1. Золота тіара – виріб одеського ювеліра, який спричинив один із найгучніших скандалів в Європі
Стати ювеліром Ізраїль Рухомовський вирішив наперекір батькам, які до останнього мріяли, щоб син став рабином. Аби переконати рідних у правильності свого рішення, він відкрив в Одесі майстерню і почав приймати перші замовлення: ланцюжки, металеві скарбнички, навіть золотий скелет людини.
Одного дня двері майстерні Ізраїля Рухомовського відкрили два російські продавці старожитностей з дуже незвичним замовленням. Мовляв, для їхнього друга-археолога потрібно зробити щедрий подарунок – півкілограмову тіару з чистого золота і прикрасити її сценами із грецької міфології.
Читайте також: Гаррі Вінстон — найвідоміший ювелір ХХ століття родом з України
Щоб вже точно потішити друга – залишити напис давньогрецькою "Цареві великому й непереможному Сайтаферну. Рада і народ Ольвії". Аби Рухомовський зумів передати стиль античних майстрів, йому принесли книжки та ще кілька артефактів з розкопок Ольвії.
Ізраїль Рухомовський оздобив тіару давньогрецькими сюжетами
За кілька місяців тіара була готова. Задоволені покупці радісно заплатили 1800 рублів і зникли. Для них ця історія тільки набирала обертів. Взявши звичайнісінький молоток, ті нанесли кілька вм'ятин, при цьому не пошкодивши жодну сцену. Це потім і викличе найбільше підозр, але росіяни були готові ризикнути: що кращий стан тіари, то більше грошей можна за неї виручити.
Наприкінці ХІХ століття Європа переживала справжній сплеск цікавості до античної культури, тож музеї буквально полювали за кожним артефактом з Древньої Греції. Дільці спочатку звернулись до музею у Відні, але там тіарою не зацікавились. Не вразила вона й британських музейників. Нарешті торговці добрались до Лувру. Тіару оглянули десяток мистецтвознавців та археологів і ніхто не висловив сумнівів.
Читайте також: Як українська журналістка з Волині Софія Лоуб стала "Великою матір'ю Америки"
Оскільки коштовність була в ідеальному стані, торговці запросили карколомну суму у 200 тисяч франків. Довелося навіть брати дозвіл у парламенту на таку покупку, але французам аж надто хотілось втерти носа всій Європі. 1 квітня 1896 року Лувр гордо представив тіару з Ольвії, датовану ІІІ століттям до нашої ери, яку начебто мешканці міста подарували скіфському царю Сайтаферну.
Ейфорія тривала не довго. Німецький археолог, оглянувши тіару, твердо заявив: "Це підробка. Стиль переданий не точно та й богів вітру греки зображали по-іншому". Працівники Лувру тільки огризались, мовляв, чого чекати від німців, які просто заздрять.
Журналісти не давали скандалу затихнути, з'явився навіть ювелір, що приписав собі авторство тіари. Ці перепалки тривали 6 років, доки в Париж не приїхав знайомий того самого Ізраїля Рухомовського і з газет довідався про нове життя одеської тіари. Він одразу написав у редакцію і за деякий час Рухомовський прямував до Парижа підтвердити своє авторство.
Ізраїль Рухомовський – одеський ювелір
Він показав у Луврі свої ескізи, назвав книжки, за якими працював, але музейники до останнього не хотіли визнавати свою помилку. Лише коли одесит відтворив у золоті частину тіари, французи здалися.
Для Лувру це був великий удар по репутації, не кажучи вже про фінансові витрати. А от для Рухомовського цей скандал став путівкою в нове життя. Ювелір так і залишився в Парижі й відкрив свою майстерню.
2. Дипломат українського походження Роберто Козак врятував близько 30 тисяч людей
1973 рік був для Чилі надскладним: інфляція 353%, дефіцит продуктів харчування, страйки вантажоперевізників, напади на магазини, підірвані мости та залізничні колії. У країні назрівав переворот. 11 вересня секретний пароль "У Сантьяго йде дощ" став сигналом до старту блискавичної операції генерала Піночета та повалення уряду президента Альєнде.
