Росія платить страшну ціну за просування на фронті, але продовжує це робити, хоч і повільно. Якщо вона продовжить повзти такими темпами, то стане вразливою для контратаки Сил оборони на одному напрямку, а Володимир Путін цього не захоче. Водночас якщо Росія планує велику наступальну кампанію на літо-2026, то це створить серйозні виклики для України. Проте й дасть їй додаткові можливості знищити ворога.

Крім того, не варто забувати й про війну в Ірані, яка матиме вплив на кілька ключових факторів у війні Росії проти України. Віцемаршал Королівських ВПС Великої Британії у відставці Шон Белл в інтерв'ю 24 Каналу пояснив, що для України означає війна на Близькому Сході та як змусити Росію зупинитися. Деталі – читайте далі у матеріалі.

Не пропустіть Росія планує захоплення океану та розподіл світу до 2035 року․ Розслідування

Президент Володимир Зеленський направив військових експертів на Близький Схід, щоб допомогти країнам Перської затоки забезпечити найкращий захист від іранських безпілотників. Як війна в Ірані впливає на війну в Україні? І чи дає це президенту Зеленському більше карт у його відносинах зі США?

Це просте питання, але, підозрюю, відповідь на нього дуже складна. Думаю, якби треба було описати все це лише однією фразою, то я сказав би, що війна в Ірані не є корисною для України. Тут є певні плюси, але є й чимало мінусів.

Спочатку про мінуси. У світі немає великих запасів високоточної зброї – ракетних систем Patriot, бомб чи ракет. А промисловості потрібно багато часу, щоб виробляти нову зброю. Американці завжди мали великі запаси зброї, але якщо подивитися на темпи їхнього використання зараз в Ірані, то, як я чув, вже уражено 8 тисяч цілей. Мабуть, на кожну ціль витрачали по дві бомби – це величезна кількість озброєння.

Промисловість не встигає за такими темпами. Я проаналізував виробництво ракет для систем Patriot і, здається, їх виготовляють 17 одиниць на тиждень. А зараз використовують значно більше. Отже, чи продовжать США продавати зброю Європі, щоб та могла передавати її Україні? Думаю, це стане важче.

Ще одна проблема полягає в тому, що центральним елементом європейської стратегії підтримки України були санкції проти Росії. Ідея полягала в тому, щоб чинити тиск на російську економіку, щоб Володимир Путін поступово опинився у ситуації, коли йому стане дуже важко всередині країни. Проте Дональд Трамп самостійно зняв ці санкції. Тепер Путін додатково отримує ще 150 мільйонів доларів прибутку на день. Раніше він не мав такого прибутку.

Усе це, на мою думку, свідчить про те, що у президента Трампа тут лише один пріоритет – сам президент Трамп. І якщо війна в Ірані піде не за його сценарієм, він шукатиме, на кого перекласти провину, зокрема на Європу. Мовляв, вона недостатньо допомогла, і президент Зеленський, мабуть, також постраждає.

Повне інтерв'ю Шона Белла: дивіться відео

Поговоримо про війну в Україні. Росія втратила майже 1 мільйон 300 тисяч солдатів убитими та пораненими. Крім того, війна Росії проти України вже продовжується довше, ніж війна Радянського Союзу проти нацистської Німеччини під час Другої світової. Як ви оцінюєте позиції Росії на місцях? І що думаєте про її успіхи чи невдачі у виконанні військових цілей?

Знаю, що коли ми з вами про це говоримо, мене часто критикують, бо я звучу надто песимістично, і я перепрошую за це. Але я військовий аналітик із сивим волоссям, який провів багато часу в операціях, і не вважаю корисним прикрашати реальність або намагатися надати їй позитивного відтінку.

Наше Міністерство оборони зазвичай зосереджується на позитивних моментах: на тому, що Росії дедалі важче захоплювати нові території, що її економіка страждає, що вона втратила багато солдатів. Але реальність на полі бою така, що Росія все ще просувається вперед. Повільно, надзвичайно дорогою ціною для себе, але все ж таки просувається. І не секрет, що Україні важко знаходити людей, щоби постійно продовжувати цю боротьбу.

