Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Реінтегрувати жителів Донбасу буде нескладно, – ветеран про перемоги і зради на війні

      2517
      Олексій Барановський
      Олексій Барановський

      "Сподіватися на те, що Росія скоро зруйнується, не варто. Думаю, на Донбасі буде або друге Придністров'я чи Абхазія – зараз до цього йде, або різкий стрибок у повномасштабну війну..."

      Він жив у Кам'янці-Подільському, займався історичною реконструкцією – їздив на рольові ігри, грав на гітарі й у футбол, заробляв на життя євроремонтами (зокрема у Росії), був вільнослухачем у Києво-Могилянській академії на історичному факультеті (спеціальність – юдаїка) та відчайдушно "косив" від армії. Його життя змінилося з початком Революції Гідності.

      Сьогодні Олексій Барановський – ветеран, що служив аеророзвідником у добровольчому батальйоні та в ЗСУ. Олексій розповів про тонкощі мистецтва польотів, свій шлях та бачення майбутнього окупованих територій.

      Читайте також: Кіборг відверто про останні дні аеропорту, героїзм і повернення у соціум

      Війна з "народним характером"

      - На початку все йшло успішно, був момент, коли "ЛНР" і "ДНР" роз'єднали, йшлося про те, аби взяти Донецьк у кільце, тоді передові загони "Айдару" і, здається, 80-ї бригади, були в Луганську на автовокзалі… Ну словом, все йшло до завершення, а потім сталися події в Іловайську. Російська армія втупу перейшла кордон. Вийшло так, що ті, хто брали Донецьк у кільце, самі опинилися в кільці.

      Під час цих подій надійшла пропозиція пройти курс у Києві з навчання керування коптером. Пропозиція від Марії Берлінської – їй потрібен був напарник, на курси брали тільки парами: оператор і пілот. Я розумів, що ці знання доведеться застосовувати на фронті, але тоді все здавалося примарливим, як у казці. Почало приходити розуміння, що армія не впорається без допомоги людей, що війна набуває народного характеру. Багато знайомих ішло добровольцями, багато хто ішов у військкомат. Розвивалося волонтерство. Я простий хлопець, котрий свого часу був "уклоністом", бігав від строкової служби, зрозумів, що якщо мені дорогі цінності, ідеали моєї батьківщини, котрі я більш чітко для себе усвідомив, будучи на Майдані, зрозумів, що неважливо, чи вмію я тримати автомат, чи не вмію – треба іти.

      Донецький стадіон

      Ми зробили запит, аби нас прийняли у батальйон "Айдар". Тому що самих по собі на навчання не брали. Після цього пройшли курси тактичної медицини; воєнної підготовки – під Києвом, у Капітанівці є навчальна база. Там тренером був Валєра "Француз". Чому "Француз"? Тому що колишній службовець французького легіону. Він, наскільки я розумію, навчав усіляких "мажорів", а нас як майбутніх добровольців – безкоштовно. Ми в нього пройшли дуже короткий, але корисний курс військово-тактичної підготовки. Я тоді вперше в житті тримав у руках автомат, мені показали, як він розбирається, заряджається, як його правильно тримати – базові знання.

      Олексій Барановський – ветеран, що служив аеророзвідником у добровольчому батальйоні та в ЗСУ
      Олексій Барановський

      Ми з Марією на початку вересня прибули до населеного пункту Половинкине, це кілометрів 30 від Щастя. Два тижні тому майже підійшли до Луганська наші частини – "Айдар" і 80-та десантна бригада. Але тоді з незрозумілих причин армія почала масово відступати. Як зараз пам'ятаю: шум, виходимо ближче до дороги – техніка ешелонами, колонами їде від Луганська вглиб. На той момент армія виглядала дуже так… у радянських касках, бронежилетах, плащ-палатках, камуфляжі… Нагадувала армію Другої Світової. Думаю, стан техніки був приблизно таким самим.

