Радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу наголосив, що ми вже не боїмося Росії і це важливо. Більше про це, можливість проведення президентських виборів та як перейти у маневрену війну – читайте далі.

Цікаво Воювати не можна зупинятися․ Як змінилися військові спроможності Росії з 24 лютого 2022 року

Зараз найбільша проблема в Україні – це війна. Мені здається, ми почали трохи забувати, куди ми йдемо і що ми маємо робити сьогодні, завтра і до нашої перемоги.

Ви абсолютно праві, але це об'єктивно. Практично 20 місяців війни, 617 днів війни й, безумовно, морально-емоційний фон змінюється. Є певна втома. Немає передчуття, що завтра буде інакше й все суттєво зміниться. Це нормально.

Але ви абсолютно праві, не треба додатково депресувати суспільство, яке і так витягує на собі, на своїх плечах, масштабну війну. Треба взагалі перед собою насамперед ставити питання: а навіщо я щось роблю? Що я хочу отримати у фіналі? Я хочу отримати країну, яка буде існувати далі? Чи я хочу отримати країну, яка буде зруйнована повністю?

Як би там сьогодні хтось не думав про компроміси, чи про те, що треба домовлятися з Росією, це неможливо. Росія нас з вами люто ненавидить. Вона принципово нас знищуватиме, тому що ми принизили Росію в очах всього світу.

20 місяців українського спротиву – це абсолютне приниження Росії. Цієї концепції, яку вчора боялись, і вважали Росію такою великою монструозною країною, яка має право поводити себе так, як поводить. Україна все це вбила. Якщо ми домовляємось про якийсь компроміс з Росією, то що країна-агресорка робитиме, коли вона однаково ненавидить? Вона так чи інакше нас з вами знищить.

Повне інтерв'ю з Михайлом Подоляком: дивіться відео

Сьогодні ж ті, хто намагається деморалізувати ситуацію, шукаючи ті чи інші приводи, і я навіть можу погодитись, що подекуди є абсолютно справедливі зауваження, справедливі ремарки тощо. Але виникає питання, що ти хочеш отримати в фіналі. Кожен має перед собою це питання поставити і чесно відповісти.

Якщо я готовий бути відрепресованим, це одна позиція. Якщо я готовий жити в країні, якої більше не існує, це друга позиція. Якщо я готовий стати на коліна перед росіянами, це інша позиція. Має право вона на існування? Так, але не для мене, не для вас і не для багатьох людей, які вже віддали все й продовжують це робити.

Сидячи десь спокійно, можна проговорювати різні ініціативи, але треба завжди пам'ятати, що є люди, які сьогодні перебувають на передньому краї. Там найвища ціна справедливості, за яку вони віддають свої життя.

Зараз дедалі частіше лунає тема виборів в Україні. Напередодні ми бачили цілу передвиборчу програму Олексія Арестовича. Експерти говорять про те, що парламентські вибори не можуть відбутися під час воєнного стану, а от президентські можуть. Чи готуємося ми до президентських виборів?

Ви занадто багато уваги придаєте пану Арестовичу. Він має право поводити себе відповідним чином, але чи це додає нам спроможності відстоювати свою країну, чи не додає?

У нас немає дискусій на рівні Офісу Президента щодо виборчих процедур. Це дискусія, яка йде в суспільстві, це нормально. Є певні соціологічні заміри, дискусії, які в нас є ризики, з погляду безпеки, з погляду забезпечення прав людей бути обраними чи обирати, з погляду проведення агітаційних заходів тощо. Ці дискусії йдуть на різних рівнях: політичних партій, парламенту тощо.

Це нормальні дискусії. Втім, це не означає, що завтра вибори точно будуть, чи завтра виборів точно не буде. Треба, щоб суспільство вміло це проговорювати.

