Поки українці борються за своє життя і незалежність, росія продовжує влаштовувати теракти. Щодня. У різних містах. Вбиває і спалює заживо – цивільних, військових і навіть сплячих військовополонених. Червоний Хрест "стурбований", ООН, Європа та світ – теж.

Важливо Публічна страта в Оленівці – це тероризм, – рідні захисників Азовсталі про останні заяви росії

Однак у нас немає часу на стурбованість. Рідні захисників "Азовсталі" та всі українці закликають світ сприяти звільненню з полону усіх наших бійців. Вони за нас билися у Маріуполі, тепер ми маємо битися за них.

"Плач ще нікому не давав свободи" – так каже Ганна Науменко – наречена командира 1 роти 1 батальйону Дмитра Данілова.

"Все, що ми робимо, недостатньо. Завжди можна більше" – додає Катерина Прокопенко – дружина командира полку "Азов" Дениса Прокопенка.

Тому в межах "Інтерв'ю24" на сайті 24 каналу ми поговорили з дружинами бійців полку захисників Маріуполя про теракт в Оленівці, визнання полку терористичною організацією в росії, про слабку діяльність Червоного Хреста й ООН, Асоціацію родин захисників "Азовсталі", звільнених з полону поранених бійців та про коханих, які досі в полоні.

Вбивство наших військовополонених в Оленівці – це теракт і росія має за нього відповісти. Минулого тижня Микита Надточій і весь "Азов" пригрозили путіну знайти і покарати усіх винних. Чи є зараз якась конкретика від міжнародних організацій і від самої росії?

Катерина: Ну, конкретики як такої взагалі немає. Те, що ми бачимо наразі, дуже засекречене, туди не підпускають жодних представників міжнародних організацій, незалежних експертів. Ми навіть не можемо підтвердити списки і в Оленівку не може потрапити ні наш омбудсмен, ні жоден інший представник.

Тому зараз для нас все дуже незрозуміло і дивно, що не був скликаний Радбез ООН щодо цього питання. Взагалі на міжнародній арені теракт в Оленівці не сильно обговорюється, немає певних зрушень. Остання новина була про те, що ООН зараз буде розробляти спеціальну місію щодо розслідування цього теракту. По суті й усе.

На жаль, там зараз немає представників, тому я не знаю, наскільки ця місія буде успішною на той час. Усе тому, що після теракту вже пройшло багато часу, сліди зачищаються, тіла невідомо куди перевозять.

Нам потрібні експертизи тіл, щоб встановити, чи це були люди, які були під тортурами до цього вбивства, чи це були просто живі люди, яких так нещадно спалили вночі. Тому тут багато питань, багато загадок у голові і жодної конкретики.

А хочеться якоїсь конкретики та розслідувань.

Чи передали вам міжнародні організації, зокрема Червоний Хрест, або наша розвідка імена загиблих і поранених? Тому що списки, які з’являлися в інтернеті, – це списки від російської сторони і чи варто вірити їм на 100% – ніхто не впевнений.

Катерина: Тут проблема в тому, що немає незалежних експертів й експертиз взагалі. Все зараз йде тільки з російської сторони, а російська сторона дуже брехлива. Тому дійсно не можна очікувати якоїсь правди та конкретики.

Чи є інформація, в якому стані поранені зараз?

Катерина: Також немає даних. Ми лише бачили з усіх цих пропагандистських відео, що вони як під копірку відповідають одне й те саме, і незрозуміло, чи це відбувається під тиском, чи це завчений текст, чи вони і справді так вважають. Тобто щодо стану поранених теж нічого не зрозуміло – Червоного Хреста там немає, віри окупантам теж нема. Тому все дуже важко і дуже складно. Увесь цей час ми постійно у переживаннях. Незрозуміло нічого.

Ганна: Ми ще й обмежені інформаційно. Вся інформація, яка є, – вона з однієї сторони (російської – 24 канал). Тому, на жаль, перевірити щось поки не є можливим.

До теми Дехто загинув дорогою в лікарню, – екскомандир полку сказав, де перебувають поранені з Оленівки

Чи готова російська сторона віддати тіла загиблих? Наш омбудсмен Дмитро Лубінець говорив, що Україна подала запит, аби повернути їх. Однак відповіді, наскільки я знаю, не було.