      Армія відступила, а "Айдар" залишився – батальйон без важкої техніки, без танків. "Айдар" не відступає!" – пояснили мені. По нас приїхав наш куратор, щоб забрати у Щастя. Він був головним у батальйоні аеророзвідки. Дорогою на Щастя була лісосмуга. Там озера, ліси соснові. І з лісів теплий осінній вітерець доносив стійкий трупний запах. Це справило не найкраще враження. Незадовго до того йшли тяжкі бої, "сепари" відступали. Саме Щастя, наскільки я знаю, "Айдар" взяв незадовго до того силами 70 осіб – провели вночі операцію і захопили місто, до цього воно було під "сепарами". І "сепари", поспіхом тікаючи, я так розумію, залишали своїх "200-х"…

      Прибули ми на "передок", на той момент не було стійкої лінії фронту. Тривали локальні бої, тоді була глобальна "сіра зона", де будь-якої миті будь-які підрозділи протилежних сил могли зустрітися. Наприклад, був випадок, коли група наших хлопців двома машинами їхала з боку Щастя в бік селища Металіст. На імпровізованому блокпосту їх зупинили, там стояла бронетехніка з українськими прапорами. Пізніше виявилося, що це були "сепари", що начепили українські прапори, і вони тупо з крупнокаліберних кулеметів розстріляли ці дві машини. Вижила тільки одна людина. Незадовго до того в тих самих краях Савченко потрапила у полон. Ця дорога "Щастя – Луганськ" толком ніким не контролювалася. Крайній блокпост, де було зрозуміло точно, що це наші, це була Весела Гора. І то – буквально за кілька днів довелося з тяжким боєм здати Гору і відступити за річку в Щастя.

      Те, що з кривавими боями було захоплено до самого Луганська, було буквально за тиждень здано. Значною мірою через те, що відступила армія, "Айдар" своїми силами, звісно, не міг утримати всі ці позиції. Чому армія відступила? У мене є тільки здогадки, підозри, що їм пригрозили: якщо не відступите, то буде другий Іловайськ. Про це знає тільки вище військове керівництво, але скоріше за все боялися оточення.

      Олексій Барановський – ветеран, що служив аеророзвідником у добровольчому батальйоні та в ЗСУ

      Нашим першим завданням було подивитися, чи не готується ударна група в околицях Луганська і Металіста. Оскільки технічні характеристики на той момент дозволяли літати до кілометра максимум, нам довелося під'їхати під сам Луганськ, за наші крайні позиції від'їхати кілометрів на 15. Не можу сказати, що ми там зайшли углиб ворожих територій, це була, як я уже казав, велика 15-кілометрова "сіра зона". Був дуже великий ризик когось зустріти. Поїхали на двох машинах, на щастя, нікого не зустріли. Ми радше могли загинути від власної артилерії, котра тоді лупила нещадно і, як мені здається, не завжди прицільно точно. Коли їхали, в метрах 500 лягали "Гради", снаряди наших, котрі працювали безпосередньо по тій території.

      Перший розвідвиліт – нічого цікавого: підняли дрон, політали, подивилися східні райони Луганська, Металіст. Нічого не побачили, але відсутність інформації – також інформація, принаймні підтвердили, що атака не готується. Літали над колишніми позиціями український військових, які справляли гнітюче враження: розбомблений бліндаж, там кілька "200-х" противника, котрих кинули. Ціла груда ящиків із мінами. Ми намагалися їх підірвати, але в нас не було засобів – кілька разів "мухами" стрельнули, зрозуміли, що це немає сенсу. Гранати на землі валялися – вочевидь, цю позицію покидали в паніці й поспіхом.

      Я поїхав на Новий Рік до сім'ї, і так і лишився вдома, тому що в "Айдарі" відбулися зміни – не було куди і до кого вже повертатися. Пішов добровольцем у військкомат – тоді йшли хвилі мобілізації. І влітку 2015 року я опинився вже офіційно у складі Збройних Сил. Спершу навчальний центр Старичі – пройшов навчання на артрозвідника. Вивчив картографію, координати, оптичні прилади з вивчення місцевості, і потрапив у 92-гу бригаду. Цікаво, що на той момент вони знову стояли у Щасті! Тобто, у вересні 2015-го я опинився у тих самих краях, де був рік тому!

