Ракет у Путіна меншає, а українські удари змінюють правила гри: як Україна знайшла слабке місце ВПК
Авіаексперт Валерій Романенко в ексклюзивному аналітичному розборі для 24 Каналу пояснив нову тактику українських сил у боротьбі з російським ВПК. Україна перейшла від спроб дістати захищені ракетні заводи до тотального знищення підприємств-постачальників критичних компонентів, зупинка яких паралізує цілі виробничі лінії.
Україна змінює тактику ударів по російському ВПК: замість полювання на готові ракети можна знищувати заводи, без яких Росія не здатна виробляти зброю. Водночас поява реактивних "Шахедів" створює нові виклики для української ППО, а винищувачі F-16 можуть відіграти важливу роль у боротьбі з цією загрозою.
Авіаційний експерт Валерій Романенко пояснив в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу, як удари по виробниках акумуляторів, електроніки та каучуку впливають на російський ракетний арсенал, чому виробництво балістики ворога не зростає та як Україна може протистояти новим швидкісним дронам Росії.
Нова стратегія вибивання російського ВПК
Українські сили оборони кардинально змінили підхід до послаблення російського військово-промислового комплексу. Замість того, щоб намагатися пробити ешелоновану ППО навколо фінальних ліній збірки балістичних ракет, удари тепер концентруються на підприємствах, які постачають базові комплектуючі.
Сучасна зброя не може функціонувати без електроніки, а електроніка – без елементів живлення. Саме тому нещодавній удар по заводу "Енергія" в Єльці Липецької області є показовим прикладом нової тактики.
Цей завод забезпечував серійне виробництво батарей та акумуляторів для широкого спектра російських засобів ураження. Зокрема, ці елементи масово встановлювалися на блоки УМПК (універсальні модулі планування і корекції), які перетворюють звичайні авіабомби на керовані КАБи. Крім того, без цих акумуляторів неможлива робота електроніки на ракетах малої дальності Х-35 та балістичних "Іскандер-М".
Знищення навіть одного корпусу на такому підприємстві означає повну зупинку серійного виробництва. На військових заводах виробничі лінії зазвичай йдуть послідовно, і вибиття однієї ланки паралізує весь процес.
Інтерв'ю з Валерієм Романенком: дивитись відео
Оптоелектроніка та каучук: вразливі місця російської оборонки
Удари по ланцюгах постачання мають системний характер. Окрім заводу в Єльці, українські дрони та ракети успішно уразили підприємство "Протон-Електротекс" в Орлі. Цей завод спеціалізувався на випуску оптоелектроніки, яка є критично важливою для нових дешевих крилатих ракет та дронів типу "Італмас" або "Герань-5".
Якщо атаки дронами зазвичай лише пошкоджують обладнання, то застосування ракет (як у випадку з Орлом) призводить до повного знищення цехів.
Ще однією неочікуваною, але вкрай важливою ціллю стали заводи з виробництва синтетичного каучуку. Українські далекобійні дрони подолали 2500 кілометрів, щоб вдарити по заводу "Омський каучук", а згодом дістали і "Тольяттікаучук" у Самарській області.
Синтетичний каучук використовується у ВПК повсюдно: від герметизації відсіків на ракетах до виробництва шин для військової техніки. Вибиття цих підприємств створює серйозний дефіцит матеріалів, які неможливо швидко замінити імпортом.
Стагнація ракетного виробництва Росії
Цілеспрямована робота по постачальниках комплектуючих вже дає відчутні результати. За даними розвідки, Росія накопичила близько 115 балістичних ракет та до 600 псевдобалістичних (перероблених ракет до комплексів С-300В та С-400). Однак темпи їхнього виробництва не зростають.
Наразі російський ВПК здатен випускати близько 65 ракет до "Іскандер-М" та до 40 псевдобалістичних ракет на місяць.
Виробництво гіперзвукових "Цирконів" взагалі обмежене – лише 30 одиниць за сім місяців поточного року. Порівняння показників липня та жовтня свідчить про те, що зростання виробництва у росіян немає. Це прямий наслідок українських ударів по суміжних підприємствах, які не дозволяють агресору масштабувати випуск зброї.
Реактивні "Шахеди" та повітряна війна: чому F-16 критично необхідні
Паралельно з ракетною загрозою Росія намагається модернізувати свої ударні дрони, переходячи на реактивні двигуни. Нові моделі, такі як "Герань-4" та "Філін", здатні розвивати максимальну швидкість до 800 кілометрів на годину. Нещодавно один із таких дронів без бойової частини здійснив розвідувальний політ аж до Львівської області, подолавши близько 1500 кілометрів.
Нагадаємо, що російський реактивний дрон долетів до Львівщини. 10 жовтня українська ППО знищила повітряну ціль поблизу Львова. За даними місцевої влади, попередньо, минулося без постраждалих і руйнувань.
Проте заявлені характеристики часто є оманливими. Щоб пролетіти максимальну відстань, реактивний дрон має рухатися на крейсерській швидкості (0,7 – 0,75 від максимальної), що становить близько 560 кілометрів на годину. Крім того, для польотів на захід України дрони змушені летіти майже по прямій, економлячи паливо на маневрах. Це робить їхню траєкторію передбачуваною і перетворює на легку ціль для авіації.
Саме тут розкривається критична роль винищувачів F-16, що спростовує тези деяких західних аналітиків (зокрема Тома Купера) про непотрібність літаків для України. Швидкість у 400 – 600 кілометрів на годину є вкрай некомфортною для перехоплення звичайними зенітними дронами чи мобільними вогневими групами, але вона є ідеальною для винищувачів.
F-16, оснащені підвісними контейнерами Sniper та дешевими керованими ракетами APKWS (на базі некерованих ракет Hydra), здатні ефективно і масово знищувати реактивні "Шахеди" на великих відстанях.
Наземні комплекси, такі як "Вампір", втрачають енергетику ракети вже на висоті 3,5 кілометра, тоді як реактивні дрони можуть летіти на висоті 6 – 7 тисяч метрів. Без сучасної авіації Україна просто не змогла б протистояти цій новій загрозі, а російська авіація з КАБами підходила б значно ближче до українських міст.