Перш ніж приступити до економічних реформ, новоспечений керманич вирішив прибрати всіх ідеологічних противників – комуністів та соціалістів. Прихильників лівих ідей одразу ж почали запроторювати в концтабори та розстрілювали без суду й слідства. Хто б тоді міг подумати, що працівник невеличкого Міжурядового комітету з європейської міграції стане їхнім єдиним порятунком.
Читайте також: Михайло Кравчук – геніальний математик, чиї роботи стали основою для створення першого комп'ютера
Роберто Козак народився в Аргентині у багатодітній сім’ї українських емігрантів і здобув диплом інженера-будівельника. Кілька років він таки попрацює за освітою, доки одного дня не натрапить на оголошення в газеті про роботу в міграційній організації. Це був шанс змінити життя та побачити світ. Він і справді стажується у Західній Європі, вивчає англійську в Лондоні. Тим часом із Чилі надходять дані про численні запити на політичний притулок – Роберто відсилають очолити місію у столиці Сантьяго.
Для початку Роберто починає налагоджувати дружні зв’язки з військовими, поліцією, політиками та чиновниками. Він – заможний дипломат у розкішних костюмах – регулярно запрошує впливових людей на свою віллу. Дорога випивка, сигари, – так Роберто Козак отримує дозволи на відвідування таборів. Він стане єдиним, хто складатиме списки затриманих і в кого можна було дізнатися про долю родичів. Та це тільки початок.Побачене шокувало: по всій країні понад 80 центрів попереднього ув’язнення, де політична поліція DINA проводить тортури, б'є та ґвалтує затриманих. Козак, якому виділили лише секретарку і водія, просить штаб-квартиру надіслати ще кількох працівників – попереду багато роботи.
Роберто Козак налагоджував дружні стосунки з чиновниками
Паралельно дипломат спілкується з посольствами і домовляється про прискорену процедуру надання віз. Тримаючи в руках потрібні документи, Роберто Козак підливав ще більше віскі своїм гостям, доки не отримував підписи про звільнення затриманих; часом це кілька осіб, іноді кілька сотень. До речі, роль офіціантів зазвичай грали водії з його організації.
Навіть після звільнення політв'язнів за ними потрібно було наглядати – у країні було чимало радикалів, які продовжували на них полювання. Чимало людей переховував на горищі своєї вілли, або ж ночував з ними у своєму офісі. Аеропорт був під контролем секретної поліції, тому Роберто Козак особисто супроводжував чилійців до самісінького трапа літака, чекаючи, доки судно не здійметься в повітря.
Навіть особисто зустрівшись із Роберто Козаком, колишні в'язні ніколи не здогадувались, наскільки великою є роль дипломата у їхньому звільненні. Для них він був просто одним із супроводу. Не підозрювала про масштаби його діяльності навіть штаб-квартира організації у Женеві. Роберто Козак знав, що грає із вогнем, і що будь-якої миті може опинитись у кімнаті тортур. Тим більше, що керівник секретної поліції недолюблював дипломата і називав його роботу втручанням у внутрішні справи Чилі.
Читайте також: Українець Архип Люлька створив двигуни, які дозволяли перевищити швидкість звуку
Попри страх, Роберто продовжував. Серед врятованих була й майбутня президентка Чилі – Мішель Бачелет. Її батько був військовим і працював в уряді Альєнде. Після того, як чоловік помер за ґратами, арештували й дружину з донькою, а вже за 5 місяців Роберто Козак зумів отримати для них австралійську візу.
Така активність вдавалась і через дипломатичні хитрощі чилійця українського походження. У 1978 році особисто зустрівшись із Піночетом та міністром юстиції, запевняв, що порушення людських прав нещадно псує репутацію чилійського лідера. І запропонував написати доповідь про демократичні зрушення за умови, якщо звільнять ще кілька десятків політичних в'язнів.
Але не завжди все минало гладко. Роберто Козак поіменно знав людей, врятувати яких не встиг. Часом їх убивали всього за день до того, як дипломат отримував візи. Цей список був найсумнішим.
