Архів
Курси валют
Погода
29°C
29°C 17°C
  • середа
    22°C 14°C
  • четвер
    22°C 11°C
  • п'ятниця
    25°C 10°C
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

В Україні на нас не звертали уваги, не бачили перспектив, – фігурист, який переїхав в Ізраїль

Фігурист Олексій Биченко розповів, чому покинув Україну
Фігурист Олексій Биченко розповів, чому покинув Україну / 24 Канал

Олексій Биченко – український фігурист, який представляє Ізраїль. Цій країні він приніс срібло чемпіонату Європи-2016, став 11-м на Олімпіаді-2018 у Пхьончхані. Спортсмен народився і виріс у Києві. Якби залишився в Україні, то фігурне катання закінчилося б для нього років дев'ять тому. В Ізраїль Олексій подався не за грішми. А тому, що вдома його талантом банально знехтували.

Власне, у цьому інтерв'ю Биченко чітко дав зрозуміти, чому Україна із колись найсильніших у фігурному катанні держав перетворилася на безнадійного аутсайдера. Олексія з країною, де він народився, не пов'язує на сьогодні майже нічого, а тому він сміливо називає імена й прізвища тих діячів, які колись намагалися "потопити" його і які залишаються наставниками у цьому виді спорту і понині.

Мабуть, після цього інтерв'ю в Україну вже не приїду,
– жартує Биченко.

Тож що таке фігурне катання в нашій державі, чому люди, які займаються цим видом спорту, змушені обирати між "піти" або "переїхати", чому в незимовому Ізраїлі фігуристів розуміють ліпше, ніж у зимовій Україні, Олексій Биченко розповів мовою популярною і доступною. Спілкувалися ми у соцмережі, між Києвом і Нью-Джерсі, де екс-українець живе й тренується. А розпочали розмову з "найсвіжішого".

Чую, як люди починають в такт аплодувати, заводитися. Це додає впевненості і сил

Олексію, тиждень тому завершилася 23-тя зимова Олімпіада. Ви були на ній особистістю доволі помітною, хоча нагороди й не здобули. Які враження залишилися?

Коротку програму краще відкатав у командній першості. Перед стартом розумів, що, на жаль, наша команда на медалі не претендує. Тому й підійшов до виступу розслаблено, катався для задоволення. Хотілося отримати максимум позитиву, принести радість публіці і суддям. Натомість перед прокатом тієї ж короткої програми в особистій першості був скутішим. Бо від результату залежало, чи потраплю у 24 найкращих, які демонструватимуть довільну програму. Почувався напруженим, і ця нервозність вплинула на прокат. Тому й не дивно, що бали були нижчими, ніж у командній першості. Але в цілому технічний набір виконав максимальний, з однією невеличкою помилкою. Цього було достатньо, щоб потрапити до фіналу.

Читайте також: Олімпіада-2018: Українка з французом вибороли перемогу для Німеччини у фігурному катанні

У довільній програмі було цікавіше. Розумів, що завдання мінімум виконане. Залишалося отримати максимальне задоволення. Тому довільну програму виконав розкуто, сконцентрувався на технічних елементах. Вийшло прекрасно: побив свій персональний рекорд. Як у довільній програмі, так і за сумою балів. Тому собою задоволений повністю.

Виступ Олексія Биченка на Зимових Олімпійських іграх у Пхьончхані
Виступ Олексія Биченка на Зимових Олімпійських іграх у південнокорейському Пхьончхані

Перед Олімпіадою були думки, що можна поборотися за медаль?

Звичайно, були. Однак наш вид спорту теж є своєрідною невеличкою політикою. Спортсмену побороти ці устої самотужки нереально. Тому в пріоритеті була ідея виконати той максимум, на який здатен. А інше залежало не від мене. Так, про медаль думав, але водночас об'єктивно дивився на речі і розумів, що це майже нереально. Скажу так: хотілося бути ближче до топу.

Особливо привітно корейська публіка прийняла вашу коротку програму.

Знаменита музика – "Хава наґіла" – її впізнають у всьому світі. І відповідно по-іншому сприймають презентацію програми. Я це відчуваю. Чую, як люди починають в такт аплодувати, заводитися, кричати, свистіти, радіти. Це додає впевненості і сил.

Биченко виборов для збірної Ізраїлю друге місце в короткій програмі у командних змаганнях
Биченко виборов для збірної Ізраїлю друге місце в короткій програмі у командних змаганнях

Більшість людей, які народилися в Ізраїлі, не сприймають тих, хто переїжджає до них з різних куточків світу

Олімпіада у Пхьончхані – друга у вашій кар'єрі. Зараз було легше, ніж чотири роки тому?

Звичайно. Змінилося все. Чотири роки тому їхав у Сочі з розумінням, що здійснилася мрія. Я потрапив на Олімпійські ігри! Але сприйняття власне таким і було. Думав про мрію, а не про результат. Тому й виступив не так, як хотілося (21-ше місце – "24"). З тим рівнем, який був у інших хлопців, опинився дуже далеко. Це трохи засмутило.

На підготовку до Пхьочхана мав чотири роки. Провів глобальний аналіз, мав вдосталь часу для тренувань. Здається, останніх два роки жив у якомусь нерві саме для цих Олімпійських ігор. Ось і вийшло, що з цією сумою балів, яку набрав зараз, у Сочі міг бути третім. Вдалося не те, що покращити, а повністю змінити рівень, ускладнити програму, витиснути максимум.

Читайте також: Легендарний шахіст – про Україну з людським обличчям, відданого Іванчука і монополію Ахметова

Олімпіада – це більше ніж просто спортивні змагання. На ваш погляд, де було краще – в Сочі чи Пхьончхані?

Олімпійські ігри – автоматично нереальна атмосфера. Абстрагуєшся від всього світу, живеш немов на окремо взятій маленькій планеті. Навколо тисячі спортсменів, панує відчуття веселощів. Олімпіада сприймається навіть не стільки як змагання, а як якась фієста, карнавал.

Знаєте, гарно було і в Сочі, і в Пхьончхані. Росіяни подбали про дозвілля спортсменів, про харчування. Також мені дуже сподобалася церемонія відкриття. Але при цьому в Кореї мені було приємніше. Через те, що організатори значно комфортабельніше, якісніше розташували змагальні і тренувальні об'єкти. Те саме стосується й олімпійського селища. Корейці подбали про компактність у розташуванні споруд, вдало розподілили час тренувань. Із суто спортивної, змагальної точки зору в Пхьончхані було значно краще. В іншому цікавішим був Сочі.

На церемонії відкриття ви несли прапор Ізраїлю. Для людини, яка народилася і виросла в Україні, з цієї точки зору не існувало моральних перепон?

Це питання чув і від ваших ізраїльських колег. Знаєте, після попередньої Олімпіади поставив собі дві мети – бути серед найкращих фігуристів і власне нести стяг. Так, я народився і виріс у Києві. Але сім'я у нас єврейська. Коли переїхав до Ізраїлю, чимало людей мене не приймали. Було дуже прикро, але такі реалії, що більшість людей, які народилися в Ізраїлі, не сприймають тих, хто переїжджає до них із різних куточків світу. Це трохи дивно. Коли в людини немає коріння – одне. Але в мені тече єврейська кров. Тому хотів довести, що я достойний представляти честь Ізраїлю.

На церемонії відриття Олімпіади-2018 прапор Ізраїлю довірили нести саме Биченку
На церемонії відкриття Олімпіади-2018 прапор Ізраїлю довірили нести саме Биченку

Коли мені довірили нести стяг, дуже пишався. Можна сказати, для мене то було самовизнання. При цьому я, звісно, не висловлював жодних побажань. Це було рішення Національного олімпійського комітету Ізраїлю. Приємно, що поміж інших достойних обрали саме мене.

Судячи з вищесказаного, вас після зміни громадянства сприймали як заробітчанина?

Була така маячня. Люди, які скептично ставляться до реалій, є у всьому світі. Перед Олімпіадою такі висловлювання чути доводилося. Після Пхьончхана 95 відсотків людей, які мені писали, пишалися мною, дякували за мій виступ.

Ви ж не єдиний вихованець українського фігурного катання в ізраїльській збірній.

Так, Євген Краснопольський, який виступає в парі з Пейдже Коннерс, теж народився у Києві. Але його сім'я переїхала до Ізраїлю ще коли Жені було три чи п'ять років. Виявляється, ми ще й сусідами були. Я народився і виріс на Лісовому масиві, а Краснопольські мешкали на Дарниці. Більше того, мій дядько, мамин брат, вчився з батьком Жені в одній школі.

Читайте також: Збірна України встановила власний антирекорд за чисельністю команди на Олімпіаді

На нас не звертали уваги, не бачили перспектив

Зараз вас із Україною ще щось пов'язує?

