Але існують міста-заповідники. Міста, де час, здається, не особливо посунувся вперед. В них вже давно повалили, або й навіть цивілізовано демонтували пам'ятник Леніну і провели офіційну декомунізацію вулиць, але за атмосферою, загальними настроями і відчуттями час ніби просто зупинився й досі в тих 2013-2014 роках.
Читайте також: Людям на окупованих територіях не вистачає продуктів харчування
Тоді найбільше промислове півторамільйонне місто нашого сходу вдалося врятувати якимось дивом. За усіма тенденціями, ще з 2004 року Харків мав стати авангардом і столицею "русской весны". "Першою" тимчасовою столицею заново окупованої України до того часу, поки вдасться окупувати й Київ. Так, як було вже сто років тому.
Власне, ворог почав у Харкові наступ одразу ж після Криму. І кров "русской весны" пролилася на Слобожанщині вже 1-го березня. Швидше, ніж на Донбасі. Первинні настрої і розклад сил були для нас катастрофічними. Але громадський подвиг кількох тисяч харків'ян в сукупності з серією домовленостей із місцевою владою, яка швидко змогла визначитись із власними вигодами і принаймні відверто не стала на сторону "русского мира", дозволили врятувати місто.
Сьогодні ж тут, як і раніше, відносно добрі дороги й гарна інфраструктура. В найкращий у країні парк атракціонів, реконструйований за пару років до революції, їдуть люди не тільки з найближчих до Харкова районів, але й із сусідніх областей.
Тут скрізь у повітрі витає і, здається, відчувається на запах і дотик задоволеність місцевих мешканців незмінною місцевою владою й абсолютне несприйняття влади центральної. Це несприйняття доводиться постійно чути ледь не на кожному кроці. В кав'ярнях і ресторанах. В громадському транспорті та адміністративних спорудах. У парках і просто в розмовах зустрічних перехожих на вулицях.
Це невдоволення центральною владою автоматично трансформується в невдоволення Києвом в цілому. Так само, як це було навесні 2014 року.
При кожному візиті сюди протягом останніх трьох років складається моторошне і невідворотне враження, що місто тримається виключно на актуальних геополітичних договорняках і чесному слові Кернеса. Що при наступному першому ж серйозному шухері в нього немає ніяких шансів. Більш того, ніхто наразі особливо й не намагається хоч трішки перехилити шальки терезів на нашу користь, доки час на те ще є.
Ніхто з політиків, ментів і усього державного апарату не збирається боротися за душу Харкова. Всіх влаштовують розклади нинішні.
Тому боротися за нього в наступний "час Х" знову прийдеться нам самим. Без нічого. Не сподіваючись на суттєву підтримку.
Читайте також: П'яний водій з нетверезими пасажирами побили поліцейських у Харкові: опубліковані фото