Що таке Сектор Гази, кому належить і що там чекає на Ізраїль після наземного вторгнення

24 Канал пояснює читачам історію Сектора Гази та пророкує цій території похмуре майбутнє, вже найближчим часом. 

За останніми подіями слідкуйте тут Ізраїль офіційно оголосив стан війни, у ході конфлікту загинули дві українки: бої досі тривають

Що таке Сектор Гази

Газа –  давнє місто в історичній Палестині на березі Середземного моря. Історія міста сягає глибокої давнини та нараховує понад 5 тисяч років. Це був центр біблійного племені філістімлян, ще одних автохтонів Палестини, які, за Біблією, послідовно протистояли євреям.

Нині – це столиця частково визнаної Палестинської автономії та епіцентр бойових дій між армією оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) та місцевими партизанами, що сповідують терористичні методи боротьби, – ХАМАС та їхніми  союзниками ("Ісламський джихад" тощо).

• Сектор –  це штучне утворення, виділене, як зона проживання місцевого населення Палестини –  палестинців та палестинських біженців, які змушені були тікати з територій, які стали землями держави Ізраїль.
• Територія чітко окреслена та виділена в сектор. Там є декілька міст і поселень, але найбільше – Газа, яку населяли приблизно 500 000 людей. Власне, тому й така назва – "Сектор міста Гази" або просто "Сектор Гази". Вперше цей термін застосували у переговорах ООН, коли планували створити 2 незалежні держави на теренах колишньої британської Палестини, згодом він став загальновживаним і навіть пішов у фольклор і став назвою відомої радянської панк-групи.  

Сектор Гази на карті ABC

Як утворився Сектор Гази

Палестина тривалий час була під владою Османської імперії, після її поразки у Першій світовій війні та розпаду мандат на цю територію отримала Велика Британія.

Нова колонія для британців дуже швидко стала валізою без ручки –  там активізувався визвольний рух єврейського населення, так званих сіоністів. Вони почали масово заселятися в Палестині з кінця 19 століття, мріючи про відновлення власної держави, що існувала тут на початку нашої ери, але згодом була знищена. Створення Ізраїлю стало національною ідеєю для євреїв, розпорошених по всьому світу.

• Єврейські поселенці в Палестині почали створювати власні парамілітарні групи – як для самозахисту, так і для диверсій. Вони вдавались не лише до протестів, а й до терористичних актів. Їхніми жертвами ставали місцеві мусульмани, а також представники окупаційної влади.
• Палестинські араби також без діла не сиділи –  вони мали власні збройні формування (найвідоміше – "Чорна рука" під керівництвом Ізз ад-діна Аль-Кассама, на його честь названо бойове крило ХАМАС і одна з саморобних ракет терористів), також вдавалися до силових акцій і навіть єврейських погромів. У роки Другої світової палестинські євреї та араби воювали по різні боки, перші підтримали англійців, другі – нацистів.

Після завершення Другої світової війни Велика Британія охоче дала своїй фактичній колонії волю в 1947 році, коли закінчився британський мандат на Палестину. Тоді ж новостворена ООН проголосила про створення в Палестині двох держав –  євреїв та арабів. Відповідно місто Газа та околиці, як центр палестинських арабів, мали стати основою нової держави мусульман.

Втім, арабські сусіди Палестини мали інші плани –  вони мріяли знищити єврейську державу і створити єдину панарабську, тому розпочали спільну війну проти щойно створеного Ізраїлю та окупували Сектор Гази. Так він опинився під контролем Єгипту. У 1967-му році під час так званої 6-денної війни Ізраїль завдав поразки арабській коаліції та сам окупував Сектор Гази.

Ізраїльські танки наступають на Голанські висоти, червень 1967 року / фото Government Press Office (Israel)

Арабська коаліція, за підтримки СРСР у 1973 році, у так званій Війні Судного дня спробувала відновити статус кво, але не зуміла скористатися отриманим ефектом несподіванки та зазнала підсумкової поразки. Після цього палестинці зробили ставку на терор, як засіб боротьби за незалежність, чим відвернули від себе прихильність цивілізованого світу, який до цього симпатизував арабам.

Попри перемогу у відкритому воєнному протистоянні, для Ізраїлю окупація Сектору Гази також не несла нічого доброго. Конфлікт між євреями та арабами не було розв'язано й ситуація все більше нагадувала бомбу сповільненої дії, що час від часу вибухала. Так було у 1987-му, коли сталася Перша Інтифада (повстання палестинців проти Ізраїлю), з обох боків жертвами протистояння стали понад 2 000 людей, ще більше людей стали біженцями.

