Чого чекати від запланованих міжнародних візитів
Головне питання – чи позначається в ці дні шанс на деескалацію чи війна піде на чергове коло? Про це заявив Олексій Копитько, інформує 24 Канал.
Читайте також Україна переграла Путіна – тепер ініціатива за Києвом
Інтрига у тому, що 9 травня – не лише 80-річчя перемоги. З 7 по 10 травня – державний візит Сі Цзіньпіна до Росії. Відповідно, те, що цими днями вимовлятиме кремлівський вождь, буде зчитуватися як узгоджена позиція. Пекін поки що тримає паузу.
Китайські вступні до візиту: "Чітко і ясно виступати проти унілатералізму та булінгу, об'єднувати зусилля з метою просування багатополярності світу, що характеризується рівноправністю та впорядкованістю, а також загальнодоступною та інклюзивною економічною глобалізацією".
Окрім Сі, Москву має відвідати президент Бразилії. Якщо хтось забув: існує так званий китайсько-бразильський план врегулювання, який передбачає де-факто зонування України. Цілком ймовірно, що ми почуємо якісь оновлення. Або не почуємо нічого, що також буде вкрай показово.
Майже відразу після цього, 13 травня, Дональд Трамп вирушить з візитом до країн Перської затоки, де анонсований регіональний саміт за участю лідерів монархій. Іран та Ірак не запрошені.
Питання, які обговорюватимуться в Москві, Ер-Ріяді (а потім у Досі та Абу-Дабі), набагато ширші за російську агресію, але прийняті рішення можуть прямо позначитися на нашій долі. Зокрема, якщо спілкування призведе до зниження цін на нафту та відкушування в Росії частини ринку. Переплетення інтересів колосальне. США натякнули на підвищення ставок для Китаю за допомогою додаткових санкцій на іранську нафту.
Росія чимало інвестувала у тісні стосунки з арабськими монархіями. Тому маса варіантів, концентрація в моменті позамежна. Пікантності додає тло.
Електоральні дива у Європі
Родзинкою періоду стане осмислення нових результатів українських військових у Чорному морі, коли дрони знищили два літаки. Це вплине на всі доктрини морських операцій. Китай, Японія, обидві Кореї, Філіппіни, В'єтнам, Індія, Іран вже наморщили чоло. Тому що за рік кожна з цих країн може породити безпілотний флот, який змінить співвідношення сил. До речі, і наркокартелям буде цікаво.
Хусити передали балістичне вітання Ізраїлю. Це ставить під сумнів ефективність американської операції з їхнього форматування та трохи підіймає градус напередодні поїздки Трампа.
Індія та Пакистан тримають себе в руках, але через масштаби обох країн все одно тривожно.
Європа демонструє електоральні дива. У Великій Британії на муніципальних виборах правопопулістська партія Reform UK Найджела Фараджа порвала традиційних лідерів. Причому фахівці звертають увагу не лише на "об'їдання" консервативного спектра (на ґрунті антимігрантської риторики). На іншому краю електорат лейбористів "відкушують" незалежні кандидати, які представляють "меншини", що розрослися, насамперед – мусульманські. Це виглядає як тотальна криза двопартійної системи із ризиком перемоги правих популістів на наступному колі.
Німеччина намагається приборкати АдГ через визнання екстремістською організацією. США вже накинулися на німців за цей "кричущий акт повзучої диктатури". Німці ввічливо відповіли, мовляв, у нас погана спадковість, таке вже було і скінчилося не дуже, тому не лізьте до нашої прикладної демократії.
Ну, і найактуальніше – багатостраждальні вибори президента Румунії. У першому турі 40% набрав Джордже Сіміон – де-факто аватар забаненого мракобіса Келіна Джорджеску. Продовження 18 травня (також 1 тур президентських виборів у Польщі, де є свій серпентарій).
Усе це маркери: Європа змінюється. За допомогою політичних хитрощів можна ще раз прокинути нові сили. Але за ними – наростальна підтримка та розлючений електорат. Тобто проблема не в лідерах, а в тенденції.
Одна з можливих граней цієї тенденції: Україна буде оточена нелояльними або неоднозначними сусідами. Але це буде не лише наша проблема, а і ЄС та НАТО.
Найбільша проблема Росії, яку називає Путін
І ось тут саме час глянути на Росію. Подивився агітаційний фільм про 25-річчя Владіміра Путіна у Кремлі. Є кілька вдалих знахідок, але для чверті століття вийшло не епохально.
Основну частину матеріалу записували 27 березня. Таке враження, що за підсумками останніх подій картину підрізали, і там немає якихось величних заготовок. Тому що немає якоїсь точки, до якої можна було б направити розповідь. Немає можливості "підбити підсумки" для виходу на новий рівень.
Підсумок: паркетний фільм із претензією, дрібний підлабузник щодо Трампа, фінал – кандидат у царі Святої Русі – зім'ятий. Нитка "русского міра" є пунктирною.
Але що важливо – Путін прямо каже, що демографія – проблема №1, бо це питання перспективи. З окупованими територіями України, за оцінкою Путіна, під контролем Кремля буде близько 150 мільйонів осіб ("ще треба порахувати"). Це без тимчасових мігрантів. Тобто він фіксує, що з 2014 року захопив 6,5 мільйона людей.
Буквально це означає: Путін прийняв Росію з населенням у 147 мільйонів людей, вбив 12 – 14 мільйонів росіян і знизив частку російського населення, наростивши неросійське. Після цього він почав виправляти ситуацію завдяки війнам, тому що добровільно жити в його Росії росіяни не хочуть. Формально статистику поправити вдалося, але довгостроково.
Але навіть цього категорично мало задля утримання такого простору. "Понароджувати" росіяни просто не встигнуть, до того ж зростання прийде на національні республіки. Це маркер, що Росія готується продовжувати інтервенції для захоплення населення.
Після того, як днями в Казахстан не пустили російського пропагандиста від історії Андрєя Грозіна, знову зазвучала тема списків небажаних осіб, яких Москва і Астана взаємно не хочуть бачити. А також причин цих списків.
Серед іншого, Казахстан має обґрунтовані претензії до віцеспікера Держдуми Пьотра Толстого та ще низки високопоставлених девіантів, зокрема Примакова-онука. Чим довше затягнеться авантюра Путіна з нападом на Україну, тим ймовірніша подальша атака на північний Казахстан. Тому що криза негативно позначається на російській демографії. Турбулентність у Європі та на Кавказі може підштовхнути частину релокантів назад до Росії. Однак політичний режим до цього явно не спонукає.
Тобто злободенні для нас події війни вплітаються в конкуренцію перспектив сусідньої з нами Європи та Росії. Причому не так на рівні абстракцій, а як дуже конкретні прояви.
Ще раз повторю гіпотезу: може статися, що з часом треба буде прийняти не тільки українців, які повернуться з-за кордону, а і європейських біженців. Але для цього потрібні умови, де відсутність війни – лише одна з опцій.
Наразі Кремль різко збільшив кількість штурмів на лінії фронту. Раз не вийшло з їхнім варіантом "деескалації", намагаються вигризти хоч якийсь результат, хоч десяток сіл. А також підготувати позиції щодо можливої активізації після 10 травня.
Наразі треба стримати цей натиск. Психологічно. Допомагаючи всім можливим армії. Днів за 10 буде якась ясність.