Відтоді Валерій Пантюшенко не пропускає жодної акції підтримки українських бранців, постійно моніторить ситуацію та не боїться гучно сказати, хто насправді винен у 4-річній неволі сина...
Читайте також: У той день, як він потрапив у полон, я дізналась, що вагітна, – дружина військовополоненого
В інтерв'ю для сайту 24 каналу чоловік розповів, як син потрапив у полон, що пише у листах із застінків, які там умови утримання насправді, чому обіцянка Порошенка звільнити сина навесні 2018-го не виконана, та за яких умов можливий наступний обмін.
Як ваш син опинився на війні?
Богдан не обирав військову кар'єру. В армії отримав звання старшого солдата в танкових військах. Далі працював програмістом. Незадовго до війни одружився. Далі почалося АТО...
Богдан Пантюшенко в армії отримав звання старшого солдата
І от на початку вересня 2014-го сину прийшла повістка. У воєнкоматі сказали, що танкістів уже не треба. Однак на третій раз його записали. Через півтори доби Богдан з'явився у воєнкоматі – з речами і в камуфляжі.
Далі куди потрапив?
У військову частину міста Гончарівськ у склад окремого танкового батальйону. Кілька місяців готувався і поїхав на фронт. Незадовго мав бойове хрещення – потрапив під "Град" і був легко пораненим.
А 18 січня бронегрупу з чотирьох танків кинули на блокування Путилівського мосту. Тоді йшли бої за Донецький аеропорт… Через цей міст сепаратисти завозили боєприпаси й підкріплення...
Кинули?
На мою думку, це було або невдале командування, або шкідництво. Вони мали досить безглузде завдання: прийти, захопити міст і утримувати його до приходу саперів.
Справа в тім, що їх послали на завдання без розвідки і без артилерійської підтримки. Щоправда, були на підкріпленні десантники, які одначе далі селища Спартак не поїхали за танками, коли зав'язався бій.
А бронегрупа пройшла через Спартак і дійшла до Путилівського мосту. Танки оточили міст і побачили, що під ним великий склад боєприпасів і декілька ворожих танків. Наші розстріляли цей склад, зірвали міст і ліквідували бойовиків.
Але так, як вони йшли без розвідки, то не знали, як виходити. Вони не мали ні нормальних карт, ні орієнтирів, ні супроводу по рації... Надіялись, що піхота йде за ними, а виявилось, що біля мосту її просто немає. Бійці пішли тим шляхом, яким і наступали. І потрапили в засідку….
Один танк лише повернувся. З трьох інших екіпажів хтось виліз пішки, хтось на броні вцілілого танка… А весь екіпаж мого сина потрапив у полон. Танк двічі підбили, і він звалився в канаву. Важко пораненим був водій та оператор-навідник.
Їх захопили бойовики. Киянин Сергій Кушнір на псевдо "Троєщина" і водій танка Дмитро Костецький потрапили до сепаратистів, а мій син Богдан Пантюшенко і оператор-наводчик – до козачків. Сергія і Дмитра сепаратисти дуже швидко обміняли. Водія відпустили без обміну через тиждень – Захарченко на прес-конференції "віддав". А з іншого знущалися, ламали пальці, били і через чотири місяці відпустили.
А що далі було з вашим сином?
Ті, хто потрапили до козачків, вважалися зниклими безвісти. Хоч Богдану відразу дали мобілку, щоб подзвонив дружині і сказав, що у полоні.
Богдан Пантюшенко одружився з Вікторією незадовго до війни
Далі зв'язок зник?
Так. Ми з цим номером звертались і в поліцію, і в Міноборони, і в СБУ. Не допомогло. Потім знайомі знайшли статтю "Спасіба дєду за пабєду" в якійсь "сєпарській" інтернет-газеті, де було конкретно вказано, де база бойовиків і хто з українських бійців там знаходиться. Вона теж жодної користі не принесла. А далі почався жвавий обмін полоненими.
У кінці квітня Захарченко напав на базу козачків і розігнав їх, забравши собі полонених. Дали Богдану змогу зателефонувати додому. Родина зраділа, що можуть скоро обміняти. Бо інших хлопців повернули доволі швидко. Коли ні… Виявляється, що на цьому обміни закінчились, адже монополію передали куму Путіна Медведчуку.
Кому все-таки до того вдавалося конкретно витягувати бранців?
Як мені відомо, різним волонтерським групам.
Знаю, що вам згодом вдалося налагодити зв'язок із сином… Як саме? І що він розповідав про полон?
Зв'язок був. Полонені українські вояки перебували у приміщенні колишнього СБУ Донецька. Їх змушували тяжко працювати деінде. Вони налагоджували "свої" зв'язки з людьми із Донецька, і ті давали їм можливість зателефонувати. Дійшло до того, що наші волонтери хлопцям купили і завезли телефон. Щоправда, потім "сєпари" його забрали у якості покарання…
За що карали?
За те, що відмовлялись йти на роботу. Били "зачинщиків", забирали всі речі, харчі з камери і телефони.
А 22 червня 2016-го, себто 2 роки тому, зв'язок обірвався. Виявилось, що їх перевели в Макіївську колонію. І завели кримінальні справи. Звинувачують у тероризмі і посібництві тероризму. Офіцерам і артилеристам загрожує від 20 років до довічного ув'язнення, а за посібництво – 10-20. Сину теж "світить" до 20-ти.
Що говорилося далі щодо імовірного обміну в Україні?
Пам'ятаю, Медведчук зустрівся з Путіним під час богослужіння в РФ і несміливо попросив свого кума вплинути на лідерів "псевдореспублік". Тобто на початку грудня 2017-го ми все ще покладали надії на якнайшвидше звільнення.
Мій Богдан був другим у списках на обмін. Думали, що він вийде на волю. Але напередодні великого обміну Порошенко викликав до себе родичів військових, яких, як виявилось, викинули із списку. Йшлося про п'ять чоловік: Пантюшенка, спецназівців Глондаря і Корінькова, а також двох добровольців Твєрдова і Полякова.
Вас зібрали окремо?
Так. Президент пообіцяв, що до весни 2018-го наші рідні вже будуть удома. І все. Відбувся великий обмін у грудні 2017-го. Хлопці, які повернулись, сказали, що інших перевели з Макіївської колонії в Донецьке СІЗО.
Коли мали останню звістку від сина?
За 2018-й волонтер привезла одного листа. І все на цьому.
Що син написав?
Що знаходиться в Донецькому СІЗО і тримається. Що набрався терпіння і чекатиме.
Звільнені військові говорили, що Богдан виконував функції чи то замполіта, чи то священника. Мовляв, вселяв надію. Ми відсилали йому з волонтерами релігійну літературу, а він її зачитував хлопцям і трактував Святе Письмо.
Казав, що треба терпіти, і що Господь так не зоставить, тому не варто відчаюватись. Інші військові, які лишились у полоні, були в гіршому морально-психологічному стані. А Богдан, говорять, – у кращому. Як зараз, не знаю…
Богдан був стійким з дитинства?
Ага. Як ото говорять, зломиться, але не зігнеться. Слухняною дитиною не був. Завжди відстоював свою думку і переконання.
Чому його не звільнили під час великого обміну у 2017-му?
Я не знаю, як воно насправді. Але думаю, що обміном займаються не ті люди...
Читайте також: Сенцов повернеться додому: Медведчук зробив резонансну заяву
Коли оголосив голодування Сенцов і піднялась хвиля в інфопросторі щодо політв'язнів, чому не почали активно говорити і про військовополонених?
По-перше, людям вже просто набридло говорити. По-друге, багатьох військовополонених вже повернули. Зрозуміло, що не більшість, бо купа зниклих безвісти, а за "сєпарськими" гратами сидить приблизно ще 140 вояків. По-третє, родичі не всіх військовополонених ведуть активну боротьбу.
А ще ні для кого не секрет, що наше суспільство інертне. Воно поділене на три частини: одні воюють за Україну або матеріально, морально чи духовно підтримують тих, хто воює. Інші байдужі: гуляють, веселяться, п'ють пиво. І є ще третя частина: ті, що чекають приходу Путіна. Це видно і в Білій Церкві. Сусідка моя глаголить: "Да ми всє єдіни..." "І що, – кажу, – хай Путін прийде?" – "Та він і так прідьот – порядок навідьот…"
Тому не дивно, що акції підтримки українських полонених малочисельні.
Валерію Миколайовичу, Вас можна побачити на кожній акції щодо українських бранців. Ваша риторика гостра і чесна. Що допомагає чотири роки не здаватися і боротися за звільнення свого сина?
По-перше, я глибоковіруючий. Якби був атеїстом, тяжче пережив би смерть доньки і полон сина. У березні 2016-го померла дочка і зоставила мені двох внуків. Певне, мені Господь допомагає.
Племінники Богдана втратили матір у 2016-му і тепер під опікою дідуся
А чому борюсь? Не сидіти ж склавши ж руки! Хіба мої дії – це велика боротьба? Але крапля по краплі камінь довбе...
За якої умови таки можливе звільнення?
Я надіюсь на чудо. Одне з чудес – припинення війни. Або до влади у Росії прийде геть інша людина, яка скажімо, покаже свою лояльність до всього світу і до України теж.
Читайте також: Нові санкції США проти Росії: Москву може врятувати хіба що смерть Путіна
Ще є купа варіантів! Наприклад, Путін змінить свою політику: Господь його врозумить, і той стане або миротворцем, або ним прикинеться. Чи навіть в одну мить помре!..
Насамкінець, сященики кажуть, що всі біди і негаразди через нашу духовну неміч. Не може бути так, щоб постійно було погано. Щось та й буде доброго.