В очікуванні бурі: чи вдалося Байдену загасити велику пожежу на Близькому Сході

Приїзд Джо Байдена "випадково" збігся з трагедією в лікарні Аль-Ахлі. 24 Канал аналізує, що взагалі зараз відбувається в цьому вибухонебезпечному регіоні та чи змінив хід подій особистий візит президента США.

Варте уваги Що таке Сектор Гази, кому належить і що там чекає на Ізраїль після наземного вторгнення

Чорний лебідь з Аль-Ахлі

За кілька годин до прибуття літака Байдена в Ізраїль у заблокованому військами ЦАХАЛ Секторі Гази сталася страшна трагедія: наразі невідома ракета впала на території лікарні Аль-Ахлі та вбила багато людей. Наразі відомо, що там зібралися не лише численні поранені, а й просто біженці, в основному – жінки та діти, які шукали укриття. 

Трагедія сталася буквально в форматі онлайн –  падіння ракети та вибух, можливо, зафіксували в прямому ефірі катарського телеканалу "Аль-Джазіра". При цьому на кадрах було чітко видно, що від "виходу" до прильоту снаряда пройшло зовсім небагато часу, тобто ракета могла прилетіти десь із району Гази.

Цей факт, схоже, викликав невдоволення редакторів каналу, які поспішили вимкнути картинку, хоча зазвичай катарські журналісти полюбляють довго показувати вибухи на фоні.

Цікавий збіг – лідери політичного крила ХАМАС здебільшого проживають у Катарі. 

• Винними в трагедії миттєво оголосили Ізраїль –  всі згадали гучні заяви та обіцянки ЦАХАЛ забути про правила ведення війни та діяти відповідно до приписів Старого Заповіту. Такі слова дійсно пролунали й не один раз.
• В прямому ефірі та соцмережах світу показали десятки трупів і безліч поранених людей. Майже синхронно з прокльонами від представників арабського світу пішли обурені заяви від західних лідерів.
• Першим про неприпустимість подібних атак заявив офіс прем'єра Канади, за ним потягнулися схожі слова від керівництва США та країн Європи. Усі вони не прямо, але доволі зрозуміло натякали на провину Ізраїлю в трагедії.

За гучними заявами почалися масові протести в Йорданії, Лівані, Сирії, Єгипті, Іраці на Західному березі та інших країнах регіону (навіть у Кувейті). Цілями маніфестантів стали дипломатичні представництва Ізраїлю та США, а де їх не було –  Франції. Їхні учасники оперативно зробили висновки та звинуватили в усьому Ізраїль. Події почали розвиватися стрімко і нагадували джина, який вирвався на волю з пляшки.

У Йорданії люди влаштували акції протесту біля посольства Ізраїлю: дивіться відео

На все це накладалися апокаліптичні кадри з аеропорту Тель-Авіва, де канцлеру Німеччини Шольцу довелося рятуватися від палестинських ракет у положенні лежачи.

Як Шольц приліг на землю в Ізраїлі: дивіться відео

Далі після значної паузи слово взяв Ізраїль, який заявив, що це була не ракета ЦАХАЛ, а колег ХАМАС по терористичній діяльності в Секторі Гази –  угруповання "Ісламський джихад" (на відміну від ХАМАС – це чистісінькі терористи, навіть без політичного крила). Згодом були поширені докази –  відео вибухів, траєкторія польоту ракет, нарешті, перехоплення розмов авторів запуску, які визнають, що ракета полетіла не туди, куди вони планували.

Перехоплення розмови бойовиків ХАМАС: дивіться відео

Наступного ранку дрони ЦАХАЛ зафіксували місце, куди влучила ракета, ним виявилась автостоянка біля лікарні. Фотографи не зафіксували великої воронки, яку залишають потужні ізраїльські ракети, не було там і значних руйнувань. Також почали з'являтися повідомлення, що кількість жертв Аль-Ахлі суттєво перебільшена палестинцями, і йдеться не про 800 вбитих, а про десятки людей, що також, без сумніву, трагедія, але вже не з такими моторошними цифрами.

