"Я був ближче до смерті, ніж будь-коли": відверте інтерв'ю ірландського журналіста про пережите в Одесі

Російська ракета влучила в будинок в Одесі, де перебував Кейлін Робертсон. Він вижив після удару та тепер розповідає про побачене на власні очі й про те, чому камера може стати "зброєю правди" у війні проти російського терору.

В ексклюзивному інтерв’ю 24 Каналу ірландський журналіст Кейлін Робертсон розповів, чому Дональд Трамп, на його думку, намагається тиснути на Україну, як російський вплив проникає в американське політичне середовище та чому ізоляціонізм США вже б'є по самій Америці. 

Чому Трамп тисне на Україну через удари по російських НПЗ?

У Дональда Трампа  серйозна політична проблема всередині країни. Стрімке зростання цін на пальне, тиск на енергетичний і паливні ринки. І водночас наближаються проміжні вибори. 
Він не бере на себе відповідальність за війну проти Ірану і не пояснює людям, що в районі Перської затоки виникла проблема, через яку зростають ці ціни. Замість цього він фактично просить Володимира Зеленського не завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі Росії. Чому він робить це саме зараз?

Трамп думав, що зможе перемогти у війні з Іраном і закінчити все за три дні, але нічого не вийшло. Цей план провалився. Трамп думав, що зможе застосувати ту саму бізнес-логіку, якою керується все його оточення, і перетворити все це на якусь бізнес-угоду.

Для нього все це як гра, тому що політика Трампа – це спроба отримати якомога більше ресурсів і вигоди. Ніякої дипломатії чи логіки тут немає. І як завжди, у всьому звинувачують Україну.

Давайте подивимося на графіки. На них видно, як зараз змінюються ціни на бензин на американських АЗС. Графік не демонструє різкого стрибка цін після того, як Україна почала масовано атакувати російські НПЗ.

Навпаки, ціни різко зросли, коли війна Трампа з Іраном почала йти не за планом. Тож проблема саме в політиці Трампа. Але в його медійному оточенні про це вважають за краще не говорити, адже там прийнято лише вихваляти лідера.

Насправді все дуже просто. Політика Дональда Трампа на Близькому Сході провалилася, і він звинувачує в цьому Україну. І тепер він закликає Україну припинити робити те, що зараз дійсно дає результат. Бити по російських НПЗ.

Хоча ці атаки жодним чином не стали причиною зростання цін на пальне. Це просто нісенітниця і спроба перекласти провину. Багато прихильників Трампа повторюють ці тези, і це повний абсурд. Але даний графік відразу все спростовує.

Аудиторія Трампа теж обурена. Його виборці не розуміють, чому бензин на заправці обходиться їм ледь не як іпотека. Замість того щоб звинувачувати Трампа, вони хочуть звинуватити когось іншого, і він закликає спрямувати їхній гнів на Україну.

Трамп вирішив припинити допомогу Україні і заявив, що вона може розраховувати тільки на себе. Америка понад усе. Це ізоляціонізм. Не можна відмовлятися від впливу і водночас розраховувати на те, що він у тебе збережеться в усьому світі.

Трамп втратив цю м'яку силу, а разом із ним її втратили й США. Тому Україна не зобов'язана його слухати. Україна може просто ігнорувати його, адже він припинив допомогу і більше її не підтримує.

Ось до чого призводить ізоляціонізм у зовнішній політиці. Ти більше не можеш просити інших про послуги. Можливо, Зеленського і просили припинити бити по вразливих місцях Росії, але навряд чи він це зробить.

Трамп втратив важелі впливу, тому що хоче домогтися свого і нічого не втратити. Він хоче дотримуватися ізоляціоністської політики, за якої Америка буде відгороджена від світу і відірвана від реальності. Схоже, що саме до цього все і йде.

Водночас він хоче мати вплив на інші країни і вказувати Україні, що робити. Ці часи минули. На місці Зеленського я б просто не відповідав на його дзвінки.

Він може і далі віддавати накази, піти повечеряти, а потім повернутися. Трамп любить дзвонити Путіну ще більше, ніж Зеленському. 

Отже, чому він досі поводиться як актив Володимира Путіна? Тому що Трамп вважає, що Путін хоче миру і добре до нього ставиться.