Барикади під час Інтифади / фото Abarrategi / CC BY-SA 4.0

Палестинська автономія

У 1990-их завдяки мирним ініціативам Осло та Кемп-Девідських угод було зроблено рішучу спробу нарешті розв'язати проблему. Тоді Ізраїль та Організація визволення Палестини (ОВП) домовились про створення Палестинської автономії в обмін на припинення терору. За це лідер ОВП Ясір Арафат, президент Ізраїлю Шимон Перес та прем'єр країни Іцхак Рабин отримали Нобелівську премію миру 1994 року.

Досягнення домовленості / фото Марк Рейнштейн / Shutterstock

На жаль, мирному процесу завадили фанатики з обох боків. У 1995 році єврейський фанатик вбив Іцхака Рабина. Це суттєво загальмувало процес створення Палестинської автономії, але не знищило її.

Через 10 років, у 2005 році Ізраїль вивів свої війська з Сектора Гази та силою евакуював єврейських мешканців.

Фактично це було одностороннім рішенням про розмежування. Проте, воно не означало незалежність Палестини та Сектору Гази, адже Ізраїль зберіг контроль над усіма комунікаціями та інфраструктурою, зокрема, подачею води, енергетикою та зв’язком, повітряним простором тощо.

Різниця між ПА, яку планували створити Рабин та Арафат в 1994 році, й тим, що сталося у підсумку, виявилась разючою. Бойові дії та теракти нікуди не ділися, Друга Інтифада виявилась ще більш кривавою та принесла нові страждання.

Яка площа Сектора Гази

Загальна площа Сектора складає 360 кілометрів квадратних, довжина –  40 кілометрів, ширина –  на різних ділянках від 6 до 12 кілометрів.

Фактично, Сектор Гази –  це вузька смужка землі на морському узбережжі, від якої Ізраїль відгородився стінами з бетону та колючого дроту, фортами-КПП по периметру, а також поселеннями-опорниками.

На південному заході Сектор Гази межує з Єгиптом, усі інші суходільні ділянки – це кордон з Ізраїлем. Формально, Сектор Гази –  це територія держави Ізраїль, частина так званої Палестинської автономії (ПА), друга частина –  Західний берег річки Йордан або просто "Західний Берег".

Населення Сектору Гази

Більшість джерел говорять про близько 2,3 мільйона людей, проте, це дуже умовні числа. Там можуть жити і 2,7 мільйона, і навіть 3 000 000. Щільність населення є однією з найбільших у світі –  понад 5 200 людей на квадратний кілометр. 

В основному населення Сектору Гази – це біженці-мусульмани. Всі вони розмістилися на невеличкому клаптику землі, де немає ані роботи, нормальної медицини, освіти, натомість панує антисанітарія, кримінал та релігійний фундаменталізм з усіма жахливими наслідками.

Фактично це гетто, де проживає зубожіле населення, значна частина якого звинувачує у всіх своїх бідах Ізраїль та мріє втекти до Європи чи США, або ж стати мучеником-шахідом.

Палестинці після авіадуру в Рафаху на півдні Сектора Гази / фото Саїда Хатіба / AFP 

Фактор Ірану

У 20 столітті в палестинських мусульман фактично був один визнаний політичний представник – Організація визволення Палестини (ОВП), яка об’єднала під своєю владою різні політичні палестинські рухи. Вона презентувала як тих, хто жив власне в Палестині, так і розпорошених по світу біженців та мігрантів.

Визнаним лідером ОВП був Ясір Арафат. Він мав значний авторитет і велику підтримку від СРСР. Власне, Радянський Союз і був головним спонсором палестинського руху. При цьому Ізраїль підтримували США, а саме протистояння на Близькому Сході експертами з геополітики розглядалося як один із фронтів холодної війни.

Ситуація змінилась у 90-ті. По-перше, СРСР впав і потік грошей та зброї закінчився, закрилася лавка підготовки оперативників-терористів (їх, наприклад, готували в Криму). Натомість на обрії знову з’явилися арабські країни, цього разу – не як сателіти СРСР, а як поважні видобувачі нафти. Втім, з ними змогли знайти спільну мову США, а більшість арабських держав регіону згодом пішли в тінь, обмежившись фінансовою допомогою, якої ставало щороку менше.

Нині активно дає гроші Палестині хіба що Катар, при цьому він діє не заради братів-мусульман, а через власну геополітичну гру в регіоні. Цікаво, що особливо ніхто з сусідів більше не хоче дбати про біженців з Палестини та мріє, щоб всі вони їхали куди завгодно (навіть до Європи, США чи Канади), аби не до них.