Оскільки лікарня Аль-Ахлі перебуває на території, що контролює ХАМАС, мови про об'єктивне розслідування й бути не може. Втім, нині основною версією подій є те, що ракета була випущена саме з Гази й ЦАХАЛ до цього не має жодного стосунку.

Чи дійсно це могла бути ракета палестинців?

Так, нині ХАМАС, "Ісламський джихад" та їхні союзники мають у своєму арсеналі ракети малої та середньої дальності, власне, це вже багато років їхня головна зброя терору проти Ізраїля (яку той нівелює "Залізним куполом", і все це виростає у химерну форму аналога "суспільної угоди").

До теми Що таке "Залізний купол", чому не врятував Ізраїль і чи підходить Україні

Палестинські ракети далекі від ідеалу – в основному це снаряди власного (ракети "Кассам" буквально зроблені з водопровідних труб, а їхня бойова частина – з добрив) або іранського, чи російського виробництва.

Докази ЦАХАЛ / фото та інфографіка Армії оборони Ізраїлю

 

При цьому "пускові" у цих ракет здебільшого саморобні –  це зварені в кустарних умовах металеві конструкції, які схожі на ті, які фіксують склопакети при перевезенні. В таких умовах точність ракет викликає питання (що для терористів не є проблемою взагалі, адже будь-яке влучання на території Ізраїля вже є успіхом). З огляду на примітивність, помножену на російське походження, тут немає нічого дивного.

Але є ще один момент –  ізраїльські експерти ретельно вирахували, що приблизно 30% ракет терористів взагалі не долітають до Ізраїля та падають на території Сектора Гази. Отже, нічого дивного в тому, що ракета "Джихаду" чи ще когось з терористів поцілила в лікарню, нема.

Також нічого нового в стратегії звинувачень у бік Ізраїлю немає. Особливо, якщо окремі його представники самі зробили заяви про божий гнів і анонсували плани з перетворення Сектора Гази на найбільшу у світу парковку.

При цьому в історії палестинсько-ізраїльського конфлікту вже є прецеденти, коли світ повірив у воєнний злочин ЦАХАЛ, проте згодом з'ясувалося, що це була ІПСО. Мова про так звану "різанину в Дженіні" 2002 року під час Другої Інтифади. Тоді арабські ЗМІ поширили історію про масові вбивства мирних палестинців у таборі біженців "Дженін".

Згодом з'ясувалося, що ХАМАС дійсно використовував звичну для себе тактику "живого щита", проте не досить вдало. Більшість убитих під час операції в Дженіні були саме бойовиками ХАМАС (законними цілями), жертв серед цивільних було за різними даними від 7 до 21 людини, при цьому ЦАХАЛ втратив 23 людини. Тобто ні про які 500 вбитих не йшлося, як і про різню цивільного населення.

Все це поставило версію ХАМАС під сумнів. І вже британський прем'єр Ріші Сунак заявив, що вірити ХАМАС –  це те саме, що вірити Росії.

Ми не сприймаємо те, що виходить із Кремля, як євангельську правду, ми не повинні робити те ж саме з ХАМАС,
–  Ріші Сунак прирівнює слова ХАМАС до цінності слів Конашенкова.

Порівняння Сунака вийшло дуже влучним. Брехня про власні воєнні злочини –  давня традиція росіян, що вже багато разів проявилася під час війни Росії проти України. Згадаймо лише про звірства росіян у Бучі, бомбардування театру та пологового будинку в Маріуполі та інші злочини окупантів, в яких вони звинуватили Україну або її союзників.

До речі, це давня традиція! СРСР багато років не визнавав факт масових страт полонених вояків польської армії у Катині (серед них було й чимало українців). Щоб приховати власні катинські розстріли, радянські пропагандисти пішли на відверто цинічний крок – почали розкручувати трагедію в співзвучному з Катинню населеному пункті –  білоруському Хатині.