Це – негативна сторона, але є й позитивна. Здається, наприкінці минулого року Захід уперше дійшов висновку, що Росія втрачає людей швидше, ніж здатна їх набирати. Це дуже цікаво, тому що раніше, за часів Євгена Пригожина, Росія використовувала групу "Вагнера" з ув'язнених, потім приваблювала людей з Північної Кореї та набирала людей з усього світу, обіцяючи їм великі гроші й кажучи, що їх не відправлять на передову.

Проте щойно вони прибували до Росії – їх одразу перекидали на фронт. Усе це було короткостроковим рішенням. Тепер люди зрозуміли, що, можливо, їм і заплатять добре, але жити, щоб витратити ці гроші, вони не зможуть. І хоча зняття нафтових санкцій не допомагає, російська економіка все одно дедалі більше ускладнює життя Путіну.

До речі, Росія також примусово мобілізувала чоловіків на тимчасово окупованих територіях України. У Головному управлінні розвідки повідомили, що у Донецькій та Луганській областях вже не лишилося кого мобілізувати. Нині там лишилися лише чоловіки, що не здатні брати участь у бойових діях.

Отже, справжнє питання в тому, чого Росія насправді прагне досягти. Якщо вона й далі просто повзтиме вперед, зростає ймовірність, що вона стане вразливою для української контратаки десь на одній із ділянок. А Путін цього не захоче. І якби я зараз був військовим радником Путіна, то, думаю, сказав би йому продовжувати робити те, що він робить.

Мовляв: "Ви хотіли розібратися з НАТО, і НАТО, схоже, розвалюється. Ви хотіли зробити Росію знову великою, і насправді досягаєте прогресу. Так, все це заплутано. Так, це триває значно довше, ніж ви хотіли, але президент Трамп, схоже, не має наміру втручатися і зупиняти вас. А європейські лідери досі виглядають так, ніби намагаються знайти рішення, не забруднивши рук".

Тому я вважаю, що це літо буде критично важливим. Я не можу говорити від імені Росії, але якщо вона планує велику наступальну операцію, це створить для України дуже серйозні виклики. Водночас це створить і деякі можливості для України. Якщо ви хочете провести масштабний наступ, вам доведеться зосередити сили в одному місці – це я говорю як військовий. А якщо ви стягуєте сили до купи, то стаєте вразливими.

І, звичайно, з огляду на те, що Захід уважно спостерігає за полем бою, цілком можливо, що Росія залишиться вразливою. Отже, якщо коротко, сьогодні Росія все ще просувається вперед, а це – поганий знак.

Ви згадали про проблеми Росії із набором людей до армії. Щобільше, за даними Американського інституту вивчення війни, наприкінці лютого 2026 року Україна вперше з часу контрнаступу 2023 року повернула більше територій, ніж втратила. Вам не здається, що така динаміка має поганий вигляд для Росії у довгій війні на виснаження?

Я згоден із заголовками, які ви щойно процитували про повернення території. Але треба подивитися, що саме було повернуто. Інститут вивчення війни дуже чітко каже, що села і міста мають стратегічну цінність, а поля – ні. Якщо поєднати між собою селища, які взяла Росія, та всі поля навколо них, це виглядає як велика територія. Насправді це була скоріше операція України із зачистки. Я не хочу применшувати: це – чудово, але стратегічної цінності у цьому не було.

Як ви знаєте, коли війська просуваються вперед, як це робить Росія, – на початковому етапі вони дуже вразливі, бо ще не встигли зробити окопи, не налагодили логістику та зв'язок. Тому найкращий момент для контратаки – одразу після ворожого наступу, коли супротивник ще не закріпився. І, наскільки я розумію, чимало територій просто швидко відбили назад.

Це показує, що Україна не просто відступає, а й рухається вперед. Але знову ж таки, як відомо, сторона, яка наступає, зазвичай втрачає значно більше людей, ніж сторона в обороні. Тому що, боронячись, ви сидите в окопах і стріляєте по всьому, що рухається у ваш бік. Якщо ви наступаєте, то вам потрібно виходити з окопу і йти в атаку на ворога. Тут ви вразливі.

