Європа готується до найгіршого сценарію, а Путіну потрібний не лише Донбас: інтерв'ю Петра Андрющенка

Росія прагне не лише захопити нові території України, а й отримати контроль над критично важливими ресурсами. Та українські удари по російському тилу послаблюють можливості окупантів, а Європа шукає способи захистити себе без постійної опори на США. 

Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко в ексклюзивному інтерв’ю для 24 Каналу пояснив, чому Владімір Путін не зупиниться на нинішній лінії розмежування, навіщо Росії просування до джерел води та наскільки ефективними є українські дронові атаки. 

Чому Україна не б'є по НПЗ щодня?

Дива не сталося. Путін не послухав Трампа і продовжив бомбити Україну. Чому Україна призупинила удари по російських НПЗ, попри масовані атаки Росії та нові загрози для Києва й області?

Чесно кажучи, я думаю, що не факт, що ми не б'ємо по НПЗ. Тобто факт, що ми поки ще не вдарили по НПЗ. Але якщо подивитися в історію наших ударів, вони ж теж не кожен день траплялись.

Порівняно з вереснем, порівняно із серпнем, за перші дванадцять днів ми набагато більшою кількістю дронів атакували Росію, аніж до того.

Ми дивимось, де там працює ППО, де не працює ППО, де ми влучаємо, де не влучаємо. А зранку ж там звітує це міністерство вбивств, розповідає, скільки дронів вони збили, тільки не кажуть, якими НПЗ чи мостами.

Так от, за кількістю, навіть якщо відштовхуватись від їхніх звітів, то за перші неповні тринадцять днів наша кількість дронів набагато більша, аніж навіть у вересні. Тобто наша активність, попри розмови Трампа, не спадає.

До речі, окремо цікаво, що в ніч з одинадцятого на дванадцяте жовтня, якраз коли Трамп оголосив про енергетичне перемир'я, у нас знизилась кількість дронів, які були на території Росії. Але вже цієї ночі вона повернулася навіть до звичного варіанту.

Насправді наші удари, так само, як і удари по НПЗ, якщо відстежувати і подивитись, як вони відбуваються, йдуть хвилеподібно. Це, скоріше за все, пов'язано з низкою причин: необхідністю накопичити дрони, необхідністю проаналізувати ситуацію з точки зору попередніх та майбутніх ударів.

Погодні умови, я думаю, всі бачать. Тому сказати, що ми не б'ємо по НПЗ, мабуть, зарано, з одного боку. З іншого боку, я думаю, що все ж таки ми вирішили поки не смикати тигра за вуса, як-то кажуть. 

А те, що Путін досягає свого, то факт. Знаєте, абсолютна більшість британців переконані, відповідно до опитувань, що Путін маніпулює Трампом, досягає всього, що хоче. Трампу не вірить ніхто. 

Я переконаний, якщо зараз запитати у більшості країн Європи, насправді вони приблизно так і будуть думати.

Британці – це найбільші природні союзники Сполучених Штатів завжди. Фактично Британія – єдина країна, яка підтримала Сполучені Штати в останніх двох війнах, коли навіть всі інші країни НАТО були проти.

Тому це опитування досить показове: громадяни країни, які вважали Сполучені Штати своїм найбільшим партнером і союзником, вважають, що цим партнером зараз керує трошки Росія, такий собі Радянський Союз. 

Зрозуміло, що попереду у нас ще досить великий період, майже три тижні нам треба встояти від оцієї "трампанини", яка буде лунати з одного боку.

З іншого боку, я сподіваюсь, що все ж таки ми почнемо бити. Хоча б якщо не по НПЗ, то по мостах. Тому що тут я бачу, що дійсно є певні зрушення, досить позитивні.

Петро Андрющенко: дивіться відео

Коли українська балістика реально змінить правила гри?

Коли українська балістика зможе бити по території Росії та як це змінить ситуацію у війні?

