Свіжий біль старої війни
І ми перекидаємося фразами про війну й про мир. І за цим листуванням ніколи не зрозуміти, чому, власне, йде ця війна. Дивна, жахлива війна, на якій ллються потоки крові та ненависті, гинуть цілком реальні люди і руйнуються найміцніші зв'язки.
Варте уваги Російські zондеркоманди перемелюють мирні квартали з людьми: промовисті кадри трагедії Харкова
Не виходить не думати про те, що відбувається, і я майже заздрю тим, хто може жити колишнім життям, ніби нічого не сталося. Не виходить так. Здається, що з нами було давно, що це вже неправда і забулося. А те, що зараз, болить гостро, навіть якщо це відбувається не з тобою.
Як Росія вкрала наново збудовані життя
"Люди гинуть, війна, а ти зі своїми проблемками", – різко відповідає мені подруга. Звичайно, на тлі війни будь-які мої проблеми – "проблемки". І річ навіть не в масштабах моїх питань, у неї в Україні – син призовного віку, і з цим її болем не зрівняється жодна моя проблема, якою б глобальною вона не була.
Усі вісім років серед нас вона була найпродуманішою – не залишила здібного сина поруч зі своєю спідницею, не виштовхнула його до Росії, вона бачила майбутнє в Україні, і цьому рішенню заздрили буквально всі довкола.
Щоб навчати сина в Україні, потрібна була гривня, чистий паспорт, впевненість і бачення життя в перспективі. Хто з нас міг похвалитися цим? Вона могла. І у своєму колективі вона була тією мудрою Ельзою, яка бачила на крок уперед, чим викликала гостру заздрість усіх.
Таких історій – сотні. Про те, як люди навчилися жити за ці вісім років, поки не почався новий виток війни, що зачепив без винятку всіх, що зруйнував звичні схеми життя, плани, маршрути переміщення, бізнес, актуальність оформлення перепусток за гроші або обмін валюти.
Радимо Планом А Росії було взяти Київ за 2 дні, а планом Д стане розбомбити Воронеж
Ніхто не хоче бути гарматним м'ясом
Для багатьох зараз їхній бізнес (в окупованому Луганську – 24 канал) – на паузі, шукаються нові засоби існування, нові джерела доходу. Хоча, це теж не так.
Працюють зараз жінки. Чоловіки здебільшого сидять удома, буквально ховаючись за спідницями. "За скільки ти продавав цю ковбасу", – дзвонить дружина додому, працюючи увесь місяць замість чоловіка.
Усім ясно – він сидить удома. Не може вийти, не може працювати – ховається, як і багато хто, від мобілізації. Слухавку бере тільки на дзвінки з перевірених номерів та не відчиняє нікому двері. Бізнес майже у всіх на паузі з 23 лютого. Працюють дружини та старі, але в основному все зачинено – будівельні магазини, шиномонтаж, майстерні.
Актуальне Усі росіяни несуть колективну відповідальність за війну в Україні
"Мій син так боявся, так боявся, майже збожеволів, – розповідає знайома, – я вже не витримувала з ним. Метався по хаті, боявся підходити до вікон, виходив тільки ночами і ходив городами. Я сказала йому: "Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця", але потім він домовився про "броню" для себе, і нам усім стало легше".
І це теж – про реалії та новий бізнес заразторгівлю "бронею". І паралельно, в якійсь іншій реальності, приходять звістки про загиблих. І це теж про те, що все, що відбувається зараз, –неминучий жах, якому немає кінця.
Зверніть увагу – російські окупанти вщент зруйнували Охтирку на Сумщині: дивіться відео