Три прізвиська Шредера

Ім‘я Герхарда Шредера запам‘яталось багатьом німцям, до того ж, запам‘яталось не найкращим чином. Під час свого перебування на посаді канцлера Німеччини він недарма отримав прізвисько "Genosse der Bosse" – тобто, "Товариша шефів": очолювана ним Соціал-демократична партія, власне, завжди відстоювала інтереси найманих робітників та середнього класу, але канцлер Шредер вельми часто цими інтересами нехтував, даруючи натомість свою прихильність керівникам великих концернів, банківських домів та – далеко не в останню чергу – лідерам не найдемократичніших у світі держав, які мали змогу оцінити подібну дружбу в твердій валюті. Взагалі, Герхард (або, як він сам любив себе називати – Герт) Шредер, який вийшов з бідної сім’ї отримувачки соціальної допомоги, запам‘ятався своєю пристрастю до дорогих костюмів, годинників та інших атрибутів "солодкого життя" – за що й отримав ще одне прізвисько – "Канцлер від Армані".

Тож нічого дивного не було у тому, що після програшу на чергових виборах, він прийняв пропозицію концерна "Газпром" та сів у крісло керівника проекту "Північний потік" – газогона, покликаного намертве "прив'язати" Європу до російської газової труби. Взагалі-то, практика переходу "відпрацювавших" політиків вищого ешелону до комерційних структур в європейських країнах є цілком звичною, але у даному випадку обуренню не було меж. З двух підстав. По-перше, вже програвши вибори, але все ще залишаючись канцлером, Шредер просто-таки з останніх сил "продавив" угоду з Росією про будівництво того "Північного потоку", після чого спокійнісінько пересів до крісла керівника цього проекту – тобто, власне, на очах усієї країни зловжив своїм службовим становищем та створив собі тепленьке містечко на майбутнє. По-друге ж – вже тоді вельми багатьом німцям не до шмиги були загравання Шредера з Путіним, якого він, у пику очевидності, називав "демократом чистої води" (lupenreiner Demokrat). Багато людей вже тоді здогадувались, що газ для кремлівського господаря – це не лише і не стільки товар, скільки засіб політичного тиску, й пряма монополізація його поставок – це пряма ж залежність від Москви.

За всі оці маніпуляції (втім, слід зазначити – абсолютно легальні з точки зору букви німецького закону) Шредер отримав від своїх же товарищів по Соціал-демократичній партії "прощальне" прізвисько "Російський німець" (Russlanddeutsche), а коли прийшов час для нової передвиборчої кампанії – вони попросили його не висловлюватися на публіку в підтримку соціал-демократів, бо це, мовляв, погано впливає на імідж партії.

Старий кінь борозди не попсує?


Герхард Шредер / Фото ЕРА

Втім, все це – приказка, не казка. Казкове існування високопосадовця "Газпрома" Герхарда Шредера триває вельми успішно. Як повідомила днями своїм читачам газета Tagesspiegel, колишній канцлер ФРН очолить віднині другий проект – він стає головою правління газпромівського енергетичного концерну "Північний потік-2". Тобто, як то кажуть: "Наша пісня гарна й нова – починаєм її знова": здається, Путін все ж таки не полишив надій підсадити Європу на свою "газову голку" та знову, як раніш, в роботу пішла "важка артилерія".

Проблема, щоправда, цього разу полягає в тому, що європейські країни, для яких, власне, й призначений цей проект, категорично не бажають брати в ньому участь. Надивившись на "порядного партнера", який не раз і не два намагався шантажувати їх демонстративними іграми з вентилем, вони щільно зайнялись тим, що назвали "диверсифікацією джерел газопостачання" й добилися в цій справі вражаючих успіхів: як відомо, за останні роки через втрату ринків продажу "Газпром" "схуднув" так, що назвати його "гігантом" вже якось язик не повертається. Про те, що європейці аж ніяк не хочуть брати участь ні в якому "Північному потоці-2", каже вже той факт, що компанія ця на 100% належить тому ж "Газпрому", без жодного європейського інвестора. Нагадаємо, що ще в першому "Північному потоці" брали участь такі поважні європейські концерни, як Wintershall, E-ON, Gasunie та Engie.

Зрозуміло, що подібна ситуація російську сторону аж ніяк не влаштовує. Тож старий Герт змушений був встати та "йти у бій": користуючись старими контактами й тим, що СДПН є членом правлячої на даний момент у Німеччині коаліції, він "взявся за гуж" та потягнув до Європи другу гілку російського газогону. Як передбачається, "дотягнути" він її повинен наприкінці 2019 року – щоправда, що з того вийде, незрозуміло: зрештою, плани "Південного потоку" вже встигли дати дуба. Проте, для виконання нового завдання Шредер отримав набагато більше прав та впливу, аніж першого разу: згідно з швейцарським законодавством (а концерн було зареєстровано саме в Швейцарії), правління компанії має право не лише здійснювати нагляд за роботою, а й напряму нею керувати. Шредер навіть отримав право підпису – тобто, має право від імені "Газпрому" підписувати угоди та фінансові документи.

Як правильно сказати "шредеризація"?


Шредер і Путін: "навіки разом" / Фото "Новости"

Вочевидь, це викликано нагальною потребою: враховуючи спротив цілої низки європейських держав, Шредеру, скоріш за все, знадобиться власноруч "домовлятися" та купувати підтримку. З точки зору критиків проекта "Північний потік-2", його здійснення "несе в собі дестабілізаційний потенціал та призведе до негативних геополітичних наслідків". Окрім того, він вступає у протиріччя з офіційною метою Євросоюза – диверсифікувати енергопостачання в Європі. Не було забуто й того аспекту, що "Північний потік-2" вважається суто політичним проектом, який покликаний дати Росії можливість відмовитись від послуг української газотранспортної системи. На даний момент Єврокомісія перевіряє, чи відповідає цей проект європейському законодавству.

А поки брюсельські високопосадовці роблять свою справу – Шредер робить свою. З його легкої руки на користь проекту вже встиг висловитися аж цілий лідер Соціал-демократичної партії, мінистр економіки та енергетики Німеччини Зіґмар Габріель. Саме той, якого в ФРН так само, як Шредера, підозрюють в надто вже великій і, скоріш за все, не вельми безкорисній любові до Путіна – після його подорожі до Росії та низки чисто політичних заяв, які йдуть у розріз з німецькою та європейською зовнішньою політикою, він потрапив вдома під вогонь критики з боку багатьох ЗМІ. Що не заважає йому допомагати "татусю Гертові" протягувати російський газовий проект.

Що цікаво – найближча помічниця Габріеля, Маріон Шеллер, яка до недавнього часу працювала в його мінистерстві в якості референта та відігравала ключову роль в енергетичній політиці Німеччини – раптово змінила місце роботи. Віднині вона стане працювати... під крильцем Шредера, в компанії "Північний потік-2". Тобто, знову ж таки в "Газпромі". Як зауважив з цього приводу відомий німецький журналіст Борис Райтшустер: "Зміна фронту "з присмаком". Не уточнив, щоправда, з яким саме...

Схоже, що "шредеризація" німецької політики нікуди не поділася, а лише продовжує розвиватися. Своїм демонстративним переходом з посади канцлера у тепленьке газпромівське крісельце Герхард Шредер відкрив "скриньку Пандори" і з тієї пори вже десять років, як Кремль має можливість за порівняно невеликі гроші купувати собі в Німеччині лобістів всіх мастей та кольорів. Втім, "шредеризацією" цей процес називають лише в Росії – в Німеччині для нього є більш точний та звичний термін: корупція.

Читайте також: ООН і нова мітла?