Політтехнолог Михайло Шейтельман у розмові з 24 Каналом сказав, що Путін тремтить через очільника Таджикистану Емомалі Рахмона. Чому Путін боїться Рахмона, як Лукашенко потроллив результати "виборів" та що зміниться у Росії – читайте далі у матеріалі.

До теми Найбільший виборчий обман, але не для Китаю: що західні ЗМІ пишуть про "перемогу" Путіна

За Владіміра Путіна на "виборах" нібито проголосували понад 87% росіян. Для чого було так важливо домалювати собі фактично плюс 12% з попереднього разу? Це настільки невпевненість у собі?

Тут є кілька елементів. По-перше, звичайно, це самонавіювання, самогіпноз такий. Так, це працює. Дивіться, який я крутий, як у мене багато (голосів – 24 Канал) – 87%. Це все одна сторона.

Крім того, думаю, що у них з математикою не дуже. Вони кажуть, що у них людей в країні побільшало, правильно? Нібито "завоювали" українців, а значить мають побільшати. Але вони не знають, що відсотки інакше рахуються. Звідки їм знати, вони ж там політтехнологи несправжні.

Є справжній механізм, я його спостерігав, до речі, у таких країнах. Коли ти не хочеш, а воно саме. Наприклад, ти повідомляєш униз – у всі регіони, що мета – щоб Путін набрав 80%. І сидить начальник Іркутської області й думає, що якщо напише 80%, а сусід із Забайкалля 82%, то виходить він буде найгіршим. Тож про всяк випадок пише 88 – 89%, щоб точно бути в такому нормальному місці. Кожен із регіонів ставить велику цифру, щоби один з одним змагатися. Тому що розуміє, що потім з нього спитають, чому так мало.

І до тебе ніби стікаються великі цифри. Їх доводиться зменшувати, бо у тебе вже понад 100%. Такий механізм у подібних структурах дійсно працює, тому що всі вони змагаються в тому, хто точно перевиконає план. Ось така історія. Нічого з цим теж не можна вдіяти.

Особисто я, коли вибудовував свою теорію про 86%, шукав за аналогіями. Тобто де він, що захоче. Я вирішив, що він буде готовий випередити Алєксандра Лукашенка, який нібито набрав 80%. Але не буде готовим обганяти республіки Центральної Азії.

Якщо подивитися на вибори у кількох країнах колишнього СРСР, то, наприклад, в Азербайджані президент Ільхам Алієв набрав понад 90%. Але він виграв війну, відновив територіальну цілісність. Тож підозрюю, що він міг набрати справжні 90%. Водночас у Центральній Азії президент Узбекистану мав 87%, і я подумав, що не наважиться Путін набирати більше, ніж президент Узбекистану. А бачите, він посмів – на 0,2%. Тому що у президента Узбекистану – 87,1%, а у Путіна – 87,3%. До Таджикистану не дотягнув – там 90%.

Попередні результати виборів
Попередні результати "виборів" у Росії / РосЗМІ

До речі, Путіна якраз і вітали ці країни, що закінчуються на -стани.

Так-так. Саме ці, кого я згадав, і привітали, бо, наприклад, президент Туркменістану уночі не привітав. Усі почали порівнювати із Туркменістаном. Мовляв, що це за туркменські вибори. Але президент Туркменістану набрав 72% на минулих виборах, тому це наклеп на Туркменістан. Путін не наважився переступити тільки Таджикистан.

До речі, чому саме Таджикистан? Це важливо. Бо там Емомалі Рахмон. Він, по-перше, дав публічної прочуханки Путіну на зустрічі ШОС (Шанхайська організація співробітництва – 24 Канал), коли сказав, як погано Росія поводиться щодо Таджикистану, зовсім там очманіла і так далі.

По-друге, Емомалі Рахмон – єдиний радянський глава республіки, який зараз, як і раніше, очолює свою країну. Він останній такий залишився у світі. І Путін, звичайно ж, нарікає перед ним, тремтить. Бо це ж прямо радянський голова відділу КПРС. Тож йому страшно, він не сміє переступити через Рахмона.

Лукашенко сказав, що це "приголомшливий" результат. Певно, заздрив, що він собі 80% намалював, а Путін 87%.

Зауважте, Лукашенко познущався по-справжньому. Мені здається, що невизнання, непривітання з боку європейських лідерів – це таке жалюгідне видовище, коли президент Німеччини каже, мовляв, не надсилатиме листівку. Нічого собі, яка сміливість. Прямо неймовірна.