Масові арешти в Чилі
У 1979 році останні 79 арештантів покинули табори. Загалом через них пройшли 70 тисяч чилійців, 30 тисяч з яких зазнали тортур, 3,5 тисячі були вбиті. За ці ж роки Роберто Козак та інші дипломати звільнили 25 – 35 тисяч політичних в'язнів і вивезли їх за кордон. Попри масштаби цієї гуманітарної місії, про благородну роботу дипломата знали одиниці. Мовчав і сам Козак. Про геройський вчинок не здогадувалися навіть діти – Ніколаі та Наталі. Лише незадовго до смерті у 2015 році на знак вдячності Чилі надала Роберто Козаку громадянство.
Справжнього розголосу історія набула у грудні 2016 року, коли журналісти видання The Guardian Евен Макаскіл та Джонатан Франклін оприлюднили розлогу статтю під заголовком "Латино-американський Шиндлер: забутий герой ХХ століття".
3. Молодий мільйонер Михайло Терещенко втратив все і почав бізнес з нуля
Михайло Терещенко – український дипломат та один із найзаможніших європейців XX століття. Його діди прославили прізвище Терещенків на всю Європу. Колишні торговці з Глухова стали цукровими королями Російської імперії. Їхнім коштом зводили університети, лікарні, церкви, і саме завдяки їхнім старанням українські музеї наповнювалися цінними полотнами зі всього світу.
Михайло Терещенко належав до четвертого покоління. У його батька Івана лікарі виявили туберкульоз, тож рекомендували змінити український клімат на сонячний Лазуровий берег.
Читайте також: Як галицьке масло стало еталоном якості у Західній Європі
Перебравшись на Південь Франції, українці приголомшили своїми статками навіть сусідів-багатіїв,поселившись на розкішній віллі "Маріпоза". Їхній син здобуває освіту в Києві, Москві, Ляйпцигу та володіє тринадцятьма мовами, а повноліття святкує у казино "Монте-Карло".
Вілла у Франції
Після смерті дядька Олександра у 1911 році, 25-річний інтелектуал стає спадкоємцем гігантської імперії Терещенків. Уже за рік молодий мільйонер купує собі 127-метрову яхту "Іоланту" – найдовшу у світі, а для дружини, француженки Маргарет, – на той час другий найбільший блакитний алмаз у світі. Він і увійде він в історію саме як діамант Терещенка. У ювелірному домі Cartier його огранять до неймовірних 42 каратів, додадуть ще 46 діамантів та поєднають у неймовірне кольє.
Кольє з діамантом Терещенка
Попри чималі витрати, бізнес-імперія в молодих руках процвітає. Тут стають у пригоді контакти Михайла з європейськими підприємцями. Слідуючи девізу родини – "Прагнення до суспільної користі", він виділяє кошти на зведення кількох медичних закладів та фінансує Червоний Хрест.
Після лютневої революції 1917 року 31-річного Терещенка запрошують до Тимчасового уряду на посаду Міністра фінансів, а згодом – закордонних справ. Політична кар’єра тривала тільки до жовтня. Після приходу до влади більшовиків, Михайла кинули за ґрати Петропавлівської фортеці, доки дружина не принесла 100 тисяч рублів, а за іншою версією – той самий діамант Терещенка. Усі цукроварні, маєтки та майно родини націоналізували та передали до Російського торговельно-промислового банку.
Читайте також: Як Василь Барвінський, попри протидію радянської влади, відновив свій музичний спадок
Михайлові доведеться продати і віллу в Каннах, і яхту, але його репутація вмілого дипломата і фінансиста дозволила поставити бізнес з нуля. Він став співвласником кількох фінансових компаній, і навіть спільно з принцом Монако володів цукровою плантацією на острові Мадагаскар.
Більшовицький режим змусить емігрувати й інших членів родини. Дядько Михайла Федір, який раніше з Ігорем Сікорським розробляв перші літаки, емігрував до Франції: давав фортепіанні концерти та писав книги з астрології. Зараз нащадки глухівських цукрових королів мешкають у Франції, США та Швейцарії.
