Я читала все це. І думала, що коректність опитувань викликає питання. Ну ж справді, тяжко розраховувати на відвертість на територіях, де існує комендантська година.
А потім згадала. Десь рік тому було оприлюднене опитування, за яким курс України в НАТО підтримували 12 відсотків одеситів, наприклад. Нижче навіть, аніж в Харкові. А Харків досить специфічне місто в цьому контексті.
Читайте також: Як до Зеленського ставляться жителі окупованого Донбасу
А в 2014 році, на одній із конференцій я сказала, що кількість проукраїнських в Одесі за найоптимістичнішими прогнозами не більше 20 відсотків. Ця фраза розійшлася заголовками по медіа. І я отримала натхнений відлуп в своєму рідному місті за те, що дозволила собі засумніватися в патріотичності міста. А я, насправді, перебільшила ту кількість проукраїнських. Щоб вже зовсім сумно не було… Пізніші дослідження, до речі, підтвердило мої сумніви. Ну і результати виборів теж.
Під терміном проукраїнськість я маю на увазі орієнтацію на незалежну державу, підтримку європейського курсу, готовність захищати наші спільні цінності і т.д.
Ми шалено відкочуємося назад. Не лише президент стає до вечора "організмом, який вже нічого не сприймає". Велика кількість співвітчизників перебуває в стані організмів цілодобово. При цьому це точно не ті, хто виживає, забезпечуючи свої базові потреби.
Наш несамовитий і все ще потужний сусід не збирається нас залишати у спокої. І я все більше думаю про те, що у нас так і не зникла небезпека прямого вторгнення. Підгрунття для якого щоденно готується чи то ідіотизмом очільників держави, чи то за їхньої активної підтримки.
А 90 відсотків організмів дуже втомились і хочуть "спокою, миру, долара по 8, а краще по 5".
І у мене моторошне відчуття, що ми втілюємо в життя першу серію британського серіалу "Роки"…
Дізнайтеся, скільки жителів окупованого Донбасу вважають себе громадянами України