Доки триватиме війна?

Згадайте Мінські домовленості. Все, що треба зрозуміти з того кейсу, – Мінські домовленості не спрацювали, тому що Володимир Путін не хотів компромісу, а це рішення розглядалося Україною саме як пошук компромісу. Вдумайтесь, це та помилка, на якій ми вже повинні бути навчені. Вона відображає "російський підхід до миру". Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Читайте також Командування має план на Покровськ․ Та чи спрацює він у реальності?

Від початку того, як Дональд Трамп став президентом, почався публічний мирний колапс. Суть підходу Трампа полягала в тому, що всі сторони (Зеленський, Путін, Трамп) декларували бажання та прагнення до миру. Отже, все вдасться? Не дуже. Кожен розумів "прагнення до миру" по-своєму.

Тому абсолютно логічно, що від оптимістичних заяв Трампа про швидкий кінець війни ми отримали слова розчарування, які зійшли з його вуст. Це відбулося тому, що "прагнення до миру" сторін ніяк між собою не перекликаються.

Ще раз – кожен бачить "мир" по-своєму, а отже війна триває і буде тривати доти, доки це бачення хоча б не перетвориться в паралельні вектори.

Я вимушений провести сумну аналогію. На жаль, від Мінських домовленостей до сьогоднішнього моменту кардинального зсуву в позиції Путіна ми й досі не бачимо. Недавні слова Касима-Жомарта Токаєва про те, що Путін пішов на поступку, – нічого іншого, як ситуативний політичний реверанс Казахстану, який намагається втриматися в глобальній геополітиці. І такому підходу, до речі, нам треба вчитися, але менше з тим.

Погана, м'яко кажучи, економіка Росії не призводить до пом'якшення позиції Путіна, суттєві та непомірні, абсолютно алогічні втрати Путіна на цій війні не зупиняють його. Отже, він готовий платити будь-яку ціну.

Його війна проти України для нього – це фінал його життя, це принцип. Він не відступатиме, бо в чому тоді буде сенс його буття? Логічний, емпіричний вимір у вирішенні війни очевидно (хоча й не для всіх) не працює.

Що далі? Вічна війна? Напевно, що так. Путін ініціював один із вірогідних перерозподілів світу, про який писав американський політолог Джордж Фрідман у своїй книзі "Прогноз подій XXI століття". Приємно читати його прогноз, де він пише, що Росія на початку 2020-х років розвалиться, але щось пішло не так.

Як ми бачимо зараз, ні війна, ні санкції, про які писав Фрідман і які стосувалися мирного життя, не спрацювали на розвал навіть у такій надкризовій ситуації.

Після війни наше життя не стане одразу безтурботним

Ще один аспект, який варто врахувати, – це глобальна економічна криза, яка майорить на горизонті. Тож навіть, якщо закінчиться війна, не можна сказати, що наше життя одразу стане веселим та безтурботним. Оскільки ми зануримося в післявоєнний період соціальних, демографічних, економічних криз в Україні.

Відбудеться серйозне послаблення, так званий "відкат" від жорсткості воєнного часу, а Росія так само не зникне з нашого кордону. На фоні перманентної небезпеки нове українське життя після війни буде абсолютно новим. Так, ми все ще будемо бачити ті самі вулиці, доми, людей, але ті самі люди вже будуть іншими, соціальні процеси серед цих людей будуть змінюватися.

Важливо Усі знають, але мовчать: яка справжня ситуація з експортом нафти з Росії

Будь-яка криза, будь-який конфлікт сам по собі виступає каталізатором, прискорює процеси й, отже, допомагає досягнути швидкого результату. Це означає, що небачений, новий соціальний фон в Україні потребуватиме значної мудрості пересічного українця, а також (паралельно) серйозних, але обережних реформ інституцій.

Зараз ми їдемо на старій, радянській системі й віримо в те, що Україна зможе реалізувати свій потенціал. І я в це вірю, але закликати до свідомості потрібно вже зараз, бо війна, на жаль, стала буденністю, а нова післявоєнна реальність стане новим шоком, в якому заново треба навчатися жити.

Повертаючись до питання, коли закінчиться війна, відповідь проста: коли піде або помре Путін. Тобто навіть якщо війна зараз припиниться, – це будуть "Мінські домовленості 3.0". Так званий "компроміс", який знайде Трамп. І це якщо знайде.

Зараз ми чуємо, як Трамп каже "дайте їм повоювати", натякаючи на ще більше послаблення сторін війни, які на цьому тлі мають дійти до розуміння, що сторонам необхідна пауза. Але, як я вже писав вище, для Путіна будь-яка ціна припустима, бо для нього це фінал його життя, фінальна битва. Цікава, збочена, кровожерлива битва, від якої він отримує психоемоційний стимул.

Тож я говорю про кілька головних тез, об'єднаних однією лінією. Ілюзія компромісу з Росією є імпотентною, а майбутнє України – це тривала та глибока трансформація, а не швидкий мир. В осяжному майбутньому ми можемо отримати тимчасову паузу, а не справжній мир. Хоча чи стане це справжнім миром, залежатиме від того, як швидко трансформується система та українці.

Тільки серйозний стримувальний фактор може стримати Росію від агресивних дій. Мир не прийде через компроміс, а лише через крах путінської системи. І навіть тоді Україні доведеться не просто святкувати перемогу, а будувати нову країну в новому світі. А для цього нам треба шукати людину, яка на це спроможна. І це ще один виклик.