Ігнорувати чи виправдовувати проблему вже не має змоги, тому спостерігається поступове перекидання відповідальності – у разі не виконання, вина падатиме на фінансово-економічний блок. Проте, чи є у росіян реальний ресурс для виправлення стану справ і чи призведе це до зупинки війни – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Зауважте Три групи проблем для Росії: чому операція США у Венесуелі для нас тільки в плюс
Проблеми енергетичного сектору лише зростатимуть
Російські чиновники з якоюсь показовою гордістю звітують про скорочення нафтогазових доходів у наповненні бюджету – як успішний результат власної роботи. Однак, на практиці це стає все більшим "головним болем" для мінфіну. Адже, де-факто, у зменшенні надходжень від нафтовиків – не потрібно шукати позитив диверсифікації, а задуматись про негатив росту дефіциту, що делікатно замовчується.
До прикладу, першочергово, російський бюджет на 2025 рік планувався з дефіцитом в межах 1% ВВП, а за результатами вже очікується на рівні 2,6% ВВП. Це стало можливим не тільки через високі військові видатки, але й скорочення нафтових доходів.
І варто наголосити, що ситуація для Росії не сприятлива і на 2026 рік.
По-перше, передумов суттєвого зростання вартості нафти – не помітно. Механізм ОПЕК+ вичерпує свій потенціал у регулюванні цін на сировину. Основний гравець картелю – Саудівська Аравія – чітко усвідомила: спроби подальшого скорочення видобутку не тягнуть ціни вверх, оскільки стабільно високою залишається пропозиція на міжнародних ринках, яка перевищує потребу.
Замість отримання бажаних цін, учасники ОПЕК+ банально ризикують втратити нішу, оскільки інші експортери можуть замістити їх. Не дивно, що увесь минулий рік картель системно рухався в рамках відновлення обсягів видобутку сировини, запланувавши лише тимчасову паузу на початку поточного року.
Що це означає? Росії марно сподіватись на можливість кардинального збільшення вартості нафти завдяки ОПЕК+.
По-друге, санкції проти "Роснєфть" і "Лукойл" створюють умови для розширення дисконту на російську нафту до рекордних значень.
Для розуміння: якщо сорт марки Brent торгується на рівні 55 – 60 доларів за барель (очікуватиметься у вказаному ціновому діапазоні на увесь 2026 рік), то російська марка Urals з вимушеними дисконтами продавалась в кінці минулого року в рамках 40 – 45 доларів за барель.
Попри те, що російські експортери розраховують адаптуватись до обмежень і знайти механізми як утримати обсяги реалізації, навантаження на ціноутворення помітно скорочує надходження в бюджет.
Ймовірно, з другого кварталу поточного року дисконт дещо зменшуватиметься під приводом налагодження і стабілізації механізмів продажу нафти, що потрапила під удар адміністрації Дональда Трампа. Однак повністю нівелювати збитки не вдасться.
Особливо, якщо бюджет на 2026 рік плануватиметься з вартістю російської нафти 59 доларів за барель. Наразі після дисконтів ціна менше на орієнтовно 24% від очікуваної. Банальна калькуляція дає розуміння щодо потенційного масштабу проблем.
По-третє, міжнародна кон'юнктура не дає підстав вважати, що ціни раптово підуть вгору. Навіть військова операція США у Венесуелі не стала тригером і ринок був готовий до неї.
Крім того, попри поширену думку "про фундаментальну роль Венесуели для енергетичного ринку" – це не повною мірою відповідає дійсності. Не дивлячись на значні запаси, даватиметься в знаки складність і вартість видобутку. Саме тому, говорити про те, що Венесуела стане фактором для радикального зменшення чи збільшення вартості нафти – доволі завчасно.
Читайте також Епоха хороших манер у міжнародних відносинах закінчилася
У будь-якому випадку – ні захоплення венесуельського диктатора, ні часткові спроби блокувати вихід танкерів з країни американськими військовими суднами – не впливають на ринкові котирування.
Їхня кардинальна зміна в напрямку збільшення можлива лише у разі якогось екстреного явища у вигляді війни на Близькому Сході тощо. Без таких "чорних лебедів" базовим залишатиметься сценарій утримання цін у невигідних для російського бюджету параметрах.
Що це означатиме для російського бюджету?
Складно очікувати виконання планів російського мінфіну щодо збору коштів з нафто-газового сектору, а також закінчення календарного року з передбаченим дефіцитом.
Дефіцит закладений на рівні 1,6% ВВП або 3,8 трильйона доларів. Проте, при середній ціні на дисконтну російську нафту у 45 доларів за барель (що доволі реально і вірогідно з огляду на обставини) при 59 доларів закладених в проєкті бюджету, розширення дефіциту бюджету видається неминучим.
Потенційним механізмом формального виконання бюджету може бути девальвація рубля, але в умовах високої ставки центрального банку знизити вартість національної валюти проблемно. Крім того, розпорядження Кремля змушує уряд і нацбанк зменшити інфляцію на рівень 4 – 5%, але як це зробити одночасно з девальвацією рубля – питання залишається без відповіді.
Саме тому, ключовий інструмент мінфіну на 2026 рік – посилення зборів податків. Задля підкріплення "гордих", але сумнівних за реальним значенням декларацій про "скорочення залежності бюджету від нафто-газового сектору", доведеться посилювати фіскальне навантаження на населення.
Не дивно, що податок на додану вартість сягнув рекордних 22%, а поріг потрапляння в зону вказаного оподаткування понижено: якщо він раніше був для підприємців з доходом понад 60 мільйонів рублів на рік, то зараз планка опущена до 20 мільйонів.
Ось таку просту формулу придумали для забезпечення "диверсифікації нафтогазових надходжень у бюджет".
Збір коштів з населення – фактично, остання надія мінфіну на виконання бюджету. Оскільки досягнення дефіциту у 2026 році аналогічних показників, що й у 2025 році (а шанси для цього значні), призведе до максимального виснаження єдиної фінансової подушки – фонду національного добробуту. Станом на 2025 рік його ліквідна частина складає 4,2 трильйона рублів, що заледве перевищує запланований дефіцит.
Чи зупинить Кремль війну?
На жаль, очікувати на раціональність російської політики поки не доводиться. Попри помітне погіршення економічної ситуації з чіткими ознаками у 2026 році, складно очікувати повноцінного колапсу за наступні 12 місяців. Це означає, що популістські військово-політичні цілі надалі переважатимуть над економічним прагматизмом, які мінімум у першій половині року.
Ймовірно, в Кремлі сподіватимуться, що економіка України розвалиться раніше, але ухвалений кредит від ЄС на 90 мільярдів євро заганятиме подібні очікування у кут.
Якщо додатково Трамп дасть вказівку OFAC забезпечити жорсткий моніторинг за дотриманням енергетичних санкцій – російська економіка отримає додаткові складнощі, а Індії доведеться заміщувати сировину російського походження, а не імітувати бурхливу діяльність.
Кумулятивний ефект усього переліченого дійсно сприятиме відкриттю можливостей для переговорного процесу всередині 2026 року. Особливо, під проміжні вибори до парламенту США.
Проблема в тому, що російське керівництво вже неодноразово демонструвало схильність до ірраціональних підходів: якщо колапс не загрожує у поточному році, росіяни не відкидатимуть ідею продовження бойових дій з розрахунками на загострення проблем в Україні.
Таким чином, якщо економічні проблеми для російського бюджету у 2026 році гарантовані, то готовність російського керівництва до зупинки активної фази бойових дій – поки ні.