Майже всі слов'янські народи використовують слово "слава" в якості бойового клича та радісного вигуку. Так само й українці: "Слава!" – це козацький клич до бою і це вигук, скажімо, на весіллі (а не оте "горько!"). Виняток, якщо не помиляюсь, становлять болгари.
Читайте також: Путін дав пораду Порошенку, як стати європейцем
В російській мові, як відомо, в якості бойового кличу та радісного вигуку використовується слово "ура!" – на перший погляд, незрозуміле, воно, на відміну від "слави", просто передає емоції.
Насправді ж, це не так. Бо слово "ура" походить від монгольського "уррагх" – це був бойовий клич нукерів Чінгісхана. Нині його як тільки в росії не пояснюють – це, мовляв, і "вперед" монгольською (в сучасній монгольській мові це й справді так, але в стародавній – ні), це й від німецького "hurren" (нібито "швидко рухатися", "поспішати", хоча це скоріше якесь англійське (hurry), тоді як в німецькій мові "поспіх" – це "Eile"... хоча, деякі європейські народи й справді використовують вигук "Hurra"), і навіть якісь скрепні вигадки в стилі Задорнова про те, що це означає "у Ра" – тобто, "до Сонця", через давньоєгипетського бога Сонця Ра (свербить тим мишебраттям бути найпрадавнішими єгиптянами).
А слово "уррагх" має насправді походження від старовинного кіпчацього слова "хурраг" – тобто, "смерть". Так вони лякали ворогів – кінною лавою кидалися на них, волаючи "смерть вам!". Тобто, виходить "за гамбурзьким рахунком", що слов'яни проголошують славу і воям, і під час радісних подій, а що з мишебраттями? Вийде до них на параді татаро-монгол Шойгу (це прізвище теж перекладається з мови комі вельми цікаво – "могила") і каже – мовляв, "поздравляю вас з тим-то й тим-то", а вони в ту могилу радісно гукають: "Смееееерть! Смееееерть! Смеееерть!". І марширують.
Отака ура, малята.
Читайте також: До свидания, Владимир Владимирович, – росіяни відправляють Путіна у відставку