Найближчі люди – мама і брат – живуть в Ізраїлі. В Києві залишилися дядьки, сестри. І батьки дівчини мешкають у Дніпрі, звісно.


Найрідніші для фігуриста люди – мама і брат – також переїхали в Ізраїль

Якби в Україні була інша ситуація з фігурним катанням, ви могли залишитися чи бажання виїхати було принциповим?

Звичайно, міг залишитися. Основна причина переїзду в тому, що в Україні ніхто не піклувався про те, щоб фігурне катання розвивалося. Не відчувалося жодної підтримки нашого виду спорту з боку влади. Мене максимально підтримувала директор школи, тренери. Але цього недостатньо.

Я ж не один переїхав. На нас не звертали уваги, не бачили перспектив. Проте люди переїжджали в інші країни і почали вигравати медалі чемпіонатів світу, Європи, Олімпійських ігор. Розумієте, образливо навіть не те, що немає грошей, що погано підтримують. Я претендував на поїздки на чемпіонати світу і Європи, планував поборотися за потрапляння на Олімпіаду-2010 у Ванкувері. Але люди, які були нагорі, в один момент сказали мені: "Не важливо, як ти виступатимеш, навіть якщо будеш на дві голови сильнішим за конкурентів, нікуди не поїдеш".

Чому?

Для мене це також питання. Не знаю, чим вони керувалися. Мене змушували змиритися з думкою, що великі змагання – не для мене. Нині я восьмий у світовому рейтингу, призер чемпіонату Європи та етапів Ґран-прі. Озираючись назад, можу сказати, що дев'ять років тому про щось схоже мені навіть мріяти заборонялося. Точніше, мрією були навіть поїздки за кордон. Про медалі взагалі мовчу. Впродовж сезону за щастя було два-три міжнародних виїзди. Зараз у мене – 10-12 турнірів у році.

Після переїзду в Ізраїль та наполегливої праці над свобою Биченко став призером чемпіонату Європи
Після переїзду в Ізраїль та наполегливої праці над собою Биченко став призером чемпіонату Європи – досягнення, про яке йому не дозволяли мріяти в Україні

У ті часи, в кінці десятих років лідером українського чоловічого катання вважався Антон Ковалевський.

Мені просто не давали шансів. Ставлення до нас було дуже різним. Відразу зазначу, що не маю нічого проти Антона. Ми з ним дружимо, разом каталися в одній групі. Питання в тому, що, крім Ковалевського, у нас виникала напруга з іншими спортсменами. Так, Антон пробився на Олімпіаду. Це добре. Але в останній передолімпійський сезон мене не випускали нікуди, не дали змоги поїхати ні на чемпіонат Європи, ні на чемпіонат світу.

Боялися, що загал дізнається про ваш справжній рівень?

Мабуть. Коли ж на чемпіонаті України в Дніпрі мене поставили на третє місце, намагався подати апеляцію. Мій виступ тоді був на порядок вищим за виступи інших хлопців. Однак люди, від яких щось залежало, прямо сказали: "Можеш не старатися. Нічого тобі не світить". Після того просто закінчив кататися. Розумієте, ще за два роки до того я почав виконувати стрибок у чотири оберти і був єдиним в Україні, кому це вдавалося зробити чисто. Власне, мені у Дніпрі так і сказали: "Стрибни навіть три чотирних – не поїдеш нікуди".

Тим, що моя спортивна кар'єра відновилася і триває досі, завдячую своєму тодішньому тренерові Галині Кухар. Галина Владиславівна знала, що я походжу з єврейської сім'ї, сама зв'язалася з президентом ізраїльської федерації фігурного катання і влаштувала мені зустріч.

Альона Савченко переїхала до Німеччини не тому, що хотіла заробляти, а тому, що їй сказали, що вона дівчина безперспективна

При цьому з України вас начебто відпускали неохоче.

То були дрібниці. Два роки паузи у виступах виникли не стільки через те, що відбував потрібний при зміні громадянства карантин, скільки через об'єктивні обставини. Перший рік пропустив, бо закинув тренування. Виступав хіба в льодових шоу. Потім, переїхавши до США і отримавши ізраїльський паспорт, наступного року набирав форму, після тривалої паузи приходив до тями.

Ваш переїзд збігся у часі із закриттям ковзанки "Крижинка", фактично єдиного місця, де у Києві десятиліттями тренувалися фігуристи.

