Вона зараз стоїть не надто гостро через мораторій на перевірки, запроваджений з початку повномасштабної війни. Однак у будь-який момент проблема може загостритися знов, або навіть виступити приводом для вихолощення спрощеної системи оподаткування для мікробізнесу загалом. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Читайте також Ліміти для ФОПів 2 групи у червні 2025 року: що потрібно знати
Саме тому необхідний новий підхід, основи для якого викладені в аналітичній роботі Інституту соціально-економічної трансформації у співпраці з СІРЕ-Ukraine.
Сутність проблеми
Історично, ТВ у нинішньому розумінні виникли у формі, яку ми зараз назвали б цивільноправовою: одна людина погоджувалася надавати певні послуги в обмін на певні блага. У таких відносинах обидві сторони зберігали свободу, а з нею і відповідальність за власну долю. Отже, вони не надають можливості для експлуатації, відтак не потребують захисту жодної зі сторін, окрім як від шахрайства та порушення обіцянок.
Але паралельно з цим утворилися і недобровільні відносини, засновані на експлуатації – рабовласництво. Раби повинні були виконувати усе, що накаже хазяїн, проте в його інтересах було підтримувати їх живими та здоровими, отже, про них "дбали", хоча й експлуатували.
З часом ці відносини пом'якшувалися. Спочатку до кріпосних, потім до "добровільно-примусового" найму часів раннього капіталізму, коли за суспільного порядку обмеженого доступу кількість роботодавців була штучно обмежена, тому вони могли диктувати умови роботи.
Звідси походять марксистські підходи зосереджені на примусі роботодавця піклуватися про робітника та захисті прав останнього. І перше, і друге, відсутнє у ЦПВ, тому засновані на таких підходах організації – профспілки та МОТ – підозрюють роботодавців в уникненні захищених законодавством ТВ на користь ЦПВ з метою "експлуатації" робітників. Відповідно, вони сповідують підхід "презумпції ТВ".
Але принаймні в українській реальності там, де роботодавці дійсно мають ринкову владу – насамперед в олігархізованих секторах економіки, особливо індустріальних "мономістах", – вони не зацікавлені у використанні ЦПВ, навіть попри сприятливіші податкові умови. Усе через побоювання втратити контроль над працівниками та необхідність жорсткої промислової дисципліни.
Натомість такі відносини розповсюджені у постіндустріальних "креативних" галузях, які працюють фактично в режимі "відкритого доступу", за якого експлуатація (а разом – і сама ідея захисту найманих працівників від неї) втрачає актуальність.
Проте там актуальною є проблема зловживання удаваними ЦПВ заради заміни найманих працівників на псевдо-ФОП, що мають природно кращі податкові умови. Економетричне моделювання дозволяє оцінити частку таких псевдо-ФОП у приблизно 10% від загальної кількості ФОП, що працюють у відповідних галузях. В абсолютній кількості – близько 30 тисяч осіб, з відповідними умовними втратами бюджету у 8 – 12 мільярдів гривень.
Це призвело до появи у Меморандумі з МВФ пункту, який обіцяє, зокрема "перегляд спрощеного режиму оподаткування з метою подолання розмивання податків на працю шляхом застосування цивільного права як правової основи трудових відносин".
Наразі Держпраці та суди, за браком іншого, застосовують презумпцію ТВ та, відповідно, пропоновані МОТ критерії кваліфікації відносин як трудових. Але вони є багато в чому розпливчастими, і це залишає великий простір для дискреції. У результаті маємо суперечливу судову практику з великим простором для корупції та тиску на бізнес.
Рішення, яке пропонує Мінфін у Національній стратегії доходів – це підвищення податку для самозайнятих у сферах інтелектуальних послуг, як-от ІТ, консалтинг тощо до 18% з обороту. Воно є вочевидь убивчим для українського постіндустріального сектору, оскільки навіть за нинішнього режиму і до повномасштабної війни спостерігалася значна міграція кваліфікованих та талановитих кадрів у країни хоча й з вищими податками, але з кращою якістю життя та можливостями для підприємництва.
Приведення рівня податків до ніби то "європейського" без відповідного кардинального покращення якості життя (яка, вочевидь, не може статися швидко) призведе до катастрофічного відтоку кадрів. Відповідно, Україна остаточно позбавиться своїх все ще наявних конкурентних переваг у постіндустріальному розвитку, а отже, і перспективи на випереджальне економічне зростання.
Зважені підходи до вирішення
З економічного погляду, проблема розрізнення ТВ та ЦПВ є предметом теорії фірми та підприємництва. На відміну від найманого працівника підприємець бере на себе ризики та непевність, забезпечує капітальні інвестиції, організує процес виробництва (тут і надалі – товарів чи послуг), вносячи елемент власного бачення та інновацій. Така організація передбачає вертикальне підпорядкування, певну ієрархію відносин, у якій підприємець займає верхній щабель, а наймані працівники – нижчий, причому вони теж можуть утворювати ієрархію. Тобто фірма завжди має елемент вертикальних взаємовідносин.
З погляду нової інституціональної теорії Нобелівського лауреата Роберта Коуза, розвиненої Нобелівським лауреатом Олівером Вільямсоном, – фірма є необхідною, оскільки через ненульові транзакційні витрати неможливо організувати скільки-небудь складний процес виробництва тільки через вільні ринкові обміни. Кожен такий обмін:
- передбачає укладення явного чи неявного контракту, який є неповним, адже неможливо заздалегідь передбачити усі можливі ситуації реального життя та прописати відповідні дії сторін;
потребує попередньої підготовки – пошуку відповідного товару чи послуги, перевірки якості, репутації постачальника тощо, в умовах неповної та асиметричної інформації;
несе ризики невиконання або неповного виконання, з необхідністю примусу до виконання, і відповідних витрат.
Через це вигідніше буває не шукати щоразу найкращого виконавця/постачальника певного виду послуг, а утворити фірму і взяти його/її на роботу в ролі найманого працівника. При цьому роботодавець зацікавлений в тому, щоб працівник мав його фірму за "основне", а краще – єдине місце роботи.
Свого логічного завершеного вигляду такий підхід набув у японській системі пожиттєвого найму. Для закріплення працівників роботодавці використовують елементи патерналізму, такі як забезпечення "соціального пакета", частина з якого є обов'язковими соціальними гарантіями (лікарняні, страхування від безробіття та нещасних випадків, пенсійне страхування тощо).
При цьому організація відносин всередині фірми – значною мірою вертикальна і базується на особистому підпорядкуванні. Найпростішим та найгнучкішим способом, популярним у ММБ, є укладення рамочного трудового договору. За ним працівник зобов'язується протягом робочого часу просто виконувати накази керівника, якими б вони не були, в межах закону та своїх професійних обов'язків.
Це радикально відрізняється від постачання послуг за цивільноправовим договором, який навпаки – детально прописує обсяг та характер послуг. Більші фірми, як правило, мають складнішу внутрішню бюрократію, що включає трудовий розпорядок та кодекси поведінки, яких працівник зобов'язується дотримуватися при підписанні трудового договору.
Отже, при трудових відносинах обсяг роботи та її детальні характеристики заздалегідь не визначаються, а внутрішні правила є однаковими для усіх співробітників фірми.
Нарешті, важливою відмінністю є сама природа постачальника: на відміну від найманого працівника, який за означенням є фізичною особою, яка виконує всю роботу особисто та одноособово, постачальник може бути також і фірмою або посередником, який передає замовлення або його частину далі на умовах субконтракту.
Виходячи з цього пропонується наступний загальний принцип кваліфікації спірних правових відносин: якщо на місці фізичної особи (ФОП) – постачальника можна уявити собі юридичну особу, такі відносини мають кваліфікуватися як цивільноправові. Якщо це неможливо зробити, то відносини є трудовими.
Аби зменшити поле для дискреції (а отже, і корупції та інших видів тиску на бізнес), цей підхід можна конкретизувати у вигляді наступного переліку критеріїв трудових відносин, збіг лише одночасно більшості з яких може визначати трудові відносини.
Критерії трудових відносин / Таблицю надав автор
Але у постіндустріальній економіці ТВ та ЦПВ зближуються. Існує цілий спектр різних типів зайнятості, таких як гіг-працівники, самозайняті особи, фрилансери тощо, при чому життя весь час привносить нові форми. Тому, відповідно до міжнародної практики, рішення щодо перекваліфікації договору має визначатися за сукупністю критеріїв. Зокрема, для України пропонується використовувати 7 з 9. При цьому всю відповідальність у разі порушення закону має нести фактичний роботодавець.
Запровадження такої чіткої, однозначної та науково-обґрунтованої моделі дозволило б ліквідувати схему ухилення від оподаткування на виконання вимог МВФ, не зачіпаючи при цьому справжніх ФОПів та їхніх замовників. Також це б дозволило внести визначеність, дуже необхідну добросовісним замовникам та виконавцям.