Леонід Кравчук
Перший президент незалежної України розповідає, коли вперше відчув, що країна стала по-справжньому незалежною:
Відкриваються ворота, назустріч нашій машині іде кремезний такий офіцер, за ним – два прапорщики зі зброєю. А не було тоді ще ні української армії, ні української міліції – нічого не було. Що може подумати президент? Все, прийшли арештовувати. Я вийшов з автомобіля. Офіцер віддає честь і каже: "Пане президенте, ми прийшли вас охороняти". Я подякував і питаю – з чиєї вказівки? Вони відповідають – самі прийшли. От це вже знак був, що люди почали думати про свою державу, про свого президента.
Читайте також: На День Незалежності в Києві пройде дві ходи: програма найцікавіших заходів
От з таких випадків складалася уява про те, що ти стаєш главою незалежної держави. Перед тобою – величезна сила проблем, які потрібно вирішувати, і вже ніхто тобі не буде допомагати. У Радянському Союзі як було: не можемо прийти до якогось вирішення проблеми – дзвонимо в Москву і там дають поради. А тут уже все, сам.
Валерій Харчишин:
День Незалежності для мене – дійсно важливе свято. Попри те, що воно набуло справжніх ознак лише протягом останніх 6 років, я завжди його відзначав. Навіть за часів режиму Януковича, коли нас, один із небагатьох україномовних гуртів, мабуть, для балансу, запросили виступити з концертом на Майдані Незалежності. Тоді, попри неповагу до тієї влади, ми прийняли запрошення.
Я, як і наступні 6 років, був традиційно вбраний у вишиванку. Ми вийшли, я привітався словами "Слава Україні!", що для проросійської влади – все одно, що "зіганути" зі сцени, – та розпочали з презентації пісні "Назавжди", вирішивши добити "легітимного". Річ у тому, що в ній було звернення до Януковича, що починалося зі слів: "Не в моїх планах слухати Хама" (одне з багатьох прізвиськ майбутнього втікача). Хоч люди і зрозуміли, про кого йдеться і, відповідно, зреагували на слова про Хама, але сам адресат лише пританцьовував, не "вдупляючи", чому всі зі сміхом дивляться на нього та з нетерпінням очікують його реакцію...
Наступного разу на Майдані ми співали вже у часи Революції Гідності, коли вперше відчули, що для нас є справжня Незалежність, яка не на папері і не для червоної дати у календарі, задля чергового вихідного дня. Тепер, коли Незалежність омита кров’ю тисяч найкращих українців, аби знову не скочити у ярмо, нам варто пам’ятати, якою ціною ми її здобуваємо. На жаль, донині.
Цього року 24 серпня будемо виступати на Сході країни. За кілька десятків кілометрів від бойових дій саме за Незалежність України.
Олексій Богданович:
Коли Україну проголосили незалежною, ми якраз мали репетицію з американським колективом з "Бродвею". Пам’ятаю, у той момент ми почали кричати, сміятися, робити якісь "ура-патріотичні" речі. Минуло хвилин 10 і потім режисерка з Америки каже: "Ну все, потішилися і – до роботи". Тоді для нас це якось прикро прозвучало. Але ми зрозуміли, що свято святом, а подальші справи залежать уже від нас.
Тому відривати це свято незалежності від практичних дій на благо країни – по-моєму, нереально. Для мене воно завжди пов'язано з тим, що можна зробити для того, аби ця країна принаймні існувала. Тому що загроз дуже багато. І часу минуло чимало, а ми в якихось речах тупцюємо ще на одному місці.
Читайте також: Хода гідності замість параду: у чому різниця
Звісно, оптимізм залишається, але він такий, доволі раціональний. У цій ситуації непросто принаймні зберегти нашу незалежність. І, оскільки є загроза – я кажу і про внутрішні справи країни, і про зовнішнього ворога – це свято для нас актуальне. І нам треба бути дуже пильними, щоб ця незалежність не стала якоюсь легендою, яка почалася і закінчилася.
Цього року дружина спонукає мене піти на Марш Захисників України. Я ще не прийняв для себе рішення, але думаю, що все-таки складу їй компанію.
Євгенія Гапчинська:
Для мене це – гордість велика, в цей день відчуваю таке... прямо до сліз. Це – привід задуматися, зокрема і тому, що все це пережила на власній шкірі. А ще, у світлі того, що йде війна, все це – дуже боляче. Вона ж тут, а не десь далеко... Мій чоловік повернувся з зони ООС. Тому для нас цей день – не просто черговий вихідний. І ми точно не будемо їхати на шашлики і горілку пити на честь свята. Швидше, сім’єю приїдемо у центр міста, прогуляємося.
Андрій Кокотюха:
Для українців День Незалежності мав би стати точкою неповернення назад в СРСР чи до формату УРСР, як сателіта Росії. Проте, навіть за 28 років від проголошення Незалежності мільйони моїх співгромадян не можуть попрощатися з колоніальним минулим, відірватися від російського та радянського контексту. Тож ставлення до Дня Незалежності в українців із чіткою громадянською позицією і українців, які голосували на останніх виборах за повернення в модернізований СРСР, – кардинально різне.
Я ж цього року по обіді вийду з родиною та друзями в місто. Тобто відзначатиму, як завжди, спокійно.
Тарас Тополя:
Незалежність для мене – це те, що в голові та серці людини. Це – можливість приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність. Коли народ є носієм традицій, культури, мови; коли активні його представники готові боротися за право бути – тоді можна говорити про певну незалежність народу.
Вона окреслюється кордонами і охороняється армією. Але, найважливіше, незалежність у сучасному світі не гарантується лише зазначеними вище речами. Без гідної освіти і виховання незалежного майбутнього її не втримати.
Джамала:
Для мене День Незалежності – це як День Народження близької людини. Я сприймаю це свято дуже особисто. Зазвичай проводжу невеличку ревізію досягнень України, та того, що я особисто зробила для неї за останній рік. Я обожнюю свою країну, а коли ти любиш – ти відповідальний.
Роман Безсмертний:
У мене таке відчуття, що все, що відбулося з Україною, це наслідок того, що свого часу ті, кого ми називаємо батьками-засновниками, йшли на певні компроміси з частиною того, що ми називаємо "український політикум". Це заклало потім можливості Росії смикати за ці нитки. Хоча, мабуть, бажання миру і спокою диктувало необхідність таких кроків.
Але мир для себе – це не завжди мир для дітей, треба це добре розуміти. Є нації, які це усвідомили і про це зняли кіно. А є нації, які без цього жити не можуть. У нас якесь таке кляте правило, що кожне покоління має воювати, тому що батьки не відвоювали.
Читайте також: У Києві до Дня незалежності обмежать рух транспорту: які вулиці столиці перекриють
Із усіх подій новітньої історії я сприймаю революцію тільки як Революцію на граніті. Наслідком цього стала кардинальна зміна курсу держави – вона від тоталітарно-комуністичної перейшла до демократичної. Були запущені реформи, відбулися інституційні зміни... І це – складові того процесу, який став основою революцій 2004 і 2014 років: курс на західну демократію і курс на загальні, прямі вибори. У 1991 році українці зробили вибір, сказали: "Ми йдемо цим курсом". І суспільство досі його тримає.
Женя Галич:
Сьогодні ми маємо згадати і тримати в голові, якою є ціна незалежності. Скільки життів було покладено заради вільного синьо-жовтого прапору над нашими головами. День Незалежності – це не привід для вечірок. Це – привід згадати справжню цінність свободи, вільного слова та мирного неба.
