Поранення після удару бомби і другий День народження на Азовсталі, – інтерв'ю з сестрою "Ореста"

Наразі Дмитро, як і тисячі наших захисників Маріуполя, перебуває у ворожому полоні. Він живий і навіть виходив на зв'язок з рідними. Казав, як сильно любить, вони ж у відповідь – що дуже чекають його вдома.

Важливо Це помста, – інтерв'ю з дружинами командирів полку захисників Маріуполя про теракт в Оленівці і росію-терористку

Дмитро Козацький – керівник пресслужби полку захисників Маріуполя. Українці знають його як мужнього бійця і дуже талановитого фотографа. Під час боїв у місті він бігав попід обстрілами не лише зі зброєю, а й з фотокамерою. Аби фіксувати подвиги наших військових. Аби показати світу мужність захисників "Азовсталі".

24 каналу в рамках "Інтерв'ю24" вдалося зустрітися з Дар'єю Юрченко – рідною сестрою Дмитра. Вона говорить про брата з великою любов'ю і теплом. Пригадує дитинство, його любов до фотографії та журналістики, про шлях до війська і полку під командуванням Дениса Прокопенка.

А ще Дар'я розповідає про найважчий період у житті їхньої сім'ї – початок війни, бої в Маріуполі, життя у бункерах "Азовсталі" й полон брата. Полон, з якого дуже сильно чекає Діму і його побратимів, як і вся Україна. А поки – радіє, що змогла хоча б на хвилину поговорити з ним по телефону. Почути голос вперше за 3 місяці.

(Розмову з Дар'єю ми записали незадовго до теракту в Оленівці. Однак через трагедію відтермінували її публікацію на зараз. Інтерв'ю – доповнене коментарем сестри захисника вже після трагедії).

"Діма – це моя душа": Дар'я про дитинство і безмежну любов до брата

Ми знаємо Дмитра як відданого військового – немовірно мужнього і талановитого. А який він у житті – як людина, як брат? Що можете згадати про дитинство? 

З самого дитинства ми з Дімою росли разом. Для мене він був братом і одночасно інколи навіть замінював тата, маму, бабусю та сестру. Ми з ним завжди були найближчі.

Дмитро Козацький з сестрою Дар'єю та батьками / Фото надане 24 каналу

Пам'ятаю, як Діма говорив: "Ой, я поки дітей не хочу". Але з усім нашим двором возився. Він дуже хороший як людина, хоча він Скорпіон за знаком зодіаку. Ну і звісно, що іноді ми могли й сваритися. 

(При спогаді дитинства і Дмитра Дар'я тепло посміхалася, ніби поверталася у той безтурботний час – ігор і відпочинку з братом, якого дуже любить)

У вас велика різниця у віці?

8 років. Тому він виховував мене в дитинстві. Ми справді завжди були разом. Він навіть мене брав на річку зі своїми друзями. Пам'ятаю, як я гепнулася у воду, а вони сушили мене, одяг для ляльок приносили.

Діма – це моя душа.

Як людина він дуже творчий. Насправді він ще зі школи дуже хотів бути фотографом. Але тоді не було таких можливостей, щоб купувати суперкруті камери, і йому купили мильницю. Пам'ятаю, як він з маминих тюлей шив для мене плаття і в 2 годині ночі казав: "Даша, вставай, буду фотографувати тебе".

Діма фактично виховав молодшу сестру / Фото надані 24 каналу

 

Він був дуже творчим і таким й залишився. Коли він почав більше розвиватися, то пішов у фотогурток і там його завжди і всюди виділяли. Адже він людина творча – йому дай хоч стару Nokia, хоч суперкруту камеру – він завжди знайде щось красиве. Знайде щось таке, що ніхто інший не бачив.

Дмитро любить фотографувати сестру і часто влаштовував їй зйомки / Світлини надані 24 каналу

 

Дмитра тягнуло в полк захисників Маріуполя, адже там була сім'я

Як Дмитро потрапив у полк захисників Маріуполя? Як ви відреагували на те, що він хоче йти у військо?

Він не одразу потрапив у полк захисників Маріуполя. Після 11 класу Діма вступив у Польщу безкоштовно на спеціальність, яка пов'язана з дизайном. Він провчився пів року й вже думав перейти на журналістику, адже це більш творча професія. 

Але почалася війна в Україні, то був 2013 – 2014 рік. Тоді він сказав, що приїде назад в Україну, а наша мама відповіла: "Так, сиди там. Я тебе не пускаю".

Та він все одно приїхав, автостопом з Польщі, і вже залишився. Він сказав, що не буде вчитись. Побув тут десь рік, працював. Звісно, у нас містечко не найбільше (родина Дмитра родом з Малина, що на Житомирщині – 24 канал), та можна щось знайти. Та і плюс, робота була така, що він себе у ній не знаходив. 

І в 2015 році Діма пішов у Нацгвардію. Була мова про те, що його відправлять до Львова, Харкова, Києва або до Одеси. Про Маріуполь взагалі не мовилось.

Та тоді так сталось, що його відправили в Маріуполь. Він почав служити, а потім ми вже до нього приїжджали, коли він був на першій лінії моря.

Дмитро таки пішов на війну, його відправили у Маріуполь / Фото надані 24 каналу

 

Я пам'ятаю, як мама приїжджала у Маріуполь, дивилась на "Азовсталь", і казала: "Боже, ти бачиш, скільки там викидів?". І якщо дивитися у вікно, то зліва була "Азовсталь", а з іншої сторони – бомблять місто. І вона така: "Діма, куди ти приїхав, що ти тут робиш?". А він прослужив там 3 роки.

Ще в 2017 – 2018 році, коли ми до нього приїжджали, він говорив, що хоче в полк захисників Маріуполя. Ми тоді питали: "Навіщо? Що тебе туди тягне?". Ми ж не знали… Він дуже багато спілкувався з людьми, з тими, які там служили. Він читав про полк і його туди притягнуло те, що там справді була сім'я. 

Так, у полку справді хороше командування. Бійці як велика родина, побратими, всі дуже близькі і один за одного.

Так! От немає такого, мовляв: "Я командир, я вищий". Він нам це пояснював. Спочатку ми того не розуміли, але потім він почав служити в полку і ми зрозуміли, як там насправді все. 

У мене теж був стереотип: якщо ти військовий, то маєш бути злий, стриманий. А наш Діма собою лишився. Просто в Нацгвардії він був виснажений. Може, тому, що він туди спершу вступив… А от в полку захисників Маріуполя йому було класно. Він розвивався в тому, у чому хотів, працював, мужнів. 

"Хотів змінити ім'я, от і став "Орестом": про позивний Дмитра

Чому Дмитро обрав собі позивний "Орест"? Пригадую, коли весною полк ще був на "Азовсталі", Валерія "Нава" іноді скидала нам коментарі про поранених бійців і вказувала, що це коментар керівника пресслужби полку "Ореста". І спершу я навіть подумала, що це його ім'я.

"Наву" я знаю. Ми її дуже сильно чекаємо також.

А позивний… Дмитро десь в 10 – 11 класі захотів змінити ім'я – це не було пов'язано з тим, що щось не так з його ім'ям. Він просто захотів його змінити, йому подобалось інше. От він завжди такий творчий був, "Діма" йому вже не підходило, хотів називатися "Орест".

І мама сказала: "Ну давай ти підростеш, це ж не просто так змінити ім'я". Ось він виріс, потрапив у військо і взяв собі позивний "Орест". Ми з ним говорили, що він таки змінив собі ім'я – хоч і неофіційно.

Діма пішов воювати у полк захисників Маріуполя / Фото з сімейного архіву

"На "Азовсталі" у Діми був другий ДН – бомба влучила у сусідню кімнату, його поранило"

Як для вас почалася війна 24 лютого? У Києві ви не чули вибухів?

За днів 3 до того, як все почалося (повномасштабна війна – 24 канал), Діма нам казав зібрати тривожну валізку. Просто нехай стоїть. Не знадобиться – слава Богу. Але знадобилася.

24 лютого ми з хлопцем були в Києві, живемо на Позняках. Зранку мені подзвонила мама і каже: "Війна почалася".

Але в ту ніч я все проспала. Загалом у мене дуже чутливий сон, але тоді я спала міцно. Мама телефонувала мені декілька разів. Діма теж почав дзвонити. Пам'ятаю, як ми виходили з квартири, говорили з Дімою і він казав: "Ось така ситуація вийшла". Пам'ятаю, у нас з мамою була паніка, а він такий спокійний був…

З Києва ми поїхали в Івано-Франківськ.

"Азовсталь" – це дуже важкий період у житті бійців і їх рідних. Як все було для вас? Чи був із Дмитром нормальний зв'язок?

Спочатку Діма, як завжди, не показував емоцій взагалі, особливо мамі. Я могла з ним поговорити, спитати, як він, що відбувається.

Насправді дуже тяжко було знати це все, про Діму і "Азовсталь". Зараз ми більш сильні. Хоч мені тільки 19 років, але іноді здається, що я сильніша за нашу маму.

Діма намагався телефонувати рідним з заблокованої "Азовсталі" / Фото надані 24 каналу

Діма одразу розумів, що Маріуполь – це серце України у військовому плані, там море, там все. І тому, в принципі, ми були готові, але не до такого.

Коли бійці зайшли на "Азовсталь", Діма розповідав, що "ось така-то ситуація". Було тяжко, і зараз дуже тяжко. Але раніше ми хоч знали, де вони, що з ними...

Взагалі, тоді іноді був зв'язок, але він міг не відповідати по кілька днів. Якщо затягувалося на днів 5, то це було дуже добре, бо деякі люди місяць не відповідали. Я йому писала, знала, що з ним все добре… Але що я могла йому написати: "Як ти?".

Тоді було дуже важко. От згадую мамині емоції – мені треба було стояти з кам'яним лицем і казати: "Все буде добре". Бо я не можу по-іншому сказати.

Завжди важко в такій ситуації підібрати слова військовому – чи рідному, чи чужому. Хочеться підтримати, але не знаєш, що написати, і якими словами це зробити.

Так. Я пам'ятаю, ми трохи переписувались, і він казав: "Спокійно, дівчатка і хлопчики, все окей, все добре, я живий".

Пам'ятаю, як він написав: "О, а в мене сьогодні другий День народження". Я тоді здивувалась та запитала, в якому сенсі. А Діма відповів, що у сусідню кімнату влучила бомба. І він настільки спокійно це говорив, що я дивувалась, як він так може.

Діма намагався заспокоювати рідних навіть у важких обставинах / Фото надані 24 каналу

З ним тоді все було добре?

Так, все добре. У них на "Азовсталі" було 2 здоровенних кімнати – в одній були ліжка, як у військових, а в другій були їхні речі, їжа, вода та все решта. Слава Богу, влучило в кімнату, де були речі.

Нашого Діму поранило в голову. Він тоді спав на ліжку – на другому поверсі біля стінки. Саме за нею була та кімната, по якій вдарила бомба. І ударною хвилею його відкинуло. А ліжко просто завалило стінкою. Тому йому дуже пощастило, він живий.

А інші? Всі залишилися живі після влучання?

У кімнаті, де вони спали, загинули люди. 

Але пам'ятаю, що навіть в цьому пеклі Діма і наша сім'я трималися.

Він розповідав, що твориться в Маріуполі і було страшно. Діма називав бомби, які на них скидали, просто "дощ". Як у нас падає дощ, так в них – бомби. Їм ставало страшно, коли по них не стріляли, бо не розуміли, що буде далі.

Це як у нас – кілька днів немає повітряної тривоги, і всі починають переживати.

Так, і це настільки страшно...

Їли 5 ложок вівсянки і пили технічну воду: яким було життя захисників на "Азовсталі"

А їжа у них була після того, як засипало кімнату зі всіма речами і продуктами?

Він розповідав, що в них просто не було що їсти… 

Тут Даша зупиняється, їй важко говорити і згадувати, як брат розповідав, що все добре, вони тримаються.  Насправді ж тоді на "Азовсталі" життя для захисників перетворилося на пекло.

Чоловіку треба поїсти 4 рази на день, а вони їли 5 ложок вівсянки і пили технічну воду.

Перед виходом з "Азовсталі" їм ще й розбомбили медпункт, шпиталь. Тоді вже не те щоб медикаментів, там ні їжі, нічого не було. Я хвилювалась, щоб у нього не було ніякого зараження крові. А він казав, що рана помалу загоюється.

Дмитро Козацький на "Азовсталі" / Фото надане редакції 24 каналу

Не евакуація, а "визволення", яке дає надію: про вихід полку з "Азовсталі"

Попри все, що наші військові пережили в пеклі Маріуполя, багато з них зберегли для себе якісь хороші моменти. Були історії, які Діма розказував вам?

Постійно розповідав, адже вони між собою всі дуже дружні. І розумію, наскільки зміниться їхнє життя, коли вони вийдуть з полону. Хлопці будуть все згадувати.

Про Діму мені дуже запам'яталось, як він перед виходом з "Азовсталі" зняв кадри "Фортеця Маріуполь". 

Фортеця Маріуполь. Останній день на Азовсталі: відео BABYLON'13 , зняте "Орестом"

 

В останні дні була тиша, бо вивозили поранених, і нам вдалося навіть поспілкуватися по відеочату. Діма сказав: "Ви уявляєте, за весь цей час я зміг спокійно вийти на вулицю". Хоча вони й раніше там бігали, знімали, але поміж обстріли.

Ще Діма розповідав, як вийшов і побачив сонце. Він так про це говорив, що мені ці слова відклалися в сердечку. Це для нього, напевне, був найбільш позитивний момент. Він розказував: "Я пройшовся, покурив, бо мені дали нормальну цигарку, і побачив сонце".

Тоді йому, напевне, було спокійно вже.

Так. Він казав: "Я не боюся, що мене зараз хтось…". Це мені так запам'яталося.

До речі, коли ми говорили по відеочату, якихось хвилин 7, то мені в голову прийшла суперкласна ідея робити футболки з його фотографією. Це була така розмова, ніби нічого не відбувається. Ми просто змогли сісти й поговорити.

Що Діма говорив про евакуацію з "Азовсталі"?

Це не була евакуація. Це було "визволення". Мені Діма сказав, що є 3 варіанти – або помреш від голоду, або від поранення. І є третій вихід, який дає надію хоч на щось.

Ми зараз також намагаємось пояснювати людям, що в бійців просто не було варіантів, бо росія не давала згоди на евакуацію жодній третій стороні. А це був шанс залишитися живими.

Так. Вони усі люблять свою країну, і я впевнена, що якби вони були самі по собі, вони б до останнього стояли в Маріуполі. Але слава Богу, всі ми люди. У них ж є діти, сім'ї. 

Важливо! Перед виходом з "Азовсталі" у травні Дмитро залишив у  твітері посилання на фотографії, зроблені на заводі. 12 – 14 серпня у Києві відбувалась благодійна виставка робіт Дмитра, на якій показали досі не опубліковані кадри. На події була зустріч з рідними захисників Маріуполя, з віршами виступив Сергій Жадан, а також був музичний вечір гурту ТНМК та діджейки Дар'ї Коломієць. Всі зібрані гроші підуть на купівлю мілітарної допомоги полку під командуванням Дениса Прокопенка через благодійний фонд Сергія Притули.

Це правильно. Вони й так тримались довше, ніж могли.

Це взагалі страшно. Померти від голоду в 21 столітті, просто померти від голоду… А на заводі помирали люди, там справді не було чого їсти.

Вперше з полону Дмитро телефонував матері у травні

А зараз з Дмитром маєте зв'язок? Він телефонував?

Коли ми поговорили по відеочату перед виходом, він нас попередив, що не буде мати зв'язку декілька днів. Але декілька днів, а не місяців. Хоча ми ж розуміємо, що це полон, а не курорт.

Пригадую, ми з ним тоді домовились, що будемо не на зв'язку. Та через 3 дні він зателефонував мамі. Не мені чи татові, бо дозволяли дзвінок лише на один номер. Мене не було біля мами, але вони з ним поговорили недовго. Він тоді сказав: "Дівчатка, хлопчики, зі мною все добре, все буде окей. Ми побачимося найближчим часом". І все.

Не розказував про умови?

Ні.

І з того часу не виходив на зв'язок з вами?

Ні. Але десь, мабуть, через тиждень після виходу мені зателефонували. Ми були тоді на зйомках і в мами був відключений телефон.

Мені подзвонили й сказали: "Дмитро Козацький живий, зараз перебуває в полоні". Я попросила хоча б якусь інформацію. Вони сказали: "Зараз дуже багато людей, нічого не можемо".

Це були представники Червоного Хреста?

Так, вони представилися як Червоний Хрест.

Зараз ми бачимо-чуємо по новинах розмови про обмін. Слава Богу, наші перші поранені хлопці повернулись. А так і говорили, що спочатку обміняють поранених, потім дівчат, а потім всіх решту.

Керівництво, скоріш за все, останніми. І я підозрюю, що Дмитро може бути в останніх списках.

Так. Тому ми живемо надією і ще раз надією. Ми всі сподіваємося, що скоро його побачимо.

доповнено коментарем*

"Сказав, що живий, любить нас і заплакав": дзвінок Дмитра після теракту в Оленівці

Зверніть увагу! Російські військові 28 липня здійснили страшний теракт в колонії окупованої Оленівки, де утримувалися українські військовополонені з "Азовсталі".

Унаслідок теракту загинуло близько 40 людей та ще 130 отримали поранення. За даними Associated Press, загинуло 53 людини. У розвідці повідомили, що за теракт – не випадковість і за нього відповідальні найманці з ПВК "Вагнера". Усе про теракт –  читайте за посиланням.

Дашо, чи знаєте щось про Дмитра зараз, вже після теракту в Оленівці? Чи виходив він на зв'язок?

Коли стався теракт в Оленівці, мама якраз була у мене в Києві. І в той день, 28 липня, ми дізналися, що сталося. Спочатку ми не вірили, але потім теракт підтвердили. Мама поблідніла на очах. Дуже тяжко було, ми не знали, що і як.

Ми дивилися усі новини. Дивилися відео, щоб побачити, є там Діма, чи нема. Він мені вже бачився у всіх загиблих хлопцях. Але потім помітила, що татуювань на тілі нема. Це були жахливі накручування.

А тоді 2 серпня мені зателефонував російський номер. Я ще подумала, що це знову якісь "доброзичливці" і не знала, піднімати чи ні.

Але така насторожена підняла і чую: "Алло, це Діма". І я така просто: "Що?". Він ще раз: "це Діма"… Я була в шоці. Питаю "Дімочка, як ти, де ти, ти живий-здоровий, що з тобою?". Він сказав, що живий-здоровий, наразі перебуває в Донецьку. Я відповіла, що ми його дуже-дуже любимо, дуже чекаємо, цілуємо і обіймаємо. 

Діма сказав, що сидить зі слідчим, який і дав йому зателефонувати. У нас була така дуже швидка розмова. Я пам'ятала, що коли йому вперше дали зателефонувати, це було пару секунд. Тому хотіла швиденько все сказати.

Я сказала, що дуже його люблю. Він відповів, що теж і почав плакати. І я розплакалася… Це був один із найжахливіших моментів під час війни. Бо Діма у мене дуже сильний. А тут я просто це почула, відчула. Було дуже важко.

Я ще запитала, чи буде він мамі дзвонити. А він відповів, що постарається. І все, було обмаль часу, тому ми закінчили говорити.

Я скоренько подзвонила мамі і татові, вся в сльозах. У мене така істерика була, це було дуже неочікувано. Я вже не знала, чи я щаслива, чи я зла, чи я стурбована. Відчуття були дуже змішані.

Я попередила маму, щоб тримала біля себе телефон, бо не знати було, коли і звідки Діма подзвонить. Але він подзвонив. Мама звісно ж була дуже щаслива. А тепер знову ні слуху, ні духу про нього.

"Найважче дивитись на маму і її заспокоювати, а Діма сильний духом"

Що для вас за весь цей час – і на "Азовсталі", і зараз – найважче?

Коли вони були на "Азовсталі", для мене було найважче дивитись на маму і її заспокоювати. Діма у нас сильний духом. Але тут залишилася мама, яка думає за два своїх серденька, – за мене й за Діму. Це було найтяжче.

Дар'я з братом Дмитром на різдвяні свята вдома / Фото надане 24 каналу

Я пам'ятаю, як ми Дімі скидали відео в телеграмі і я така: "Все добре, Дімка, все добре. Мама не плаче, все окей". Я переводжу камеру на маму, а вона плаче. Тоді казала їй: "Мам, ну що це таке". Це було важко. 

Зараз сестрі найважче заспокоювати маму та триматись самій / Фото Анастасії Зазуляк, 24 канал

От іноді закрадаються такі думки, а якщо він не повернеться. Я пам'ятаю, як ми з ним на передостанній зустрічі посварились. Ми тоді приїжджали в Маріуполь, а я йому випалила: "Ой все, я більше ніколи сюди не приїду".

А вже останній раз ми бачились на Новий рік, коли він до нас приїжджав. Це так було круто. Але ще будуть в нас такі емоції.

І оце тяжко – себе не травмувати, переконувати, що все добре, що я просто чекаю. Але іноді накриває.

Востаннє родина бачилась наживо на Новий рік / Фото надані 24 каналу

"Коли Діма повернеться, мама спече великодню паску, яку він дуже хотів"

Що зробите першим, коли Діма повернеться додому? Про що мрієте?

Насправді в мами є одна мрія – коли вона говорила з Дімою на Великдень, він сказав: "Блін, я так хочу пасочку…". Для нас це дуже сімейне свято. Тому коли він повернеться, мама спече пасочки.

А я зараз більше спілкуюся з його друзями, ми зідзвонюємось. Хочу, коли він приїде, зібрати всіх його друзів. Хочеться наобійматися, перецілуватися з усіма, з ким тільки можна.

Коли чекала на його дзвінок, у мене було стільки думок, що скажу йому... А коли він подзвонив, то не могла сказати нічого, крім: "Я тебе так люблю, я тебе так люблю, все буде добре". І більше нічого я не можу. Тому зараз щось планувати ми можемо, але як і коли це буде – я не знаю.

А Дмитро не розказував, що буде робити, коли повернеться додому?

У Маріуполі його будинку більше немає. Тому він хоче приїхати в Малин, а потім переїхати жити в Київ. А поки він хоче, ми вже в таких дизайнерських думках, як будемо його квартиру робити. Це потрібно подумати.

Знаєте, він якраз доробив у своїй квартирі в Маріуполі ремонт. Це була однокімнатна квартира, але така затишна. У нього був дрон, який зламався, то він його підв'язав і красиво повісив. А ще сплів вінок з колосочків – він завжди був творчою людиною.

Коли Діма повернеться додому, мама спече йому паску / Фото надане 24 каналу

А ще – Діма справді дуже гарно фотографує! Його фото з "Азовсталі" відомі на весь світ. Йому навіть присудили премію GrandPress Photo – 2022. Вас запрошували на вручення? І чи знає Діма, що виграв її?

Я сподіваюсь, що так.

На вручення премії нас не запрошували. Хоч загалом запрошували навіть в Сполучені Штати. Та, на жаль, зараз з візою не все так просто і потрібне запрошення. Мама в Польщу їздила, мене теж запрошували на тиждень. Але не завжди є можливість поїхати.

До речі, у нас в телеграмі є листування і навіть зараз я йому скидаю щось, розповідаю про все. Розумію, що він нічого не читає і не дивиться, але потім подивиться. Я вже йому і плакала, і сміялась, і привіт від друзів передавала. Я розумію: він приїде і все це побачить.

Відомі на увесь світ фото Дмитра з "Азовсталі" / Фото Дмитра Козацького

Ви зараз займаєтеся виготовленням футболок зі світлиною Дмитра, де він стоїть під променем світла на розбитій "Азовсталі". Плануєте розширювати "Орест.Ukraine" й робити мерчі з іншими фото?

Так! У нас вони вийшли. Нам багато хто пропонував колаборацію. Сподіваюсь, будемо співпрацювати з United24. Розумію, що хтось захоче купувати речі й з іншими фото, але в мене була ідея друкувати саме це. Воно мені в душу запало.

Дмитро на "Азовсталі" / Фото Дмитра Козацького

Є ще футболка з сердечком. Якось я попросила маму, тата і Діму намалювати сердечка, і зробила собі тату. Діма тоді казав: "З Маріуполя найкращій сестричці". Тому вийшла й така футболка.

Зверніть увагу! Оrest.ukraine – онлайн-магазин Дар'ї, де можна придбати футболку, шопер, листівку зі знаменитою світлиною Дмитра Козацького з "Азовсталі". Частину коштів сестра захисника надсилає Збройним Силам.

 

"Ми пишаємось Дімою і він пишатиметься собою, коли повернеться"

Діма дуже талановитий, його фото облетіли весь світ, його назвали "очима "Азовсталі". Його фраза, що "Азовсталь – місце життя і смерті" – також культова. Він сам усвідомлює свою роль у війні, про свій вплив і розголос на весь світ?

Думаю, що зараз ні. Я з ним не спілкувалася вже стільки часу.

Та не думаю, що в той момент, коли вони були на "Азовсталі", він усвідомлював, що він вплинув на світ, насправді. Я зараз можу з впевненістю сказати, що Діма дуже велику роль зіграв для того, щоб вони звідти вийшли, щоб цивільних вивели.

Вийшовши з полону, Діма хоче оселитись в Києві / Фото надане 24 каналу

Тому що ми всі могли думати, що там все погано, але уявити не могли наскільки, поки фото поранених, відео дітей не розлетілися по всьому світу.

У телеграмі є багато відео з "Азовсталі", а він ж командир пресслужби. Я дивилася відео з дітьми і почула його голос, хоч спочатку навіть не впізнала. Та вже коли передивлялася, мама сказала: "Це ж наш Діма".

Я впевнена, коли він повернеться, коли всі наші хлопці повернуться, то він буде пишатись собою 100%. І ми пишаємося ним і нашими хлопцями.

Ми також.
Ну і наостанок – Діма тепер має справжній фан-клуб. Адже ваш брат підкорив серця сотень дівчат. Чи є в них шанс?

Так (посміхається). У нього не було дівчини.

Дар'я Юрченко на виставці робіт брата Дмитра Козацького / Фото надане 24 каналу