      Читайте також: Бойове хрещення отримав 17-річним на Савур-могилі, – юний командир 28 ОМБр Макс Громов

      Потрапив до розвідроти на посаду "оператор взводу збору та обробки інформації". Ті самі аеророзвідники, просто по штату таких посад не було. Щодня, коли дозволяла погода, моніторили позиції противника, облітали їх, дивилися, де якої техніки поменшало, де додалося, де які позиції – новий окоп викопали абощо. Локальні перестрілки між передовими позиціями… все хотів найти якісь танки, "саушки", БМП ми щодня "змальовували", інформацію передавали у штаб. По них ніхто не працював, власне, як і по наших – тому що Мінські домовленості…

      Перше завдання, про яке я розповідав, було надризикованим і небезпечним, зараз, прослуживши трохи в армії, я би уже не погодився на такий акт вар'яцтва. Навіть справа не в тому, що страшно, а в тому, що це був невиправданий ризик! Але тоді в "Айдарі" так не здавалося. І досвіду не було, я був абсолютно розгублений, карт не знав, не розумів, що знаходиться ліворуч, що праворуч… старші вели. Я їм довіряв, вони мали деякий авторитет, особливо для мене, новобранця. З висоти вже набутого досвіду розумію, що це було безумство.

      Був випадок, коли було стрьомно, на грані життя і смерті. А так – здебільшого рутина, щоденні доповіді у штаб. Розквартирувалися на дачі – так і в "Айдарі" було, і в 92-й. Тільки якщо в "Айдарі" люди квартирувалися на свій розсуд, то в 92-й все було офіційно. Щастя – селище курортне, там повно дач колишніх чиновників часів Януковича, багато з яких залишилося в Луганську на "тій" стороні. І власне вони, опинившись поза законом, не збиралися повертатися. І їхні дачі пішли на потреби армії… У нас була сауна, плазма велика – перший час мені здавалося, що ми на курорті. Небезпеки не було, під обстріли не попадали, рутинна робота, з котрою я давав раду, вона мені подобалася. Часто ходили в глибину лісу, у нас був маленький імпровізований полігон, відпрацьовували навички воєнно-тактичні. Стрільба, як ходити ланцюгом, двійками, трійками; перекатуватися, прикривати відхід, наступ і таке інше.

      Місто Мар'їнка

      Відбулася ротація, нас вивели з Щастя, поїздили ми влітку 2016-го по полігонах. Я пройшов підготовку у воєнному інституті Корольова в Житомирі на інші види БПЛА. Після того ми потрапили в Мар'їнку й Красногорівку, Донецька область. Там уже було "веселіше", тому що під Луганськом, в порівнянні, аморфна, в'яла війна.

      Від голуба до "Хижака"

      Першим "БПЛА" був поштовий голуб у Першій світовій. На нього чіпляли невеликий фотоапарат, котрий робив інтервальну зйомку. Але голуб міг крутитися і назнімати зовсім не те, що треба.

      Літали на повітряній кулі і на камеру знімали – це були перші аеророзвідники. У Другій світовій були просто літаки-розвідники – не безпілотні. Легкий літак, маневрений, на якому була камера – і людина знімала. Перші безпілотники були в Британії ще до Другої світової. Він призначався для тренувань, аби льотчики-винищувачі вчилися стріляти по повітряних цілях. А перші безпілотники-розвідники з'явилися пізніше, вже Ізраїль їх почав використовувати у своїй війні з арабами, в "шестиденній війні".

      В "Айдарі" був у нас дрон "Фантом", відома китайська фірма. На той час це був перший "Фантом", чи другий – точно не скажу. Він відлітав максимум на 600-700 метрів, втрачався сигнал і летіти далі не міг, повертався на точку злету. Такого поняття як "літак" – в "Айдарі" тоді ще не було.

      В 92-й бригаді, в розвідроті тоді були безпілотники "Мара-2", харківського заводу. Приватний завод, волонтерські БПЛА. Коптерів у нас не було, вони, в принципі, не були затребувані в Щасті. Потрібна була більш глибинна розвідка, коптер годиться для ситуацій, коли позиції знаходяться у безпосередній близькості, як скажімо, в Донецькому регіоні. А в Щасті лінія розмежування проходила по Сіверському Донцю, між позиціями були річка і ліси – що з одного боку, що з іншого. Тобто, в зоні відповідальності 92-ї не було необхідності літати на кілометр, на два, модель "Мара-2" забезпечувала необхідний моніторинг ворожих позицій. Але це все з допомогою волонтерів. Про забезпечення державне тоді не було й мови.

