Країна, яка перестала боятися
Президентські тези, озвучені у Мюнхені, справді резонували з думками та почуттями більшості українців. У тому числі й ця: "Ми не можемо говорити щодня, що завтра війна. Про яку державу ми говоримо, про яку економіку ми говоримо? Як можна жити в державі, коли кожен день вам кажуть, що завтра буде наступ, завтра буде війна?".
Не пропустіть В Україні на ненависних орків чекає пекло
Проте Україна перебуває в такому підвішеному стані вже не перший тиждень та не перший місяць. Кожен новий день може стати черговим витком російської агресії. Кожен новий день загрожує подальшою військовою ескалацією. Кожен новий день приносить свіжу порцію страхітливих звісток.
Інформаційне тло, що оточує нашу країну, нагадує шалений калейдоскоп, де одні тривожні картинки змінюються іншими, ще більш грізними. Те, що ще зовсім недавно здавалося сенсацією, тим, що шокує, швидко стає звичним і відступає на другий план.
Заяви західних лідерів тьмяніють на тлі евакуації західних посольств, а кремлівські ультиматуми – на тлі кремлівських провокацій на території так званих "Л/ДНР".
Перед обличчям військової загрози, що наростає, країна намагається жити звичайним життям. А дрібні житейські радощі набувають у наших очах особливої цінності: адже вже завтра вони можуть зникнути.
Україні може довестися жити у стані війни ще багато років / Фото 24 каналу
Майбутнє за будь-яку ціну
По суті, перманентне очікування кремлівських ударів стає для України новою нормальністю. Такою ж "новою нормальністю", як життя з масками та ковід-сертифікатами, яке до коронакризи могло здатися чимось абсолютно фантастичним.
Ми вчимося співіснувати з примарою великої війни. Ми адаптуємося до страху, звикаємо до невизначеності, примиряємось із крихкістю та вразливістю нашого сьогоднішнього побуту.
Правда, як і у випадку з COVID-19, нас не полишає думка про те, що ця "нова нормальність" ненормальна. На Мюнхенській конференції президент Зеленський висловив загальний настрій: завжди так тривати не може. Українці чекають на розв'язку – якою б вона не була.
Варте уваги Йдеться не лише про Україну – Путіну потрібно значно більше
Кремль обмежиться локальною збройною ескалацією? Добре. Кремль все ж таки зважиться на масштабне військове вторгнення? Що ж, такою є воля історії, й це випробування доведеться витримати. Навіть жахливий кінець виглядає кращим варіантом, ніж жах без кінця.
Проте проблема в тому, що завершення нинішньої кризи не гарантує остаточного розміщення всіх крапок над "i": подібно до того, як його не було у 2014 – 2015 роках.
Зрештою, квітучий південнокорейський Сеул розташований у прямій досяжності північнокорейської артилерії та живе з цим уже 70 років.