Нас чекає найважча і найважливіша зима в історії

10 грудня 2022, 18:30
Читать новость на русском

Джерело:

Павло Казарін

У прикордонні Харківської області мовить російське радіо "Життя". Майже кожні 15 хвилин попса замовкає і хрипкий голос починає переконувати слухачів "не допомагати українській армії".

Ракетні удари по енергетиці – це спроба взяти тил України в заручники

Диктори російського радіо пов'язують тяготи та поневіряння з самим фактом збройного опору. Запевняють, що Україна втратила вбитими 170 тисяч солдатів та закликають українців "вирватися з лап Зеленського". Щоразу це нас дуже тішить.

Читайте також Смерть Путіна стане лише початком змін: кого Україна не має допустити до трону

Росія пішла з цього регіону так само швидко, як і зайшла. Про її присутність нагадують лише підірвані мости, обстріли, радіо, що мовить з Бєлгорода, та кинуті під час відступу шкільні підручники. Навіть за російськими законами вони вже незаконні: друкувалися влітку, а тому друкарня не встигла перефарбувати український південь у кольори російського прапора.

З першого дня війни Росія сподівалася, що зможе розколоти Україну. Вона намагалася посіяти розбрат між сходом та заходом. Між армією та політичним керівництвом. Путін закликав українських генералів "брати владу у свої руки", а його пропагандисти журилися над долею киян, які "стогнали під п'ятою галичан".

Москва так довго запевняла себе в штучності української держави, що й тепер продовжує сподіватися, що українські внутрішні паркани виявляться вищими за кріпосну стіну по периметру.

Коли виявилося, що російську армію ніхто не вважає "визволителькою", вона перетворилася на "армію-вимагачку". Ракетні удари по інфраструктурі – це спроба взяти в заручники тил, щоб обміняти його добробут на переговори. Принагідно, це все та ж спроба посварити цивільне населення та армію.

Москва мріє про те, щоб українці сприймали відсутність світла та води як результат дій саме української армії. Мовляв, це вам "за Кримський міст", "за Чорноморський флот" і "за Херсон".

Ракетні удари об'єднали глибокий тил і прифронтові міста

Однак глобальне російське нерозуміння природи української держави виявилось і тут. Ракетні удари мали зламати Україну, але ризикують лише згуртувати. Підміни не сталося – відповідальність за холод та темряву українці не поспішають покладати на успіхи власної армії. Замість внутрішніх окопів утворюється загальний етичний контур. Повсюдність ракетних ударів дарує єдність долі прифронтових регіонів і тих, що перебувають у глибокому тилу.

Рекомендуємо Зараз під Бахмутом окупанти забивають цвях собі в труну

Ракетний терор планувався як інструмент роз'єднання, але перетворився на свою протилежність. Я пам'ятаю, як на початку війни у багатьох містах увійшло у практику світломаскування. Тоді сенс її був не до кінця зрозумілий: надворі не 40 роки минулого століття, літаки не скидають бомби на світлові плями, а ракети летять за координатами і траєкторіями. Ми ще жартували, що єдиний сенс такого – це дисципліна. Світломаскування та комендантська година як щовечірнє нагадування про війну.

Кіловати дорожчі, ніж пише у платіжці: це тест на гідність

З того моменту, як Росія почала бити по українських ТЕЦ, побутова світлодисципліна – у найширшому сенсі – набула практичного сенсу.

Ринок комунальних послуг остаточно втратив ринкові закони. Звичку тринькати вже не можна виправдати готовністю оплачувати комунальні рахунки. Кіловат почав коштувати набагато дорожче, ніж написано у платіжці. Готовність економити тепер перетворилася на тест на солідарність. Готовність допомагати сусідам – також.

Десятиліттями Україна за інерцією сприймала Другу світову як "головну війну" власної історії. Її масштаби та повсюдність стирали грань між тилом та фронтом. Її тотальність народжувала різноманіття "сімейних історій", які за всіх відмінностей мали між собою щось спільне. А тепер Росія робить все, щоб нинішня війна стала новою головною війною для України та українців.

Яким би аполітичним ти не був – складно сховатись у лакуну побутового комфорту, коли цієї лакуни немає. Якою б людиною світу ти себе не вважав – важко ігнорувати той факт, що тебе готові вбити за твоє громадянство. Вже не потрібно 6 рукостискань, щоб познайомитися із сім'єю загиблого солдата. Волонтерство перестало бути винятком, перетворившись натомість на правило.

Сотні тисяч солдатів – у окопах. Мільйони їхніх рідних – у тилу без світла. У такій ситуації вже втрачає значення мова твоїх колискових та авторство книг у домашній бібліотеці. Відмінності стають другорядними, а минуле йде на периферію, коли настає час суб'єктного сьогодення. Росія зуміла поставити перед Україною найважливіші питання і тепер здивовано спостерігає, як жителі сусідньої країни дають на них солідарні відповіді.

Цікаво Невдовзі Росія програє ще одну війну

Навіть після 2014 року Росія не спромоглася вивчити українців

Втім, нічого дивного. Москва так довго переконувала себе у штучності української держави, що не вважала за потрібне її вивчати. Навіть досвід 2014 року не призвів до появи в Росії експертизи щодо українського питання. Кремль так і не навчився тверезо та без ідеологічної мішури оцінювати нашу країну.

Україна в Росії вважалася чимось зрозумілим і нескладним. Тому родичі під Житомиром, прогулянки Хрещатиком чи відпочинок в Одесі вважалися перепусткою в експерти та вхідним квитком на телеканали. У результаті гасла замінили аналіз, а шапкозакидання – експертизу.

Ймовірно, Москва може думати, що час продовжує працювати на неї. Що втома українського тилу накопичуватиметься. Що нинішня солідарність громадян підживлюється перемогами на фронті, а зимовий час може перетворити війну на позиційну. Що рано чи пізно протистояння ворогові та його агентам може змінитися внутрішнім "полюванням на відьом".

Зимою українці мають пам'ятати, де справжній ворог

Ймовірно, Росія вважає нинішній агрегатний стан України винятком  і сподівається, що зосередженість поступиться місцем роздратуванню, а натхнення – апатії.

Буде помилкою дати їй переконатися у правильності такого прогнозу. Так, зима ризикує заморозити інтенсивність просування армії. Так, морози можуть сповільнити термін відновлення інфраструктури. "Цей дощ надовго" – хоч би що нам казали торговці чудесами.

Нас чекає найскладніша зима в нашій історії – але ж вона обіцяє стати найголовнішою зимою в нашій історії. Важливо просто не забувати, де ворог.

Хоч би як цього домагалися диктори радіо "Життя".