Адже Путін навчався в школі КДБ і знає, як лестити таким людям, як Трамп, які зациклені на грошах, фінансах, прагненні подобатися і отримувати схвалення. У КДБ вчили знаходити підхід до таких людей, тому Трамп щиро вважає Путіна своїм другом.

Він думає, що може зателефонувати Путіну і попросити: давайте це припинимо. Саме тому він і слухає Путіна. Ймовірно, саме Путін підказав Трампу під час розмови вимагати від України припинити удари по Росії.

Він, напевно, зателефонував Путіну: "Я не знаю, що робити з цінами на бензин. Це катастрофа. Я стільки всього обіцяв своїм виборцям". А Путін відповів: "Ціни на бензин зростають через цих набридливих українців, які б'ють по НПЗ. Можливо, їм краще це припинити". А Трамп відповів: "Дякую, пане Путін".

Повне інтерв'ю Кейліна Робертсона: дивитись відео

Російський вплив на оточення Трампа і "подарунки" від людей Путіна

На Багамах відбулося весілля Дональда Трампа-молодшого, і на ньому він отримав подарунок на десятки тисяч доларів від Умара Кремльова. Він пов'язаний з боксерською індустрією, а також дуже тісно пов'язаний із силовою системою Путіна. Як ви думаєте, такий подарунок від людини, настільки тісно пов'язаної з Путіним, це просто подарунок? Або, можливо, це питання безпеки, національної безпеки для Сполучених Штатів?

Російська держава не робить подарунків просто так. Ця людина – один із найближчих друзів Путіна. Нещодавно він отримав російський орден Дружби, а також був у складі російської делегації в Китаї.

Фактично він уособлення російської держави. Ця людина ховається на задньому плані фотографії з весілля Дональда Трампа-молодшого. І він там не випадково.

Путін нагороджує Кремльова орденом дружби / Rеutеrs

Адже російський вплив – це не завжди російська пропаганда. Іноді він виглядає як святкування з друзями та феєрверки на приватному острові. Саме за це він і заплатив. Це робиться не з добрих спонукань і не від щирого серця.

Так працює російська влада, і так вона діяла завжди. Щедрі подарунки та вплив у всіх сферах суспільства. Саме тому росіяни цього року були присутні на Венеціанській бієнале. Не тому, що вони так люблять мистецтво, а тому, що прагнуть впливу і влади серед впливових людей із вищих кіл суспільства.

А хто для цього підходить краще, ніж син президента? Це дає можливість впливати на нього і час від часу звертатися з проханнями. 

Не думаю, що присутність на весіллі Трампа-молодшого росіян і заклик Трампа до України припинити бити по вразливих місцях Росії за один тиждень – це випадковість.

Звичайно, журналіст не може безпосередньо пов'язувати ці два факти, але такі питання потрібно ставити. І це один із найвідвертіших проявів такого впливу і пропаганди.

Але якщо подивитися на все це разом, поїздку Віткоффа і Кушнера, під час якої вони фактично говорили про амбіції Путіна і про те, до чого прагне Росія, заклики Дональда Трампа до Володимира Зеленського припинити бити по Росії, а також появу росіян на весіллі Трампа-молодшого, все це результат певної ідеології.

Йдеться про те, щоб вкладати гроші тільки у свою дипломатію і стратегію. Це вже відбилося на кожному аспекті американської зовнішньої політики.

Про це нещодавно говорила Енн Епплбаум. Тепер ця ідеологія охопила всю систему, і в результаті на весіллі сина президента США опинилися такі люди з Росії, яка є ворожою державою.

У попередні десятиліття таке не можна було навіть уявити за жодного іншого президента США. Можете собі уявити співробітників КДБ на весіллі Обами чи Клінтона? Це був би великий скандал.

Тож для нас це не дивно, адже ми знаємо, що таке буває. Але багато людей зараз обурюються, хоча дивуватися не потрібно. Це триває роками, і саме так діє Росія.

Вони анексують Крим або вдаються до повномасштабного вторгнення, потім трохи чекають, поки світ забуде, і поступово повертаються. Вони вже не вибивають двері, вони заходять через вхід для почесних гостей. І насправді це не дивно. Вони завжди так діють. М'яка сила по-російськи.