У цій ситуації на перші ролі вийшов Іран. У 80-ті він був зайнятий війною з Іраком, яка забирала всі ресурси, але в 90-ті руки в Тегерану вже були розв'язані й тамтешні фундаменталісти вже могли більше уваги приділяти Палестині. Відповідно до іранської доктрини, Ізраїль є екзистенційним ворогом, який має бути знищений.

Заради цього Іран вдався до фінансування та озброєння парамілітарних формувань в Палестині та Лівані. Тегеран щедро засипав грошима ХАМАС, Хезболлу, "Ісламський джихад" та інших. Після початку громадянської війни в Сирії Іран активно вліз і туди, сформувавши там мережу своїх проксі. Те ж саме Іран робив на Аравійському півострові, де його бойовиками стали єменські хусити.

Таким чином Іран сформував кільце нестабільності в регіоні та фактично оточив Ізраїль терористами, які особливо не цінують своє життя (бо воно нічого не вартує в гетто). Натомість бойовики готові вбивати євреїв в ім'я якихось "вищих цілей", не роблячи виключень для старих, молодих, дітей, жінок, інвалідів.

Хто нині "влада" в Секторі Гази

Формальною владою в Секторі Гази є Палестинська автономія під офіційною назвою "Палестинська національна адміністрація". Її очолює багаторічний соратник Арафата – Махмуд Аббас (він же Абу Мазен). Він очолює рух ФАТХ, який є частиною ОВП. Це умовно помірковане політичне крило.

Автономія має власні парамілітарні структури, бюрократичну мережу тощо. Держава Ізраїль співпрацює з ПА та частково фінансує її. Також це роблять й інші країни донори та приватні особи.

Втім, паралельно зі структурами, які підкоряються Махмуду Аббасу, в Палестині діють інші парамілітарні утворення. Їхні моральні приписи та тактика дозволяють називати їх терористами.

• Найвідомішими є ХАМАС. Саме бойовики цієї структури відповідальні за атаку на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. Саме вони засвітились на численних відео страшних вбивств і страт ізраїльтян, що шокували світ та нагадали про воєнні злочини росіян в Україні.
• ХАМАС виник під час Першої Інтифади і був рушійною силою Другої, а також численних повстань і терактів в Палестині та Ізраїлі. ХАМАС не визнає права Ізраїлю на існування, вважає всіх євреїв ворогами та бажає їх знищення.
• У 2006 році ХАМАС несподівано переміг на виборах у Газі, а в наступному році взяв Сектор під свій воєнний контроль. З того часу виникла диспозиція, коли головним у Газі та околицях є ХАМАС, а ФАТХ має лише номінальн у владу і при цьому контролює Західний берег Йордану.
• Першою зброєю ХАМАС було каміння – саме його використовували в дні Першої Інтифади, нині ХАМАС оперує ракетами.  
• ХАМАС має тісні зв'язки з Іраном, отримує від нього гроші, зброю, бойовиків ХАМАС готують іранські інструктори на територіях, які контролює Іран –  сам або через власних проксі.

Також ХАМАС має значну підтримку від Росії. Лідер ХАМАС Ісмаїл Ганія неодноразово відвідував Росію та зустрічався з лідерами цієї країни-терориста. Фото Ганії з Лавровим, мабуть, бачили усі. Останній великий візит лідерів ХАМАС до Росії відбувся навесні 2023 року, вже після повномасштабного вторгнення до України.

Тоді голова політбюро ХАМАС Муса Абу Марзук у Москві зустрічався з заступником Лаврова Міхаїлом Богдановим, а офіційно оголошеною темою зустрічі було засудження мирних ініціатив США щодо встановлення миру на Близькому Сході та визнання Ізраїлю.

Сєргєй Лавров та Абу Марзук у Москві / фото росЗМІ

Неочікувано, але Україна досі офіційно не визнала ХАМАС терористичною організацією. Можливо, це зміниться вже найближчим часом.

Ще одне угруповання, яке активно діє в Секторі Гази –  терористична група "Ісламський джихад". Вона також живе на іранські гроші та є союзником ХАМАС. Датою заснування групи вважається 1970 рік, проте, більшу частину свого існування вона вважалася маргінальною та не мала особливого впливу.

Лише іранська підтримка дозволила "Джихаду" сформувати достатньо великі збройні групи, здатні запускати ракети по Ізраїлю.

Інші союзники ХАМАС

Народний фронт визволення Палестини (НФВП) –  на відміну від релігійних фундаменталістів, це ліві марксисти, деякі вважають себе послідовниками Леніна, деякі –  Мао. При цьому цей факт не заважає їм працювати разом з ідеологічними ворогами, адже марксисти зазвичай за секуляризацію. Втім, дивуватися нема чому, згадаймо лише, що іранські ліві групи наприкінці 1970-х активно підтримували Ісламську революцію.

