"Висадка в Нормандії": що зміниться для України?

Росія як не мала, так і не має наміру припиняти свою "гібридну" агресію проти України, більш того – як не мала, так і не має наміру визнавати цю агресію, як таку. Щоправда, західні ЗМІ пишуть про "нову ідею", яка, мовляв, може посприяти бодай якомусь просуванню вперед. Що вони мають на увазі?

Читайте також: Зустріч у нормандському форматі: Росія висунула свої вимоги

Одразу слід зазначити, що аж надто великої цікавості ця зустріч в європейських мас-медіа не викликала. Можливо, в інший час вони б звернули більшу увагу на поновлення переговорів, які перебували, як не крути, в замороженому стані майже півтори роки – але так вже вийшло, що відбулося воно саме в час поміж двома великими подіями: канадським самітом "Великої Сімки" та першими переговорами між президентами США та Північної Кореї. В обох випадках скандальна "зірка" міжнародної політики, американський президент Дональд Трамп, "затьмарив" собою будь-яких інших міжнародних акторів, тож не слід дивуватися, що й зустріч "Нормандської четвірки" відбулася на тлі, м‘яко кажучи, невеликого інтересу до себе.

"Говорили-балакали"

Німецькі та французькі учасники переговорів колись змальовували їх таким чином: "Перша третина йде на те, щоб представники Росії та України вивалили одні на одних все те, що накопичилося в них з часу останньої зустрічі. Друга третина – розмови по суті. Третя – роздуми про те, що розповісти суспільству про результати". І навіть ці, мінімальні результати зазвичай не проживали й кількох днів.

І все ж таки, після 16-ти місяців мовчання, європейські посередники влаштували українському міністрові закордонних справ Павлу Клімкіну та його... гм, важко сказати – "колезі", скоріш – супротивникові, Сергію Лаврову, зустріч у Берліні. За присутності колег з Німеччини та Франції, Хайко Мааса та Жана-Іва Ле Дріана, на чудовій за архітектурою віллі Борзіг, яка розташована на Тегельському озері, ці переговори таки розпочалися.

Чому ж мала місце така довга перерва, аж 16 місяців? Головним "винахідником" "Нормандського формату" став свого часу колишній шеф німецького МЗС, а потім – президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр. Взагалі, російсько-українська війна вважається в Німеччині, так би мовити, "його темою" – саме їй він приділяв під час своєї другої каденції в якості міністра найбільшу увагу. Саме він займався "човниковою дипломатією" між Клімкіним та Лавровим, між Порошенком та Путіним.

Його наступник Зіґмар Ґабріель не виявляв уже подібної енергії – за суттю, він віддав усі основні посередницькі функції американцям. Єдина зустріч в "нормандському форматі", яку він організував – це лютий 2017 року, "в кулуарах" Мюнхенської конференції з безпеки. Щоправда, тоді ж мала відбутися ще одна зустріч, але герр Габріель вирішив, що набагато важливішим для нього є звільнення німецького журналіста Деніза Юселя з турецької в‘язниці, тай відбув поспіхом з Мюнхена до Берліна, аби викупатися в променях слави "визволителя". Ця подія непогано характеризує ставлення Зіґмара Ґабріеля до російського нападу на Україну.

Хайко Маас – нова надія?

Петро Порошенко і Хайко Маас

"Свіжий погляд" нового німецького міністра закордонних справ Хайко Мааса на війну, яка протягом часу зайшла в тупик та перетворилася на якусь мініатюрну копію "окопного сидіння" часів Першої Світової, справді може виявитися дуже корисним – навіть за умови, що йому катастрофічно не вистачає досвіду міжнародної дипломатії, в цій справі він – абсолютний новачок. Слід зазначити, що з перших своїх днів у якості лідера німецького МЗС він зайняв щодо Росії вельми жорстку позицію – тим більш дивну для спостерігачів, що його партія, німецькі соціал-демократи, досі мали репутацію "друзів Путіна". Втім, з моменту перемоги на виборах СДПН змінила свій керівний склад, там з‘явилась молода, амбітна верхівка, яка вже не є пов‘язаною з "друзями Герхарда Шредера", тож і курс в цієї партії – новий.

Читайте також: США ввели нові санкції проти Росії

Хайко Маас, виступаючи вже зі своєю першою промовою, чітко позначив дії Росії на українському Сході, як агресію. Він теж літає "човником" між Москвою та Києвом, але його симпатії – на боці України. Під час свого останнього візиту до Києва він дав це зрозуміти цілком недвозначно: "Ми не покинемо вас одних, коли мова йде про розв‘язання конфлікту на Сході" – пообіцяв він українцям.

Чи є шанси?

Зустріч "Нормандської четвірки" у Берліні буде складною

Цього разу основною темою зустрічі стало можливе введення на Донбас "блакитних шоломів" – військ ООН. Україна давно вже наполягає на міжнародному контингенті, але російський президент, "вкинувши" у вересні минулого року до ООН власну версію – а саме, що ООНівські солдати мають виключно гратися в няньок та мамок при місії ОБСЄ й тільки на лінії фронту – тепер називає це все своєю ініціативою. При цьому так званий україно-американський план передбачає введення до Донбасу великого контингенту солдатів ООН, які мають взяти під контроль весь район бойових дій – і перш за все, 400-кілометрову лінію кордону між Росією та Україною, аби Москва була позбавлена можливості перекидати через неї війська, техніку та інше воєнне причиндалля. Зрозуміло, що Путінові такий план не подобається: якщо зараз він "не воює" в Україні, то потім, якщо така місія з‘явиться, він може втратити фізичну можливість там "не воювати".

Зважаючи на ці розбіжності в позиціях, експерти вважають, що швидкого порозуміння в Берліні досягти не вдасться. Проте, цілком можливі невеличкі кроки назустріч – перш за все, з боку Росії, яка напередодні футбольного Мундіалю в себе намагається сховати якнайдалі ведмежі пазурі та показати світові доброго та лагідного "олімпійського Мішку". Перш за все – може відбутися черговий обмін полоненими – ще напередодні зустрічі, в неділю, Путін та Порошенко телефонували один з одним з цього приводу. ЗМІ повідомляли, що вони домовились про допуск в обох країнах правозахисників до в‘язнів. Росія, як відомо, захопила багатьох українців, яким "намалювала" багаторічні судові вироки. Їх слід визволити.

Але, загалом – ніхто не може достеменно відповісти на питання, чи бажає Росія взагалі якогось мирного врегулювання. Зараз, на тлі ЧC-2018, Кремль навряд чи хотів би ескалації, але хто знає, що він утне потім? Довіри московським як не було, так і нема – з чого б?

Читайте також: Росія морочить голову: чому Лавров суперечить Путіну?