Тут не стільки наявність ракет, скільки динаміка їх виробництва має змінити ситуацію. Тут є об'єктивні речі, які варто враховувати. Може бути різне ставлення до Fire Point, всі ми це розуміємо. Винесемо це за дужки. 

А історія в тому, що один з найкращих виробів дійсно, який швидко масштабувався свого часу і змінив ситуацію, зокрема по Middle Strike, це виріб Fire Point, і всі це знають. Всі наші були задоволені ним, і підрозділи, хто з ним працював. Він масштабувався, і це дійсно кардинально змінило карту.

Потім підтягнулися інші, потім змінилась стратегія, змінилась тактика. Але факт залишається фактом. Тобто один виріб зміг, умовно кажучи, змінити тотальну ситуацію по лінії фронту, те, що ми бачимо.

Так само буде і з балістикою. Безумовно, балістика не призведе нас до перемоги сама по собі. Безумовно, вона не долетить, як хтось мріє, до Мавзолею.

Але це буде дійсно зміна. Чому? Тому що балістика навіть на ту відстань, на яку вона працює, буде досить допомагати.

Я свіжий приклад можу навести, який ми нещодавно фіксували. Це удар по одному з ростовських мостів. Там є такий розвідний міст, він підіймається, під ним проходить судно. Він дуже важливий.

Наслідки удару по Ростовському мосту / Атеш

Він фактично номер один з мостів, які забезпечують російське військове угруповання в Донецькій області та взагалі по всій окупованій території, який забезпечує сполучення з Кримом і впливає на морські сполучення, які там потрошку намагаються росіяни відновити.

А били по цьому мосту не по самій конструкції, судячи з усього, били по механізму, цілком логічно, який підіймає цей міст. Тому що якщо вивести його з ладу, він теж працювати не буде.

Отут би балістика нам допомогла, і можна було би зупинити російську залізничну логістику набагато швидше, простіше і в легший спосіб. Тому що це дійсно те, що змінює правила гри.

Ясно, що всі обговорюють, і є багато гіпотез, що треба робити, як треба бити і куди треба бити. Але чим більше в нас свого, що б'є, що злітає так швидко, чому росіяни не можуть протидіяти, то це прекрасно.

Як не згадати нічний удар по Києву, який обговорювався, тому що С-400 били, що там тривога фактично одночасно вже з ударом стала лунати. Всі ми знаємо, як це відбувається. Ніякої зради тут немає, але факт є фактом.

Так от, дуже хочеться, щоб те саме почали відчувати росіяни з тими самими наслідками. Єдине, що ми по хатах не б'ємо, по багатоповерхових будинках, але ми б'ємо зокрема по НПЗ. І це дійсно сильно спростить нам ситуацію.

Як не крути, це не "вундервафля" якась, це не Фау-2, це не зброя перемоги. Це те, що дійсно буде допомагати змінювати нам ситуацію і з економікою Росії, і з ситуацією на лінії фронту, якщо цим правильно розпоряджатись.

Розвіддані США, "трампанина" і що насправді думає Європа

Чи ризикне Трамп позбавити Україну американських розвідданих і наскільки критичною залишається підтримка Європи?

Наскільки я пам'ятаю, минулого року ще керівник розвідки Кирило Буданов дуже багато відповідав на ці питання. І тоді з'ясувалося, що більшість розвідданих, які ми отримуємо безпосередньо від Сполучених Штатів, ми в принципі купуємо за партнерські гроші.

Але ми є бенефіціаром прямої покупки, і тому це трошки складно зупинити. Я не думаю, що кардинально змінилася ситуація в цьому випадку. Це з одного боку.

І тоді він казав, що це не настільки критично, якщо якусь частину вони перестануть передавати. З іншого боку, я би не впадав в ейфорію, тому що європейські розвіддані ми не будемо отримувати, якщо не будуть давати дозволу Сполучені Штати.

