З Дмитром ми розмовляємо на одній із позицій, де до ворога всього кількасот метрів. У бліндажі тепло, на столі остигає щойно заварена кава, а біля буржуйки гріються кішки.

23-річний Дмитро з позивним "Друїд" розповідає:

Дочекався закінчення навчання та влітку 2016-го пішов до війська.

Зараз він – військовослужбовець 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Хлопець родом із Сумської області, а до війни був на Донбасі лише одного разу. Проте зараз знає вже достатньо міст Луганської та Донецької області, де під час ротацій виконувала завдання його бригада.

Читайте також: Українські волонтери – наша асиметрична відповідь ворогам

– Пам'ятаю, у лютому 2017 року ми були під Чермаликом – розвозили з хлопцями на КрАЗі боєкомплекти. Я бачу, що водій їде по полю й дуже швидко. Вже час під'їжджати до позиції, а ми чуємо звук, ніби гілка зачепилася за кузов. Потім – вибух. Повибігали з машини, попадали на землю, у колії. Тоді по нам стріляли з ПТУРа, метра півтора над капотом пролетіло, але в нас не влучило, добре, що якийсь криворукий попався. Це те, що не забудеться. Командир мій казав, що це як другий день народження.

Близьким, щоб не хвилювалися, кажу, що в мене все добре. Хтось же має воювати. Якщо з себе не почнеш, то нічого доброго не буде. В мене, до речі, дуже багато знайомих пішли служити. Я своє життя планую пов'язати з армією, тим паче, мені дуже пощастило з бригадою та побратимами.

Військові, які уважно слухають нашу розмову, додають:

У нас немає "дідовщини". Коли хтось новий приходить, ми йому допомагаємо та всьому навчаємо.

Замість того, щоб жити мирним щасливим життям, вони йдуть на війну. Адже розуміють: мають захистити Україну та здобути перемогу.

Підтримати українських бійців у нашій спільній боротьбі можна тут.

Читайте також: "Граф Дракула вийшов на полювання": про війну, відвагу та смішні історії