Катерина: У цьому власне й питання – відповіді немає. Тобто незрозуміло взагалі, що вони з цими тілами роблять, чому не віддають. Можливо, бояться, що ми під час експертизи дізнаємося щось таке, чого б росія не хотіла, аби про це дізналися інші країни й весь світ. У них якась спланована операція щодо цього. Дуже складно.

Чи комунікує з вами наша влада й розвідка щодо вбивства захисників в Оленівці? Чи тримають з вами контакт як з асоціацією родин захисників "Азовсталі"?

Катерина: Ми у контакті з розвідкою, з координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, з деякими представниками влади, з омбудсменом. Загалом ми маємо контакт і, скажімо так, постійний діалог щодо цього.


Дружини азовців – Ольга Андріанова, Катерина Прокопенко та Ганна Науменко / Фото надані 24 каналу

Після трагедії в Оленівці дуже поширеною була ситуація, особливо в соцмережах, коли люди у коментарях почали звинувачувати у трагедії українську владу і писати про те, що краще б наші захисники залишалися на "Азовсталі", а не виходили в полон, щоб вони билися до останнього і краще б загинули на своїй землі, ніж здавалися ворогу. Чому не варто таке писати і взагалі чому не варто поширювати такі меседжі "зради"?

Катерина: Взагалі поширення "зради" іде на руку ворогу. Тут проявляється психологія звичайної живої людини – постійно шукати винних. І, звичайно, що завжди в будь-якому випадку буде винною влада.

І тут, знаєте, таке питання, що якби всі наші хлопці загинули під руїнами "Азовсталі", все одно когось би звинувачували. Тут навіть не знаєш, що краще. Загинути під руїнами – це теж страшна історія.

Ми ж були свідками успішного першого обміну – хлопці повернулися і в нас уже була надія, що все під контролем і йде як треба. Я думаю, що і представники влади сподівалися на те, що процес запущений, обмін відбувся і от-от мав би бути наступний обмін. Але ж бачите, росія непередбачувана. Тому у всіх терактах можна звинувачувати лише росію.

Ми ж навіть не знаємо, що вона зробить далі. Тут дуже складно все. І ніхто не очікував, що якраз напередодні другого обміну станеться цей теракт. Усе це якось дуже загадково для нас.

Ганна: Але надія залишається. А якщо ми зараз будемо влаштовувати внутрішні державні перевороти в Україні, зміну влади, це дійсно буде йти на руку кремлю. Ми станемо більш вразливі як держава, наша цілісність буде більш вразлива. Тоді навіть "з допомогою", можливо, якихось диверсійних груп (ворожих – 24 канал), які діятимуть в тилу, можуть відбутися непоправні наслідки – ми можемо втратити державність.

Якщо у Києві зараз буде росія, якщо у Харкові, Запоріжжі не буде кому боротися за хлопців, тоді ми їх точно не повернемо. Бо росії не потрібно буде їх повертати. І якщо з пропагандистських відео нам кажуть звинувачувати українську владу, і хлопці кажуть якісь фрази про недовіру до влади, це точний знак того, що так робити не можна. Це їхнє сплановане нав’язування думок в наші голови. І зрадонька зараз не дуже доречна.

Тому зараз треба зберегти державність. Бо хлопці з 2014 року вмирають, борються і воюють за Україну, за незалежність і за державність. І не для того, щоб зараз це все просто втратити.


Ганна Науменко, наречена бійця "Азовсталі" / Фото надане редакції

Ви згадували про те, що готувався другий обмін полоненими. Чи відтермінувалося зараз це все через теракт в Оленівці? Чи робота все одно триває?

Катерина: Ми не знаємо, ми лише бачили у звітах розвідки, що це планувалося. Але росія все порушила. Загалом питання обмінів засекречене.

Якщо повернутися до Червоного Хреста та ООН – зараз вони показали себе максимально нейтральними організаціями, висловили лише своє занепокоєння, не розуміють, що робити далі. Червоний Хрест взагалі заявив, що не був гарантом безпеки українським військовим. І наскільки я знаю, за весь час, відколи наші захисники вийшли з "Азовсталі", МКЧХ лише раз був в Оленівці, якраз на початку. Як зараз комунікуєте з Червоним Хрестом? Чи вдалося їм потрапити на місце теракту? Чи надають вони вам якісь звіти, або чи хоча б розказують, що сталося?