Ми отримуємо розвіддані не тільки від Сполучених Штатів, а від різних країн НАТО, не буду їх озвучувати вголос, і вже вони надають їх нам з дозволу США. Тому це теж частково буде, м'яко кажучи, неприємно. 

Чому Трамп комунікує про розвіддані в такий спосіб? Там вже дуже велика хвиля серед своїх піднялася після його розмов з Путіним і після погроз, які лунають на нашу адресу. Не вся MAGA – це протрампійський відкіс. Там є люди, які цілком за нас. Є люди, які завжди нас підтримували.

І тут би навіть я повернувся до спікера Палати Джонсона, який прямо казав, що проблема з дизелем – це проблема Ормузької протоки, а не України. 

Тобто там все ж таки потрошки мінімум якихось голосів, на які має обертатися Трамп і його команда, є. З іншого боку, я думаю, вони все ж таки бояться, що може статися так, що вони отримають провальний Сенат.

І тут можуть бути далі неприємні моменти, пов'язані з процедурою імпічменту. Якщо вони шістдесят місць отримають, то взагалі можуть блокувати рішення Трампа.

Тому вони змушені знижувати місцями градус в бік України для того, щоб не втрачати голоси. Але я переконаний, що три тижні нас чекає ще просто до біса сюрпризів, які він може сказати, я не знаю.

Подивимось, чим ще він буде нам погрожувати. Все ж таки ситуація погіршується тим, що росіяни отримали доступ до тіла, як-то кажуть, і не тільки до Трампа. Вони отримали доступ до його перемовників. Той же Дмитрієв звідти не вилазить. Історії чудового потенційного заробітку їм продає.

З іншого боку, Європа міцнішає. Давайте не забувати, що Кирило Дмитрієв від імені Путіна пропонував не тільки Україну поділити, а ще і Північний потік побудувати в Німеччину, яку ніхто не питав, чи їй потрібен той Північний потік, чи вона збирається ним користуватись.

Тому в цих процесах є дуже погані речі для нас, але з іншого боку, вони одночасно відбуваються з дуже хорошими речами саме для нас. Тому такий дивний світ, який дійсно сірий. 

Чому Путін не зупиниться на Донбасі і до чого тут вода?

Чи справді Донбас є головною метою Путіна, чи навіть територіальні поступки не зупинять Росію від подальшої агресії?

Тактика терору демонструє, що їм і нема чим, і нема куди, і нема як просуватися. По суті, якщо розбиратися, то дуже показово, що вчора цей блогер Fat Bomber заявляв, що нам не можна погоджуватися на енергетичне перемир'я, тому що єдина наша перевага на сьогоднішній день – це удари по цивільних, по енергоструктурі, по Києву, по Україні. 

І це бодай якось змушує українців думати про те, що треба з нами розмовляти. 

Якщо такі відверті речі висловлюють, то це дійсно факт. Вони вже ні в чому не стримуються. Чи зупиниться Путін на Донбасі? Ні, не зупиниться. 

Зрозуміло, що, з одного боку, всі абсолютно праві: він хоче просто знищити українську націю. Геноцидальна політика нікуди не дівається. Але для європейців і наших іноземних партнерів це вже звучить трохи звично. 

Давайте чесно казати, ця тема їм трохи приїлася. Але тут є інші речі, якими ми мали б оперувати. 

Про що йдеться? Наприклад, про водну кризу на Донбасі, особливо на території Донецької області. На території Донецької області неможливо відновити нормальне водопостачання без контролю над Сіверським Дінцем на території Харківської області та каналом, який єднає Кальміус і Дніпро і проходить через Дніпропетровську область. 

Тому ти можеш володіти Донецьком, Маріуполем, Волновахою, Горлівкою, Макіївкою, Покровськом, зрештою, Святогірськом, але людей там нема чим поїти. 

Чим більшою територією ти володієш, тим більше води тобі потрібно, а її стає дедалі менше. Це означає, що з технічної точки зору в Росії немає іншого виходу, як сунутися до джерел отримання цієї води. І це дуже важливо. 

