Продовження конфлікту на історичному ґрунті

Двосторонні стосунки між Україною і Польщею почали псуватися ще влітку 2016 року. Тоді польський сейм ухвалив резолюцію щодо Волинської трагедії, назвавши її геноцидом польського народу. Це рішення було відповіддю Варшави на визнання Україною ОУН-УПА і перейменування на честь їх лідерів в рамках декомунізації вулиць. Адже Степана Бандеру і Романа Шухевича у Польщі вважають винуватцями загибелі співвітчизників у Волинській трагедії.

Український парламент не залишився осторонь і ухвалив заяву-відповідь, де зазначив, що необхідно з належною повагою і рівною турботою вшановувати пам'ять усіх жертв на території обох держав. Парламент наголосив, що прийняття постанови сейму відбувалося в супроводі антиукраїнської акції з нищенням українських пам’ятників на території Польщі, атаками на учасників релігійних урочистостей, забороною проведення культурних заходів та шовіністичною риторикою.


Невдоволення поляків викликала декомунізація і вшанування Україною героїв ОУН-УПА

Справді в Польщі почастішали акти вандалізму щодо українських пам’ятників і на цвинтарях, де поховані українці. Так, в жовтні 2016 року на цвинтарі с. Верхрата вандали зруйнували пам'ятник українцям, в тому числі воїнам УПА. До того такі випадки траплялись в інших населених пунктах. Примітно, що ні польська влада, ні римо-католицька церква жодним чином не відреагували на ці злочини.

Черговий виток непорозумінь у двосторонніх стосунках стався в січні цього року, коли українські прикордонники не впустили мера Перемишля Роберта Хому на територію України. З’ясувалося, що Роберта Хому СБУ оголосила персоною нон-грата і заборонила в’їзд на п’ять років за його дії, які шкодять національним інтересам України. Мова йшла про підтримку польським мером в 2016 році "маршу орлят", який організували націоналістичні організації. Під час акції, зокрема, звучали антиукраїнські гасла: "Cмерть українцям" і "Перемишль, Львів – завжди польські".

На таке рішення різко відреагували у польському МЗС, яке стало вимагати зняття заборони на в'їзд Хоми, зазначивши, що в польському уряді не уявляють подальшої співпраці з Україною і що Київ чекають серйозні наслідки.

Олії у вогонь підлив лідер консервативної правої партії "Право і справедливість" Ярослав Качинський, який заявив, що майбутні відносини між Варшавою та Києвом опинилось під питанням. За словами Качинського, подальші взаємини між Україною та Польщею залежатимуть від того, яким буде ставлення України до історії.

Досі незрозуміло, чи Україна піде у напрямку, який для Польщі є неприйнятним, тобто підтримки своєї історичної легітимності на традиції УПА, на традиції організації, яка вчиняла жахливі злочини проти поляків, або ж відмовиться від цього шляху,
– сказав Качинський.

По суті, це звучить, як ультиматум, до того ж, безпідставний. Адже відповідальність за Волинську трагедію несуть не тільки українці, а й поляки, які так само знищували мирне населення. З іншого боку, для України конфлікт з Польщею справді може мати негативні наслідки. Адже Варшава протягом 25 років української незалежності залишалася надійним союзником Києва, який захищав наші інтереси на міжнародній арені. Тим більше зараз, коли Росія веде війну проти України, підтримка Польщі дуже важлива.

Україна втрачає Польщу в статусі адвоката?

Такі негативні тенденції у двосторонніх стосунках не обіцяють нічого доброго. Хоча наступ поляків на Україну на "історичному фронті" ще не говорить про те, що Київ повинен виконувати забаганки свого сусіда. Тим більше, що Ярослав Качинський не займає серйозних і впливових посад у Польщі, хоча є лідером найбільшої фракції сейму. Однак, судячи з усього, до його думки прислухаються багато польських політиків і чиновників. Навіть президент Анджей Дуда. Як зауважує політичний експерт Тарас Чорновіл, Дуда, який для України є цікавим і хорошим лідером, боїться без заяв Качинського зробити хоча б крок.

Польща не перестала бути партнером України на міжнародному рівні. У нас добра координація дій і співпраця з польським МЗС. Польські дипломати на всіх міжнародних переговорах завжди підтримують Україну. Але двосторонні стосунки псуються. І суть не в правій партії "Право і справедливість", а в її лідері Ярославі Качинському,
– вважає Чорновіл.

На його думку, ситуація в Польщі демонструє, що крайні праві мало чим відрізняються від крайніх лівих. Абсолютно антикомуністична сила "Право і справедливість", зазначає політолог, насправді поводить себе так само, як Польська об’єднана робоча партія в часи комунізму. А генсек Качинський, який ні за що не відповідає і не має жодних серйозних впливових посад, вважає, що може керувати країною.

Тому, на переконання Тараса Чорновола, доки Ярослав Качинський матиме вплив на владу Польщі, двосторонні стосунки будуть і далі псуватися. Але на міжнародному рівні підтримка збережеться.

В тому, що Польща і надалі підтримуватиме Україну, переконаний і політичний експерт Петро Олещук, який вважає: що б там хто в Польщі не казав, фундаментальні засади польської політики по відношенню до України залишатимуться незмінними.

