Далі були дві новини. З одного боку, Дональд Трамп говорить про реальність угоди з Іраном, а іншого – що протягом найближчих двох тижнів вирішуватиметься питання про завдання удару по цій державі. Про це заявив Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.
Читайте також Чому конфлікт між Іраном та Ізраїлем – це війна ілюзорних амбіцій
Трохи історії: ядерна угода та ціна слова американського президента
Залучення США до війни як повноцінного учасника можливе. Але більш ймовірним мені здається сценарій переговорів та переукладання ядерної угоди, яка була укладена у 2015 році та передбачала зокрема:
- скасування частини американських та європейських санкцій, накладених на Іран;
- утилізацію більшої частини збагаченого до 60% урану в період із 2020 по 2028 рік;
- зобов'язання Ірану не збагачувати уран вище ніж до 3,67% та не будувати потужностей для збагачення до 2030 року;
- зобов'язання Ірану не купувати та не збирати нові центрифуги для збагачення.
Варто відзначити ще один бонус. Після укладання угоди іранські формування, зокрема й КСІР, почали активно співпрацювати з американськими силами у війні проти "Ісламської держави". І, наприклад, на території Ірану проводили цілком успішні спільні операції. Наприклад, у битві щодо звільнення Мосула. До речі, Ірак як фактор важливий і сьогодні, але про це трохи згодом.
До 2018 року основні сили "ІД" були розгромлені. Цього ж року ядерна угода з Іраном була зірвана завдяки Трампу. Причому в обґрунтуванні свого рішення він не говорив про порушення Ірану, а про те, що угода "не відповідає інтересам США". Через рік, коли дію угоди врятувати не вдалося (країни ЄС намагалися), Іран заявив про поновлення збагачення урану. Чого, в принципі, слід було чекати.
Можливості нової оборудки обговорювалися під час президентства Джо Байдена. Але іранське керівництво вважало себе ошуканим і відмовлялося повернутися до стартової позиції 2015 року. Зрештою, в авторитарному суспільстві це було б просто політично небезпечно – частина населення сприйняла б такий крок як "капітуляцію". США, зі свого боку, намагалися так внести додаткові умови – повертатися до формату 2015 року означало б підтвердити, м'яко кажучи, нелогічність кроків щодо виходу з угоди. Ніхто не хотів поступатися.
Іран та його ядерна та ракетна програми
У результаті до 2025 року в Ірані було накопичено значну кількість збагаченого урану. Уряд країни не заперечував цей факт, ба більше, допускав представників МАГАТЕ на низку об'єктів для перевірки збереження матеріалів та оцінки їхньої кількості.
Розвивалася й ракетна програма. Ізраїль вважав, що Іран надто близько наблизився до створення першого ядерного заряду і вже має засоби його доставки. Як наслідок – атака по іранській території у спробі зупинити процес. У процесі з'ясувалося, що побудована за російським зразком і на російській техніці система ППО безрезультатна. Це було дуже приємно для Ізраїлю. Але з'ясувалося й інше – іранська ракетна програма зробила великий крок і з погляду розробки нових зразків, і з погляду виробництва. А це для Ізраїлю стало вже украй неприємним відкриттям.
Замість разового обміну ударами розпочалася затяжна війна із щоденними обстрілами. Де досить швидко витрачається як боєзапас ракет для атаки (з обох боків), так і ресурси ізраїльської ППО (а вони не нескінченні).
Чому "ісламський світ" не виступить на захист Ірану
На цьому фоні держави регіону спокійно спостерігають за обміном ударами. Сунітські режими в країнах Перської затоки досить насторожено ставляться до режиму шиїта в Тегерані. Це якщо відкинути питання політичної та економічної конкуренції.
До теми Брама у пекло відкрита: як Іран і Росія тягнуть за собою світ
Для Туреччини Іран є основним суперником у питаннях розширення впливу в регіоні. При цьому всі згадані держави не мають жодних сентиментів до держави Ізраїль. Як результат – поки що війна не вийшла на новий рівень. Країни досить спокійно (і, можливо, з інтересом) спостерігають як два їхні основні противники в регіоні намагаються знищити один одного.
Безвихідь ситуації та опції для Трампа
Зрушити процес може або поразка однієї зі сторін (що вкрай малоймовірно на теперішньому етапі), або втручання третьої потужної сили. Такими можуть бути теоретично Індія, Китай або США. Але Індії на тлі проблем з Пакистаном вплутуватися в нову війну не має сенсу. Тим більше, що Делі реалізує великі інфраструктурні та логістичні проєкти як з іранською владою, так і з арабськими монархіями.
Для КНР вхід у кризу за союзника США (Ізраїлю) неприйнятний. Підтримка Ірану токсична. Участь у переговорах як посередника можлива, але самі переговори цьому етапі малоймовірні. Залишаються США, які мають відразу дві опції.
- Виступити на боці Ізраїлю як потужна військова сила. Це може дозволити Ізраїлю завдати істотної шкоди Ірану, але навряд чи означатиме капітуляцію супротивника та встановлення там світського режиму.