      Олексій Барановський – ветеран, що служив аеророзвідником у добровольчому батальйоні та в ЗСУ

      Потім держава, я так розумію, почала дбати, щоб постачати до військ БПЛА. В інституті ім. Корольова в Житомирі нас направили вивчати безпілотник "Spectator" київського заводу "Меридіан" – це уже була програма від Міноборони, вони шукали ті БПЛА, котрі могли би поставити на озброєння. Це був "пілотний проект" – нас навчили, кільком бригадам дали їх у використання, ми мали провести експлуатацію цих безпілотників. Якщо все добре, "Spectator" тоді би виграв тендер. Не знаю, як зараз, але тоді "Spectator" виявився дуже неякісною моделлю, з ним були постійні проблеми в передпольотній підготовці. Практично всі запуски, які ми здійснювали у навчальних цілях, супроводжувалися технічними проблемами. І при першому ж бойовому вильоті ми втратили літак. Він пролетів буквально кілометр-два углиб ворожої території, ми чули ніби постріли ЗУ – можливо, збили… я в монітор побачив, як швидко наближається земля. Смішно було: я дивився за монітором, а інший хлопець дивився за показниками телеметрії і почав переживати: "Щось не те відбуваєтсья!" "Та заспокойся! – кажу, – він уже на землі!" Телеметрія – це передача даних про стан польоту. Відстань, швидкість, сила вітру, GPS-координати… Зазвичай є два монітори, на одному ти спостерігаєш телеметрію і карту, на іншому – відеосигнал.

      Читайте також: Якщо не повернемо Донбас протягом 2 років, далі не буде сенсу, – командир розвідників Громов

      Після чого нам сказали – не користуйтеся ним, користуйтеся "Марою", вона виконує ті самі задачі, що заявлені у "Spectator". Але якщо ми втратимо "Мару" – нічого страшного, це волонтерський, а якщо втратимо "Spectator" – доведеться відписуватися, буде проводитися розслідування, чи трапилося це з провини пілота, чи з об'єктивних причин. Якщо визнають провину пілота, можуть виписати штрафи, приписати, що "спеціально упустити для "сепарів", аби ті мали можливість вивчити наші технічні можливості"! Сподіваюся, що "Spectator" тендер так і не виграв, тому що неякісний літак. Наскільки я знаю, брали на озброєння "Лелеки" – я на них не літав, але за відгуками ці літаки непогані.

      Іще є "PD-1", це також київський завод. Великий безпілотник, котрий працює не від батареї, а на паливі. Він літає на великих висотах, дальність зв'язку – до 85 км на ньому стоїть дорога оптика – дуже багато залежить від оптики! Якщо в тебе звичайна "гоу-прошка", ти вище 300 метрів не літатимеш, бо нічого не побачиш. А якщо хороша оптика, можна злетіти і на півтора кілометри! Літає він 5-6 годин, поки не закінчиться паливо. Такий літак може моніторити великі площі, літати на далекі відстані з великої висоти. Наскільки активно вони експлуатуються в армії – я не знаю.

      Ми не втратили жодного літака "Мара". Траплялося, що нас глушили, він втрачав GPS-координати, не розумів, де він, ми його виводили в ручному управлінні. Максимум, яка халепа була – ми його ледве вивели з-під дії РЕБ, і коли він "зрозумів", де знаходиться, він був далеко, ми почали вести його до себе, у нього тупо сіла батарея, поки він блукав. Забракло заряду долетіти до нас, приземлився в сірій зоні. Ми потім пішли і його забрали.

      В Мар'їнці нам волонтери надали дрони: власне, Марія Берлінська і Сергій Притула. Це уже був третій "Фантом", він міг нормально літати на 3-4 км, із його допомогою ми корегували міномети. Дуже зручно було! В певний момент ми скооперувалися з колегами з іншого взводу – у них був коптер, і ми корегували таким чином, що один коптер висить над ціллю, потім у нього закінчується заряд – його міняє другий. Один летить назад, інший назустріч. Прилетів перший – йому замінили батарею – і він готовий до вильоту. Батарей у нас вистачало, і в такий спосіб ми могли висіти над ціллю години дві.

      Мар'їнка

      РЕБи – це пересувні станції радіоелектронної боротьби, переважно на базі вантажівок із антенами, котрі спричиняють випромінювання скерованої дії. Постійно працювати вони не можуть, їх задіюють, коли є чітка підозра, що в даному квадраті працює безпілотник – якщо хтось його бачив чи чув. І якщо є можливість і добра воля, то віддають команду, і виїжджає комплекс РЕБ, його розвертають, і в тому напрямку, де гіпотетично перебуває ворожий БПЛА, починають давати випромінення. Якщо він потрапляє під цей "купол", він починає втрачати зв'язок із супутником. Перехопити його неможливо. Заглушити, дезорієнтувати і не дати можливість прилетіти назад у точку вильоту – цілком реально.