Україна для Польщі – це буфер між нею та Росією. І це – найголовніша функція України з точки зору поляків, а тому певним чином підтримувати Україну вони будуть завжди, адже набагато приємніше і безпечніше мати справу з Росією, коли між ними – є ось така Україна,
– пише він у Facebook.

Відповідно, зазначає Олещук, щоб не трапилося – Польща завжди буде більше за Україну, ніж за Росію. Однак при цьому воювати за нас вона не буде ніколи. Водночас, за його словами, Україна і Польща приречені на постійні взаємні скандали, обвинувачення тощо. Таким чином, польська правляча еліта демонструє свою геополітичну вагу та значимість перед власним виборцем.


Ярослав Качинський грає на історичних нотах, щоб розширити електоральну базу

Польські експерти також вважають, що двосторонні стосунки псуються, і виною тому не тільки різні погляди на історичне минуле, але й позиція Ярослава Качинського, який грає на електоральних настроях населення. Зокрема, автор впливового польського видання Gazeta Wyborcza Павло Вронський зауважує, що Качинського, як і багатьох інших представників "ПіС", турбує розбіжність у поглядах між країнами на загальну історію, зокрема, ставлення до таких постатей, як Степан Бандера і Роман Шухевич.

З іншого боку, пише Вронський, сам Качинський змінив ставлення до України, коли це питання в Польщі перестало бути "модним", хоча раніше він їздив на Майдан і кричав там "Слава Україні!" "Героям слава!".

Коли він зорієнтувався, що більшість його електорату не підтримує Україну, а відчуває до неї історичний ресентимент, зробив ставку на жорстку політику щодо Києва,
– зазначив Вронський.

Він також зауважив, що у Варшаві вже усвідомлюють втрату статусу адвоката України в Європі на тлі більш частих контактів Києва з Францією і Німеччиною.

Примирення чи подальше загострення?

Схоже, що Польща певною мірою піддалася європейському ультраправому тренду, щоправда, з одним нюансом. Якщо у Франції, Австрії, Нідерландах набирають обертів праві і ультраправі сили з яскраво вираженими проросійськими поглядами, то в Польщі навпаки. "Право і справедливість" – крайня права антиросійська політична сила. Але це поки що. Російська пропаганда вміло використовує польські настрої проти українців і досить швидко це може призвести до того, що Україну там стануть сприймати мало не як головного ворога.

До речі, в Україні дії польських політиків називають ударом в спину, тим більше зараз, коли йде війна з Росією. При цьому не треба забувати, що в Польщі зняли фільм про Волинську трагедію. Як говорить польський історик Ян Малицький, в Україні ніхто не хоче слухати, що польська держава цю картину режисерові Смажовскі не замовляла. Але, зазначає він, керівництво України усвідомлює, що Польщу відштовхувати не варто, адже в у нас не так багато союзників.

Як зазначає Тарас Чорновіл, йти на якісь поступки Польщі та каятись не треба, тому що відчуття вдячності взамін не буде. Тільки розгориться апетит.

Качинський зажадає якогось публічного каяття або знесення усіх пам’ятників ОУН-УПА тощо. Це абсурд, який слухати не варто. Тому треба змиритися з тим, що хороших двосторонніх відносин с польським керівництвом у нас найближчим часом не буде,
– вважає експерт.

Хоча, за його словами, треба використовувати те, що Польща все одно є союзником України на міжнародній арені і не влазити в конфлікти, як, приміром, з мером Перемишля. Просто, говорить Тарас Чорновіл, такі речі треба навчитися на певний період ігнорувати. Адже ми зараз не в тому стані, щоб відповідати контракціями і контратаками на якісь не зовсім розумні польські заяви.

Але боротьба ОУН-УПА з радянським НКВС – це героїчна сторінка нашого народу, і українці мають повне право на вшанування тих, хто віддав своє життя у тій боротьбі. Так, не завжди все було героїчно, тому Україна і пропонує Польщі розібратися детально в спільних сторінках історії і виробити спільну позицію.


В України і Польщі спільний ворог, і чвари Варшави і Києва лише на руку Москві

Як іронічно зауважив Ян Малицький, Польща знайшла порозуміння з Німеччиною, хоча жертв серед поляків під час Другої світової були мільйони. Єдина велика суперечка на тему військових подій залишається з українцями, хоча двосторонні політичні відносини розвиваються добре.

Виходячи з цього, потрібно не закидати один одному звинувачення щодо історичних подій. Сьогодні у світі не та ситуація, коли через давні суперечки можна розкидатися союзниками – як Україні, так і Польщі. Тим більше, коли є спільний ворог – Росія, яку від Польщі наразі відділяє Україна, і яка стримує натиск Москви дуже дорогою ціною. Є сумніви, що ЄС чи НАТО дружно стануть захищати Польщу у випадку реальної загрози з боку Росії. У Варшаві і Києві мають зрозуміти, що тільки разом можна протистояти цьому ворогу, який зараз робить усе можливе, щоб надовго зруйнувати наші добросусідські відносини.

Читайте також: Україна і Польща: чи стане Волинська трагедія каменем спотикання