Катерина: На жаль, не вдалося. Буквально пів години тому (розмова була записана в обід 6 серпня) я перечитала новину, що їм знову ж таки не вдалося дістатися в Оленівку.

Щодо комунікації – вона така собі. Заявки просто висять та й все.

Я не отримувала від них звістки, де перебуває мій чоловік та в якому він стані. Мене насправді не хвилює, що каже Червоний Хрест про те, що він ніколи не був гарантом тощо. Мене лише хвилює, що казав мій чоловік перед виходом з "Азовсталі". Я запитала, хто буде гарантувати їм безпеку, чи це будуть якісь міжнародні місії, омбудсмени, будь-хто, хто б якраз слідкував за дотриманням усіх норм. Він чітко відповів мені, що будуть, і що раз на тиждень повинна бути комісія від ООН чи то від Червоного Хреста. Тобто я чітко зрозуміла, що все буде під контролем. Я в це вірила і чекала, що так і буде. Але, як бачимо, минуло 2 місяці – і жодних поїздок Червоного Хреста туди.

Хоча на фоні цих відмов (Червоний Хрест каже, що росіяни їм відмовляють у поїздці в Оленівку – 24 канал) ми прекрасно бачимо на фото, як голова ЧХ тисне руку лаврову. Тобто у відносинах у них все нормально. Тому я не бачу проблеми, аби домовитися знову ж таки з тим же лавровим, щоб ЧХ, як незалежна організація, потрапив в Оленівку. Якщо у них там все так дуже дружньо.

Для нас це якась незрозуміла гра. Можливо, між ними (Червоним Хрестом і росією – 24 канал) є певний "договорняк", пов’язаний з грошима, і тому все на такому чистому слові. Мовляв, "ви нам не заважаєте робити наші хитрі справи, ось вам гроші, будь ласка, не їдьте туди, і робіть вигляд, що щось робите". Я не знаю точно, це лише мої здогадки. Але я шокована цим всім і не розумію, чому так. Це якийсь театр абсурду насправді.


Заклики на акції щодо захисту полонених захисників "Азовсталі" / Getty images

Узагалі від початку полону наших військових Червоний Хрест нормально комунікував з вами? Вони розповідали, як захисники виходили з "Азовсталі", у яких умовах були надалі? Чи комунікація була такою ж, як і зараз?

Ганна: Ми їздили до них, зв'язувалися, зустрічалися. Думаю, що у більшості випадків, коли були прецеденти зв’язку з представниками ЧХ, це було з родичами, контакти яких залишили військові при виході з "Азовсталі".

Але ініціативи з їхнього боку, як міжнародної делегації, немає. Вони нас нормально прийняли, ми спілкуємось. Але це ми більше до них приходимо, а вони нам відповідають стандартними фразами. Ми розуміємо, що зі свого боку й українське представництво ЧХ, і міжнародне, роблять той певний процес, який повинні робити, – надсилають запити тощо.

Але, як сказала Катя, особисто мені здається, що зараз максимальний тиск має йти на голову Червоного Хреста. Бо люди на місцях десь щось й роблять. Однак якби в Оленівку приїхав саме голова, це було б набагато ефективніше.

Катерина: Так, особливо зараз, коли стався теракт. Його присутність там була б дуже важливою. Думаю, він точно міг би домовитися з лавровим – якщо він його друг, то це не проблема. Але існує якась байдужість, якийсь "договорняк". Інакше назвати це не можу.

З нашого боку були пропозиції голові Червоного Хреста поїхати в Оленівку?

Катерина: Щодо цього – я не знаю, публічно ніде про це інформації не бачила. Можливо, кулуарно якісь листи були надіслані, але про це нам невідомо.

Ганна: Все ж таки Червоний Хрест – дуже нейтральна організація. Саме тому вони мають мандати і саме тому не повинні показувати свою емпатійність жодній стороні. Але зараз ми бачимо, що лаврову цю емпатійність вони показують – в обличчі голови організації. Тому так, ми багато чого не знаємо про внутрішні справи, але ми бачимо основне, і цього нам поки достатньо.