Так само як суспільство сьогодні мають проговорювати не емоційно, а конкретно питання корупції, яка роз'їдає наш суспільний договір. Суспільство має проговорювати, як ми маємо забезпечити легітимність влади далі. Тобто, треба шукати рішення. І це нормальні дискусії, на мою думку, вони абсолютно нормальні.

Головне, у межах цих дискусій, не фальстартувати з точки зору, що завтра все, я виграватиму вибори, чи завтра я йду на них кандидатом, тому давайте я зруйную все, що сьогодні в нас працює.

Чи можливі взагалі вибори в країні, в якій йде війна? Коли ми говоримо про право вибору, то військові мають право не тільки проголосувати, а й балотуватися. Якщо хтось з військових захоче піти в президенти, то він має залишити фронт?

Це буде неофіційна позиція, тому що ще раз підкреслю – ми офіційно не проговорюємо питання виборів сьогодні в Офісі Президента.

Але неофіційно я вважаю так: якщо є консенсус суспільства, яке розуміє ризики, які генеруються у межах виборчої кампанії, зокрема інформаційні, організаційні, логістичні, і якщо суспільство приймає ці ризики й розуміє ціну, яку треба буде заплатити. Й попри це, вважає, що треба легітимізувати владу на наступні цикли, то тоді так, але тільки через консенсус суспільства.

Сьогодні цього консенсусу немає. Зараз суспільство відверто говорить про те, що поки не бачить можливості провести вибори так, щоб вони були абсолютно об'єктивними з погляду, як ви правильно говорите, ці балотуються, проводять агітацію, мають можливість обиратися, чи бути обраними, чи обирати.

Я взагалі вважаю, що такі складні питання, як вибори чи корупція, потребують відвертого суспільного обговорення і прийняття консенсусу. Якщо більшість говоритиме, мовляв, так, ми йдемо цим шляхом, чи не йдемо цим шляхом, то меншість має з цим погодитись, попри всі за чи проти.

А консенсус має показати опитування? Чи, наприклад, ми проведемо голосування в Дії й спитаємо в українців, хочете чи не хочете вибори?

Мені здається, треба буде багато різних технологічних заходів робити, щоб точно почути, чи побачити цей компроміс, консенсус. Це можуть бути й масштабні соцопитування, не однією компанією, щоб була довіра до цього. Це можуть бути голосування тощо.

Будь-які форми можуть бути, окрім однієї – "шакалячого експреса" у соціальних мережах. Бо там все вирішено, навіть якщо одна харизматична людина прийняла для себе рішення і в неї є певне коло людей, які підтримують ці рішення, то це не відповідатиме концепції консенсусу.

До теми Вибори у 2024 році: спікер Ради назвав "п'ять ключових проблем" для їх проведення

Я думаю, що ми знайдемо консенсус. Попри всі сумніви в тому, чи 30 років ми правильно будували свою державність, я все ж таки впевнений, що серце українців набагато більш вольове, ніж може здатись. Ба більше, вони точно розуміють, яка стратегія далі має бути реалізована, що для цього потрібно, і приймуть абсолютно справедливі рішення.

Україна, нагадаю, пройшла через дві повноцінні революції. Так, вона не отримала тих результатів, які потрібно було б отримати, але набагато важливіше сам процес революційних спроб трансформації неефективної державної системи.

Мені здається, що понад 600 днів війни доводять, що українці – міцна нація, яка вже зайняла своє історичне місце, і вона точно сама собі відповість більшістю на потреби, чи проводити вибори, чи щодо будь-якого питання.

Я хочу, щоб ми вірили в нас, вірили в Україну, як би це пафосно не звучало, але це так і є. Я розумію, що є певні сумніви. Вчора була колонка Валерія Залужного щодо того, що ми можемо увійти в позиційну війну, де стоятимемо на місці, і не буде суттєвої переваги в тієї чи іншої сторони, тому що Росія воює завдяки кількості мобілізованих, старої розконсервованої техніки тощо.