До того ж російські загороджувальні загони розстрілюють своїх солдатів, якщо ті намагаються відступити, тож втрати там величезні. Якби Україна перейшла в масштабний наступ, почала витісняти Росію, і якби це не призвело до повного розгрому, коли російські солдати масово тікають, то це могло б обійтися Україні дуже дорого.

Саме тому багато військових аналітиків вважають, що сценарій, за якого Україна витісняє російських солдатів зі всієї своєї території, зокрема з Криму, є дуже малоймовірним. Україна просто не має людей для такого завдання. Якщо йдеться про витіснення російських військ з усієї України, але без Криму, то це теж величезна територія та дуже складне завдання.

Натомість якщо вдасться зупинити Росію і, можливо, трохи відкинути її назад, то це майже напевно змусить Путіна зупинитися, бо він не захоче ризикувати втратою вже захопленої території. І тоді Україна, можливо, зможе провести певну лінію та досягти гарантій безпеки від міжнародної спільноти, щоб Росія не змогла піти далі.

Як потім повертати ці території? Це тема для іншої розмови. З військового погляду, з урахуванням різниці в масштабах та силах, це дуже складно. Але, як багато разів говорив президент Зеленський, і, як ми з вами вже обговорювали, найголовніше – зупинити війну. Повернення територій теж є важливим, але пріоритетом є зупинити війну і зробити так, щоб Росія не могла знову напасти на Україну.

Думаю, саме над цим міжнародна спільнота зараз дуже уважно працює – як допомогти Україні. Я бачив чимало підготовчого планування у цьому напрямку. Не знаю, чи братиме в цьому активну участь США, але щойно європейські військові з'являться в Україні як стримувальний фактор для Росії, це вже будуть досить серйозні гарантії.

Чому ми взагалі говоримо про можливі гарантії безпеки після завершення війни чи бойових дій, якщо Володимир Путін не хоче закінчувати війну? Він відкидає усі пропозиції президента Трампа. Чи має сенс довгострокове планування на 10 – 15 років?

Це цікаве питання. Якщо дивитися на ситуацію очима Росії, то чому їй зупинятися? Насправді Путін уже запропонував зупинитися, якщо Україна віддасть решту Донбасу, бо, на мою думку, Путін упевнений, що врешті-решт візьме Краматорськ та інші населені пункти Донецької області, які ще залишаються. Хоча на це може піти ще кілька років.

Якщо Путін також вважає, що Трамп хоче зупинити війну і що він змусить президента Зеленського піти на цю угоду, то чому Путін мав би навіть натякати, що хоче закінчити війну? Він намагатиметься вижити з цієї ситуації максимум. На його думку, зараз він перебуває у дуже сильній позиції. Він вважатиме себе сильним, бо думає, що зможе взяти решту Донбасу за кілька років. Він також переконаний, що Трамп більш схильний до Путіна, ніж до Зеленського. Поки він так вважає – навіщо йому вести переговори та зупинятися?

Чи вважаєте ви, що він справді у сильній позиції? Можливо, це гра на публіку: він хоче виглядати сильним як всередині країни, так і ззовні?

Я не впевнений, що він справді у сильній позиції, але думаю, що сам він у це вірить. І мене дещо турбує – я й досі не можу зрозуміти, чому американський президент звинувачує Володимира Зеленського у війні? Чому він звинувачує його в тому, що він не погоджується фактично на капітуляцію?

Якби Дональд Трамп передав Україні ракети Tomahawk, далекобійну зброю, то це змінило б хід війни на користь України й дуже ускладнило б життя Путіна. То чому він не робить цього? Я побоююся, що частиною відповіді є те, що Трамп вважає, що європейські країни багато років жили завдяки США в межах НАТО.

