Тоталітаризм, релігійний монархізм чи "демократія": у Росії ніяк не можуть визначитися

Політична релігія "нью-ейдж"

Тобто формально російський лідер досі такий самий президент, що обирається народом на визначений термін, як в умовній Франції.

Читайте також Довгий конфлікт або корейський сценарій: якою буде війна після Патрушева

На цьому тлі купа натяків на релігійно-монархічний ритуал. Зокрема й з патріархом, що бажає правителю, аби його влада тривала стільки, скільки триватиме його життя. Східні розкоші, квазірелігійне ставлення до правителя.

На додаток до цього всього – "побєдобєсіє" під червоними прапорами та у сталінській формі. Це теж важливий елемент політичної релігії – мілітарний культ далекої "перемоги", через яку тепер хочуть довести право на все.

Отже, в одному флаконі й натяки на "демократію", і релігійний монархізм, і радянський тоталітаризм у його мілітарно-завойовницькій формі. Якийсь тотальний синкретизм. Політична релігія "нью-ейдж".

Але цей синкретизм відображає головне – росіяни так і не змогли вигадати пристойну ідеологію, яка б послугувала обґрунтуванням для неоімперіалістичних зазіхань. Вони відчувають, що ідеологія потрібна, але вигадати щось пристойне не можуть, тому хапають буквально все, до чого можуть дотягнутися.

Загалом російський режим останнім часом прагне імітувати тоталітаризм. Після десятиліть авторитарного правління (яке навіть на певних етапах іноді називали гібридним), росіяни відверто хочуть будувати тоталітаризм.

У чому відмінність? Тоталітаризм прагне контролювати усі сфери суспільного життя, зокрема й дуже далекі від політики. Саме тому виникають різноманітні справи "голих вечірок", а їхніх учасників примушують урочисто "каятися". Переслідування далеких від політики митців за "неправильне мистецтво" – дуже виразна ознака тоталітаризму, який хочуть збудувати у сучасній Росії.

Хочуть, але не так уже щоб і можуть. Вони можуть механічно відтворити окремі тоталітарні інститути. Наприклад, інститут доносів, який зараз успішно процвітає у російських реаліях. Але їм не вистачає головного – ідеології. Бодай співмірної з радянським комунізмом, за який реально свого часу могли помирати тисячі людей.

Зауважте Призначення Бєлоусова міністром оборони Росії – погана новина для нас

Росіяни намагаються зліпити ідеологію, посадивши поруч царя Миколу зі Сталіним, окропивши все це святою водою від патріарха та соціальним популізмом. Виходить не дуже.

Величезні дурні гроші

Так, росіяни поки що без особливих проблем йдуть воювати на війну, але не через те, що вірять у царів або генсеків, а суто за гроші. Схема "зробити у найбагатшій країні більшість громадян жебраками" виявилась цілком життєздатною. Принаймні, на деякий час.

Російське керівництво відкрило просту істину: політичні та військові прорахунки, корупцію та відсутність ідеології можна зробити чинниками, які не справляють вирішального впливу, якщо спробувати замазати усі діри величезними сумами грошей.

Вдала світова кон'юнктура, ціни на вуглеводні, відсутність затрат на соціальний капітал – все це дало російській владі можливість одержати величезні, астрономічні гроші. Їх витрачають на війну.

Гарна новина у тому, що вічно долати усі проблеми, просто заливаючи їх грошима, росіяни не зможуть. Вуглеводні або закінчаться, або втратять цінність у світі панування термоядерного синтезу. Вони самі це прекрасно розуміють і тому поспішають.

Звідси погана новина – росіяни поспішають максимально захопити й знищити до моменту, коли у них не буде більше ресурсів це зробити. Основний об'єкт тут – Україна.

Війна в Україні – це пам'ятник неоімперському Герострату, що у такий спосіб хоче увіковічити і себе, і імперію. Тому росіяни й не жалкують жодних ресурсів. Тому і ведуть "нераціональну" з погляду західних партнерів України війну, переслідуючи "нераціональні" цілі. А звідки у них взятися раціональним цілям?

Цікаво Два фактори від яких залежить, як на Україну вплине зміна міністра оборони Росії

Останнім часом я бачу у нашому інформаційному просторі чимало чергових думок на тему: "Чому росіяни на нас напали". Звісно, все зводиться до традиційного українського пожирання самих себе.

Відповідь насправді проста – росіяни напали, бо могли. Бо мали дуже – дуже – дуже багато дурних грошей, і окрім як на завойовницькі війни, не знали на що їх витрачати. Ба більше, вони розуміли, що час наявності цих дурних грошей – обмежений, а тому треба поспішати "хоча б" знищити, наприклад, Україну.

Якби росіяни перебували у такому самому жебрацькому стані, як у 90-ті роки минулого сторіччя, то вони б і не мріяли ні про який Крим. А так, Захід їх "накачав"грошима, і чого він чекав? Що росіяни кинуться будувати автостради та аеропорти? Не з тими вони вирішили мати справу. Тут лише вбивство, геноцид та кров. Це ще огидніше, бо цього разу вони навіть не спромоглися вигадати для пояснення своїх кровожерливих зазіхань бодай несуперечливу політичну ідеологію.

У ніч на 11 травня безпілотники ГУР атакували нафтопереробний завод компанії "Лукойл" у Волгоградській області Росії. Там пошкоджені установки первинної переробки нафти АВТ-1 і АВТ-6 та інше обладнання. Отже, дурних грошей для фінансування безідейного вбивства стане трохи менше.