4. Абрахам Запрудер – українець, який зафільмував найзагадковіше вбивство президента США
22 листопада 1963 року Даллас із самого ранку готувався до візиту президента США – Джона Кеннеді. Подружжя прибуло літаком, Жаклін яскраво вирізнялась у своєму рожевому костюмі. Навіть погода покращилася, з самого ранку падав дощ, а зараз яскраво світило сонце. Абрахам Запрудер був власником компанії, яка шила жіночі сукні. Так сталося, що маршрут президента мав пролягати саме біля його офісу.
Того року він якраз придбав собі дорогу камеру, тож захопив її зі собою. Близько полудня дня він разом із секретаркою вийшов на вулицю, аби знайти місце з кращим кутом огляду – ним стане бетонний блок висотою 1,2 метра. Абрахам почувався невпевнено на ньому, але кортеж уже під'їжджає, часу шукати іншого місця нема, тож він просить секретарку притримати його ззаду.
Читайте також: Петро Балабуєв – творець найбільших літаків у світі
Президент усе ближче, усміхнено махає рукою жителям Далласу. Кеннеді от-от порівняється з Абрахамом. Дорожній знак трохи перекриває президентський кортеж. Ще мить і Абрам відзніме 26 секунд відео, які задокументують убивство 35 керманича США.
Джон та Жаклін Кеннеді
Абрахам Запрудер народився в містечку Ковель у 1905 році. Закінчив усього 4 класи школи, а у 15 років разом з батьками емігрує до Нью-Йорка, де влаштовується на фабрику одягу. У легкій промисловості він залишиться на все життя, у 1949 році відкривши компанію з пошиття жіночого одягу. Саме біля неї зараз і рухався лімузин Кеннеді.
Абрахам Запрудер
Машина виїхала з-за дорожнього знаку, було помітно, що президент тримається за шию. А ще за мить постріл в голову. Абрам був приголомшений, почав кричати "Вони його вбили! Вони його вбили". До чоловіка одразу підбіг репортер і попросив передати плівку своєму знайомому офіцеру з Секретної служби. Разом вони прямують до телевізійного каналу, щоб скопіювати відео, зрештою хотіли й одразу показати його глядачам, але їхня техніка не сприймала плівку "Кодак". Тож журналіст лише зумів взяти в Абрама інтерв'ю. Того ж вечора у цифровій лабораторії "Кодак" вони зроблять 3 копії плівки, дві з яких заберуть спецагенти.
Після появи Запрудера на телебаченні, за ним миттю починають полювати журналісти, намагаючись викупити унікальне відео. Абрахам продасть свою копію виданню Life за 50 тисяч доларів, а наступного дня ті викуплять усі права на відео за додаткові 100 тисяч. Загалом це понад 1 мільйон за сучасними мірками. Шосту частину Запрудер передасть дружині поліцейського, якого Лі Освальд убив того зловісного дня. А вже у 1999 році уряд викупив запис Запрудера за 16 млн доларів.
Лі Освальд – вбивця Джона Кеннеді
29 листопада Life розбив на кадри це відео і оприлюднив їх на розвороті. Щоправда, кадру номер 313, де куля потрапляє в голову, не розмістили на прохання самого Абрахама.
Через 10 місяців Слідча комісія на чолі з суддею Ворреном заявить, що Лі Харві Освальд діяв наодинці та не був замішаний у змові. Громадяни США повірили в цю версію.
Читайте також: Грім-2 – кращий ракетний комплекс України часів незалежності
12 років після вбивства повне відео Абрахама показали у програмі Good Night America. Світ уперше побачив цей кадр. Він і породив хвилю запитань, адже для такого поранення куля мала йти спереду, а от Освальд стріляв ззаду. Пригадалось і інтерв'ю Запрудера, де той говорив, що куля летіла з-за його правого вуха. З того часу у США не стихають конспірологічні теорії і щоразу знаходяться нові версії подій.