Це абсолютно прагматична історія, не пов'язана з жодною ідеологією. Рішення водної кризи в Донецькій області немає. Росіяни ж намагалися протягнути водовід безпосередньо з Дону. Там зараз посадили цього Сергія Іванова, який свого часу був заступником Шойгу. Справедливо посадили. Сподіваюся, що він ніколи не вийде. 

Але питання не в цьому. Питання в тому, що науковці кажуть: води в Доні недостатньо з урахуванням потреб усіх водокористувачів самої річки, щоб постачати її в Донецьку область і компенсувати відповідні втрати. 

Ці технічні речі дуже просто пояснювати партнерам. Це вже не якісь ідеологічні засади, які незрозумілі Кушнеру, Віткоффу чи тому ж Трампу. 

Ну де вони, де ідеологія, де цінності й так далі? Тут абсолютно практична річ: нехай Путін скаже, як вони збираються забезпечувати водою мешканців, наприклад, Донецької області, якщо ми закінчимо війну по лінії бойового зіткнення, яка є на сьогоднішній день. А ніяк – правильна відповідь. 

Сподіватися на нескінченний дощ? Ну, це ж маячня. Там воду ще з Азовського моря можна брати, але вона стала настільки солоною, що навіть медузи там виживають лише за певних умов. Це означає, що її на сьогоднішній день навіть неможливо опріснювати так, щоб використовувати як питну воду. 

Тому ці питання важливі. І це не єдиний нюанс, пов'язаний з областями. З іншого боку, дуже цікаво подивитися на російські карти. 

Нещодавно в нас була суперечка щодо російських карт. На них немає Запорізької, Донецької та Херсонської областей у межах наших адміністративних кордонів. Вони намальовані так, як проходить лінія зіткнення на сьогоднішній день. 

Тому що в російській Конституції немає чітко визначених кордонів цих областей, які вони включили до свого складу. Дуже багато питань насправді виникає, але з цим треба боротися. Усі ці мирні плани зараз будуть виникати знову і знову. Росіяни розуміють, що отримали доступ до тіла й будуть максимально його використовувати. 

Ми, мабуть, будемо це обговорювати, але насправді там обговорювати нема чого, тому що вони ні до чого не ведуть. Обговорюється все те саме. Щодо джерел інформації, то я нагадаю, що Reuters – це просто зливний бачок Кремля. І сказати, що в них є якісь інсайди, які надходять не від Федеральної служби безпеки, не можна. 

В американських джерелах вони теж не надто засвітилися. Washington Post пише, і я вірю їхнім джерелам, адже це аналітична авторська колонка, а не журналістська редакційна стаття. Це просто роздуми людини, яка пише і володіє певною інформацією. 

З іншого боку, якщо подивитися на всі ці умови, то це ж усе вже було. От нещодавно було, а до того теж нещодавно було: і перед Овальним кабінетом, і після Анкориджа. І ще буде. Таких умов Путін нічого нового не вигадає. 

Навіть якщо просто уявити, що ми зараз погодилися на ці умови, особливо з огляду на те, що в Україні теж попрокидалися ті, хто мріє закінчити війну на будь-яких умовах, то є ще одна умова, до якої вони постійно повертаються. 

Йдеться про необхідність першочергово розв'язати питання, через яке виникла війна і почалася так звана "СВО". Усі розуміють, що це питання існування української нації в тому чи іншому вигляді, якого Росія не може допустити. 

Це не питання залежності Києва чи перетворення України на частину якоїсь білоруської моделі. Ні, питання в тому, що ми просто маємо перестати існувати. І щось мені здається, що на ці умови ми ніколи не погодимося. Тому й триватиме це перетягування каната, допоки російська армія не деградує до відповідного рівня разом з економікою. Або, можливо, хтось із генералів зрештою наважиться, уб'є Путіна, проведе путч і виторгує собі зону безпеки.

