Неспокутувані гріхи
Я не вірю в невідворотність покарання для зграї, яка вже стільки років терзає мою країну. Не вірю в суд, не вірю у покаяння. Особливо – у покаяння.
Радимо "Бобик здох": окупантів спіткала нова невдача на східному фронті
Вірю в затаєну шалену злість на багато років. Вірю в ненависть, яку передаватимуть із покоління в покоління. Але в усвідомлення скоєного, у бажання спокутувати – не вірю. Не на тих напали.
Сподівання без надії
І, до речі, репарації та контрибуції добровільно ніхто не виплачуватиме. Що зможемо відібрати – те наше, а решту чекати не доводиться.
Та й розгрому повного не чекаю: надто великий супротивник – у Тихий океан не скинемо.
Яке відшкодування збитків може статися без повної військової поразки? Та ніяке! Немає у вас методів проти колективного Саприкіна! Немає!
Про головне Росіяни вже винесли вирок світові без їхнього "вєлічія"
Начхати вони хотіли на міжнародний суд! Заповзуть у нору, зализуючи рани, а потім знову полізуть назовні, розчепіривши пальці.
Без покаяння змін не буде, а покаяння – доля тих, хто думає, та сильних. Де там взяти тих, хто думає?