      Головні вороги БПЛА – вітер і дощ. Дощ – бо електроніка намокає. Сильний мороз – саджає батареї. Кожен безпілотник має твої технічні характеристики, при вітрі вище 10-15 метри в секунду літати не бажано. Хоча коли дуже треба було, ми літали – при вітрі 18 м. Він тяжкий в керуванні стає, проти вітру важко іти – ледь-ледь іде, сім метрів на секунду. А при польоті назад його сильно "заносило". Є система обмеження кутів крену – він сам себе може стабілізувати.

      Теоретично БПЛА можна збити і з автомату. Оператор може помилитися, летіти на критично низькій висоті. Іноді це необхідно. От ти летиш на висоті 300 метрів, і щось побачив підозріле, не можеш розгледіти. Камера без зуму, і ти приймаєш рішення знизитися. "Фантом" дуже шумний, у квардоковтера чотири мотори. Якщо почути – можна придивитися і побачити. Якщо він зависне і не буде рухатися – його в принципі можна і зі стрілецької зброї збити. Були випадки, але це не одна людина, а коли масово з автоматів-кулеметів стріляли… Траплялося, що у нас літаки прилітали з дірками в крилі – це не критично, дірку скотчем заклеїли, і нормально!..

      Як таких воєнних безпілотників стратегічної дії в Україні немає. Я вже не кажу про ударні БПЛА, які стоять на озброєнні США та Ізраїлю. У американців є, наприклад, "Predator" ("Хижак"), котрий може літати ледь не добу. Оператор може знаходитися в Америці, а літак літає в Сирії, при цьому може сам розпізнавати цілі і запрошувати у оператора дозвіл нанести удар, а той уже думає, дозволяти, чи ні! З таких безпілотників, наскільки я знаю, знищували лідерів "Талібану" в Афганістані.

      Наші літаки літали максимум на 20 км, літали близько години, в середньому виходив кілометр на хвилину. Тобто за один політ пролітали десь 60 кілометрів.

      Нам на озброєння від Міноборони надійшов безпілотник "Raven", його продали США. 2000-их років виробництва. Це найбільш поширений воєнний БПЛА у світі, от як АК – найбільш поширений автомат. Американці воювали на ньому ще під час війни в Іраку в 2003. Саме у цієї моделі – аналогова система передачі зв'язку, і сучасними засобами радіоелектронної боротьби вона легко глушиться. Дані не закодовані, не зашифровані, сигнал легко перебити. Тому коли вони комплексом надійшли до різних бригад, у перші місяці були великі втрати по "Рейванах". Вони просто втрачали сигнал і падали десь на "тій" території. Сучасні "Рейвани" в США уже на цифровій системі передачі даних, їх не так легко заглушити.

      Його перевага в тому, що там присутня тепловізійна камера. У "Мари" і "Рейвана" різні характеристики і задачі. "Рейван" в нас був виключно для нічних польотів. В принципі, тепловізійну камеру можна прилаштувати на будь-який апарат. Тут вона входила в комплект. На ньому була і звичайна камера, і нічна, вони мінялися. На ньому ми виконували тільки нічні задачі, для роботи вдень у нас була "Мара".

      У нас були операції з коригування артилерії. Оскільки такі операції відбуваються ночами, то "Рейван" дуже знадобився. За його допомогою було добре видно техніку прогріту, танки, приміром. Позиції було видно, які будинки опалюються, які – ні. Якщо ми за розвідданими точно знаємо, що ось тут "сепарський" передок, тут цивільні не живуть, половина хат розбомблені (власне, як і у нас), а в тепловізор видно, які будинки опалюються. Відповідно можна зробити логічний висновок, що в цих будинках живуть ті, хто обслуговує оці позиції. Тобто, військові противника.

      Польова робота і шалені снаряди

      Звісно, немає гарантій, що там не лишилося цивільних. Їм дістається і з того, і з того боку. Якщо людина не поїхала з "передка", який обстрілюється, по своїй волі, і випадково "потрапила під роздачу"… ніхто не хоче вбивати цивільних, але без жертв не буває. Лишаючись жити на такій території, людина знала, на що іде. Не думаю, що тверезомисляча мати з дітьми лишилася б там.