Також свою позицію публічно скоригував президент Байден, який після звіту американської та ізраїльської розвідки чітко заявив, що помилявся у першій оцінці, а в трагедії винна "інша команда".

Фактор арабської вулиці

Ці та інші факти стали очевидними для багатьох, але не для фанатиків-фундаменталістів. А саме вони нині стали потужним фактором політики й прямо впливають на рішення влади в Йорданії, Єгипті та інших арабських країнах.

Також, на жаль, цей "фактор" діє в Європі й проявляє себе в найгіршій формі – терористичних актах. Мовиться про вбивства шведських футбольних уболівальників у Бельгії (виконавець – нелегальний емігрант з Тунісу) та вчителя у Франції (виконавець – місцевий юнак чеченського походження). Але якщо влада у Франції, Німеччині та інших державах дала собі раду та заборонила акції на підтримку Палестини, які нині фактично є маніфестаціями на підтримку терористів з ХАМАС, то їхні колеги з Близького Сходу такої розкоші дозволити собі не можуть.

Найгарячішими нині є Йорданія та Єгипет. Дивного тут нічого нема. У Йорданії більшість населення – палестинці (місцеві та біженці), а власне територія держави –  це взагалі частина історичної Палестини. У місцевої влади справи йдуть не дуже –  Йорданія в останні роки прийняла мільйони біженців не лише з Палестини, але й Сирії та Іраку. В країні складна економічна ситуація, кілька років тому були "голодні бунти".

Правляча династія не надто популярна, а королеву Ранію, хоча вона і є етнічною палестинкою, буквально ненавидять через розкішне життя, якому позаздрили б навіть Ростислав Ільницький та Роксолана Москва.

• При цьому Йорданія – давній і послідовний союзник США в регіоні, а тому антиізраїльські мітинги легко можуть перетворитися на антиурядові та особисто проти короля Абдалли II. І навіть статус живого потомка пророка Мохаммеда не допоможе. Нагадаємо, що прадіда чинного монарха і засновника держави Хашимітів вбив саме палестинець, обурений м'якістю короля Абдалли у вирішенні "палестинського питання" та контактами з Ізраїлем.
• Саме тому запланований в Аммані саміт з питань врегулювання на Близькому Сході за участю президента Байдена від гріха подалі скасували. Але перед цим з Абдаллою II встиг зустрітися канцлер Шольц, щоб почути, що ніяких нових біженців Йорданія приймати вже не буде. Це "червона лінія".

У Єгипті інша ситуація –  там є можливості прийняти хоч усіх палестинців, проте немає такого бажання. Причина – політичні розбіжності, адже ХАМАС –  це філіал єгипетської структури "Брати-мусульмани" (дивне поєднання гуманітарних місій і терористичних загонів, проте саме так там все й облаштовано).

• У Єгипті "Брати-мусульмани" прийшли до влади у 2012 році в результаті тамтешньої кольорової революції й за кілька місяців зуміли пересваритися буквально з усіма в країні та провалити все, що завгодно. Як наслідок, у 2013 році в Єгипті відбувся державний переворот: лідера "Братів-мусульман" –  президента Мурсі –  було усунуто (нині він у в'язниці), а його послідовників піддано репресіям, а подекуди навіть фізично знищено.
• Новий президент Ас-Сісі згадав, що Єгипет –  давній союзник США, та почав обережний курс на нормалізацію відносин з Ізраїлем і взагалі Заходом. За таких умов –  сотні тисяч палестинців, ще й уражених радикалізмом ХАМАС, філіалу розгромленої ним структури, йому ні до чого.

Уважні спостерігачі та скасований візит Зеленського

За ситуацією уважно спостерігають Іран та його союзники (або навіть проксі) у Лівані –  угруповання Хезболла. Це потужна сила, куди могутніша за ХАМАС. Від того, яку позицію займе у конфлікті Хезболла, залежить дуже багато, але це тема для окремої розповіді.