Нова стратегія національної безпеки США говорить насамперед про Західну півкулю. Це пояснює, чому Трамп пішов до Венесуели та погрожував Данії через Гренландію. Якщо Трамп більше не бачить у Китаї головного ворога, а вважає, що Західна півкуля належить США, а Східна – Китаю, то весь простір між ними перетворюється на арену боротьби між Росією та Європою. Навіщо Америці в це втручатися? Це не її війна.

Певною мірою я можу це зрозуміти. Але чого я не можу зрозуміти, так це чому він тоді звинувачує Зеленського – людину, на чию країну напали, у тому, що конфлікт не вирішено. Усе це, на мою думку, додає президенту Путіну впевненості.

Ми вже давно чуємо дискусії про те, яке саме озброєння найбільше потрібне Україні. Але чи справді кілька ракет Tomahawk могли б змінити хід війни?

Питання насамперед у тому, що взагалі могло б змінити перебіг війни. На мою думку, частина відповіді полягає в тому, що якщо повернутися до початку цієї війни, то варто згадати 40-мильну російську колону, яка йшла на Київ, а також російську військову міць проти такої маленької країни, як Україна. Не думаю, що Захід очікував, що Україна зможе витримати той перший російський удар, але це ви зробили. Завдяки вашій сміливості, професіоналізму, стійкості та жертві.

Потім Захід мав вирішити для себе, якщо Україна не є членом НАТО, то чому вони повинні втручатися? Бо вони не хочуть воювати із Росією. І пройшло багато часу, перш ніж Захід надав Україні протитанкову зброю. Потім ще пізніше, після довгих вагань, танки. Ще пізніше – далекобійні ракети, як-от Storm Shadow, і майже через рік – F-16. Якщо озирнутися назад, був би результат війни іншим, якби всі ці рішення ухвалили раніше?

А якщо дивитися на сьогодні через ту ж призму, якщо війна триватиме ще рік, два чи три, – що ми зробимо потім, що могло б допомогти, якби ми зробили це зараз, а не через три роки?

Для мене одна з найбільших змін у тому, що на початку російського вторгнення це не сприймалося як наша війна. Вона відбувалася у Європі, але не відчувалася як наша. Тепер, коли США виглядають так, ніби відходять від НАТО, коли Росія поводиться дедалі сміливіше, коли ми уважніше дивимося на реальний військовий потенціал Заходу в Європі, то стає зрозумілим – російська загроза тепер є загрозою не тільки Україні, але і Європі.

Ви, мабуть, сказали б мені, що говорили нам це від початку, і я погоджуся, але, здається, наші політики почали відчувати це значно сильніше. Минулого тижня я був на заході у польському посольстві. Вони відчувають жар російського вторгнення не лише через історію, а й сьогодні. Саме тому вони витрачають гроші, нарощують можливості, працюють з українцями, аби зрозуміти уроки, які ви вивчили.

Варте уваги! Україна стала важливим союзником для країн Перської затоки через свій досвід у збитті іранських дронів. Арабські медіа змінили наративи щодо України й тепер пишуть не просто як про країну, що стала жертвою агресії, а як про країну, що набула унікального досвіду для боротьби з іранськими дронами.

Не думаю, що в цій країні це відчувається так само гостро, але тепер, коли США вагаються щодо НАТО, ми бачимо дедалі більше розмов на найвищому політичному та військовому рівні про те, що ми не можемо просто спостерігати та дозволити Україні програти. Звісно, ​​так не буде. Але що ми можемо зробити?

Думаю, такі речі, як авіація для забезпечення безпольотної зони, далекобійні ракети, запровадження бойових підрозділів, могли б змінити те, як Путін оцінює загрозу. Бо він знає, що має Україна, знає ваші межі та знає, що у вас менше військових, ніж у нього, і тому хоче вести довгу війну на виснаження, тому що в такому сценарії він виграє.

Чим більше Захід давав би технологій, тим більше це зрушувало б ситуацію та потенційно відкривало б цікаві можливості. Наприклад, якби Україна змогла провести раптову операцію в Криму і реально наблизитися до його повернення, це стало б стратегічною катастрофою для Путіна.