      Ми ніколи не стріляємо вглиб. Наприклад, навпроти Красногорівки – селище Олександрівка, де "сепари". Ніхто ж не стріляє вглиб Олександрівки! Якщо іде обстріл, то лише по самому краю, де стоять "сепарські" бліндажі і окопи. Якби вони поставили їх більше у поле, то селища би взагалі не зачіпали! Ми стріляємо по позиціях, а не по будинках! А те, що може десь іноді прилетіти в дім – на жаль, зброя далеко не суперточна, трапляються перельоти – що з нашого, що з "сепарського" боку.

      Наприклад, у Красногорівці поряд із нами воювали і "Правий сектор", і "Азов", в центрі знаходився штаб "Азову". І, як ми потім дізналися з даних розвідки, "сепари" мітили в штаб, але потрапили в школу, що була поруч. Слава Богу, було літо – ніхто не постраждав. Звісно, наші ЗМІ сказали, що спеціально по школі стріляли. А стріляли вони по "Азову". Ми в школу не влучали, але і в нас траплялося так, що цілиш в одне, попадаєш в інше. І ми, і вони воюємо нерідко старою радянською технікою. Однак для нас важливо максимально вберігати цивільне населення.

      Наша артилерія завжди працювала тільки з полів. Працювати з міста не спадало нікому на думку. Артилерія працює як? Є дві-три позиції, вона виїжджає на одну, дає залп або декілька, швидко згортається, від'їжджає на другу, дає залп, із другої, потім на третю… і їде назад у розташування. А ми тим часом літаємо на "Рейвані" і даємо корегування. По ньому добре видно розриви, ми даємо поправки, вони роблять другий залп уже по поправках, ближче до цілі… потім вони переїжджають, у нас перезарядка. Так і працюємо. Дані до останнього ніхто не знає, аби не було витоку, аби заздалегідь сеператисти не могли навестися на ці точки.

      У противника плюс-мінус те саме, що у нас по техніці. У них також є свої волонтерські організації. У них є "Рон" російського виробництва, що стоїть на озброєнні в російській армії. Доволі непоганий за характеристиками, кращий ніж ті, на яких ми літали, проте наші деякі зразки, зокрема "PD-1" кращий! Але не думаю, що ці "Орлани", що стоять на озброєнні російської армії, масово постачають сеператистам! Хоча ними максимально користується російська армія присутня на Донбасі.

      В самих "сєпарів" можливо є два-три комплекси на всю лінію фронту. Він доволі дорогий – є випадки, коли збивали ці "Орлани" і досліджували. А загалом ситуація приблизно така сама як у нас, думаю, в нас схожі армії за способом мислення, хоча ми все таки, хоч і повільно, наближаємося до стандартів НАТО…

      Читайте також: Фільм "Дике Поле" за романом Жадана виходить на широкі екрани: щире інтерв'ю з письменником

      І в нас, і в них стара радянська техніка, радянські танки, БМП, ті самі комплекси РЕБ. У нас деякі речі кращі. Наприклад, американці нам надають свої старі зразки – американські стара техніка краще ніж найліпша радянська! Наприклад, радіостанції "Harris" – там неможна перехопити радіосигнал; система виявлення артилерійських батарей – вона вираховує, звідки іде "прильот". Коли іде "вихід", іще снаряд не впав на землю, а система вже виявила, звідки постріл.

      В умовах окопної війни на кожній передовій позиції має знаходитися "Фантом" або "Мавік" (за технічними характеристиками майже те саме). Бажано, з тепловізійними камерами. Така камера коштує десь так само, як сам "Фантом". Якщо на кожний опорник дати "Фантом", навчити людей – користуватися ним можна навчитися доволі швидко – це не літак, опанувати який складно. Найскладніше у поводженні з літаками – це злет і посадка. Було багато випадків, коли людей нашвидкоруч навчали, і ті розбивали літаки – треба саджати плавно і м'яко, погано навчена людина може вдарити його об землю, або в дерево. А з "Фантомом" таких навичок не треба, він легко злітає, сідає, зависає в повітрі. І якби на кожному опорному пункті він був, то в момент масового обстрілу командир дає команду підняти дрон, дрон виявляє вогневі точки противника, звідки їх обстрілюють, і в цьому випадку можна дати чіткішу "отвєтку", загасити ці точки! Хоча б на тих ВОПах, котрі знаходяться в безпосередній близькості до позицій противника, де по 200-300 метрів відстань до ВОПів ворожої армії.

