До того ж часу головною прикрасою в оселях наших предків був дідух - великий сніп з жита або пшениці, прикрашений сухоцвітом. Традиція заносити в хату на Свят Вечір дідуха бере початок ще з часів язичництва.
У хліборобській культурі слов`ян він був символом пожертви для гарного збіжжя. Дідух також символізував родоначальника сім`ї - діда та інших предків. Українці вважали, що душі померлих постійно контактують з родиною і допомагають у всіляких справах.
Однак за повір’ям, пращури провідують на Різдво лише ті сім’ї, в яких шанують їхню пам’ять, зокрема - ставлять дідуха. Після свят за традицією його треба було обов`язково спалити.
"Спалювали іноді га святого Василя, коли закінчувались свята різдвяні, або на Водохреще. Тобто в різних регіонах по різному. Але до цього часу в деяких оселях не спалюють дідух, тому що це мистецько зроблений виріб і він ще прикрашає оселю. Тобто його могли виносити з хати, але на наступний рік знову заносили і ставили в оселі", - каже член Національної спілки майстрів народного мистецтва Раїса Павленко.
У різних регіонах дідух міг виглядати по різному. В центральній Україні це був щільно зв`язаний перевеслами сніп, прикрашений сухими травами, калиною, бубликами, солом`яними павучками і ангеликами. Водночас, на Закарпатті дідуха робили у вигляді деревця з гілочками.
Ще однією прикрасою українських домівок був різдвяний павук. Цей солом`яний витвір чіткої геометричної форми відображав уявлення наших предків про всесвіт. Вважалось, що він забирає негативну енергію і гармонізує простір. Господині також любили плести вінки з пшениці і сухоцвітів. Коли на них ставили гарячий посуд з кутею, хата наповнювалась літніми пахощами.
"Мені дуже подобається, коли займаєшся соломоплетінням отримуєш дуже великий заряд енергії. Цим дуже приємно займатись", - каже майстриня Ірина Артамонова.
Навчитись соломоплетінню не складно, - кажуть майстри. Варто лише не лінуватись і фантазувати, аби у домі оселився дух справжнього українського Різдва.