Російські військові, які воюють, наприклад, у Маріуполі, зможуть проголосувати на виборах до Державної Думи Росії. Джаред Кушнер на конференцію YES у всьому звинуватив Україну, заявивши: "Все залежить від України. Якщо ви погодитеся віддати свої території і Донбас, тоді угода буде укладена". Я досі не знаю, який компромат є у Кремля на президента Дональда Трампа. У них є можливість безпосередньо впливати на нього?

Кожен, хто колись говорив, що історія про російське втручання це вигадка, зараз втратив будь-яку довіру, тому що ще задовго до повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну, коли журналісти попереджали про зростаючий російський вплив у нашій політиці, дипломатії, серед високопосадовців у фінансах і медіа, їх постійно змушували замовкнути і називали божевільними.

Мою подругу Керол Кадвалладр назвали божевільною через це. Британську журналістку з "The Observer" відправили до суду. Їй казали: "Що означає російське вторгнення? Ви божевільна". Тепер слова кожного з них підтвердилися. Адже все це було правдою, і ситуація виявилася ще гіршою.

Тож Джаред Кушнер і Стів Віткофф, навпроти яких я сидів близько двох тижнів тому, просто повторюють те саме, що й завжди. Коли Віткофф кілька років тому виступав у програмі Такера Карлсона, він виправдовував проведення референдумів під дулами автоматів.

Він говорив: "На Донбасі розмовляють російською, і там були референдуми про приєднання до Росії". Потім він згадав чотири області, де зараз воює Путін, і навіть не зміг вимовити назву останньої. Тобто це людина, яка повністю перебуває на боці Росії і має там бізнес-інтереси.

Те ж саме стосується Джареда Кушнера. Йдеться про гроші та фінанси, і ці люди не причина, а наслідок проблеми. Дональд Трамп став причиною цього, застосовуючи бізнес-підхід до війни.

Але війна це не просто гроші, адже йдеться про людей, їхні домівки та території. Так це не працює. Саме американці призначили цю людину на цю посаду.

І людина з таким світоглядом і є причиною того, що відбувається, а Кушнер і Віткофф лише наслідок цієї проблеми. Поки Трамп дотримується цієї ідеології, Кушнера і Віткоффа просто замінять іншими проросійськими діячами.

Ось що відбувається. Він сидів і весь цей час спостерігав, як Зеленський почувається ніяково. Президент дивився то вниз, то вліво, то вправо.

Сидячи навпроти двох людей, які щойно прилетіли з Москви і були в явному захваті від зустрічі з Путіним. Вони так чекали можливості приїхати в Україну, щоб зібрати всіх навколо і розповісти про грандіозні плани Путіна. Божевілля.

Як Кейлін врятувався після удару по Одесі?

Хочу перейти від геополітики до дещо більш особистої ситуації. Ви вже багато років висвітлюєте події на фронті в Україні і неодноразово опинялися в небезпечних ситуаціях. Але коли ви були в Одесі, керована авіабомба влучила в багатоповерхівку, де ви перебували. Чи правда це?

Так. Це був один із найдивніших і найсюрреалістичніших моментів у моєму житті. Крилата ракета "Калібр" влучила в бічну частину цієї будівлі.

Я зупинився в Аркадії, у самому центрі Одеси. Цей район розташований далеко від порту, тому здавалося, що там досить безпечно. До того ж це жвавий район, де проживає багато людей. Там багато магазинів, кафе і ресторанів. Це тихий район, де переважно живуть представники середнього класу.

Я прокинувся о четвертій ранку від звуків пострілів, роботи ППО і свисту. Пізніше я зрозумів, що сім ракет "Калібр" летіли вздовж узбережжя в одному напрямку. Схоже, саме сьома пролетіла найближче до мене.

Я почув цей свист і різко піднявся з ліжка, адже, чесно кажучи, цей звук був набагато гучнішим за все, що я коли-небудь чув поблизу. Я відсунув штори і подивився у вікно. Я побачив цей сліпучо – білий спалах.

Зазвичай, коли я чую вибух, починаю рахувати про себе. Рахую, скільки секунд минає між вибухом і звуком, який я чую. Це допомагає зрозуміти, як далеко стався вибух і вирішити, яких заходів безпеки потрібно вжити.

І це був перший випадок, коли не було жодної затримки. Вікна та двері миттєво відчинилися, і це, напевно, був найгучніший звук, який я коли-небудь чув. Усюди було скло, і найбільше мені запам'ятався момент, коли навколо все раптово стає небезпечним і злітає в повітря. У повітрі стояв пил. Усе, що не було надійно закріплено, зрушило з місця.