      А в нас як відбувається: викликають нас – терміново виїжджайте, там масовий обстріл, треба подивитися, звідки ведеться вогонь! Поки ті зробили запит командуванню, їхнє поки командування зв'язалося з нашим, наше дало нам вказівки, поки ми зібралися і проїхали, поки вилетіли – минуло дві-три години. До того часу "сепари" вже вгамувалися, вогонь припинили, і шукати когось нема сенсу. А якби такий дрон був на тому ВОПі, оперативно за 10 хвилин дрон би підняли і вирахували!

      Майбутній амбасадор: "Інтегрувати людей буде нескладно"

      Вже декілька людей таким чином їздили, це дійсно діє, справляє враження на чиновників наших західних союзників, вони з щирим інтересом слухають простих людей, тому що безпосередні учасники можуть розказати набагато більше, аніж махрові дипломати.

      Виступатиму у Колумбійському університеті, тема – "Реінтеграція Донбасу". Мені здається, геополітична реінтеграція Донбасу відбудеться доволі нескоро. Все дуже просто: якщо не буде небезпеки втручання російських військ у наш конфлікт (це, вочевидь, має вирішитися на дипломатичному рівні, аби Путін, або імовірніше, його наступник, у неофіційній бесіді сказав: робіть із Донбасом, що хочете, ми не будемо втручатися) – тоді наша армія досить швидко і безболісно зможе звільнити Донбас. Гадаю, більше буде проблем економічних – відбудувати регіон. А населення здебільшого з тим, хто при владі, готове дружити. Люди пристосовуються.

      З нами місцеве населення дуже ввічливе, особливо, якщо ми роздаємо якісь продукти. Я впевнений, що, якби нас звідти, не дай Боже, вибили і прийшли "сепари", вони так само би поводилися. Як писав Артем Чех: вони всіх називають "хлопці" – незалежно від того, наші то чи "з тієї" сторони. Тим, хто живе на передку, важливо, аби лінія фронту змістилася подалі від їхніх домів – і байдуже, в який бік. Тому реінтегрувати цих людей не буде складно, мені здається. Проблема в тому, щоб вийти на кордон.

      Є небезпека масштабної війни з РФ – це залежить від політичних і геополітичних розкладів, Росія тримає велике угруповання військ біля кордону. Як писав Віктор Суворов, тримати армію в такій мобілізації – це дуже витратно, дуже важко. Просто так такого ніхто не робить. Держава як людина: вона не може одночасно і працювати, і тримати в руках пістолет. Енергоресурси, нафта дозволяють зараз Росії так робити. Економіка в них не в кращому стані, але ці пропагандиські історії про те, що Росія скоро впаде… так, народ буде жити погано, але російський народ настільки терплячий, що може так жити десятиріччями. Тому сподіватися на те, що Росія скоро зруйнується, не варто. Думаю, тут буде або друге Придністров'я чи Абхазія – зараз до цього йде, або різкий стрибок у повномасштабну війну.

      Війна

      Прослужив я два з половиною року. Майже півтора роки – по мобілізації. Багато товаришів демобілізувалося, я лишився ще на півроку. Потім ще раз на півроку. І демобілізувався.

      Зараз пробую себе у художній аеровідеозйомці. Ті навички, які я здобув під час служби, намагаюся реалізувати в цивільному житті. Вивчаю різні програми відеомонтажу, знімаю на коптері архітектуру, навчаю людей літати.

      Хочу змонтувати ролик, присвячений Томосу, незалежності української церкви. Я уже облітав храми Києва – Лавру, Софію, Михайлівський… Художня зйомка складніша. В розвідці просто: підняв дрон, полетів – ніяких плавних, красивих кінематографічних рухів не треба, можна знімати рвучко, аби було видно! А тут треба все робити красиво, поволі… Я дивлюся навчальні ролики, як красиво художньо знімати, пробую на практиці… пальці мають бути під це заточені!

      БПЛА все більше входять у наше життя, зараз їх використовують в агросфері – поля моніторити, дивитися посіви, де зійшли, рахувати площі; в системі безпеки підприємств; роблять ортофотоплани; 3-d моделі – є коптери, де вмонтована така можливість. За дронами, роботизацією – майбутнє.

      Хочу, щоб Україна активно модернізувалась як всі передові країни, а не застрягла в виснажливій війні зразка минулого століття.

      Читайте також: Життя після Майдану: історія вдови Героя Небесної сотні

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук