Коні
Найбільшу послугу для війська в період Першої Світової зробили коні. Вони несли вперед вершників, тягнули на собі фури тилового забезпечення, поранених і тонни смертоносного заліза.
Читайте також: Голуби, кішки та дельфіни: що відомо про тварин-шпигунів холодної війни – дані ЦРУ
"Перша Світова мала просто нереальну кількість смерті коней. Ми не знаємо точних цифр, але ми можемо припускати, що мова йде про мільйони загиблих коней", – розповів історик з Кентського університету Моніка Матфілд.
Коні на війні
За приблизними підрахунками, на фронтах Першої Світової загинуло до 8 мільйонів коней. На третьому році війни у деяких підрозділах втрата коня викликала не менший сум, ніж загибель людини.
У Першій Світовій люди ризикували своїм життям, щоб врятувати життя свого коня. Як мені розказував дідусь, він зустрічав людей, які рятували коней у французьких лісах, де скакуни ховалися від обстрілів. І німці про це знали. Вони починали обстрілювати ліс, а люди продовжували бігти, щоб витягти звідти коней,
– зазначив автор монографії "Військові коні" Саймон Батлер.
Коли на Західному фронті почалася позиційна війна, роль кавалерійських атак зменшилася. Навпаки на Близькому Сході – кавалерійські атаки були неодмінною складовою перемог. Британський королівський 11-тисячний корпус Едмунда Алленбі розгромив турецьку армію в Палестині саме верхи на скакунах.
До коней ставилися як до рівних
До пересування вантажів залучали і тварин гігантів – під час першої світової в Європі з'явилися перші мобілізувані слони. Коли не вистачало коней – їх запрягали до плуга.
Читайте також: Затишшя перед бурею: як епоху безтурботності витіснила Перша світова війна
Бойові втрати коней становили приблизно 25% усіх смертей коней, пов'язаних з війною. Решта тварин гинуло від виснаження і важких фронтових умов.
Однак до коней найчастіше сталвилися, як до рівних. Коней лікували в польових госпіталях і ховали на фронтових цвинтарях як побратимів. Особливий стосунок із скакунами був на обох кінцях фронту. Вони в прямому значенні – допомагали солдатам вижити.
Голуби
Поки коні та мули тягнули нелегку воєнну буденність на собі, тягар передачі наказів командування взяла на себе перната пошта. У хаосі бою, з недосконалим телефонним зв'язком поштові голуби стали головним інструментом для налагодження звязку між підрозділами на передовій.
Тому їх також стосувалася мобілізація. Для того, щоб натренувати пташку за будь яких умов летіти до своєї голубятні, зазвичай, витрачали до двох років.
Багатьом тваринам природа заклала здатність навігації по магнітному полю. У випадку птахів – система орієнтування розташована у мозку і біля дзьоба,
– наголосила хімік з Університетського коледжа Лондона Андреа Селла.
В Британії під час війни за нанесення кривди поштовому голубу загрожував штраф – розміром у 100 фунтів.
Ціна поштового голуба
Щоб тримати птахів у формі вистачало давати їм пайок – до сорока грамів зерна – пшона, рису чи пшениці. Для голубів навіть придумували протигазові мішки, щоб врятувати пернатих від хімічних атак. Сигнальний корпус розсилав пернатих зв'язківців по різних ділянках фронту у невеликих клітках.
Солдати прикріплюють лист до голуба
Для перехоплення крилатої пошти тренували хижаків. І разом із польовими голубятнями тримали клітки з соколами і яструбами.
Голуби робили колосальну роботу під час польотів. Чериль заборонив використовувати радіопереговори. Тому єдиним способом отримати інформацію – запустити маленького ручного голуба,
– пояснив Колін Хілл Фарід з Королівської Асоціації Спортивних Голубів.
Коти і собаки
Ситуація на лінії фронту була би ще більш розпачливою, якби не давні чотирилапі друзі людини – коти і собаки. Кішки допомагали зняти стрес і захищали окопи від розносників хвороб – мишей і щурів.
Читайте також: Іспанія – СРСР: як Сталін навчив іспанських комуністів створювати справжню фабрику смерті
Набагато більше завдань було у собак – охорона, санітарна допомога і передача наказів чи навіть транспортування невеликих вантажів – вони були незамінними на всіх ділянках фронту.
Собаки на фронті
В бельгійській армії вони тягали кулемети – найнезвичніше завдання для такої розумної тварини як собака. Зазвичай, їх інтелігенція ставала в нагоді у більш серйозних справах. В німецькій армії було найбільше вівчарок – вони добре служили в охороні. В окопах були песики менші.
А найвідомішим псом Першої Світової став сержант Стаббі – бостон-терєр 102-го полку 26-й піхотної дивізії армії США. Він легко вчився. Звик до бойової канонади, а після того як пережив газову атаку.
Сержант Стаббі
Сержантське звання в чотирилапого улюбленця американців було не випадково. Він шукав поранених на полі бою, розпізнаючи крики англійською. А одного разу врятував своїх покровителів – розбудив солдат зранку, випхавши початок газової атаки. В 2018 році історію Стаббі заново розповіли у вигляді мультфільму.
Вшанування пам'яті
Після війни про пернатих і чотирилапих героїв намагалися не забути. Їх зображення розміщали на пам'ятниках, а в 1943 році британка Мері Дікін ініціювала для них створення спеціальної військової нагороди.
Читайте також: Шестиденна війна: Ізраїль проти агресії Арабської коаліції
На медалі Дікін два написи "За мужність" і "Ми теж служимо". Нею відзначали тварин за подвиги під час ІІ Світової – в переліку кавалерів Дікін – 32 голуба, 18 собак, 3 коні і один кіт.
Медаль Мері Дікін
Після закінчення Першої Світової минуло 100 років, а тварини і досі вірно служать у війську людей, допомагаючи впоратися із небезпекою. Одна із останніх нагород Дікін – присвоєна чотирилапому помічнику у складі австралійської армії. В Афганістані бельгійська вівчарка Куга загинув від куль терориста, прикриваючи свого господаря.