Так, ковзанка не пережила реконструкції стадіону до футбольного чемпіонату Європи. Але я ще був в Україні, коли замість "Крижинки" на вулиці Шалетт на Дарниці побудували інший зал. Навіть там трохи потренувався. Вже після того, як поїхав до Ізраїлю, отримав громадянство, владнав всі питання, повернувся до Києва, щоб побути з рідними. Перед відльотом до США тоді трохи покатався на ковзанці на Шалетт.

Скидається, що розповідаючи про причини свого переїзду, ви все ж щось замовчуєте. Міністерство міністерством, але є люди, які займаються розвитком фігурного катання десятиліттями.

Так. Це корінь проблеми. На мою думку, ці люди не за спорт, не за розвиток, а за особисту вигоду і власні інтереси.

Які інтереси?

Матеріальні, а які ж іще? Через цих людей кар'єру закінчило чимало фігуристів. Вони пішли зі спорту тільки через те, що не відчували найменшої підтримки. Тим, хто переїхав до інших країн ще можна сказати, пощастило. Ось на цій Олімпіаді Аліса Агафонова виступала за Туреччину, Максим Сподирєв – за Польщу. Про Альону Савченко взагалі мовчу.

Читайте також: Олімпійська чемпіонка Савченко: Пишаюся, що народилася в Україні

Трохи дивна логіка виходить. Бо на чому може заробляти Федерація? Є кошти, які виділяються на розвиток виду спорту і проведення змагань, є витрати на виїзди. Але якби всі ті спортсмени, які нині представляють інші країни, залишилися б в Україні, заробітки могли бути вищими.

Безумовно. Але врахуйте, що в нашому виді спорту є своя політика. Країна продає голос за місце. Після розпаду СССР українське фігурне катання було на провідних ролях у світі. Але з кожним роком ставало все гірше. Все тому, що люди для власної вигоди брали окремих спортсменів, назвемо їх пішаками, і проштовхували.

З Танею Волосожар, яка стала чемпіонкою в Сочі, як вчинили? Вона б закінчила, якби не переїхала кататися в Росію, в парі з Максимом Траньковим. Залишся Таня в Україні, вона просто пропала б. Її ніхто не випустив би.

Чи візьміть Альону Савченко, яка каталася в моїй групі. Вона переїхала до Німеччини не тому, що хотіла заробляти. А тому, що їй сказали, що вона дівчина безперспективна і з нею робити нічого. І що? Альона виграла п'ять чемпіонатів світу, чотири чемпіонати Європи, три олімпійських медалі, зокрема золото Пхьончхана. Хто має рацію?

Є такі Даніль Асхатович та Марина Олегівна Амірханови, компанія Михайловських. Ці люди між собою прекрасно "діляться"

Альона впродовж дев'яти років добиралася з Обухова до "Крижинки" і назад 45 кілометрів в один бік.

Мені пощастило більше хіба тому, що народився у Києві. Але на жертви теж доводилося йти. Оскільки не було льоду, доводилося розпочинати ранкове тренування у спорткомплексі "Сокіл" на Лук'янівці о сьомій ранку, потім весь день не тренуватися, а друге заняття розпочинати о восьмій вечора. Закінчували роботу о десятій. Додому повертався о 12:00, о пів на першу лягав спати, а о п'ятій прокидався, щоб їхати на тренування знову. То було справжнє випробовування. Ходив втомлений, постійно хотілося спати.

Виходить, справді легше виїхати, ніж боротися?

Так. Я можу помилятися, але як на мене, там існує група людей, назвемо її компанією, від якої в українському фігурному катанні залежить все. Коли намагаєшся поcкаржитися і добитися справедливості в одних, цих оминути теж не вдасться. Там існує кругова порука.

"Компанія", "група людей" – поняття абстрактні. Нині вас з Україною не пов'язує ніщо, тому, можливо, цитуючи Леся Подерв'янського, давайте "персоніфікувати те зло, з яким боротися ви хочете, по іменам назвати всіх пройдисвітів, аж потім керосином їх труїти"?

(Сміється). Здається, що в Україну мене більше не пустять. Але… Є такі Даніль Асхатович та Марина Олегівна Амірханови, компанія Михайловських. Ці люди між собою прекрасно діляться. А молоді спортсмени, які намагаються вирости, чогось досягти, бідують.

Нині згадуєте ті часи з усмішкою чи з жахом?