У жовтні 2017 року президент Дональд Трамп написав у твітеррі, що настав час оприлюднити всі дані щодо вбивства Кеннеді. Так, стало відомо, що Освальд спілкувався з офіцером КДБ у російському консульстві у Мексиці. Знало ФБР і про наміри групи осіб прибрати того ж таки Лі Освальда.
5. Українець, який створив Супермена, десятиліттями виборює авторське право на героя
Здавалося б, художника, який створив образ найпопулярнішого супергероя всіх часів чекатиме безбідне життя, не кажучи вже й про старість. Але саме із Суперменом пов’язано чи не найбільше юридичних скандалів, а легковажність самих авторів стала хорошим уроком для інших митців.
Заступник скривджених і борець за справедливість – такий образ виник в уяві двох підлітків: Джо Шустера та Джері Сігела.
Читайте також: Feel VR — український стартап, що перетворює геймерів на справжніх гонщиків
Хлопці познайомились у школі, коли обом було по 17 років, тоді й почали втілювати ідею свого коміксу. Обоє походили з бідних емігрантських родин: батько Шустера — кравець з Нідерландів, мама — уродженка Києва, а от у Сігела корені з Литви.
Джо Шустер (зліва) та Джері Сігел (справа)
Школярі довго мудрували над концепцією Супермена. Спочатку він був злим генієм, а потім навпаки – став рятівником знедолених. Аби підкреслити його безстрашність, Джо Шустер намалює кремезного чоловіка у синьому костюмі з буквою "S" на грудях. Знаєте, якою була реакція місцевих газет, коли ті побачили макет майбутнього коміксу? Вони навідріз відмовилися друкувати, мовляв, надто фантастично для їхніх читачів.
У 1937 році творці звертаються до видавництва коміксів DС, яких ідея нарешті зацікавила. Щоправда, у контракті була одна умова – комікс надрукують, якщо чоловіки передадуть компанії ексклюзивні авторські права на візуальний образ, сценарій та назву. Прописали і суму винагороди – 130 доларів. Поставивши свій підпис під договором, 24-річні автори зробили чи не найбільшу помилку в житті, адже вже перший випуск "Action Comics" у червні 1938 року став справжньою сенсацією – тираж миттю розкупили.
Обкладинка Action Comics
Приголомшений Сігел звернувся до співвласника DC з проханням переглянути домовленість, але Супермен тепер був юридично в чужих руках, їхньому тандему запропонували хіба підвищити гонорари.
У 1940 році Сігел пропонує нового персонажа – Суперхлопчика – про дитинство та юність Супермена, але боси відхиляють ідею. Яким же буде його здивування, коли в січні 1945 році, перебуваючи на службі в американській армії, він дізнався, що його персонаж уже на полицях книгарень та газетних кіосків.
Читайте також: Варвара Каринська – модельєрка з Харкова, яка отримала Оскар за свої костюми
Цього разу чоловіки таки доводять справу до суду, причому вимагають повернути право власності та компенсації за обох супергероїв. За рішенням Феміди DC виплатять Сігелу та Шустеру 94 тисяч доларів і віддадуть авторські права на Суперхлопчика, але свій головний скарб — Супермена — видавці збережуть.
Кар’єра авторів далі не складалась. Джо працював над іншими маловідомими коміксами, створював мультики, а коли зір остаточно погіршився, навіть працював кур’єром. Обидва митці були на межі виживання, і тоді їм увірвався терпець. У 1975 році, коли кіностудія "Warner Brothers" оголосила про зйомки стрічки "Superman", Сігел осудив компанію DC за таке невдячне ставлення до справжніх творців супергероя.
Розробки компанії DC
Аби не роздмухувати скандал і не псувати свою репутацію, DC погодилося виплачувати обом митцям щорічну пенсію – 30 тисяч доларів, покривати усі витрати на лікування та в усіх майбутніх історіях про Супермена вказувати імена творців.
З моменту створення Супермена минуло вже 80 років, а він і досі щороку приносить правовласникам сотні мільйонів доларів. Після смерті авторів юридичні баталії за Супермена продовжили їхні родичі.