Якби він хоча б подумав, що це можливо, він озирнувся б і сказав собі, що треба починати переговори, бо він не може дозволити собі втратити Крим. З огляду на історичні та стратегічні причини, для нього це надзвичайно важливо. Отже, це довга відповідь, але я справді вважаю, що Захід тепер дедалі більше розуміє, що це загроза не лише для України, а й для Європи. І тоді постає питання: що ми маємо з цим робити?

Чи мали країни НАТО закрити небо над Україною з першого дня війни? Чи мали вони увійти в цю війну ще у 2022 році? Чи змінило б це ситуацію?

Так, змінило б. У мене немає жодного сумніву в цьому. У Росії немає відповіді на західну авіацію, тому я думаю, що це мало б значення. Але я, як старший військовий, залишив би історикам судити про те, що можна було або не можна було зробити тоді й до яких наслідків це могло б призвести.

Як військовий, я дивлюся в теперішнє і в майбутнє. Я не можу змінити те, що вже сталося. Ми маємо винести уроки з того, що сталося, щоб це вплинуло на наші подальші рішення. Коли війна закінчиться, буде дуже добра можливість озирнутися назад і зрозуміти: якби ми дали раніше танки, ракети й F-16, то чи створило б це для України можливість діяти інакше? Можливо, так. Чи змінило б це хід війни? Хто знає.

Під час мого останнього візиту в Україну я спілкувався з деякими вашими пілотами F-16. На Заході ми використовуємо авіацію зовсім інакше, ніж це робить Україна. У вас немає незалежних повітряних сил у тому вигляді, як у нас, тому авіація закріплена за армійськими підрозділами, і вони використовують її зовсім інакше, ніж незалежні повітряні сили, як у нас або в американців.

Є думка, що F-16 могли б відкрити для України дуже цікаві можливості, якби їх застосовували у певний спосіб, а не так, як зараз. Але, чесно кажучи, це не моя війна, це – ваша війна. У вас воюють неймовірно сміливі й професійні люди, і не нам вказувати вам, як саме. Але ми справді використовуємо свої ресурси й можливості інакше, ніж ви звикли. Думаю, саме тут для України могла б з'явитися реальна перевага.

Ми уважно стежимо за подіями на Близькому Сході. США перехоплюють дешеві іранські "Шахеди" ракетами Patriot та іншими недешевими зенітними ракетами? Як ви оцінюєте ефективність США в перехопленні "Шахедів"?

Мене багато про це питають. Передусім усі військові, з якими я спілкуюся, кажуть, що Patriot не використовують для збиття "Шахедів". Але сам принцип полягає в тому, що ми використовуємо винищувач і ракети "повітря – повітря", кожна з яких коштує близько пів мільйона фунтів, щоб збити дешевий дрон.

Цікаво, що люди дуже зациклюються саме на вартості. Багато країн Близького Сходу не мають проблем із грошима. Їм байдуже, чим саме збивати дрони. Їм байдуже: коштує це 10 фунтів чи мільйон. Їх хвилює безпека і захищеність своїх людей.

Але справжня проблема в іншому. Захід переважно інвестував у технології, щоб не допустити втягування у війну на виснаження. Такі технології недешеві, а отже, можна дозволити собі меншу кількість ракет. Чим вони складніші, тим менше їх можна мати. Але Іран зрозумів: американській якості можна протиставити кількість.

Тобто, ти береш "Шахед", ставиш на нього інший датчик спереду і запускаєш 10 дронів по американському військовому кораблю. Усі вони будуть збиті в небі. Але якщо запустити 100, а тим паче 1000 таких дронів по американському військовому кораблю, то він не зможе одночасно відстежувати таку кількість цілей, і в нього просто закінчаться ракети.

Моя думка в тому, що Іран діє дуже ефективно. Ми вважаємо, що в них досі є понад 70 тисяч дронів типу "Шахед", а також багато FPV-дронів і не тільки. Президент Зеленський був у Лондоні, і ми дізналися, що кілька українців із досвідом роботи з дронами поїхали в Перську затоку, щоб допомогти країнам регіону ефективніше протидіяти "Шахедам", використовуючи свої знання.