А Лукашенко говорить: "Приголомшливо". Йому треба було додати: "важко повірити, якого результату ви досягли, Владімір". Це явний троллінг, абсолютне знущання.

Ми не побачили ніякої рішучості з боку наших західних партнерів і демократій світу. У МЗС Франції сказали, що називатимуть Путіна просто Путіним, а не президентом. Ви очікували саме на таку їхню реакцію? Чи будуть вони далі більш рішучі? Можливо, закінчиться не лише на "не надсилатимемо листа", чи ні?

Я сказав би, що рано говорити. Просто рано говорити про це, бо поки що ці реакції формуються. Поки була реакція Євросоюзу і вона дуже слабка. У сенсі, що вони ледь не визнали вибори. Вони прямо не сказали, мовляв, ми визнаємо вибори, але заявили, що не визнають виборів на окупованих територіях і що вибори проводились без опозиції. Це виглядає так, ніби загалом вони вибори визнають.

Перша реакція президента Німеччини "не вітатиму" – теж мені таке, "визнаю, але вітати не буду". Але ця французька реакція вже звучить інакше зовсім. Все ж таки це вже ближче до того, що ми не вважаємо його президентом. Якщо ми не вважаємо його президентом, то хто він? Значить він не офіційна особа, вірно? А це максимум того, чим ми можемо досягти та домагатися, щоб не визнавати його офіційною особою. Мовляв, це ви нам із ким пропонуєте переговори, з Путіним? А чого не з Уткіним?

Тож ця французька реакція – "перша ластівка" для мене за сьогодні, де є якийсь позитив для нас. Решта поки що дійсно не були яскравими й не були, скажімо так, у дусі тієї пропозиції, яку висунув Європарламент. Він проголосував за те, щоб розглянути можливість не визнавати Путіна президентом після "виборів" і це поки не зроблено. Поки дивитимемося, але вони ще, гадаю, не збиралися. Це ж Євросоюз, він має зробити це на якомусь рівні, хоча б МЗС.

Зверніть увагу "Законне місце для Путіна – в Гаазі": в ЄС відреагували на так звані "вибори" в Росії

Вони мають якось усю цю позицію узгодити. Думаю, що поки її немає. А далі підуть окремі реакції. Ми ж не чули поки реакцію, наприклад, Латвії. Подивимося, ще час не настав. Росія офіційно ще не оголошувала, мовляв, результати такі.

Або просто ми голоси порахували. Вони ще не проголошували. Так, вони підрахували голоси вже 100%. А тут, бачте, вміють. 140 мільйонів жителів, а рахуються за один вечір. Усі 100% були темні. Але офіційно сказала Л.К. Памфілова, що голова їхньої ЦВК має голосувати 21 числа, так виглядає.

Реакція Литви схожа на реакцію Франції. Міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс сказав, що це фальсифікована процедура, яка більше схожа на фарс і вони не визнаватимуть ці вибори легітимними. Це мовиться про тимчасово окуповані території України чи на загал може розширитися на Путіна, як колись суб'єкта ще міжнародної політики?

Наскільки я розумію, Франція говорить саме взагалі. До цього Євросоюз говорив лише про окуповані території й там не зрозуміло, що означає статус. Ми не визнаємо, що вони були? Але вони там були. Ми не визнаємо їхні результати? Але вони є частиною загальних результатів. Що ви тоді не визнаєте?

Знаєте, це таке дипломатичне формулювання ні про що. Мовляв, ми дуже засуджуємо та прийдемо з кульками протестувати. А ось реакція, яка була від французів, – це конкретна реакція, у дусі нинішнього "макронізму". У дусі "макронізму" сказати, що Путін взагалі ніхто, приватна особа тощо.

Зустріч Макрона і Путіна, 2022 рік
Зустріч Макрона і Путіна, 2022 рік / Getty Images

Щодо підрахунку голосів я сьогодні зрозумів, що ми точно дізналися, скільки у нас ворогів. Ми маємо 76 277 708 ворогів. Раніше я думав, що 100 мільйонів, а виявилося лише 76. Бачите? 24 мільйони кудись поділися. Але це ті, хто проголосував за Путіна, це ті, з ким ми воюємо – 76 мільйонів осіб.

Різні оцінки чули. Хтось каже, що реально голосували за Путіна усього 10 – 15%. Ви думаєте, це лише така "левова половина" й вони справді віддзеркалюють усі його якості та наміри імперських амбіцій?