Момент удару по ЖК в Одесі / sila_go

Ви не постраждали? Ви ж стояли зовсім поруч із вікном біля скла.

Вікно, біля якого я стояв, відчинилося від вибуху, як і двері, але скло не розбилося, рама просто вилетіла з кріплень. І це добре, тому що так набагато краще, ніж якби скло розлетілося. Часто вікна просто прогинаються, а не розбиваються.

Але за всі чотири роки в Україні я ще жодного разу не переживав нічого подібного. Я відразу зрозумів, що сталося щось дуже серйозне. Лунали сирени, усюди було скло. Було чути, як усе навколо надзвичайно гучно падає і розбивається.

Я усвідомив, що в Україні все не так, як у фільмах. Під час ракетного обстрілу все не закінчується відразу після вибуху. Росія не припиняє обстріли. Відразу ж я почув нові вибухи вдалині, над головою пролітали дрони, працювало ППО.

Не було ні секунди, щоб оговтатися. Потрібно негайно йти. Я на верхньому поверсі. Невідомо, що буде далі. Росіяни часто завдають повторних ударів. Вони часто б'ють по тому самому місцю двічі.

Я покликав Кеша, свого чоловіка, з ванної і кажу: "Потрібно вибиратися". Стеля почала прогинатися, світильники опустилися.

Ми спустилися сходами, і там були люди цілими сім'ями з собаками, кішками, домашніми тваринами, дітьми на руках. Усі намагалися зрозуміти, що щойно сталося. Коли прокидаєшся від такого, намагаєшся зрозуміти, що відбувається.

Ми бігли вниз сходами, а весь день я дивився відео про одинадцяте вересня, тому що це сталося вночі, напередодні двадцять п'ятої річниці терактів. І я пам'ятаю історії людей, які бігли вниз сходами і знімали туфлі на високих підборах.

І коли я в дитинстві дивився відео про одинадцяте вересня, мені здавалося, що щось подібне ніколи не повториться. Саме тому і кажуть: це ніколи не забути. Але в Європі таке важко уявити, особливо в наш час. І раптом переді мною було майже те саме, що я бачив у документальному фільмі про одинадцяте вересня.

А коли я вийшов у двір, я побачив, як усі метушаться, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Піднімаю очі й бачу в будівлі величезну дірку посередині, а збоку палає яскраве червоне полум'я.

Розплавлений метал ллється вниз, щось вилітає збоку будівлі, а діти, сім'ї, вони просто дивляться на цю дірку і намагаються зрозуміти, що сталося. На землі всюди лежали речі, матраци, взуття.

Коли крилата ракета довжиною шість метрів, що рухається зі швидкістю тисяча кілометрів на годину, зброя, призначена для поля бою, влучає в житловий будинок і вибухає, все, що є в цій квартирі, розлітається в різні боки на кілька метрів. А навколо – речі, які були частиною чиїхось життів.

Я підняв очі і побачив хмарочос із величезною діркою від ракети, яка врізалася в нього. Я весь день дивився відео про одинадцяте вересня, і тепер вулиці навколо здавалися мені точно такими ж, як у Нью-Йорку.

І я усвідомив, що той самий жах, про який нам розповідають у школі, показуючи відео про одинадцяте вересня та інші теракти, найстрашніше зло, яке можна заподіяти мирним людям у центрі великого міста, де вони живуть і працюють, тепер відбувається прямо тут, у Європі.

Я розповідаю про це, тому що хочу, щоб англомовні люди зрозуміли, як це – на власні очі побачити щось подібне. Адже в Україні таке відбувається щодня.

І ще я усвідомив, що саме в той момент був ближче до смерті, ніж будь-коли за весь час перебування в Україні. Я був у Бахмуті у двадцять третьому, знімав евакуацію в Антонівці, побував у найгарячіших точках, зокрема в Суджі, у Курській області.

Але такого небезпечного моменту, коли моя життя дійсно була під загрозою, я ще не переживав. В Україні насправді не має значення, чи перебуваєш ти за п'ять кілометрів від росіян, чи за сто, у своїй квартирі в Одесі поруч із сім'єю та друзями. Росіяни можуть завдати удару де завгодно.