Він сам такими діями дуже знецінює репутацію всієї організації. І мені шкода людей, які працюють тут на місцях. Бо я знаю хороших людей з Червоного Хреста, які щось намагаються робити. Але такими діями керівника все перекреслюється. Виходить, що звичайні люди, які ще й дуже далекі до розуміння всіх процесів, просто ненавидять Червоний Хрест.

До теми Червоний Хрест уникає комунікації та лише шукає виправдання, – сестра захисника "Азовсталі"

Чи будете вимагати відставки голови Червоного Хреста? Бо такі розмови були, зокрема про це говорила Сандра Кротевич (сестра полоненого захисника Богдана Кротевича – 24 канал).

Катерина: Усе це просто так не робиться. Потрібен пакет документів, аналізу. Це все в принципі у процесі.

Ганна: Матеріали готуються. Якщо цього буде достатньо, будемо намагатися.

Катерина: Просто ми не бачимо від нього якихось конкретних дій, якихось коментарів щодо теракту. Нам усе дуже незрозуміло.

Ви комунікували з нашим МЗС, аби знайти інструмент тиску на ЧХ, який мав би змусити організацію почати активніше працювати. Чи є у тому плані якісь позитивні зрушення?

Катерина: Ми проговорювали з МЗС наступні кроки – що ми можемо зробити, аби всі ці міжнародні організації активніше діяли. Зараз це все лише на комунікативному рівні.

Ще одна важлива тема – росія визнала полк "Азов" терористичною організацією. Що примітно, це сталося одразу за кілька днів після теракту в Оленівці. Як думаєте, навіщо це росії та з чим може бути пов’язане рішення?

Катерина: Все, що вона визнає, це для нас якась клоунада. Ми бачимо реальні дії з боку росії та акти тероризму кожен день, ледь не в кожному місті. Тут у принципі нічого нового з точки зору адекватності. Для нас це нічого не змінює. Це наші військові, українські військові. Для росії вони взагалі іноземні громадяни. Про що тут мова, за що їх судити – взагалі незрозуміло.

Навіть на міжнародному рівні немає жодних кейсів, підтверджень або фактів тероризму з боку "Азову". Жодна людина з полку не причетна до актів тероризму, геноциду, до всього, що підпадає під термінологію "тероризм" чи "терористична організація". Взагалі жодного збігу з цим визначенням. "Азов" – це офіційний бойовий підрозділ. Вважаю, що взагалі не треба про це задумуватися. Театр абсурду.

Ганна: Але ж, звісно, це спеціально зроблено через декілька днів після трагедії. Скоріш за все, для того, щоб якось "пояснити" свої дії. Це така собі "підстраховочка". Можливо, навіть для світу. У росії ж велика діаспора, багато їхніх громадян живуть за кордоном. Можливо, це "визнання" якраз для "підживлення" цієї категорії людей, щоб була нібито якась "справедливість", що теракт в Оленівці не просто так стався.

Ну і для того, щоб задовольнити внутрішнього споживача. Їм 8 років вливали у голову, що "Азов" – великий ворог і поганий. І тепер у них мають бути якісь зрушення. Але з точки зору юрисдикції це немає ніякого сенсу.

Катерина: Я ще бачу це як помсту. Тому що президент Зеленський офіційно закликає США визнати росію державою-спонсором тероризму. Це як відповідь ображеної школярки. Потім вони ще визнають ЗСУ (терористами – 24 канал), почнеться таке безглуздя. Безглуздя, неадекватність – це їхній девіз.

Зараз справді усі українці закликають світ визнати росію державою-спонсором тероризму. І президент, і уряд, і люди. Було й звернення Микити Надточія разом з військовими "Азову" до Держдепу США та уповноважених органів інших країн. Чи вірите ви, що вдасться дотиснути світ, аби визнати путіна та росію терористами?

Катерина: Ми будемо робити усе, щоб це врешті-решт відбулося. Будемо тиснути. Нам більше нічого не залишається.

Ганна: І втрачати немає чого.