Ні. Я не знаю, чесно вам скажу, скільки насправді проголосувало так чи сяк, скільки було вкинуто бюлетенів, а скільки взагалі не рахували. Думаю, що ніхто там дуже нічого не рахував. Про це зараз говорити не буду, бо дуже багато спекуляції на цю тему, але я не почув нічого хоч якось доказового. Усе це спекуляції. Може виявитися, що загалом 20% проголосували за Путіна. Гадки не маю, чесно вам кажу.

Я з іншого погляду дивлюся. Якщо Елла Памфілова (голова російської ЦВК – 24 Канал) оголосила, що результати такі, а Євросоюз сказав, що ми не визнаємо лише на окупованій території, то Євросоюз визнає, що 76 мільйонів росіян – це вороги України, адже вони проголосували за Путіна за версією Євросоюзу. Не за версією самих росіян, а за версією Євросоюзу – у нас 76 мільйонів ворогів.

Тобто будь-хто, хто визнає сьогодні результати російських виборів, оголошує, що Україна має 76 мільйонів ворогів. Ми не знаємо. Ні, я вам не говорю, що це насправді так, що це реальні результати. Звичайно, навряд. Це не схоже на правду навіть близько. Але ми не можемо знати скільки там (реально проголосували за Путіна – 24 Канал).

І наша розвідка попереджає, і CNN аналізує, що після псевдовиборів Путін може піти на відкриту мобілізацію. Думаєте, піде?

Це вже питання більше військового погляду. Військові кажуть, що в нього без цього взагалі нічого не вийде, що він змушений йти на мобілізацію тощо. Але це кажуть військові люди. Я не можу це підтвердити, бо кажуть, що у його армії справді великі проблеми без цієї самої мобілізації.

Але чи проводитиме він її зараз? "Минулий" Путін, якого ми знали, проводив мобілізацію лише у крайньому разі, коли притискало. Його притисло тоді 21 вересня 2022 року – він її провів. А до того не притискало – не проводив. Тобто лише після нашого Харківського наступу він провів цю мобілізацію. Тож вгадати не вгадаю. Я не вгадаю, який зараз Путін, що це за Путін, з яким ми маємо справу?

Та й взагалі повірити, зміниться там щось або не зміниться. Ось пройшли вибори й що тепер, нове життя якесь? Чи все піде, як то кажуть, за планом? Я не можу зрозуміти.

На пресконференції Путін згадав про Алєксєя Навального, загравав з російською опозицією, говорячи про акцію "Опівдні без Путіна". Чи почули ви щось на цій пресконференції, що може вплинути на перебіг подій, які нас здебільшого стосуються?

Те, що нас стосується – Путін, до речі, нічого такого і не сказав, бо вся риторика повністю дослівне повторення. Там усі розповіді про якісь "санітарні зони". Усе це він казав у зверненні до федеральних зборів, у різних місцях. Те, що він вперше назвав прізвище Навальний вголос, – це правда, що вперше він зізнався, що збирався його обмінювати.

Але це все розмови на користь бідних, бо Навальний помер. Яка різниця, що і коли він збирався та кого на ім'я назвав? Є у цьому певна іронія: людина боялася назвати Навального на ім'я, після смерті також не називала, але щойно зрозуміла, що його нібито вибрали – стала називати. Він чого боявся, що мертвий Навальний зараз у нього вибори виграє якось?

Так виходить? Тому що в чому логіка того, що ось раптом його понесло розповідями про Навального прямо в момент публікації результату? Розумієте, якась дивна історія.

Я теж не розумію. Так, а що за цим може ховатись?

Це ж хвороба, яка тільки у нього в голові. Вгадати його хворобу я не здатний, вибачте.

Марія Захарова вийшла і каже, що "Крим – наш. Усе це було законно. Нікому не дамо забрати". Кримський міст, каже, ще стоятиме, попри те, що у нього тяжка доля. Хотіли зробити свято, концерт, ніхто не хотів іти, по 400 рублів платили, студентів примусом та із залякуванням звозили. Вони радіють "руській весні", це остання їхня весна, що вони радіють незаконній анексії нашого півострова?

Це, на жаль, було б надто обнадійливо. На мене усе це російське голосування все одно справило гнітюче враження. Адже у мене не було жодних надій. Я одразу говорив – 86% (за Путіна – 24 Канал) і всі ці акції сенсу великого не принесуть тощо. Я був таким чималим песимістом щодо цієї теми. Але довкола цих так званих виборів роздули великі очікування. Пресі, усім треба про щось говорити. Усі щось запитують.