Спочатку я подумав: як Україна може допомогти? Ви ж самі воюєте. Але я вважаю, що це справді дуже виважений крок президента Зеленського, тому що йому потрібна допомога у війні. Йому потрібні гроші та зброя. На Близькому Сході є гроші й зброя, але там потребують професійних знань і досвіду. Думаю, президент Зеленський завоює довіру країн Близького Сходу. Після цього вони будуть більш схильні допомагати йому в боротьбі з Росією.

Я також обговорював це на одному із заходів із польським посольством, який був присвячений тому, як Польща вчиться на прикладі того, як Україна бореться з дронами. Ми не думаємо, що в нас буде така сама війна, як в України з Росією. Але насправді дрони треба сприймати не просто як пристрої, які несуть гранату й доставляють її у вікно. Якщо дивитися на дрони як на вузли в екосистемі поля бою, тоді все має інакший вигляд.

Ці вузли передають інформацію і створюють детальнішу картину поля бою. Одні з цих дронів можуть спостерігати, інші – слухати, ще інші – перехоплювати радіосигнали, а деякі – створювати радіоперешкоди. І раптом виявляється, що ці дрони не просто літають і знищують цілі, а стають інструментом контролю поля бою.

Раніше я літав на літаках підтримки, на винищувачах. Але навіщо в майбутньому використовувати винищувачі для підтримки наземних військ, якщо це можна буде робити за допомогою дронів? Тож, на мою думку, із цього можна винести справді дуже цікаві уроки.

Звісно, досвід, який ваші люди отримали в Україні в боротьбі з дронами типу "Шахед", уже передається далі. І у вашій країні є досвід, який дає змогу знищувати "Шахеди" за частку вартості ракети. Багато з цих можливостей зараз так само швидко впроваджуються на Близькому Сході.

Чи має Трамп рацію, коли каже, що США не потрібна допомога союзників?

Знаєте, я довго служив в армії, і нам регулярно доводилося визначати, де саме розташовані головні загрози. На той момент для нас це були Росія і Китай. Ми проводили військові моделювання того, як могла б виглядати війна з Росією або Китаєм, якою була б роль США, скільки потрібно кораблів, танків, літаків і як це мало б впливати на оснащення та структуру армії.

Ми також моделювали, що було б у разі війни проти Ірану. І насправді іноді я навіть грав за Іран у цих сценаріях. Щоразу, коли я проводив таке моделювання, Іран неминуче програвав, тому що в нього немає відповіді на американську військову потугу.

Але щоразу все зводилося до Ормузької протоки, бо це природне стратегічне місце, через яке проходить близько 20% світової нафти й ще більше світового природного газу. І щойно ти зупиняєш потік торгівлі, це має наслідки для всього світу. Тому все це було цілком передбачувано. Американські військові мали розуміти це із самого початку.

Тут питання в тому, чи слухав президент Трамп поради свого військового керівництва. Дедалі більше схоже на те, що ні. Ніби він думав, що зможе зайти в Іран, так само як вони зайшли у Венесуелу: скинули Мадуро – і на цьому все. Зазвичай військове керівництво відводить політиків убік і пояснює ситуацію. Військові виконають свою роботу, але питання в тому, що далі.

Слухаючи виступ Трампа, дуже складно зрозуміти його стратегічну мету. Це зміна режиму? Вони фактично зробили це в перший день. Вони усунули всіх, хто був пов'язаний з аятолою Алі Хаменеї, усю його сім'ю і старших посадовців. Але війна не припинилася.

Чи це для того, щоб Іран ніколи не створив ядерну зброю? Ви можете відкласти їхню програму на день, тиждень, місяць або рік, але сам намір у них залишиться. Ви не можете зупинити їхнє бажання це зробити. Вони не можуть забути те, чого вже навчилися.

Проблему Ормузької протоки складно вирішити військовими засобами – тут потрібен політичний діалог. А виглядає так, що Трамп не дуже хоче цим займатися. Тому я не до кінця впевнений, якою є кінцева мета, і, чесно кажучи, навіть думаю, що президент Трамп теж не до кінця впевнений. Схоже, він розраховував, що повстання почнеться в той момент, коли США атакуватимуть Тегеран.

Я знаю деяких іранців, і вони кажуть, що ми не розуміємо іранський народ, якщо думаємо, що це станеться. У них немає зброї. Їх вбивали, коли вони протестували. Режим досі при владі. Можливо, там уже інші люди, але влада все одно лишається в їхніх руках. Тому наївно очікувати, що люди просто піднімуться.

Зараз президент Трамп намагається залучити міжнародну спільноту. Йому кажуть: "Ви це зламали, тепер виправляйте". І, схоже, Трамп уже розуміє, що почати війну значно легше, ніж її закінчити.

Чи втратив Трамп контроль над цією війною?

Я не впевнений, що він втратив контроль, але навіть наприкінці першого дня президент Трамп усім говорив, що ми вже перемогли. Думаю, його захопила сама військова історія. Немає жодного сумніву, що американська армія домінує над іранською. Іранська протиповітряна оборона була ослаблена. Американська авіація може діяти де завгодно над Іраном. У Тегерана немає на це відповіді.

США можуть вражати цілі на поверхні землі, під землею і над нею, коли захочуть. Саме тому США й знімають фільми, демонструючи, на що вони здатні. Тож у військовому сенсі вони сказали б, що це був великий успіх. Але стратегічно – чи дала ця операція ті результати, яких хотів президент Трамп? Відповідь очевидна – ні.

Президент Трамп стверджує, що іранці тепер просто шукають вихід і хочуть вести переговори. Але президент Ірану заперечив це. Час не на боці президента Трампа, так само як і постачання зброї. Тому, думаю, баланс зараз хитнеться від США в бік Ірану. І є серйозний ризик, що саме це може визначити президентство Трампа.

Чи можуть США справді виграти цю війну?

А що означає виграти?

Якщо говорити, наприклад, про розблокування Ормузької протоки, то це зараз найбільша проблема для президента Трампа.

Це можна було б зробити, якщо зібрати конвої з есмінцями, які забезпечуватимуть прикриття, і так зачищати море від мін, сподіваючись, що жоден корабель не буде атакований. Але якщо подивитися на кількість кораблів, що проходять через Ормузьку протоку, на їхні розміри, вразливість і кількість доступних військових кораблів, то це неймовірно небезпечна операція. Немає сумнівів, що частина кораблів буде уражена і станеться екологічна катастрофа.

Я сумніваюся в такому варіанті. Можна вирішити, мовляв, добре, кілька танкерів підірвуть, але решта пройде. Але танкерна війна, яка була у 1980-х, тривала близько чотирьох років, і за цей час було атаковано понад 400 торговельних суден. Я не бачу підстав очікувати, що у США буде бажання робити щось подібне, тому такий сценарій виглядає малоймовірним.

Довідка. Танкерна війна – це етап ірано-іракської війни у 1984 – 1988 роках, що характеризувався систематичними нападами на нафтові танкери у Перській затоці для руйнування економіки ворога. Загалом обидві сторони здійснили майже 500 нападів: Ірак – понад 280, Іран – понад 160.

Якщо ж ви хочете розв'язати цю проблему надовго і сказати, що Тегеран більше не зможе зробити цього знову, тоді вам довелося б вторгатися в Іран. Довелося б фактично анексувати значну частину території, яка прилягає до Ормузької протоки з обох боків, тобто смугу суші, щоб контролювати територію по той бік протоки. Це справді могло б розв'язати проблему надовго. Але для цього потрібна велика кількість наземних військ. А наземні війська – це вже довгострокове зобов'язання.

Вони стануть мішенню. Будуть втрати серед американців. А президента Трампа обирали під гаслом, що він "президент миру" і що він покладе край усім цим війнам. Не думаю, що у США була б велика підтримка такого масштабу втручання, якщо вона взагалі була б. Бо тоді Трамп буквально затягує США в дуже складну ситуацію.

Дуже важко передбачити результат. Знаю, це звучить трохи дивно, але більшість моїх колег-військових думають, що одного ранку президент Трамп просто прокинеться, оголосить про перемогу, виведе свої війська і піде.

Чи показала ця війна військові слабкості США?

Думаю, що так. Але тут треба бути обережними. Це схоже на питання, чи є війна в Україні моделлю того, як воюватимуть у майбутньому? Ні, не є. Тут питання в іншому: чи може лише повітряна кампанія досягти тих цілей, які президент Трамп намагався реалізувати? І відповідь однозначна – ні.

Авіація дає змогу дуже точно бити по можливостях противника. Це мінімізує ризик втрат із вашого боку. Ви можете діяти дуже виважено, але водночас жорстко в тому, як ведете війну. Але без наземних військ цей ефект не буде тривалим. Тож якщо у вас немає бажання вводити наземні війська – не починайте цього.

Я впевнений, що американські військові – дуже професійні й дуже спроможні люди. Вони керують найбільшою військовою силою у світі. Вони можуть усе. Вони вже проводили моделювання і знають, що може статися. Тому, на мою думку, проблема в тому, що президент Трамп проігнорував поради, які йому давали, і тепер вони будуть розробляти план, як із цього вийти. Думаю, саме в цьому і полягає головна складність для Трампа.

Тож чи показало це межі американської авіації? Так. Але я б не став недооцінювати військову силу США – якби вони висадили війська та належно залучили флот, то жодна країна у світі не змогла б їх зупинити. Але питання в готовності миритися з втратами. Афганістан та В'єтнам навчили США – ніхто не хоче миритися з такими втратами, якщо тільки це не війна за національне виживання, а це не така війна.

Чи можуть США довго вести такі дії й водночас бути готовими до іншої великої війни, наприклад, навколо Тайваню?

Якщо говорити про запаси, то, думаю, треба почати з Великої Британії. Ми теж розглядали певні війни, до яких начебто були готові, і припускали, скільки вони триватимуть, а отже, скільки зброї нам для цього знадобиться. Війна в Україні, а тепер і війна з Іраном, показали, що ми дуже сильно помилялися. Насправді в нас було зовсім недостатньо зброї. У нас були хороші можливості щодо кораблів, танків і літаків, але запаси боєприпасів навіть близько не відповідали реальним потребам.

США, на мою думку, завжди витрачали набагато більше, і не лише в абсолютних цифрах. Якщо я не помиляюся, там ідеться про бюджет у півтора трильйона доларів, який незабаром піде на розгляд до Конгресу. Це приголомшлива сума. Для більшості країн це просто неможливі гроші, але навіть при цьому США теж мають обмежені запаси.

Думаю, одне з найцікавіших питань, яке виникло за час війни з Іраном, полягає в тому, що США витрачають багато своїх зенітних ракет на протидію іранській загрозі балістичних ракет, бо в Ірану їх багато. Трамп заявляв, що вони можуть збільшити виробництво в чотири рази.

Але якщо подивитися на темпи витрат цих ракет і на можливості американської промисловості, то навіть якщо збільшити виробництво вчетверо, то все одно не встигатиме за потребами. За рік можливо збільшити виробництво, але не за тиждень. Тому те, що Трамп каже, ніби США можуть воювати вічно, це просто неправда.

Є види зброї, які США можуть виробляти швидко, але, як на мене, питання не так у вартості війни, як у кількості боєприпасів. Для порівняння, якщо США можуть виробляти 17 Patriot щотижня, то, наскільки я розумію, Іран може виробляти близько 5 тисяч дронів "Шахед" щомісяця. Це значно більший виробничий масштаб, і з цим треба якось давати раду.

Думаю, одна з причин, чому американська військова кампанія так сильно націлена на запаси й виробництво іранських ракет, полягає в тому, щоб не дати Ірану запускати ці ракети в повітря. Бо щойно вони запускають балістичну ракету, ти вже мусиш використовувати дорогу ракету, щоб її збити. Ти або збиваєш стріли, або стріляєш у лучника. І вони намагаються знищувати ці ракети ще до запуску. Це досить розумний підхід.