Осад залишився. Розумію, скільки часу було витрачено марно. Якби мав ті можливості і ті умови, які маю зараз, певен, міг би боротися за вищі місця. Так само як могли б претендувати на перемоги інші українські фігуристи. В Україні завжди було чимало талановитих хлопців і дівчат, які не встигають себе показати, розкритися. Квітка не виросте, якщо її не поливати. Українська нація – дуже спортивна. Інша річ, що розвивати таланти не можуть. Чи не хочуть.

Читайте також: Була шокована, коли українці виступали у Росії і говорили, що Майдану допомогти не можуть

Нація наче й талановита. Але судячи з результатів українських фігуристів на Олімпіаді в Пхьончхані, таланти теж мають здатність вичерпуватися. Ярослав Паніот, Анна Хниченкова, танцювальна пара Олександра Назарова/Максим Нікітін посіли останні місця, ніхто не пробився в довільну програму.

У цих спортсменів теж є потенціал. Але поцікавтеся у них, скільки тренувального часу вони мають за день. Згадую свій український період. Мав по годині зранку і ввечері. Зараз на льоду працюю мінімум по п'ять годин. Крім того, години дві з половиною присвячую загально-фізичній підготовці. Загалом щодня тренуюся в межах семи годин. Думаю, не треба говорити, де буде вищим коефіцієнт корисної дії. Мені на цю тему навіть жартувати не хочеться. Бо розумію, що тренуйся я в дитинстві чи юності на тому рівні, що зараз, міг би демонструвати значно вищі результати. Бо навики і майстерність значно легше розвивати в дитячому віці, коли організм формується і росте. Дорослому надолужити згаяне вкрай важко. Якщо можливо взагалі. Це ж фізіологія. Наше тіло – конструктор, який ми повинні складати і створювати. Коли ж скульптура закам’яніла, перетворити згідно зі своїми вподобаннями майже нереально.

З першого дня набуття громадянства мені оплачують все

Наскільки я розумію, представляючи Ізраїль, в Ізраїлі ви майже не буваєте.

Два рази на рік. Перший – для участі в національному чемпіонаті. Вдруге приїжджаю до рідних у Натанью, під час місячної відпустки. У цей період також намагаємося відвідати Україну. Основна команда Ізраїлю тренується у США, в Нью-Джерсі. Точніше, тут працює більшість фігуристів, які здійснили репатріацію. Це – відсотків 70 збірної. За винятком тих спортсменів, які теж мають українське коріння, але походять зі США чи Канади. Вони тренуються у тих містах, у яких живуть. У Нью-Джерсі живу в орендованій квартирі, поряд із ковзанкою. Навіть їздити нікуди не потрібно.

Олександр Биченко та ізраїльська команда фігуристів
Олексій Биченко та ізраїльська команда фігуристів

Самотнім ви себе, наскільки розумію, не почуваєте.

Живу з дівчиною. Альона з Дніпра, вона також займалася фігурним катанням, каталася в парі. Завершити виступи змушена була з тих же причин, про які ми з вами й говорили. Окрім того, що бракувало матеріальної підтримки і умов для тренування, Альона мала ще й іншу проблему – в один момент вона просто не мала змоги знайти партнера.

Биченко разом із коханою, яка була фігуристкою, живуть у США
Биченко разом із коханою, яка була фігуристкою, живуть у США

Постійне перебування у США вам оплачує ізраїльська федерація?

Буду говорити лише за себе, оскільки про інших хлопців і дівчат не знаю. Я на повному забезпеченні федерації. З першого дня прийняття громадянства мені оплачують все – проживання, харчування, тренування, витрати на тренерів, постановки програм, костюми, виступи на змаганнях, перельоти. Наскільки мені відомо, керівник федерації Борис Чаїт для того, щоб розвивати спортсменів, окрім федераційних, часто витрачає навіть свої гроші. Іноді ми обговорюємо кошторис. Зізнаюся, що хоч виступаю за Ізраїль не перший рік і мав би звикнути, але об'єми витрат мене лякають. Лякають мене, але не того ж Бориса Чаїта. Він хоче розвивати спортсменів.

Намагаюся спроектувати вашу ситуацію на наші реалії. На Олімпіаду ви поїхали в статусі срібного призера чемпіонату Європи-2016. В Україні таких спортсменів автоматично вносять до когорти медальних надій. Потім, коли надія займає 11-те місце, настає протверезіння. Аж до того, що спортсменові, який "не виправдав сподівань", можуть суттєво врізати фінансування.