Навіть я дивився такі нейтральні канали російською мовою – європейські. Вони цілий день (проводили – 24 Канал) марафон щодо "виборів". І потім настає у мене таке відчуття начебто "похмілля". Ти ж розумієш при цьому, що наче п'яним не був, а "похмілля" є.

Навіщо ці всі марафони були? Марафон про що? Про те, що виборів немає насправді? Я зараз у жодному разі не намагаюся давати поради, як треба опозиціонерам себе поводити. Не у цьому справа зовсім, я більше про інтерес до цього заходу.

З чим цей інтерес пов'язаний? Люди вийшли до російських посольств, стали в чергу. А у звичайні дні могли вийти, але без всієї цієї путінської процедури? У чому різниця – цього дня чи іншого? Тобто цей день відрізняється від решти? Це ніби виділити цей день, сказати: "Цього дня зовсім все по-іншому". А він нічим не відрізняється – 17 березня від 16, від 20. Нічим для росіян, для Росії не відрізняється.

Путін як був президентом, так і залишається президентом. Як він керував усім цим, так і керує. Як є більшість населення фашисти, нацисти й вбивці, їхні союзники – так і є. Нічого ж не змінилося і не могло змінитися. Тобто у чому особливість цього дня? Те, що цьому дню надали особливості. Моя вина в тому, що я взагалі відповідав на ці запитання.

До цього був попередній захід нещодавно. 29 лютого – звернення Путіна до федеральних зборів Росії. Воно тривало дві години. Заходжу на YouTube – скрізь можна подивитися. Усі російські опозиційні канали в єдиному пориві транслювали звернення Путіна до федеральних зборів. Я згадав часи Радянського Союзу, коли Брежнєв, якщо виступав, то по всіх каналах одночасно.

Це його історична чергова промова, яка двічі – тричі на рік. І тут усі опозиційні канали транслюють по дві години, і називається "пряма трансляція звернення Владіміра Путіна до федеральних зборів". Дві години слухають Путіна. А він вам навіщо? Що зміниться від того, що він зараз скаже? У вас на щось розрахунок? Тут щось буде таке нове, на кшталт, ви з ним збираєтеся про щось домовлятися або вам цікаві його майбутні економічні плани?

Владімір Путін
Владімір Путін / Getty Images

Я, наприклад, канал Ксенії Собчак, буває, читаю, але вона не опозиціонер. Вона серйозно після цього виступу обговорює, мовляв, це хороша програма розвитку; непогано, що на 18% зросте внутрішній туризм тощо. Зрозуміло, яка її функція.

Але ті, хто опозиція, їм навіщо те, що скаже Путін? Їм навіщо це дивитись? Тобто він для них – центр інтересу та центр усього. Вони довкола нього об'єднуються, не довкола Навального, не довкола когось. Вони об'єдналися довкола Путіна.

І мене іноді лякає, що ми теж іноді прямо ніби об'єднуємося інформаційно довкола Путіна. Так, що він стає важливим, а світ стає таким "путіноцентричним". Причому сам він особливо нічого не представляє. Чому нас так усе це зацікавило страшно? Парадоксальна історія, що ми всі живемо в певному, як не дивно, "путіноцентричному" світі.

Так довго слухав усі опозиційні російські канали, що пропустив, що сказав Володимир Зеленський (у своєму вечірньому зверненні – 24 Канал). Тобто те, що мене безпосередньо стосується, а не те що скаже Путін. Але я чомусь слухав Путіна.

З одного боку, ми не можемо не звертати увагу, тому що він веде проти нас війну, і його меседжі потім ще й реалізовуються. З іншого боку, ми занадто часто приділяємо йому увагу в інформаційному просторі. Де знайти цей баланс?

Є меседжі Путіна, які важливі, безумовно, для цієї війни. Але коли він проводить свідомо фіктивні заходи, якими, наприклад, є звернення до федеральних зборів. Що таке федеральні збори? Хто там сидить? Яка ще різниця, що вони там почують? Або ж свідомо фіктивні так звані вибори. Тобто "ми заздалегідь вам говоримо все – скільки там буде відсотків". Отже, жодних виборів там не відбувається. Тоді навіщо ми таку увагу (приділяємо – 24 Канал)?

З Путіним пов'язані, зокрема, і справжні, важливі для цієї війни речі. Коли Путін віддає певну команду підірвати ГЕС чи вбивати людей, бомбити Маріуполь. Це реальні речі, реальні накази та справи. А ми та російська опозиція приділяємо увагу його "фасаду", який фальшивий. Мені здається, дуже багато уваги приділяємо.