Війна проти Європи і плани Путіна

Просто Путін втрачає все і я так бачу, що він забиває абсолютно на оці всі території, тому що не вони ж йому потрібні були, а це дійсно геноцид нашого народу. Так ще й пише Служба зовнішньої розвідки, що до 2045 року у нього плани воювати проти Європи. Європа вже ніби це зрозуміла?

Я думаю, навіть раніше. Вони можуть воювати, є різні сценарії, зокрема й діяльність ворожої агентури. Як її вибивати? Європа вже потрохи цим займається, але треба більше. 

Принаймні Європа знову прокидається. Я розумію, що ми всі хочемо швидше, але поки не виходить. Будемо сподіватися, що вийде. 

Нам би ще поменше різних повторів. Я не кажу зараз про AfD, лепенівців чи Орбана. Нам би, умовно кажучи, таких союзників, як поляки, щоб вони прийшли до тями й там не прокидалися ультраправі, які вважають, що Путін кращий за українця, за Бандеру. 

Це теж така собі історія. Європу, безумовно, похитає, але результат насправді буде сильний. Такою сильною у своїх рішеннях, як зараз, Європа ще ніколи не була. Це абсолютний плюс для нас. Це дає віру і надію. 

І в цих історіях, найсмішніше те, що росіяни постійно галасують про НАТО. Мовляв, головне, щоб Україна не була в НАТО. А щось я не бачу, щоб серед українців було більше бажання туди вступати. І, дивлячись на ситуацію в Європі, бачу, що там теж дуже обережно ставляться до НАТО. Хто знає, чи не закінчиться все створенням нового Європейського Союзу, уже без Сполучених Штатів.

Європа здригнулася від того, що робить Трамп. Контур розмився. Лінії немає. П'ята стаття НАТО – це вже, напевно, дитина в першому класі знає, що вона не працює?

Та вже п'ятикласник знає про Будапештський меморандум і про те, хто кому друг і хто гарант. У Європі вже є конкретні плани: країни збільшують військові бюджети, розробки та контакти з нами. 

Тепер і наші підрозділи їздять навчати іноземних партнерів. Раніше вони навчали нас, а тепер ми з вдячністю ділимося власним досвідом. 

Європейські країни нарощують військові бюджети не лише заради п'ятивідсоткового внеску в НАТО. Вони розробляють аналоги Patriot, посилюють протиповітряну оборону та дронові програми. Усі розуміють, що США перестали бути надійним партнером. 

Таку довіру неможливо швидко повернути, і навіть не знаю, що наступник Трампа мав би зробити, аби їй знову повірили. Тому Європа рухається до військової автономії. Йдеться про ракетні програми, ППО, дрони, а згодом – супутникові технології та космос. 

У планах на 2030 рік – бути готовими до розходження зі США, щоб відсутність американської військової присутності не стала для Європи критичним ударом. Про що це свідчить? 

Наприкінці XX і на початку XXI століття цивілізовані країни працювали над подоланням колоніалізму й ізоляціонізму, розбудовували спільний геополітичний простір. А тепер повернулися старі політики, які відновлюють ізоляціонізм і колоніальну політику. Росія, зокрема, веде проти України абсолютно колоніальну війну. 

І тут є позитивний момент. Європа змушена ставати більш автономною, але не розпадатися на окремі країни, як цього хотів би Путін. Йому було б вигідно, якби не існувало єдиної Європи, а окремо діяли Британія, Франція, Німеччина та інші держави. 

Але поки тенденції свідчать про протилежне: Європа об'єднується перед спільними викликами, незалежно від членства країн у Європейському Союзі. Це дає надію на формування нового військового, торговельного й економічного альянсу. Я сподіваюся, що ми ще побачимо новий Ренесанс Європи. І це прекрасно, адже Європа має глибокі цивілізаційні традиції та сильні інституції. А хто, як не ми, маємо бути частиною цієї Європи?