Люди, які керують ізраїльською федерацією, вміють добре аналізувати. Вони знають, який спортсмен на що здатен. Переді мною стояло завдання – потрапити у дві останніх розминки, тобто посісти місце в числі перших 12-ти за підсумками короткої програми. Чотири роки тому перед Сочі ці люди брали мене без рейтингу, немов кота в мішку. Під час переговорів мені сказали: "У нас пріоритет – потрапити на Олімпійські ігри. Ти готовий над цим працювати?" Я відповів ствердно, ми потисли одне одному руки і почали роботу. З моєї точки зору, корінням результату є розуміння і підтримка.

Читайте також: Пропозиції були, – олімпійський чемпіон Абраменко розповів, куди його намагались переманити

Скільки тренерів з вами працює?

На льоду – відома в недалекому минулому фігуристка Галіт Чаїт, тренер з техніки Роман Сєров і Ніколай Морозов. Останній зі мною підпрацьовує. Крім того, двоє спеціалістів займаються зі мною поза льодом. Це – спеціаліст із загально-фізичної підготовки, а також тренер, який відповідає за танці. Є ще масажист. Усі разом ми єдина команда, люди, які причетні до тих результатів, яких я досяг.

Мабуть, хочете почути порівняння з тими часами. Коли я виступав в Україні? Тренували мене Галина Кухар і Юлія Єлістратова, яка одночасно була й хореографом. Це все. Тоді не мав з чим порівнювати, але все ж не покидало відчуття, що людей замало. Хотілося зробити щось більше, а можливості розвиватися не було. Так само, як відчував брак тренувань.

В Україні змінюються лише прізвища, але не принципи. І це дуже погано

Власне, непросте життя в Україні не тільки у фігуристів. Недарма ж держава за короткий період пережила дві революції.

Постійно слідкуємо за тим, що відбувається у Києві й інших українських містах. Навіть тому, що є за кого хвилюватися – двоюрідні сестри, дядьки, батьки дружини, похресник. Як на мене, ситуація дуже дивна. Виглядає, що люди, які живуть в Україні, зараз озлоблені. Різні сторони цим користаються і постійно підкидають кістки, за які обидві сторони готові одна одній перегризти горло. Як на мене, проблема у керівниках, які не можуть надати людям впевненості у завтрашньому дні. Маю на увазі не лише Порошенка, а й тих, хто керував державою до нього. Змінюються лише прізвища, але не принципи. І це дуже погано.

Олексію, життя спортсмена-олімпійця прийнято ділити на чотириріччя. Один із таких періодів у вас завершився. Надалі знову націлюєтеся на чотирирічний відрізок чи маєте інші плани?

Мені 30 і до Олімпіади в Пекіні, мабуть, вже не виступатиму. Зрештою, наразі про це не замислююся. Бодай тому, що цей сезон ще триває. Через два тижні – чемпіонат світу. Полечу туди, бо хочу завершити сезон правильно. Однак до наступних Олімпійських ігор, мабуть, вже не затримаюся. Остаточного рішення ще не прийняв навіть стосовно наступного року.

Читайте також: Премія за українське "золото" на Олімпіаді-2018: не тим хизуєтеся, пане міністре

Що робитимете, якщо завершите кар'єру?

Залишуся тут, у Нью-Джерсі. Бо маю змогу працювати. Залишаючись спортсменом, я вже два роки виконую функції тренера. Готую фігуристів для нашої федерації. Ті, з ким я займаюся – представники дорослої і юніорської збірних Ізраїлю. Скажімо, я є технічним тренером зі стрибків у згадуваної пари Коннерс/Краснопольський. Крім того, мав розмову з керівництвом про те, що в майбутньому будемо створювати щось на кшталт групи чи школи. Відсотків на 80 ця робота буде вестися тут, у США. Окрім ізраїльських фігуристів, допомагаю окремим американцям та азіатам із Китаю і Тайваню. У мене немає чіткої вказівки – працювати тільки з людьми, які мають ізраїльський паспорт. Приміром, якийсь час у мене тренувався хлопчик з Харкова. Він виступає за Україну. Принаймні поки. Микита Коваленко, він здатен вирости в гарного фігуриста.

Олександр планує залишитися у США, аби продовжити там кар'єру у якості тренера
Олексій планує залишитися у США, аби продовжити свою кар'єру у якості тренера

Джерело: 24 Канал
powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Більше новин
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук