Економічна криза може призвести до падіння цін на вуглеводні. А це – основне джерело фінансування війни для Росії. Якщо додати падіння на азійських ринках, то, здається, що ось вона – удача. Але не все так гладко. Про це заявив Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.

Читайте також Коли світ – це Lego: чи можна передбачити наслідки економічної війни

Швидкий мир Трампа: логіка дій і чому не вийшло

Дональд Трамп ще до інавгурації обіцяв закінчити російсько-українську війну мало не за 24 години. Пізніше з'явилася теза про тижні і роль КНР. Після інавгурації "китайська" частина тези зникла, проте почалися консультації з Києвом і Москвою. Це призвело до пропозиції угоди про ресурси, яка в її теперішньому вигляді вкрай не вигідна для України.

Також є досить м'який діалог з Москвою, де Путін, своєю чергою, пропонує США подумати про спільні проєкти. Серед них є ресурси, спільна торгівля вуглеводнями та Арктика.

Мало не забув. Є результати консультацій щодо лінії Україна – США та Росія – США. У результаті яких:

  • українська сторона вважає, що є перемир'я щодо ударів по інфраструктурних об'єктах;
  • російська сторона стверджує, що перемир'я може бути (заднім числом, з 18 березня), але лише після виконання Сполученими Штатами цілої низки умов;
  • у США не говорять слово "перемир'я". А Трамп заявив, що йому "не подобається" те, що відбувається зараз.

Можна дотримуватися будь-якого погляду. Але для Трампа питання припинення вогню в Україні найближчими місяцями справді важливе. Мовиться, звісно, ​​не про динаміку на фронті. Просто ключовим викликом США є Китай.

У в цій логіці американський президент прагне досягти хоч найменшого прогресу у справі припинення російсько-української війни до зустрічі з Сі Цзіньпіном. Інакше "українське питання" буде порушене на американо-китайських переговорах. Причому у розрізі участі Пекіна у припиненні вогню. Це суперечить прагненню Трампа довести спроможність та результативність американської зовнішньої політики у справі врегулювання криз.

Проте припинення вогню – це не мирні угоди, це не припинення війни. Для України важливими є сценарії розвитку ситуації, умови виходу на мирні переговори. З цим поки що все складно. В інтересах США – не допустити поразки України, оскільки це створить додаткові виклики для безпеки країн НАТО, а також посилить активність Кремля на інших майданчиках (Африка, Азія, Латинська Америка).

З іншого боку, в інтересах США є не допустити поразки Росії. Вашингтон вважає, що це породжує зону нестабільності в Євразії і несе ризики різкого посилення Китаю. Тому Трамп і намагається знайти точки діалогу з Путіним, щоб через розвиток американо-російських відносин витягнути Кремль у позицію стримування Пекіна.

Торгова війна Трампа і загроза світової кризи

В описану логіку саме вкладався тиск США на обидві сторони (але, на жаль, більше на Україну) з метою виходу хоча б на припинення вогню до початку діалогу з КНР. Діалог поки що не розпочався, але процес уже переходить на наступний цикл. Причина – початок торгової війни США проти всього світу. Точніше, не так кинута Трампом "рукавичка", як те, що Сі цю "рукавичку" підняв і відповів на виклик. Тобто нехай заочно, але розмова двох супердержав почалася.

Вашингтон спробував підняти ставки, демонструючи свою домінантну позицію. Для Пекіна "змовчати" означало б визнати марність власних амбіцій на світове лідерство. Відповідно, КНР входить у торгівельну війну.

Цей процес супроводжується падінням фондових ринків у всьому світі. Просіли США, Японія, Сінгапур, Тайвань, ЄС і, звичайно, Китай. У разі продовження політики Трампа ми можемо зіткнутися зі світовою економічною кризою. З падінням ВВП (або зменшенням темпів зростання, у найкращому разі) у всіх провідних економіках світу.

Зауважте Як росіяни й китайці штовхають Трампа до економічного самогубства

Такий сценарій видається найімовірнішим, принаймні на найближчі місяці. Трамп не може відступити, особливо в питаннях тиску на КНР – тоді США "продемонструють слабкість". Але тему співіснування двох великих держав буде порушено (ймовірно) на літньому американо-китайському саміті. На ньому можливі одразу кілька сценаріїв.