Саме тому мільйони українців досі змушені жити за кордоном, адже таке може статися будь-якої миті. Того дня загинули двоє людей. Ймовірно, вони згоріли у квартирі живцем.

Люди повинні знати, що таке відбувається, і бачити це на власні очі. І тому я дістав телефон і зняв усе. Я зробив це відразу, хоча було дуже важко перевести подих.

Це було дивне відчуття. Зазвичай я приїжджаю в такі місця і знімаю те, що там відбувається, але опинитися в епіцентрі подій – зовсім інше. Але я пам'ятаю, що подумав так само, як і тоді, коли вперше приїхав в Україну і побачив цей жах. Перше, що я маю зробити, – дістати телефон і показати світу, що тут відбувається.

Як журналіст фіксував "сафарі на людей" та інші реалії українців

Коли ви це опублікували, я насамперед подумала, як швидко ви вирішили, що робити в цій ситуації: дбати про власну безпеку чи показати світу те, що відбувається. Ви могли почекати до ранку, могли відкласти це на потім. Адже ви говорили, що росіяни часто завдають повторного удару по цьому ж самому місцю вже через кілька хвилин. Ви, напевно, серйозно вагалися, як саме вчинити?

Якщо уявити себе в такій ситуації, здається, що після вибуху все закінчується, але потім лунають нові вибухи. Люди стоять на вулиці, навколо літають уламки, і все ще стоїть дим. Приїжджають пожежники, а в небі все ще літають дрони і ракети.

І це одна з реалій життя в Україні, яку я намагаюся пояснити людям у всьому світі. Усьому цьому просто немає кінця. Ви навіть не встигаєте оговтатися, перш ніж прогримить новий вибух. І те ж саме пережили дуже багато українців, яких я знаю.

Ви навіть не встигаєте усвідомити, що з вами сталося, як уже насувається нова загроза, і знову доводиться боротися або бігти. Ви навіть не встигаєте зупинитися, перевести подих і усвідомити, що сталося, тому що вже насувається нова загроза.

Це постійне виснаження – теж одна з тактик, до яких вдається Росія. Це неможливо описати словами. Інші теракти у світі: сьоме липня, одинадцяте вересня та інші – швидко минають і все закінчується. В Україні все відбувається знову і знову, без кінця.

Я відразу забронював готель. Мені все одно потрібно було працювати, висвітлювати роботу ППО в Одесі, тож я оселився в готелі на іншому кінці міста, біля моря, у районі, по якому зазвичай не б'ють. Але тут усе почалося знову.

Це теж узбережжя Чорного моря. Почався схід сонця, а навколо лунали постріли і працювало ППО. Чути, як над будівлею пролітають дрони.

Я виходжу на вулицю і дивлюся на Чорне море, над яким починає сходити сонце. Зліва хтось рибалить, справа хтось намагається займатися йогою. Діти роблять фотографії, а в небі гримлять вибухи.

Проте, мабуть, це найкраще описує Одесу. Я дивився на групу людей, які намагалися займатися йогою, виконуючи вправи на килимках. І щоразу, коли в небі щось вибухало, вони зупинялися, згортали килимки і переходили в безпечне місце. Щойно все стихало, вони продовжували.

Це найкращий опис Одеси, але так не повинно бути. Це неймовірне місто, неймовірні люди. Я люблю Одесу. Там поховані мої прадіди, і, можливо, коли-небудь я вийду там на пенсію. Але саме так там зараз живуть люди.

Українці знають, про що я. Просто уявіть це на мить. Щодня люди все одно намагаються жити звичайним життям: купаються в морі, займаються йогою, обідають із сім'єю, незважаючи на смертельну небезпеку, яка може виникнути будь-якої миті.

Тому що українці не хочуть віддавати Росії ще одне літо, ще один рік свого життя і жити в темряві. Адже саме цього хоче Росія. Ми все одно одягнемо купальники і спробуємо насолодитися хоча б миттю у своїй країні, своєму шматочку мирного життя на нашому прекрасному узбережжі.

І люди в Одесі та по всій Україні досі намагаються це робити. І це дійсно вражає.

Я досі не можу зрозуміти, звідки в одеситів, які там живуть, стільки мужності. Як ви думаєте, чи може Росія потенційно влаштувати в Одесі, а потім і в Києві своєрідне сафарі на людей?