Катерина: Це справедливо. Світ несправедливий. Хоча думаю, що ми існуємо для того, щоб зробити його кращим, справедливішим. Все, що зараз відбувається, ця байдужість, дуже сильно нас пригнічує. Ми хочемо бути рушійною силою, яка буде боротися за справедливість, за справжні демократичні цінності. Бо все, що робить росія, поза логікою та демократією. Світ стоїть на основах життя, цінностях життя. А росія просто їх порушує кожен день, вбиває нас і хоче зробити рабами.

Це поза логікою та адекватністю у нормальному світі. Ми будемо робити все, щоб просто не існував такий наратив, який є зараз у росії – що лише їхня країна має право на існування. Свій внутрішній фашизм вона кожен день проявляє тут, на наших землях.


Катерина Прокопенко, дружина командира полку "Азов" Дениса Прокопенка / Фото надане редакції

Ганна: А до цього проявляла в інших країнах. І, напевно, щоб світ зрозумів і почув, про що мовиться, треба більше доносити їм всі ці історії. Все, що відбувалося, і що відбувається зараз. Бо вони всі живуть звичайним життям у своїх інформаційних бульбашках. Вони просто не проживають цей біль і не розуміють, у чому річ. Тому, думаю, якщо ми усі – українці за кордоном, журналісти – докладемо максимум зусиль, то повинно вийти.

Якщо ми будемо просто всередині країни кричати, що росія є державою-терористом, але не пояснювати чому, бо це нам зрозуміло, то людям десь далеко це трошки важче. Потрібно, щоб нас підтримувала світова спільнота, а не лише політики та лідери думок. Це велика робота. Але це потрібно робити. Ми уже далеко зайшли, і росія дуже далеко зайшла.

Потужна відповідь полку "Азов" росії щодо визнання його "терористичною організацією": відео

Як думаєте, чи достатньо світ й українці за кордоном роблять зараз?

Катерина: Недостатньо ніколи. Все, що ми робимо, що я роблю, що робить держава та світ, у всіх завжди є поле для більших дій. Завжди й у всіх, особливо у світі. Тому тут таке непахане поле, скажімо так.

Ми бачимо, наскільки світ зараз байдужий у питаннях захисту життів. Реакція дуже повільна. Навіть коли почалися бої у Маріуполі, Денис просив закрити небо. Небо не закрили, ми втратили Маріуполь. Зброя прийшла дуже пізно. Маріуполь вже був втрачений. Якби зброя надійшла раніше, на початку війни, можливо, Маріуполь стояв би ще довше.

І ми могли б засобами ППО збивати ці бомби, ці літаки, які бомбили Маріуполь й "Азовсталь". Якби у нас була далекобійна артилерія, теж могли б Маріуполь захистити і не допустити таких трагедій, цього знищення, зруйнування, вбивств.

Реакція світу повільна, взагалі всі ці дії дуже повільні. Це дуже дивно для мене й для нас усіх. Таке відчуття, що ми справді одні єдині тут боремося за цінності життя й демократії, про яку так любить кричати Європа. А коли справа доходить до діла, то в усіх позиція "моя хата скраю" та й усе. Лише ми доказуємо на словах та на ділі, за що стоїмо. А Європа може лише цитати якісь використовувати про демократію.

Чи знаєте ви, де зараз перебувають ваші кохані? Чи є з ними зараз контакт, чи телефонували вони вам?

Катерина: Все, що я знаю про чоловіка – це інформація, яка йде з російських ЗМІ. Багато загадок якихось теж, незрозумілих речей. Одні кажуть, що він десь під Москвою, інші, що у Москві, треті – що взагалі десь далеко у росії. Останній раз голос Дениса я чула в травні, після виходу з "Азовсталі" був дзвінок.


Денис і Катерина Прокопенки / Фото надане редакції

Ганна: Дмитро перебуває в Оленівці. Ну… якщо нічого не змінилося після 29 липня. Останню інформацію я мала після першого вдалого обміну – просто спілкувалася з хлопцями, яких обміняли. Я розуміла, де Дмитро. Але після цього пройшло досить багато часу, потім трапилася ця трагедія.

Тому я не можу напевно знати де він, але по відчуттях – відчуваю, що він живий.


Ганна Науменко з нареченим Дмитром, захисником "Азовсталі" / Фото надане редакції

Цікаво Родини захисників "Азовсталі" відреагували на підготовку окупантами "трибуналу в клітках"

Що ви знаєте про умови, в яких утримують полонених? Чи достатньо у них їжі, води?