Десь на горизонті ще є Росія, яку деякі в США прямо звинуватили в підтримці ХАМАС. При цьому прем'єр Нетаньягу зідзвонюється з Путіним і обговорює ситуацію (схоже, що ще по старій дружбі). Паралельно Ізраїль відмовляє президенту Зеленському у візиті підтримки (згодом цей факт спростовують, але ніхто не повірив). Нарешті 18 жовтня міністр закордонних справ України Кулеба озвучує компромісне формулювання не про скасування, а про перенесення.

З огляду на ситуацію, візит лідера України для ізраїльської влади є проблемою. Адже Зеленський обов'язково стане поруч із Нетаньягу та порівняє Україну та Ізраїль, які ведуть боротьбу за власне існування, а ще  обов'язково згадає про ворогів двох країн –  Росію та ХАМАС, розповість про спільність їхніх методів, зустрічі Лаврова та Ханії, інших ватажків палестинських терористів з російськими колегами. Обов'язково порівняє 7 жовтня 2023 року з 24 лютого 2022-го. І буде абсолютно правий. Зеленському навіть не потрібно буде закликати про необхідність обрати сторону і застосовувати алегорії про два стільці, все буде зрозуміло.

Що на це відповість ізраїльська влада, яка дзвонить Путіну, укладає договори про співпрацю у сфері кіно, не вводить санкції проти держави-агресора, під надуманими приводами відмовляє у збройній допомозі, шпигує на користь Росії на "Рамштайні", не реагує на антисемітські заяви Путіна та його посіпак, і навіть не вимагає, щоб Росія визнала ХАМАС терористами?

Такій владі візит Зеленського точно не на часі.

"Старший у кімнаті": роль Байдена

Після 10 днів кривавого протистояння на півдні Ізраїлю та в Секторі Гази виникла ситуація, коли арабський світ дуже співчуває палестинцям, але нічого робити кардинально не бажає (це точно підтвердить й суботній саміт Ліги Арабських Держав у Каїрі). У цій ситуації головним другом палестинців раптово, але не несподівано стає Джо Байден.

Він мав зустрітися з очільником Палестинської автономії Махмудом Аббасом, але той скасував зустріч через удар по лікарні Аль-Ахлі й звинувачення в бік Ізраїлю. Попри це президент США пообіцяв палестинцям 100 мільйонів доларів. При цьому ці гроші, швидше за все, підуть Західному Берегу, а не Сектору Гази, де влада –  це ХАМАС. Нині вже ніхто не хоче повторювати власних помилок, коли в Газу та околиці йшли гроші США, ЄС та Канади, а їхнім розпорядником були фактичні терористи (ніяких питань у конгресвумен Спартц до цього, до речі, не виникало).

З огляду на це Байден вже зробив більше для Близького Сходу ніж президент Обама, який, нагадаємо, за свою миротворчу діяльність, яка ні до чого не призвела, отримав Нобелівську премію миру. Натомість Байден чітко вказав шлях виходу з кризи –  відмова підтримки терористів і співпраця як умови для надання допомоги.

Але Байден дбає не лише про Палестину, "трохи перепаде" фінансової уваги й Ізраїлю. Мовиться про 40 мільярдів доларів. При цьому адміністрація президента США хоче одним пострілом вбити кількох зайців:

• Не секрет, що США нині переживають чи не найгострішу політичну кризу за останні 50 років. Її наслідком стали трагікомічні за своєю суттю театральні вистави в Конгресі, де зі скандалом звільнили спікера, а нині так само зі скандалом не можуть його обрати.
• Відповідальна за хаос – група радикалів-трампістів, що діє як ракова пухлина всередині Республіканської партії. Однією з основних розваг трампістів є блокування допомоги Україні, при цьому вони дуже люблять Ізраїль (це, до речі, взаємно, натомість до президента-демократа в Ізраїлі було критичне і навіть зневажливе ставлення, що транслювалося через місцеві ЗМІ, які симпатизували прем'єру Нетаньягу та його союзникам).
• Нині адміністрація Байдена робить "хід конем" і об'єднує допомогу Ізраїлю, Україні та Тайваню в одне велике питання.