  • Повернення до режиму конкуренції, який існував до початку 2022 року. Тобто маємо різку риторику Китаю та США щодо один одного, але мінімум конкретних дій, спрямованих на ескалацію.
  • Подальший розвиток поточної кризи відносин та перехід до повномасштабної торгової війни між двома світовими економіками. У такому разі ймовірність світової кризи наблизиться до 100%. І для США, і для КНР це буде складним, але не "смертельним" періодом. А ось для слабкіших держав (незалежно від рівня тарифів, встановлених для них Вашингтоном) можливий ризик повного обвалу. Питання лише у часі його початку. На жаль, але сьогодні це один із найімовірніших сценаріїв.
  • Перехід до військових загроз та військової ескалації по лінії США – КНР. Вкрай малоймовірно, оскільки Вашингтон і Пекін сьогодні не готові до військового протистояння. Це означатиме прагнення не допустити такого розвитку подій, принаймні на найближчі кілька років.
  • Вироблення нового механізму співіснування, який би включав як інструменти співпраці між двома державами, так і алгоритми мінімізації ризиків. У тому числі спільної реакції на загрози початку військових конфліктів у регіонах, де є інтереси обох держав.

Але поки що ми існуємо в режимі початку кризи. Для України, на жаль, це несе додаткові ризики.

Криза і перемир'я: як це вплине на світ

Економічна криза, звісно, ​​боляче вдарить по російській економіці. Адже насамперед вона означатиме падіння цін на сировинні товари, зокрема на нафту та нафтопродукти. Причому держави ОПЕК працюватимуть на максималізацію своїх прибутків – тобто збільшувати видобуток та пропозицію на нафті та газу на світовому ринку (що, до речі, вже починає відбуватися).

Росія зіткнеться з падінням цін на свою нафту та зменшенням ринків збуту (що теж вже починає відбуватися). Те саме відбуватиметься за іншими товарними позиціями. При цьому кількість держав, які ризикуватимуть грати з Кремлем в "обхід санкцій", зменшиться. В умовах кризи створювати додаткові ризики для власної економіки охочих буде замало.

На цьому місці невиправним оптимістам, мабуть, варто припинити читати текст. Адже складається враження, що Кремль втратить ресурси для війни.

З одного боку, так. З іншого – гроші на війну у Росії є. Принаймні на півтора року. Крім того, падіння цін на низку сировинних продуктів розширює можливості забезпечення сировиною російського ВПК. А загальний економічний спад (падіння доходів населення) зробить найм на війну дешевшим. Як у Росії, так і за кордоном.

Таким чином Росія буде обмежена у термінах ведення війни. Але при цьому матиме можливість для 1 – 2 спроб, наростивши інтенсивність бойових дій, вийти на бажані результати.

Для України створюються свої межі маневру. Падіння цін на сировинні товари дуже вдарить по Україні. Дефіцит зовнішньої торгівлі зросте, податкові надходження експортерів впадуть.

Уже зараз ми спостерігаємо різке зменшення обсягів переказів з-за кордону. Українців за кордоном побільшало в рази, а от за кількістю грошей, що пересилаються (або передаються готівкою) в Україну, повернулися до рівня 2017 року. Економічна криза лише прискорить процес. Тобто країна вже "недоотримує" близько 3 мільярдів на рік від заробітчан, ця сума збільшиться принаймні на половину.

Але Україна має плюс – зовнішню підтримку. Здавалося б, при погіршенні ситуації у Росії, країна може забезпечити стійкість завдяки грошам від партнерів. Але у разі світової економічної кризи логічно припустити, що частина партнерів не зможе фінансувати війну та стійкість економіки в Україні в обіцяних обсягах. Або, як мінімум, партнери будуть налаштовані якнайшвидше припинити бойові дії. Тобто просто заморозити війну до "кращих часів". Як то кажуть, нічого особистого – просто криза і треба дбати про свої інтереси. Тобто сценарій просто замороження війни без будь-якого виходу на стійкі мирні угоди стає найімовірнішим.