Це також терористична організація, визнана такою США, ЄС, Японією тощо.

Також союзниками ХАМАС у Секторі Гази є Демократичний фронт визволення Палестини (ДФВП) та інші.

За межами Сектора Гази ХАМАС підтримують збройна група "Лігво левів", що представляє західний берег річки Йордан. Збройно підтримують ХАМАС терористи з ліванського угруповання Хезболла. Це також проксі Ірану.

Сам Іран офіційно заявляє, що не має відношення до атаки на Ізраїль. Варто пам’ятати, що так само Іран говорив і про свої "Шахеди", які якось самі по собі потрапили до рук росіян. Цікаво, що деякі лідери терористів самі визнали керівну роль та допомогу Ірану, також про це пишуть провідні світові ЗМІ.

Що буде зі Сектором Гази далі

Після шоку перших годин 7 жовтня ЦАХАЛ перейшов у наступ і почав методично знищувати терористів ХАМАС та їх союзників. Далі за планом були авіаційні удари по Сектору Гази. У той час, коли ви читаєте цю статтю, він триває. За перші дні операції керівництво ЦАХАЛ прозвітувало по ураження 500 цілей в місті Газа та околицях, а також пообіцяло, що кількість збільшиться у рази, до тисяч.

Вже зараз у Газі зруйновані багатоповерхівки, адмінбудівлі, мечеті та інші споруди. Підставою є дані розвідки та підозри в співпраці з ХАМАС. Самі терористи люблять ховати склади зброї у релігійних установах, тому руйнація мечетей не має дивувати. Інша справа – як це сприйматимуть у мусульманському світі. Втім, Ізраїль наразі це не обходить.

7 жовтня ізраїльський прем'єр Нетаньягу закликав мешканців Сектору Гази залишити свої будинки, одразу після цього обстріли почалися з новою силою.

Чи вдасться уникнути жертв серед цивільних? Однозначно ні. 9 жовтня Організація Об’єднаних Націй повідомила, що з початку конфлікту між палестинськими бойовиками та Ізраїлем понад 123 000 людей стали переселенцями в смузі Гази. Це означає, що мінімум кілька сотень тисяч (насправді –  близько 2 мільйонів) залишаються під обстрілами.

Ізраїль вже заявив, що не вестиме переговорів із ХАМАС і знищить цю організацію. Цікаво, що з такими самими обіцянками знищити ХАМАС Нетаньягу вдруге прийшов до влади у 2009 році. Найближчим часом світ очікує початку масштабної наземної операції, що гарантовано призведе до численних жертв з обох боків. Схоже, рахуватися з ними не планують ані в ЦАХАЛ, ані в ХАМАС. Тому нас чекає повторення битви за Мосул, де колись засів ІДІЛ, і на взяття якого у армії США та союзників пішло 9 місяців.

Чи вирішить наземне вторгнення проблему?

Ні. Фізичне знищення ХАМАС і його союзників не розв'язує проблеми кількох мільйонів біженців, які живуть у нестерпних умовах, не мають жодних перспектив, не можуть самі себе прогодувати та щиро ненавидять Ізраїль, який небезпідставно вважають окупантом.

А ще місцеві мешканці нині фактично не мають інших рольових моделей, крім того, щоб ставати терористами. Винен у цьому й сам Ізраїль, який колись відмовився від реалізації плану Рабина та вирішив перетворити Сектор Гази на аналог африканського бантустану з елементами апартеїду. 

Військова операція принесе ще більше руйнації Сектору Гази (як думаєте, кому після війни це все доведеться відновлювати?), поглибить гуманітарну катастрофу та остаточно знищить бодай мінімальну  ілюзію контролю.

Навряд чи після вже анонсованої бійні поміркований ФАТХ захоче знову стати "владою" – нею доведеться бути Ізраїлю, який цього не хоче й не бажає. Натомість мусить – це вже не біблійні часи, коли можна було знищити Амана та "все його плем'я". При цьому не заходити до Сектору Гази ізраїльські військові також не можуть.

Простих рішень тут не буде, відгородитись і кинути на голодну смерть мільйони палестинців не вийде, домовлятись – вже немає з ким. Проблема Ірану, за спиною якого стоять Росія та Китай, залишається. Так само залишається Хезболла, яка обіцяє втрутитись на повну, а це означає, що ЦАХАЛ доведеться вторгнутися й до Лівану. І далеко не факт, що тоді симпатії світу будуть на боці Ізраїлю.