Дальність польоту дронів на оптоволокні збільшується з кожним днем, тож це можливо, особливо якщо Білорусь дозволить росіянам створити щось на зразок табору. Україна теж може завдавати ударів по території Білорусі. Лукашенко дуже стурбований цим.

Україна знищила б будь-яку інфраструктуру або скупчення сил, які там почали б формувати. Але вперше за весь час війни над Києвом з'явився "Шахед", який ніс на собі FPV-дрони. Це було своєрідним психологічним експериментом над людьми. І я думаю, що таке може статися.

Сафарі на людей – це прояв зла, яке триває вже два роки. Не можу повірити, що я це говорю. Світу потрібно щодня нагадувати, що Росія продовжує полювати на цивільних.

Тут це буквально називають сафарі на людей – жорстокою формою тероризму. І це триває вже роками, аж до сьогоднішнього дня. Це досі відбувається, і те, що це допускається, – божевілля.

Але це не припиниться, і тепер це всюди. Ми вже бачили це в Нікополі. Тепер це поширилося на Краматорськ, а дуже скоро дійде і до Харкова, адже FPV-дрони вже використовують у центрі міста. Одного разу це відбуватиметься і тут, у Києві.

Запускати оптоволоконні дрони через Чорне море складно. FPV-дронам потрібно долати велику відстань, тож це зайняло б чимало часу. Але в Одесі вже запускають реактивні дрони, які дуже важко перехопити, а також ракети "Бандероль", зокрема, у центрі міста.

Це має такий самий вплив, просто на них немає відеокамери спереду, щоб потім хвалитися цим у своїх відео. Але навіть без FPV-дронів життя в Києві зараз нагадує справжнє полювання.

Ти просто намагаєшся втекти від цих надзвичайно швидких дронів. Вони пролітають над містом, і в тебе є всього сорок хвилин, щоб допити каву. Саме так ми зараз живемо.

Раніше можна було подумати: він ще далеко, достатньо часу, щоб допити капучино. Тепер це не так. Я прокидаюся від сирен повітряної тривоги, і часу вже немає, тому що відразу чути вибух.

Повертаючись до того, що ви пережили в Одесі, цей надзвичайно болісний і небезпечний досвід, як ви вважаєте, чи може те, що ви розповідаєте про це, вплинути на людей, які вас слухають? Чи може це якось допомогти нам? Щоб люди краще розуміли, що відбувається, і активніше нам допомагали.

Саме тому я говорю про це. Думаю, для людей у всьому світі дуже важливо на власні очі побачити, що відбувається в таких місцях, як Одеса. Навіть якщо про таке зазвичай незручно говорити або слухати.

Адже журналістика досі здатна змінювати свідомість людей навіть у розпал міграційної кризи. Згадайте, що сталося в Сирії у 2015 році. Фотографія дитини, яку хвилі винесли на берег Європи, за одну ніч змінила ставлення Європи до міграції.

Фотографії можуть впливати на суспільну свідомість, і тому я намагаюся якомога більше знімати те, що бачу, і показувати це якомога більшій кількості людей. Адже якщо достатньо людей побачать, що робить Росія, це вплине і на подальші політичні рішення.

Люди хоча б знають, що робить Росія, і розуміють цю загрозу. Вони можуть бути обережнішими у відносинах із Росією і обирати лідерів, які займають більш жорстку позицію щодо її дій. Так люди краще розуміють загрозу і те, що робить Росія.

Я вважаю, що камера багато в чому є інформаційною зброєю, яку можна використовувати як для поширення правди і донесення важливої інформації, так і для маніпуляцій. Її можна використовувати для захисту, а можна як інструмент агресії.

Росія використовує камери для пропаганди. Щодня знімає брехню, вигадки і поширює їх. Я вважаю свою камеру своєю зброєю. Це своєрідний щит, який допомагає показувати правду про те, що відбувається.

Звичайно, це не вирішить усі проблеми, але це один із способів показати світу, що насправді відбувається. Коли Ейзенхауер дізнався, що відбувається з євреями в таборах у Німеччині, він наказав операторам по всій Америці їхати туди і сказав: "Їдьте і зніміть усе на плівку. Знімайте все, тому що одного разу якийсь мерзотник скаже, що такого не було".

І він мав рацію. Саме тому ми знаємо про Голокост. Я завжди керувався тим самим принципом, що й Ейзенхауер. Зафіксуйте все на камеру.