти. Пов’язали, забрали в Шевченківське РУВС. То було в часи президентства Ющенка, бджоляра...

      Бджоляреві, на відміну від його наступника, пісень народ не присвячував.

      Маєш на увазі "Спасибо жителям Донбасса..."? То саме ми з Орденом його п’яними зарядили вперше. Трапилося це напередодні одного з матчів, коли квасили в "шаховому клубі", неподалік від Республіканського стадіону. Це місце начебто для любителів шахів, але так повелося, що там постійно "бухає" динамівський "олдскул". Так ось, ми зарядили, а малим сподобалося, й вони повторили з сектора, на стадіоні. З того часу пішло-поїхало.


      Заряд, справа Павличенків… Революція Гідності нерозривно пов'язана з фанатами.

      Як на мене, справа Павличенків, а потім і Врадіївка дали основний поштовх цим процесам. Пригадую, на першу ходу на підтримку Сергія і Дмитра зібралося не більше 300-т осіб. З кожною наступною акцією народу ставало більше й більше. З Дмитром Павличенком спілкуємося досі, не так давно Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій допомагало йому вирішити одне питання.

      Революцію 2013-2014 років ти, здається, пройшов від і до.

      Постійно був з "Правим сектором". Зокрема й увечері, перед тією ніччю, коли побили студентів. Правда, ночувати ми тоді не залишилися, розійшлися по домах. Цікаво, що перший банер "Правого сектора", який висів на пам’ятнику засновникам Києва, був намальований на моєму простирадлі. Мушу сказати, що вся ця тема почалася з великої п’янки. Ми пили втрьох – покійний "Орест", я і "Сокіл". Тоді обговорювали, як би правильно рух назвати. "Так то справді нормально – "Правий сектор?" – задався хтось глибокої ночі питанням. "Не знаю, чи нормально, – відповів, – але на ранок усі "скіни" до вас підтягнуться".

      У тебе не було побоювання, що ця Революція буде схожою на події десятирічної давнини?

      Ні. Після побиття в ніч з 29 на 30 листопада розумів, що то точка неповернення. Відтоді усвідомлював, що щось буде. Ситуація постійно загострювалася. Пам’ятаєш спробу штурму Майдану 11 грудня? Після того почалося активне віджимання держбудівель. До речі, брав активну участь у захопленні Українського дому, так званого "музею Лєніна". Першим ввалив туди в середину коктейль Молотова.


      Та сама Водохреща...

      Однак справжня вулична війна почалася аж після прийняття диктаторських законів. Не дарма 19 січня 2014 року назвали "Вогнехрещем".

      У тому й річ, що то було Водохреща, і ми старою фанатською компанією за традицією зібралися на Дніпрі. Купалися в ополонці, випивали на честь свята. І тут отримую дзвінок від дружини: "Славо, тут усе вибухає! Війна!" "О, класно, поїхали!" – зібралися всією компанією і через півгодини вже були на Грушевського. Тоді відчутно отримав газовою гранатою по пальцю. Заводять мене, всього в перцевому газі, до створеного наспіх медпункту в Будинку профспілок, із пальця кров тече. Дівчата з переляку розплакалися. То не став чекати й піднявся на п’ятий поверх "профспілок", де тоді був штаб "Правого сектору". Найперше зняв куртку і змочив її водою. Щоб прибрати запах перцю.

      Правильно говорити, що активна фаза Революції почалася саме після офіційної заяви фанатів, котрі оголосили про перемир’я і свою участь у подіях Майдану?

      Хулігани були на Майдані завжди. То такі хлопці, які як той Партос – за бійку. Тим паче, коли йдеться про сутички з мєнтами. То ж свята справа. Власне, ми з хуліганами тоді біля Дніпра й святкували. Того ж вечора до нас приєдналися олдскульні дніпряни. "Мы тоже окунулись и решили вам помочь", – казали.

      Через три дні після Водохреща на Грушевського з’явилися перші вбиті – Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. Ще одна знакова дата.

      То було страшно, але до того йшло. Михася Жизневського знав дуже добре. Я його постійно дражнив: "Ти ж білорус. Розмовляй або українською, або білоруською. Але не кацапською". Мишкові, до речі, не вдалося піти з нами на Дніпро 19-го. "Нічого, вип’ємо 26-го, на мій День народження", – казав він. А 26-го "Локі" ховали...

      Мушу сказати, що з білорусами мені в принципі спільну мову легко знаходити. Один з білоруських побратимів зараз в "Азові" воює. Я його, можна сказати, опікаю. Хлопець змінив все – життя, державу, допомогли йому отримати українське громадянство.


      В'ячеслав Зінькевич

      Ввечері того дня, коли загинули Нігоян і Жизневський і коли знайшли тіло Вербицького, Арсеній Яценюк зі сцени Майдану сказав знамените: "Якщо куля в лоб, то куля в лоб..." Як воно тоді сприймалося?

      Політики залюбки перетворили б цю Революцію в танці, схожі на 2004-й. Вони досі живуть немов у паралельному світі. Послухай, що вони говорять з екранів. А згадай, як Кличка вогнегасником остудили. Навіть знаю хто, бо був поряд. Але не скажу, щоб не помстилися. Віталій тоді страшенні дурниці говорив. Каже: "Там стоїть три полки міліції, ми з ними не впораємося, ідіть на Майдан". Треба бути хтозна ким, щоб порівнювати три полки (по 1200 осіб згідно штатного розпису, а в мусорських – взагалі по 400) і десятитисячний натовп. Єдина перевага мєнтів над людьми полягала в організованості. Власне, "Правий сектор" теж в основному виходив з сутичок на паритеті виключно завдяки тому, що у нас був вишкіл.

      Зрозуміло, що й 19 лютого вранці люди теж пішли вперед на емоціях. Фактично, посунули під кулі. Мене, до слова, тоді в Києві не було. Незадовго до того хрещений повідомив, що мене збираються арештувати. Довелося тікати в чому був вдягнений. Спершу вишколювали хлопців з "Правого сектора" в Нововолинську, потім трохи був у Львові. Людей тоді було мало. То в Сашка Білого у Рівному тренувалося чимало хлопців. Але мова не про те. Саме в цей час у Києві була ця так звана "мирна хода" 18 лютого, яка завершилася найкривавішими подіями Революції.

      Читайте також: Кругова недалекість, або Чому в Україні зникають легендарні спортивні клуби?

      Могло ж статися, що міліція б не відступила. Що тоді?

      Війна. Скажімо, я прибув до Києва зі Львова 20 лютого з трьома автоматами, здобутими під час ночі гніву. Цікаво, що зруйнували ми тоді КХО мого однокашника Олега Кулика. Він тоді був заступником командира міліцейського полку в тилу. Нині Олег – заступник по тилу в Нацгвардії.

      Говорили з ним про ніч гніву?

      Ні. Я до нього звертаюся в основному по справах, коли треба повирішувати якісь питання для хлопців.

      Закінчення інтерв’ю з В’ячеславом "Славунею" Зінькевичем читайте завтра.

      Джерело: 24 канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук