Тоді фронт був на вулицях Донецька, а замість ЗСУ діяли групи неозброєних патріотів, які переважно складалися з ультрас "Шахтаря". Шахтарська столиця ще не втратила свого європейського вигляду та була досить мирним містом, якщо не перебувати біля ОДА та площі Леніна. На невеличкі скупчення зовсім не місцевих алкашів, донеччани, звісно, звертали увагу, але гадки не мали, до чого все йде. Звісно, проукраїнські люди відчували небезпеку, проте були впевнені, що незабаром уряд відправить "Альфу" на зачистку адмінбудівель від терористів, які їх захопили. Інакшого розвитку подій навіть уявити не можна було.

Читайте також: Історія Донбасу за версією Захарченка: про що насправді повинні пам'ятати жителі "ДНР"

Здавалося б, все швидко скінчиться, лише шанс отримати по обличчю від агресивного перехожого за футболку "Шахтаря" (і таке було, бо фанати підтримали Євромайдан) виріс у порівнянні із звичайним часом. А погрози з боку Росії здавалися досить примарними. Якщо прибрати з-під камер кілька тисяч звезених зі всієї області люмпенів, які шаряться містом із криками "Путін, введи", то нащо Кремлю йти війною на Україну? Все сталося не так. І мільйони людей залишилися без домівок, наодинці із зруйнованими долями та власними проблемами. Але тоді ми, проукраїнські, про те, що буде повноцінна війна, не знали. Лише доказували "ватнікам", що це обов'язково станеться, якщо Путін все ж таки вторгнеться.

Більше того, після цілком здорової ідеї показати, що Донбас – Україна, патріоти вже двічі збиралися на мітинги. Перший був шикарним, бо все пройшло мирно, а люди зрозуміли, що нас таких реально більшість. Без якихось примушень, організацій, просто у форматі флешмобу зібрати майже 10 тисяч людей, це було сильно. Але на ходу п'ятого березня напали фанати окупації. Побиття було страшним, то ж стало ясно: якщо правоохоронні органи не втрутяться, без крові не обійдеться. А місцеві міліціонери діяти взагалі не хотіли, більше того, вони ходили із георгіївськими стрічками та за руки здоровалися із колаборантами.

На мітинг 13 березня народ вийшов по двох причинах: по-перше, вихідні видалися досить напруженими: ватна бидлота знову порвала український прапор, а вулицями міста почали ходити "патрулі", які, шукаючи "біндер", раз у раз віджимали телефони, били людей, тощо. По-друге, деяким організаторам мітингу пообіцяли, що все буде безпечно. На міліціянтів із СБУ ніхто не розраховував, а от один відомий зараз комбат-нардеп, якого тоді знали як звичайного бізнесмена із досить темними зв'язками, пообіцяв самообороні донецького Майдану, що захистить усіх разом зі своїми людьми. Чи варто казати, що доки реальні патріоти виводили жінок та дітей з оточення, нардепа вже й сліду не було? Охорона мітингу, на яку так розраховували всі, яка могла дати хоча б маленький шанс урівняти сили та змішатися хлопцям із товпою, розчинитися у нічному місті, уникнути смерті та побиття, втекла з площі ще до початку заворушень.

Але то було під кінець акції. На початку ж українці традиційно обмоталися прапорами, розгорнули величезний стяг та закликали донеччан не загострювати ситуацію захопленнями будівель та іншими сепарськими штуками.


Майбутні бойовики біля майбутніх бойовиків

У відповідь через величезний кордон ментів з боку агресивного бидла летіли камені, яйця та петарди.

Кількох молодиків, які проявляли надмірне завзяття "побити нациків", запакували у міліцейські автобуси із георгіївськими стрічками, але після того, як ці автівки ледве не перегорнули, розтрощивши вікна, затриманих відпустили.

За цими подіями на узвишші, біля ноги пам'ятника Леніну, спостерігали тодішній голова МВС Донеччини Роман Романов та командир СБУ "А" Олександр Ходаковський. Просто так стояли та палили, переговорюючись.

Читайте також: Чому Донбас ніколи не встане з колін

І тільки українці заспівали гімн, почалось. Розходитися треба було через плотний кордон ватанів. Зі сцени закликали жінок та дітей бігти куди подалі. Чоловіки залишилися прикривати відхід. По команді зверху міліціонери розступилися, давши змогу фанатам "русского мира" влетіти у натовп досить розгублених ультрас.

Все ж таки хлопці не мали навичок битися проти озброєних арматурою та ножами людей. Єдиним укриттям, як тоді здавалося, були ті самі розтрощені автобуси, але коли кілька десятків хлопців залізли туди, їх почали травити газом та закидувати петардами. І якщо перші давали лише легкі мікроконтузії, від "Терену" та "Черемхи" порятунку не було взагалі. Дихати не було чим, ніхто нічого не бачив через сльози.

Довелося вилізати до вати. Саме тоді один із зеків-"новороссів" штрикнув ножем Дмитра Чернявського. Ще кількох пацанів теж вбили. Ніхто навіть не знає їх прізвищ, бо міліціонери просто запакували тіла у пакети та вивезли у невідомому напрямку.

Поранених та побитих з лікарень забирали до міліцейських відділень, де катували та звинувачували у всіляких вигаданих злочинах. Більшість патріотів-учасників мітингу дісталася додому.

Побиті та отруєні, спантеличені, вони готувалися до від'їзду, оскільки вже була інформація, що невдовзі міліціянти прийдуть за ними – базу відвідувачів фанатського сектору "Шахтаря" правоохоронцям злили ще у 2012-му під час боротьби Ахметова із ультрас напередодні Євро. Так на Донбас прийшла війна, яка триває по цей день вже чотири роки.

Читайте також: Потенційні вбивці: що робити з бойовиками Донбасу після амністії