Катерина: Тут важко сказати. Усе, що ми знаємо, – це зі спілкувань з хлопцями, яких вже обміняли. Вони зараз перебувають у лікарнях, з деякими я розмовляла.

Хтось каже, що їх якраз катували, не даючи води та їжі по 2 дні. Це такі тортури, пов’язані з харчуванням, з водою. Деякі кажуть, що все було більш-менш. Мовляв, не курорт, але їжа там була, воду давали, тому краще, ніж на "Азовсталі".

Тобто це, мабуть, як людський фактор – в який барак потрапив, з якими людьми зіштовхнувся. Бо там і ворог різний. Є ворог, який буде просто ненавидіти тебе до останнього, буде морально тиснути, нічого не давати і гнобити. А є ворог нейтральний, який просто виконує свої обов’язки – давати воду, їжу і все. І він жодних проявів негативу не застосовує до солдата.

Різні історії є, тому важко сказати, яка ситуація загалом. Тим більше не усі переміщені в Оленівці, деякі – в Донецьку.

Що взагалі говорять звільнені з полону поранені хлопці? Адже їхні свідчення дуже важливі, їх потім можна буде використати в якихось кримінальних справах проти росії. В якому вони стані зараз, чи йдуть на поправку?

Катерина: У кожного стан різний, бо різні захворювання, різні ступені ампутації. У кожної людини різна ситуація.

Слідчі дії зараз йдуть. З хлопцями, яким є що сказати, спілкуються відповідні органи. Тому думаю, що це все потім буде передано до Європейського суду у позовах проти росії.

Ганна: Якби не було трагедії в Оленівці, ми напевно зараз взагалі про це не згадували б, бо невідомо, як може вплинути на наступні обміни. Зараз взагалі незрозуміло, чи є якісь теми, які можна порушувати, а які не можна. Що може нашкодити зараз для подальшого перебування хлопців, чи варто мовчати про якісь питання. Але так, всі матеріали збираються, в нікуди це не піде.

Ми взагалі радимо усім хлопцям записувати свої спогади. Бо у більшості історії неймовірні – і про перебування в самому Маріуполі, зокрема. Щоб вони просто залишилися потім як велика книга. Бо це історія.


Захисники Маріуполя одразу після звільнення з полону / Фото ГУР МО

Надихнули нас на життя, а мало бути навпаки: звільнені з полону бійці – неймовірні духом

Катерина: Ми були шоковані від почутого, наскільки вони героїчні, відчайдушні. Вони виходили під обстрілами шукали якусь їжу запліснявілу. Раділи шматочку запліснявілого сиру, який знайшли десь під завалами будинку.

І коли я їх питаю, чи пожертвували б вони теперішнім мирним життям, щоб знову потрапити у ті жахіття Маріуполя, але зі своїми близькими й друзями, то деякі, звичайно, хочуть бути ближче до друзів – особливо тих, які загинули. Це мирне життя вони б проміняли, аби знову побути зі своїми побратимами, побачити їх. Вони такі, що їм це дуже цінно.

Ми недавно записували розмови з хлопцями, яких гелікоптерами евакуювали з "Азовсталі". Їхали до них й знали, що вони поранені, і готувалися до важкої розмови. Але вони були настільки легкі й позитивні! Я від їхньої енергії відходила ще кілька днів. Всі вони казали, що їм навіть якось незручно бути тут, лікуватися і бути на реабілітації, бо у цей час інші хлопці в полоні. Але ж вони мали дуже важкі поранення. І мені здається, у цьому така цінність і гордість хлопців з "Азову" – вони справжні побратими між собою. Це їх тримає.

Катерина: Так, ми теж таке бачимо. Ми дуже засмучені і змучені від несправедливого світу, від цієї несправедливої війни і всього такого. Але потім спілкуємось з ними і отримуємо просто такий заряд енергії! Наче прийшли на сеанс до психолога. Вони нас надихнули на життя, а, по суті, мало би бути навпаки.

Важливо Коли ми вилетіли з Азовсталі, вертоліт підбили, – артилерист про секретну евакуацію з Маріуполя

Зараз Асоціація родин захисників "Азовсталі" постійно організовує акції по Україні та за кордоном. Також йдуть збори коштів для підтримки полонених і їхніх родин. Чи можете розказати більше про теперішні ініціативи? І про те, хто загалом допомагає організації, і яка допомога буде потрібною або корисною для вас?

Катерина: Асоціація має багато різних ідей. Ми намагаємось тримати це все медійно, інформаційно, щоб світ не забував. Мітинги, які ми провели, забіги, вечори пам’яті – все це дуже важливо.

Інколи всі починають забувати, вже переключаються на Тайвань, Косово. І якось світу не дуже цікаві наші всі події, особливо пов'язані з "Азовсталлю". Воно їм проїлося. Але ми не можемо дати світу забути справжній героїзм наших героїв. Героїв світу, я б навіть так сказала.

У нас зараз є благодійний волонтерський проєкт "Нарешті ти вдома", пов’язаний з боксами. Ми хочемо, щоб кожен хлопець, який повернувся з полону, отримав бокс з речами першої необхідності: спортивним костюмом, рюкзаком, білизною, футболками тощо. Це дрібниця, найменше, що ми можемо для них зробити, аби хоч якось показати прояв своєї любові й поваги. Щоб їм було приємно, щоб вони бачили, що це все для них реалізовано. І що це все пов’язане якраз з "Азовсталлю", щоб їх виділити, щоб вони відчували себе особливими.

Багато хто з них приїжджає і не розуміє, що тут за них боролися. Вони навіть питають, а що тут було, чи за них якось згадували. А ми просто показуємо фото, велику кількість всього, що ми й країна зробили для них. Вони шоковані і не думали, що настільки круті. Та й досі не вірять, не думають так про себе. Думають, що повоювали на війні й усе. А ми доводимо, що вони просто титани, сталеві воїни, вікінги, просто неймовірні сталеві люди, термінатори. А вони якісь дуже скромні.

Зараз ми збираємо кошти на ці бокси, або залучаємо людей, які хочуть нам допомогти – подарувати речі або запропонувати щось по бартеру. Шукаємо ініціативні організації, людей, волонтерів, меценатів.

Аня вже запустила процес з індивідуального пошиву наплічників для хлопців. Вони будуть спеціальними для хлопців-героїв "Азовсталі", маріупольського гарнізону. Футболки вже теж у процесі, ми друкуємо їх. Тобто потрохи наповнюємо цей бокс.

Ганна: Ми зараз за можливості активно пишемо листи великим корпораціям, які можуть надати індивідуальні гігієнічні набори або те, у чому є велика потреба. Також шукаємо українські бренди, які готові співпрацювати. Але розуміємо також, що для економіки треба шукати комерційно вигідні для усіх сторін пропозиції.

Людям, які живуть цивільним життям, важко зрозуміти, що це не просто про першочергове задоволення потреб, а це один з перших кроків адаптації колишніх полонених у соціумі. Я взагалі для себе маю таку величну місію про соціалізацію і повне відновлення хлопців у соціумі, про нормальне життя у державі й нормальне життя держави з ними. Бо ми розуміємо, наскільки морально важко все те, що вони пережили.

Чи є вже, можливо, якісь великі українські або світові компанії, які погодились допомагати?

Катерина: Нашими партнерами вже є український бренд Blackpack, які шиють наплічники, та "Нова пошта", яка дала 2500 коробок.

Ми звичайні люди, які об’єдналися через великий загальний біль. Ми не є якимось державним органом, у нас немає ніяких повноважень і надправ. Просто ми вирішили не сидіти й чекати, поки хтось щось зробить, а почали робити самі.

Ганна: Так, ми об'єдналися через спільний біль.

Як можна допомогти наповнити бокс для звільнених з полону бійців: інструкція

Іноземці мають спонукали свою владу допомагати Україні

Що зараз українці та світ можуть робити для того, щоб допомагати вам, допомагати полоненим захисникам? Як варто підтримувати цю всю тему?

Катерина: Постійно говорити про них. Долучатися до ініціатив по прийому біженців, по прийому хлопців, які повернулися з полону, яким потрібна реабілітація – психологічна, фізична, медична, будь-яка. Створювати ці ініціативи, групи, додаткові організації. Залучати кошти, фонди, щоб підтримувати хлопців та їхні сім’ї. Відправляти їх в інші країни на реабілітацію. Головне щось робити взагалі. Важливо просто бути активними, ініціативними.

Ганна: Українцям, які живуть за кордоном, також важливо просувати цю тему, спілкуватися з людьми навколо, зі своїми знайомими. Розповідати, що відбувається. Кожна людина відчуває, що вона на щось впливає, і розуміє, що можна ще зробити, з ким можна поговорити, що можна запропонувати.

Люди організовують фотовиставки за кордоном, і це цікаво, це допомагає просувати тему захисників "Азовсталі". У мене є знайомі, які займаються велоспортом. Вони влаштували величезний європейський заїзд і зібрали гроші для ЗСУ. Те ж саме можна зробити з будь-якою іншою метою.

Варто просто сісти і подумати: "А що ж я можу зробити, чим допомогти"? Бо якщо є сильне бажання допомагати, це можна робити.

Українці організовують акції на підтримку полонених бійців Маріуполя / Фото 24 каналу та надані редакції

Катерина: Ми дуже цінуємо людей, які щось пропонують, проявляють ініціативу.

Повернуся до питання щодо країн. Важливо, щоб громадяни інших країн спонукати свою владу щось робити, допомогти нашій країні. Тому що суспільство все ж таки повинне вирішувати більше, ніж влада. Бо це демократичний лад. Влада повинна працювати на суспільство, на державу. Тому дуже важливо нашим діаспорам закликати владу інших країн щось робити.

Ганна: Навіть тиснути на той же Червоний Хрест.

Коли у нас всередині країни хтось пропонує влаштувати голодування проти продажу зерна, бо тоді нібито повернуть полонених хлопців, це не дуже логічно. Кому воно тут буде адресоване? Якщо таку ж акцію зробити за кордоном, наприклад, перед портом, куди прибуде корабель, це вже матиме іншу цінність, інший посил.

Я спілкуюсь з дівчатами-українками, які зараз живуть за кордоном. Вони часто обговорюють одиночні пікети. Одиночні, але яскраві акції протесту. І це також можна робити, чому ні? Навіть теж голодування під головним офісом ЧХ у Женеві. Навіщо нам з України зараз спеціально їхати туди і голодувати, або влаштовувати інші акції, якщо є багато людей, які можуть це зробити там на місці. Тобто допомагати можна будь-яким чином.

Загалом у нас нормально налаштована комунікація і ми маємо контакт з організаторами, які проводять світові акції та мітинги. Також ми періодично намагаємось інформувати, чим нам можна допомогти і що можна робити. Просто коли тебе щось болить, ти про це думаєш.

Плач ще нікому не давав свободи: у чому сила дружин бійців "Азову"

І наостанок – повномасштабна війна триває вже майже пів року. Тема оборони Маріуполя, "Азовсталі", виходу захисників у полон, всієї цієї невідомості зараз – це речі, які морально вбивають. Що вам особисто дає сили триматися й не опускати руки?

Катерина: Ми в загальному вже звикли. Плюс нас тримає те, що хлопці, наші чоловіки, не поруч з нами, і ми не повинні опускати ніс. Ми повинні боротися за них до останнього, вигризати граніт тощо. Якщо ми дамо собі слабину, то швидко їх не витягнемо. Якщо ми будемо сильними, морально й фізично, то будемо відчувати, що можемо щось зробити і повпливати, аби їх швидше визволити.


Катерина Прокопенко чекає на повернення з полону чоловіка Дениса / Фото надане редакції

Ганна: Плач ще нікому не давав свободи. Ми не повинні зупинятися, у нас немає вибору. Тут не ти вирішуєш. Це просто якісь великі речі, велика історія, яку ти не маєш права перекривати особистими стражданнями. Навіть якщо тобі важко, можна посумувати 10 хвилин, а потім думати, що робити далі.


Ганна Науменко чекає з полону нареченого Дмитра, бійця з Маріуполя / Фото надане редакції

Дякую за вашу розповідь. Сподіваюся, що розслідування по Оленівці буде. І всі наші полонені якнайшвидше повернуться до вас, додому. Будемо робити все можливе для того.