- Спробувати повернутись до якоїсь подоби "ядерної угоди 2015 року" з Іраном. Це може зупинити війну, але також без гарантій. Важелі впливу на Ізраїль не безмежні, що не раз демонстрував Тель-Авів.
На цьому підходимо до вибору для Трампа. З погляду демонстрації своєї сили він має (і робить це) ставити ультиматуми Ірану. Але в питаннях застосування сили є суттєві побоювання або навіть страхи американської сторони.
Перший і основний це те, про що активно пишуть у ЗМІ – перекриття Ормузької протоки. Причому цей крок не означатиме початок воєнних дій з боку Ірану. Подивіться на карту, а ще краще – використовуйте послуги відстеження суден. У протоці досить жваве судноплавство. Основні маршрути проходять через іранські територіальні води. Зокрема організація трафіку на вході до Перської затоки та виходу до затоки Оману. Тобто Іран може просто закрити свої територіальні води через війну. У такому разі трафік не зупиниться, але всі судна підуть біля берегів ОАЕ та Оману. У тому числі по полях видобутку між платформами. А це швидкість та пропускна здатність.
"Відкрити" прохід силовим шляхом малоймовірно – Shipping Lanes на вході в Перську затоку лежать між узбережжям та островами, що належать Ірану. І на островах розташовані бази ВМС та КСІР.
Таким чином, перекриття протоки означатиме проблеми в логістиці приблизно для 25% нафти, що продається у світі, і приблизно для 30% СПГ, що продається. Торгівля не зупиниться, зменшиться швидкість проходження. Для судновласників буде вигідніше продавати продукцію "ближче" до портів завантаження. В Індію та в КНР.
Друга причина страхів Трампа – безпека американських громадян. Йдеться не лише про громадян США, які перебувають в Ізраїлі. Погляньмо на таку державу як Ірак, звідки ще не завершене виведення американських військ. Процес має закінчитися лише восени 2025 року. Та й то частина персоналу (як, наприклад, у Сирійському Курдистані) все одно залишиться.
Тут згадуємо про проіранські угруповання в Іраку. Насамперед про коаліцію з приблизно 50 озброєних груп, яка з 2018 року об'єдналася під назвою Хашд аль-Шаабі. На кінець протистояння з "ІД" їхня чисельність становила близько 80 тисяч. Іракське керівництво легалізувало угруповання, зробивши його частиною збройних сил країни та поліції (лише у низці регіонів). У результаті до 2023 року чисельність Хашд аль-Шаабі збільшилася приблизно до 230 тисяч осіб. Для порівняння, загальна чисельність ЗС Іраку на той час досягла 450 тисяч.
Тепер зіставляємо. Є 200 тисяч озброєних бійців, які чудово навчені (не лише КСІР, а й американці), мають бойовий досвід, знають тактику американських сил (воювали на одному боці) і тісно пов'язані з Іраном. Там же є розкидані країною бази американських військ, з яких вже вивезено частину обладнання та озброєнь. Американські солдати в Іраку опиняються у статусі заручників. А США отримують дестабілізацію ще однієї країни (яку намагаються подати як приклад своєї успішної політики).
Не дивно, що за добу до ізраїльської атаки іракська влада проводила консультації та переговори з лідерами Хашд аль-Шаабі та їх союзниками. Тема була одна – невтручання в ізраїльсько-іранську війну. І, зважаючи на все, переговори були успішними. Питання лише в тому, що домовленості стосувалися війни Ірану проти Ізраїлю, але не проти Ізраїлю та США.
Таким чином, обравши силовий варіант, Трамп ризикує отримати додаткові проблеми у регіоні, смерть американських солдатів і, можливо, стрибок цін на нафту. Це вкрай неприємно для його виборця, один із критеріїв оцінки ефективності адміністрації якого є ціна галона палива на заправці.
Варіант угоди з Іраном видається кращим. Тим більше, що іранська сторона публічно заявляла про готовність повернутись до обговорення питання. Звичайно, це було трохи не так, як подала частина ЗМІ із заголовками про відмову Ірану від ядерної програми. Міністр закордонних справ країни заявив про готовність не розробляти ядерну зброю, але проводити дослідження та розвивати мирну ядерну програму. Тобто мовиться про повернення до концепції 2015 року.
Тим більше що частина "складних моментів" зникла завдяки атакам Ізраїлю. Мовиться не про ураження ядерних об'єктів, а про ліквідацію низки керівників КВІР та ЗС, які з 2019 року були додані до американських санкційних списків. Більшість цих людей вбиті внаслідок нальотів. А щодо тих, хто прийшов їм на зміну, США просто не встигли ввести санкції. Це як "успіх" можуть подати обидві сторони:
- Трамп може заявити, що США не знімали більшість персональних санкцій;
- Хаменеї, – що нових санкційних пакетів немає, і США пішли на зустріч у питаннях економіки.
Однак у такому процесі є одне суттєве "але" – Іран не довіряє слову американського президента. Це накладається на персону Трампа, який сам є "господарем свого слова" – хоче дає, хоче забирає назад. Однак залучення США до бойових дій несе більші ризики, ніж спроба повернутися до контурів угоди 2015 року.