Цікаво Трампа посадили виконати брудну роботу

До речі, цей сценарій у разі війни економік США і КНР стає найбільш бажаним для Пекіна і Вашингтона. Причина проста – мінімізація ризиків. В обох столицях розуміють, що вони сьогодні не готові до збройного протистояння. А ризик виникнення регіонального конфлікту (тобто розростання російсько-української війни на щось більше) створює й одним і іншим додаткові виклики під час кризи. Таким чином, і для США, і для КНР, найбільш логічним сценарієм буде просто виведення війни на етап замороженого конфлікту.

Для Росії такий варіант, якщо він супроводжуватиметься частковим зняттям санкцій, так само прийнятний. Оскільки позитивний ефект від зниження санкційного тиску дозволить Росії пом'якшити удар від економічної кризи.

Для України? З одного боку, безперечний позитив у зупиненні бойових дій. З іншого – в умовах економічної кризи розраховувати на збереження наявних обсягів підтримки економіки європейськими та американськими партнерами не доводиться. Тобто зруйнована економіка, світова криза та мінімальна зовнішня підтримка.

На цьому місці можуть перестати читати любителі "зради" та "все пропало". Для них ідеальна картина вже є. Для інших варто подумати про можливості підстрахування для України та участь одразу у кількох глобальних ініціативах.

Що робити Україні, щоб вижити в нових умовах

Щоб вижити, Україні вкрай необхідно тверезо та раціонально оцінити зміни у світі та регіоні. Зокрема, запропонувати свою участь у реалізації глобальних економічних проєктів, які реалізовуватимуться в умовах кризи.

– Турецькі проєкти щодо створення нових логістичних маршрутів у Чорноморському регіоні. Це насамперед оцінка трансформації регіональної системи після завершення будівництва каналу "Стамбул". Це реалізація турецького проєкту Iraq Development Road. Це, зрештою, турецько-китайська ідея південної гілки "поясу та шляху". Усі вони можуть торкатися української території (як мінімум Дунай, як максимум Україна як транзитер). А отже, інвестиції в логістику, зростання транзиту, розширення можливостей експорту і, можливо, локалізація окремих виробництв.

– Ініціювання (чи участь) в обговоренні формування регіональних економічних систем. Йдеться про економічну базу проєкту "Міжмор'я" та осі співпраці Румунія – Угорщина – Сербія, що вибудовується Китаєм.

– Оцінка можливостей (і реалізація) ідей щодо постачання вуглеводнів із Центральної Азії до країн ЄС. Тут питання не лише транзиту, а й власного споживання. А також зменшення можливостей щодо повернення на європейський ринок для Росії.

– Максимальна інтенсифікація діалогу з європейськими державами щодо військово-технічного співробітництва. Але не з погляду реципієнтів, коли країни ЄС за свої гроші на своїх підприємствах замовляють для нас зброю, а ширше. Поставити питання щодо участі у проєктах переозброєння Європи та запропонувати варіанти локалізації виробництв (і частково розробки) на своїй території. Це інвестиції, прибуток та розвиток національної економіки.

– Співпраця з регіональними та європейськими партнерами щодо посилення впливу на ринки країн, що розвиваються. Завдяки нашій участі (як постачальника, як місця локалізації виробництв) у політиці Туреччини, Франції, Іспанії, спрямованої на держави Близького Сходу та Африки. Простий приклад – можна говорити про нове "велике будівництво" в Україні, але є програми турецької експансії до Сирії, зокрема у створенні нової економіки цієї країни. Є політика ЄС щодо африканських держав. Є сфера (освіта, постачання товарів, силова складова), де Україна може мати своє місце.

– Зрештою, це формування регіональної системи безпеки. Де Україна не намагається йти у фарватері бажань партнерів, а намагається зайняти свою нішу. З одного боку, в польсько-американському проєкті "Міжмор'я". А з іншого – вибудовує механізми співпраці з Туреччиною та Румунією у чорноморському регіоні.

Але для реалізації такого підходу потрібна кардинальна зміна української зовнішньої політики у бік раціоналізації, прагнення вибудовувати відносини одночасно з різними партнерами, уміння планувати більш ніж на один рік (чи до виборів) і діяти, виходячи з довгострокових інтересів.