Для України, щоб перевести війну в маневр, коли є багато руху, потрібні ті чи інші технологічні рішення. Я думаю, що ми ці рішення разом з партнерами знайдемо. Ми домінуватимемо з технологічної точки зору далі у цій війні. Але я не бачу тут песимізму взагалі.

Мені здається, що Україна для себе принципово розв'язала головне питання: не треба боятися Росії, не треба думати, що ми маленькі, а Росія велика, тому вона може задавити нас кількісно, що ми не є співставними з погляду ресурсних можливостей з Росією. Все це поступово відходить на другий план.
Зараз Україна чітко розуміє три речі:

  • куди і як ми маємо прийти;
  • що для цього технологічного треба зробити;
  • так, в нас є внутрішні негаразди, але все одно ми один за одного.

Ось це один за одного треба дотримати до кінця війни. Після завершення війни, будь ласка, давайте внутрішні конфлікти, внутрішню політичну конкуренцію, дискусії тощо.

Сьогодні теж можна вести дискусію, я ж не говорю, що не треба вести дискусію. Але ця дискусія має бути навколо інструментів, які ми маємо використовувати, а не навколо фінальної мети, заради якої все це, що сьогодні відбувається з Україною, проходить.

Російська дослідницька організація Левада-Центр оприлюднила опитування, згідно з яким 70% росіян нібито кажуть, що підтримали б Владіміра Путіна, якби він вирішив припинити війну. Але росіяни кажуть, що вони проти того, щоб віддавати окуповані території України.

34% росіян готові підтримати звільнення всіх українських територій. 55% опитаних громадян Росії вважають, що слід припинити війну і починати мирні перемовини. 38% виступають за продовження військових дій. Що ви в цих цифрах побачили? Це цифри від Левада-Центру і статистики, чи це цифри, які спустилися з Кремля, який починає готувати народ до перемовин?

Це нерелевантні цифри, адже у них закладене те, про що постійно говорить Кремль – капітуляція України. Люди відверто вам говорять, ми готові до "мирних переговорів", але це означає виключно на умовах Росії, тобто на капітуляційних умовах для України.

У нас немає з вами жодного шансу, якщо ми хочемо вижити, чи наші діти хочуть не поневірятися по світу, прийняти ці чи інші умови Росії.

Так, це тяжко. І я ж кажу, що на цьому етапі треба про це постійно говорити. Але в Росії є чітке відчуття одного, країна-агресорка хоче зробити так, щоб Україна визнала свою поразку. І ці цифри не є релевантними, тому що в Росії не можна провести повноцінні опитування, які б чітко показали психологічний стан російських спільнот.

Між тим, ці цифри, якраз є ознакою внутрішнього об'ємного шовінізму, яким продовжує страждати Росія. Ми з вами не отримаємо тих результатів, які нам потрібні. Не треба плекати ілюзій.

Поки Росія не зазнає суттєвих поразок, які не можна буде замаскувати, вона не визнає право України на існування. Росія продовжить атаки на Україну, поки не отримає тут внутрішній розкол. А він буде, якщо ми цю війну доведемо до несправедливого фіналу. Тоді Росія отримає тут маріонетковий уряд. Ще раз підкреслюю, багато хто зможе виїхати з цієї країни й поневірятись по світу, але чи зможуть вони себе реалізувати? Ні.

Зафіксуймо тут проміжний висновок. У Росії є бажання сісти за стіл переговорів і зафіксувати поразку України. Уявімо, що ми починаємо переговорний процес, росіяни не вивели свої війська. Знаєте, що вони скажуть вам на першому турі переговорного процесу? Вони скажуть, мовляв, поверніть нам Запорізьку та Херсонську області.

Зверніть увагу Перемога України, ядерні удари чи холодна війна: в ЄС назвали 4 можливі сценарії майбутнього

Ні, ми не повернемо і тоді що, ми переходимо знову до війни? Ні, не переходимо. Тому що всі вже скажуть, так ви вже сіли за стіл переговорів, давайте домовлятися. Тоді ми з вами відповідно відразу заходимо в глухий кут, але дивіться, що буде далі.

Росія поступово набиратиме балів агресії. Вона себе традиційно поводитиме. Росіяни ображатимуть, говоритимуть щось, масштабуватимуть пропагандистські програми, мовляв, ми тут готові на щось піти, але Україна не готова. Якщо підемо на ці переговори, і це дуже важливо зрозуміти, то ми вже програємо і в межах переговорного процесу.

Ми з вами не зможемо повернутися більше в таку війну, як сьогодні. Ми не зможемо вже військовим шляхом відстояти свою територію, чи довести право на суб'єктне існування в глобальному політичному просторі. Я хочу, щоб всі це усвідомили.

У нас є сьогодні єдиний шанс, як би боляче не було про це говорити, або ми сьогодні доводимо право України існувати, або давайте тоді обговорювати, яку частку суверенітету ми віддаємо.

У Росії також є проблеми з ресурсністю, тому вона істерично шукає, де трошки снарядів взяти. У тій же Північній Кореї, десь шукає можливість разом з Іраном – "дуже ефективною" країною під санкціями, набудувати виробництво дронів. Росія періодично проводить іспити носіїв ядерних боєголовок "Ярс" чи "Буревісник", але вони всі невдалі. Тобто зараз у Росії технологічний занепад.

З іншого боку, Україна розуміє, які пріоритети треба у військовому виробництві. І партнери наші розуміють, яка зброя найбільш ефективна і скільки треба інвестувати. Так, це робиться трошки повільніше, ніж нам хотілося б, але між тим це робиться.

Крім того, сьогодні є історичний проміжок часу, коли наші партнери нарешті усвідомили, що Росію не можна "обнімати". Не можна робити партнером, тим більше союзником, немає різниці енергетичним чи просто культурним. Ми з вами не повернемось у цей золотий час для того, щоб зробити Україну суб'єктною. Але через війни народжуються нації, ніяк інакше, навіть у XXI столітті.

На Близькому Сході зараз Ізраїль доводить своє право на існування саме держави. Так само доводить й Україна, тільки в нас ворог набагато масштабніший, ніж просто терористична організація. Тому ми маємо всі чітко розуміти, що немає в Росії бажання дати нам спокій. Все, що ви говорите про цифри та Левада-Центр тільки підкреслює, що Росія хоче примусити нас програти цю війну.

Ми побачили аудит у Міноборони щодо закупки продуктів і щодо виплат військовослужбовцям, і ми побачили одночасно майже з цим статтю у Time. Як вони поєднуються у нашій реальності? Чи це окремі історії? І як ви ту статтю в Time сприйняли?

Ніяк не поєднуються вони. У нас є об'єктивна робота держаудиту щодо того, щоб перевіряти, як використовувалися гроші. Чому об'єктивна робота? Тому що зрозуміло, що деякі очільники певних департаментів чи очільники певних міністерств чомусь думали, що ця війна може списати все, що завгодно, навіть неефективність керування тими чи іншими процесами.

У Міноборони провели держаудит
У Міноборони провели держаудит / Сайт Міноборони

Тому мені здається, що аудит – це нормальна справа, вона дає можливість далі юридично вже напрацьовувати відповідні претензії до тих чи інших держслужбовців. Тобто напрацювали матеріали, зробили юридичний аналіз цього, і відповідно підозри.

Мені здається, що це нормальний шлях, який приведе до того, що в нас буде набагато більш прозора система відношень у межах бюджетних фінансувань тих чи інших проєктів. І це дуже добре, що ці аудити йдуть. Дуже добре, що ми це проговоримо.

Тут у мене завжди єдине зауваження. Ви знаєте, навіть якщо аудит проведений, то далі треба все це юридично проаналізувати й побачити, є там склад злочину чи немає, чи є просто неефективне керування.

Я думаю, що правоохоронні органи, а в нас сьогодні досить жорстко працює і антикорупційна вертикаль, і в принципі силові органи – СБУ, відповідно ДБР. Я думаю, що вони зроблять ті чи інші висновки і будуть певні юридичні наслідки для людей, які безпосередньо займалися негативними речами, тобто корупцією. І це добре.

Щодо статті в Time, я взагалі інакше сприймаю це все. Я розумію, чому такий розголос навколо цієї статті. Тому що немає суттєвих подій, тобто певне депресування є внутрішньоінформаційного простору.

І тут ми говоримо про те, що у нас втома, нам не дають необхідної кількості зброї, у наших партнерів, ще раз підкреслюю, втома, і тому це може викликати певні негативні негаразди, в нас є там корупція тощо.

Будь-який журналіст має право це робити, знову ж таки, має право описувати, як він бачить ситуацію. Це нормально. Питання в іншому, чому завжди в нас якщо щось негативне, то це виключно анонімні джерела. Це мене завжди напружує трошки.

Але між тим я не бачу негативу. Ми з вами свідомі того, що є певна втома, певне інформаційне відвертання уваги Близьким Сходом, наприклад, від України.

Ми з вами свідомі того, що зброя, про яку ми там домовляємось, йде не надто швидко, тобто повільно. Ми усвідомлюємо ж те, і ми про це неодноразово говорили, що обсяги зброї не ті, про які ми домовляємось тощо.

І ключове, ми ж усвідомлюємо, що 20 місяців це дуже тяжко перебувати у стані війни без точного розуміння, коли ми зможемо кар'єрно відбудовуватись. Мається на увазі, коли ми зможемо планувати своє життя вже зовсім в іншому вимірі. Ну це тяжко психологічно.

І тому спокійно ставимося. Я буду давати трошки поради – треба спокійно сприймати право журналіста на свою суб'єктивну думку. Це нормально. І треба все ж таки аналізувати, про що написано. Мені там подобається пасаж про те, що президент абсолютно чітко свідомий того, що виграти цю війну – це край важливо для життя України.

Більше про це "Ніхто не вірить у перемогу України, як я": Зеленський потрапив на першу шпальту Time

Якщо ми не виграємо війну, якщо ми йдемо на компроміси 2014 року, то це означатиме тільки більш розтягнутий по часу процес знищення України.

Знову ж таки, це має бути консенсус у суспільстві. На сьогодні, як я знаю, консенсус у суспільстві достатньо жорсткий. Ми не можемо домовитися з Росією на тих чи інших компромісних умовах, по суті, визнавши капітуляцію. І мені цей пасаж, наприклад, у тексті достатньо до вподоби.

А все інше, що стосується корупції – ми ж це проговорюємо. Я розумію, що хотілося б сьогодні під час війни бачити трошки інакшою номенклатуру свою. Але вона є кров від плоті, частиною суспільства.

Якщо ви займалися корупцією довгі роки, то змінити це за день, за два не вдасться. Але головне – про це треба говорити, треба доводити юридичні складові злочинів. І сьогодні Україна це робить. Не так, знову ж таки, швидко, тому що це величезний обсяг аналізу, який треба проводити. Але мені здається, що ми з цієї війни вийдемо з трьома надбаннями:

  • ми розумітимемо, хто ми і на що ми здатні. І не тільки ми, а й багато інших людей у глобальному світі;
  • матимемо більш прозорі відносини між інститутами держави і суспільства;
  • матимемо ключову армію на сьогодні у світі, яка з величезним досвідом консультуватиме всіх інших щодо безпекових правил життя.

Ми наголошували на тому, що статтю Time треба читати загалом, сприймаючи і минуле, і фідбек того, хто її написав, і розуміючи, що посилання на анонімні джерела – це вже про щось нам точно говорить.

Тут питання точно не зради чи перемоги. Тут питання про те, що ця стаття, найімовірніше, більше направлена або на західного глядача й читача, або ж на те, що нам укотре намагаються розказати та показати, що "поганий мир кращий, ніж хороша війна".

А ні, трошки інакше. Безумовно, ви абсолютно праві, я б тільки не звертав увагу на фідбек, що це за журналіст, тому що у будь-якого журналіста є біографія певна. Все ж таки, ми не відразу всі народилися під час оборонної війни України проти Росії.

Багато журналістів працювали в різних регіонах, зокрема в російському, до початку вторгнення Росії в Україну. Тому я спокійно ставлюся до біографії будь-якого журналіста.

Тут питання в іншому – у тому, що є певний консенсус у політичних західних елітах. Вони чітко розуміють сьогодні природу цієї війни та ризики, які генеруватиме Росія, якщо вона не програє.

І вони, відповідно, вже суттєво вкладаються в Україну. Так, повільно, але вкладаються. Я, до речі, посилання зроблю на промову Джо Байдена, де він чітко фіксує, що ключовим тонером сьогоднішньої глобальної нестабільності є саме Росія.

Тобто ми не можемо закінчити конфлікти на Близькому Сході, якщо не розв'яжемо питання Росії. Тому що Росія далі продовжуватиме інвестувати в нестабільність регіону, тому що вона є ключовим вигодонабувачем того, що там відбувається.

Росія буде далі, але в більш агресивній манері фінансувати туристичні угруповання різні. І ми матимемо наростаючу ескалацію. І тоді людям, мається на увазі тим, які належать до західних демократій, доведеться інвестувати у свій захист набагато більше грошей, ніж сьогодні треба в Україну.

Дуже важливо, що Байден про це постійно говорить, і це дуже добре. Не тільки він, а й Олаф Шольц, Еммануель Макрон, Джорджія Мелоні тощо.

Джо Байден
Джо Байден / Getty Images

Я вже не говорю про лідерів східноєвропейських держав, вони абсолютно чітко свідомі того, що Росія не зупиниться, вона продовжуватиме роззувати Східну Європу, продовжуватиме спроби встановити контроль у тому чи іншому вимірі над країнами.

Але щодо бюджетів. Давайте тут поговоримо про бюджет. Якщо ми беремо, наприклад, американський бюджет у цілому, то, наприклад, допомога Україні – це 0,004 чи 0,005, які вони відправляють на допомогу Україні.

Розумієте, про які цифри ми говоримо? Це навіть 5% від пентагонівського річного бюджету. Тобто, в цілому бюджет Пентагону, наприклад, 820 мільярдів, ми отримуємо 40 чи 50 мільярдів безпосередньо військової допомоги. Це 5% від пентагонівського бюджету.

Тобто ви сьогодні вирішуєте за дуже й дуже невеликий обсяг грошей питання глобального безпекового контуру, тому що знищуються спроможності ключового опонента – Росії – економічні, військові, репутаційні тощо.

Крім того, якщо ми беремо 5%, то 90% цих грошей залишаються в Сполучених Штатах. Тому, давайте об'єктивно говорити, залишаються на військовому виробництві, нових робочих місцях тощо. Давайте об'єктивно говорити, що це вигідно американській економіці.

Читайте також Законні вимоги республіканців до Байдена: як може змінитись допомога Україні від США

Тобто ви паралельно розв'язуєте питання стимулу своєї економіки і, з іншого боку, ви паралельно розв'язуєте питання гарантування глобальної безпекової архітектури завдяки підтримці України невеликим, відносно невеликим, коштом. Треба про це правильно говорити, і ми про це говоримо.

І тому, повертаючись до теми публікацій тих чи інших, це нормально у сучасному світі отримати публікацію, яка є хайповою, чи яка ставить акценти достатньо провокативно. Чому? Ми живемо в часи хайпу, ми живемо в часи клікбейту, ми живемо в часи, коли вам треба отримати мільйон переглядів і не інакше.

А коли ви говорите прості й правильні речі, вони не викликають резонансу. Лише на початку викликають певний резонанс, а потім ти до них звикаєш. І ти шукаєш щось, що може спровокувати якісь обговорення. Так само як стаття в Time. Вона спровокувала певні обговорення, і це нормально. Але це з журналістської точки зору вкрай вигідно для них, щоб були такі провокативні тексти.

Для нас з вами, крім внутрішньої дискусії, це абсолютно не змінює:

  • ставлення до України на глобальному ринку;
  • принципове рішення наших партнерів – йти з Україною до кінця;
  • принципове рішення наших партнерів – надавати військову допомогу й інвестувати у військове виробництво, зокрема в Україні;
  • ніяк не впливає на репутацію Володимира Зеленського з точки зору того, хто він і що робить на глобальному політичному ринку. І взагалі, наскільки важлива сьогодні роль Зеленського з точки зору просування засадничих концепцій, що таке свобода та що таке захист свободи.

І тому для нас з вами це нічого не змінює, окрім одного – нам доведеться ще більше говорити про це на різних майданчиках, пояснювати. Втома зрозуміла, інформаційна увага до інших регіонів зрозуміла.

Але не забувайте – єдиним ключовим донатором сьогоднішньої нестабільності є тільки Росія. Вона це робить і через фінансування тих чи інших конфліктів, і через передачу розвідінформації, і через втягування цих країн у збройну співпрацю, і через консультації, і через економічні спроможності.

Ми не маємо це забувати й пояснювати. А так усе, в принципі, достатньо прогнозовано йде.

Республіканці кажуть, що мають кілька умов для подальшої допомоги Україні: стратегія перемоги, а не лише допомога стільки, скільки буде потрібно, регулярний звіт і прогрес на фронті. Також говорять про гарантії від НАТО і ЄС, які мають підтримати Україну, якщо допомогу від США буде заблоковано.

Не треба забувати, що це внутрішньополітична дискусія в Штатах, ми не будемо втручатись, вони мають право дискутувати, тому що зацікавлені у тому, щоб відповідати на питання свого виборця. Так само ми зацікавлені відповідати на питання свого виборця, як і будь-яка країна, будь-які політичні лідери зацікавлені в цьому, бо це безпосередня робота політиків.

Але я не бачу нічого поганого в тому, що республіканці кажуть проговорити стратегію. Я думаю, що її можна буде проговорити. Знову ж таки посилатимусь на статтю Залужного й на те, про що постійно говорить Президент України. Стратегія для нас зрозуміла:

  • суттєві тактичні поразки Росії на лінії фронту, немає різниці де;
  • хаотичне обвалення фронту;
  • часткова втеча російських військовослужбовців на територію Росії:
  • початок певних бунтівних чи революційних процесів у Росії;
  • злам традиційної системи путінської вертикалі;
  • перехід до інших форматів управління Росією, зокрема до форматів перехідної слабкої демократії.

Крім того, є інший пункт – скільки зброї для цього буде потрібно. У Головнокомандувача України це чітко зафіксовано: певна кількість дронів, літаків, систем ПРО, певна кількість мінних тралів, далекобійних ракет тощо.

Там є певна конкретика, у статті немає цифр, але я не сумніваюся, що ці цифри абсолютно точно Валерій Залужний обговорює під час переговорних процесів з нашими партнерами.

Тепер треба думати, як ці кількості організувати. Якщо ми хочемо вибудувати систему військового співробітництва з Україною – це можуть бути інвестиції в наші виробництва, це можуть бути безпосередньо передані нам інструменти, які виготовляються на військових виробництвах країн тощо.

Головнокомандувач ЗСУ
Головнокомандувач ЗСУ / Фейсбук Валерія Залужного

Безумовно, ЄС підтримуватиме нас, тому що для Європи – це вкрай важливо, інакше Росія домінуватиме в Європі, хто б що не говорив. Ми зараз не розбиратимемо, чому це відбудеться, але точно Європа буде домінувати, а Східна Європа завжди перебуватиме у полум'ї. Росія не пробачить Литві, Естонії, Фінляндії, Польщі чи Чехії, не пробачить Румунії, Болгарії тощо – активну проукраїнську позицію. Це ж очевидні речі.

Щодо НАТО, то тут ключовими є Сполучені Штати – серцевина НАТО. Якби забрати з НАТО США – це виглядало б для мене вкрай дивно. Ми повертаємось до ключового питання і мені здається, що адміністрація Байдена це достатньо ефективно робить.

Треба пояснювати – ми не можемо самоізолюватися, тому що глобальний світ сьогодні має інший вигляд. Сьогодні не можна побудувати кордони і думати, що ти перебуваєш в безпеці.

Якщо перемагає Росія, в тому чи іншому сенсі цього слова, то це означатиме повну деструкцію глобального безпекового простору. Відповідно США постійно провокуватимуть на тому чи іншому напрямку, зокрема на напрямку безпосередньо самих Сполучених Штатів.

Це призводитиме до суттєвого збільшення воєнних бюджетів, затрат на свою оборону та безпосередньої участі американців в тих чи інших бойових діях, які поступово масштабуватимуться.

Це ж очевидні речі – якщо ти хочеш жити в безпечних Сполучених Штатах, попри всі внутрішні дискусії тощо, тоді треба інвестувати сьогодні в ті країни, які цю безпеку для тебе організують, виходячи з того, хто сьогодні є головним "бунтівником" на глобальному ринку – це Росія.

Програш Росії – єдина запорука того, що в Сполучених Штатах можна буде спокійно жити, будувати кар'єру, прогнозувати щось на 10 – 20 років. До речі, так само як і в Україні.

У статті Залужний каже, що нам потрібно щось нове, аби вийти з цього глухого кута. Чи є розуміння, що це саме може бути й чи взагалі це "нове" уже придумали?

Там описано – це якраз новітні системи управління військами, тобто швидкість прийняття рішень, мобільність їхнього прийняття. Це певні інструменти в певній кількості. Я про них сказав: дрони, ракети, дуже потрібний авіаційний компонент, з урахуванням того, що Росія постійно домінує у повітрі по лінії фронту, формує додаткові авіаційні бригади чи корпуси з гвинтокрилів, тактичної авіації.

Для того, щоб остаточно прибрати домінування Росії у повітрі, нам потрібні певні компоненти, Залужний їх перераховує. З іншого боку, для того, щоб просуватися швидше нам потрібні ті ж мінні трали в певній кількості.

До такої масштабної, в кількісному розумінні цього слова, війни ніхто не готувався. Жодна промисловість, жодної країни не готувалася. Крім того, ця війна дає дуже багато матеріалу для аналізу, як саме війну треба вигравати, як будувати оборону, наступальні операції.

До речі, є досить цікава фраза пана Залужного про те, що згідно з підручниками НАТО, згідно з нашим попереднім аналізом, після чотирьох місяців інтенсивних наступальних операцій ми вже мали б оперувати десь поруч з Кримом чи навіть в Криму. Але, як з'ясувалось, війна такого типу – це трішки інша війна, її сьогодні треба аналізувати.

Україна набагато глибше аналізує те, що відбувається по всій лінії фронту: що роблять росіяни, скільки в них є ресурсів, як вони їх використовують, що таке логістика, тилове забезпечення, що таке склади різного типу тощо. Україна про це говорить – розірвавши логістику забезпечення, за допомогою далекобійних ракет, дронів певної дальності, ми будемо домінувати.

Далі, розірвавши, наприклад, системи радіоелектронного придушування – ми домінуватимемо. Збільшивши присутність у повітрі – домінуватимемо, а це вже зміна умов ведення війни. Сьогодні ми в позиційній війні, стаціонарній, але щойно додатково отримаємо необхідні інструменти, ми можемо на тому чи іншому напрямку перевести позиційну війну в маневрену й збільшити обсяг ініціатив, які є у нас.