Ухвалення такого формату допомоги нині виглядає неминучим і чи не єдиною перешкодою є те, що Конгрес досі не спромігся обрати спікера. Втім, це вже не так і важливо, бо переходить з політичної площини в технічну.

Візит Байдена до Ізраїлю в самому Ізраїлі чекали з обережністю. Не додавали оптимізму й слова координатора зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джона Кірбі про те, що його шеф планує поставити лідерам країни низку жорстких запитань і провести так званий "розбір польотів". Ці побоювання не справдились –  Байден показав себе як мудрий політик і зіграв роль "старшого в кімнаті", який привів всіх до порядку та спільного розуміння й усвідомлення проблеми.

У результаті візиту президента США Ізраїль отримав всебічну підтримку, Байден підтвердив, що визнає право країни на самооборону (в ніч проти 19 жовтня на Радбезі США заблокували резолюцію по Газі, де цей принцип не був зафіксований), а американські авіаносні групи це право мають забезпечити. Палестинці отримали надію, що за умови їхньої "нормалізації" матимуть підтримку і від США, а арабські союзники в регіоні –  рекомендацію мудро перечекати бурю.

В очікуванні бурі

У тому, що буря таки гряне –  сумнівів, схоже, немає, проте є питання. Мовиться про наземну операцію ЦАХАЛ у Секторі Гази. Повідомляється про понад 500 000 палестинських біженців і 300 000 єврейських. Ізраїль активував понад 300 000 резервістів і нині активно готується до військової операції проти блокованого Сектора.

ЦАХАЛ рапортує про готовність до активних дій, але операцію постійно відкладають –  спочатку через очікування потрібної кількості резервістів, потім погоду, далі –  через візит Байдена. Схоже, можуть з'явитися і нові причини.

• Небажання починати атаку зрозуміле, але нині Нетаньягу не має права не почати операцію –  суспільство чекає на неї. Тут можна побачити прямі паралелі з 11 вересня 2001 року, коли після атак "Аль-Каїди" американське суспільство вимагало крові. Тоді жертвою було обрано Афганістан, де таліби дали прихисток бойовикам "Аль-Каїди". Нині ціллю став Сектор Гази, де владу з 2007 року утримує ХАМАС.
• Про потенційну ціну операції в Газі вже сказано багато. Втім, сумнівів у перемозі ЦАХАЛ, схоже, нема навіть у самого ХАМАС. Головне питання – що буде потім? Відповіді на це питання не знає ніхто. Нині план Ізраїлю полягає в знищенні терористів, а що буде далі – ніхто не розуміє.

Втім, вже нині можна говорити про гуманітарну кризу та сотні тисяч біженців, а потенційно – мільйони. Безумовно будуть тисячі вбитих і жодних гарантій, що ХАМАС буде знищено або на їхньому місці не з'явиться ще більш відморожена структура. Ніхто не знає, що робити з театром бойових дій після закінчення, адже соціально-економічна база палестинського спротиву в саме такому форматі нікуди не зникне. Над зміною парадигми доведеться працювати роками, але за умови, що вибір буде правильний.

Нині схоже, що план США та їхніх союзників полягає в тому, щоб дати Ізраїлю знищити ХАМАС, зруйнувати Газу, а потім передати це все поміркованому руху ФАТХ – будувати все з нуля. А ще – сподіватись, що Ізраїль відмовиться від зручного для себе популізму та ігнорування стосовно палестинців (саме так можна охарактеризувати "палестинську політику" урядів Нетаньягу) та зрозуміє, що разом з великою силою завжди має слідувати велика відповідальність.  

Якщо цей план буде реалізовано, Байден може розраховувати на повноцінну Нобелівську премію миру, якщо ж ні –  хвиля насильства в одному з найгарячіших регіонів світу просто перейде на вищий щабель.