Ідея контролю США над Гренландією знову стала центральною темою американської політики, але цього разу вже не у вигляді специфічної риторики Дональда Трампа, а як елемент ширшої боротьби за Арктику. Публічні заяви про посилення "національної безпеки", погрози і образи на адресу Копенгагена, нервова реакція Данії та союзників по НАТО, а також плани Росії та Китаю на регіон зійшлися в одній точці.

24 Канал проаналізував, чому Гренландія стала ключовим елементом арктичної безпеки США та всього Заходу, які ризики це створює для України, а також чи можливий у цій ситуації компроміс, що дозволить зупинити кризу без перекроювання кордонів. Допоміг нам розібратися в цій складній конфігурації публічних погроз і реального компромісу навколо Гренландії український політолог Ігор Рейтерович.

Цікаво Будуть торги, – політолог спрогнозував результат зазіхань Трампа на Гренландію

Відразу після того, як Дональд Трамп вдруге зайняв Овальний кабінет, тема Гренландії знову опинилася в центрі зовнішньополітичного порядку денного США. Однак те, що на початку 2025 року виглядало як ексцентричний "політичний тролінг" – спроба струсонути союзників і перевірити межі їхньої лояльності, – у січні 2026-го переросло в системний і дедалі жорсткіший тиск, підкріплений не лише риторикою, а й конкретними економічними інструментами.

Публічно Білий Дім наполягає на тому, що посилення американського контролю над Гренландією необхідне заради "національної безпеки" США та стримування активності Росії та Китаю в Арктиці. У Вашингтоні дедалі частіше описують острів як критично важливий елемент північної оборонної архітектури, без якого Сполучені Штати нібито не здатні ефективно захищати власну територію і союзників. У цій логіці Данія постає як держава, що не має достатніх ресурсів, щоб гарантувати безпеку регіону.

Ігор Рейтерович

політолог

Мені складно уявити, що Сполучені Штати силовим шляхом починають захоплювати острів, на якому живуть люди – громадяни Данії. Навіть якщо частина населення острова мріє про незалежність, мовиться саме про незалежність, а не про бажання стати частиною Сполучених Штатів… Такий крок фактично розв'язав би руки всім країнам світу, випустив би, образно кажучи, джина з пляшки та перетворив би США на країну-агресора – роль, якої Вашингтон завжди уникав і якої насправді дуже боїться. Саме тому я вважаю, що всі ці заяви слід сприймати радше як елемент політичного тиску.

Втім, вже трохи згодом тема Гренландії перестала бути виключно дискусією про безпеку. Адміністрація Трампа перевела її в площину економічного тиску, пригрозивши запровадженням тарифів проти тих європейських держав, які виступають проти фактичної анексії острова американцями. Президент США публічно заявив, що нові торговельні обмеження діятимуть доти, доки "питання Гренландії не буде вирішене".

За інформацією західних медіа, йдеться про тарифи проти мінімум восьми європейських держав з початковою ставкою у 10% з подальшим збільшенням до 25% оновленого мита. Такий крок став безпрецедентним, адже уперше в історії НАТО один з членів альянсу відкрито використав економічний тиск для просування своїх претензій на території іншого союзника.


Представники адміністрації Трампа прибувають до Гренландії для політичної агітації / Фото AFP

В Європі з таким зухвалим підходом вирішили не миритися. У Брюсселі та ключових столицях ЄС дії Вашингтона сприйняли вже не як елемент переговорів, а як форму політичного шантажу та заявили, що така поведінка є неприйнятною. Європейські дипломати почали відкрито обговорювати можливість застосування інструментів у відповідь – зокрема механізму, який дозволяє ЄС реагувати на економічний примус з боку третіх країн.

При цьому торгівельна угода між США та Євросоюзом, яку напередодні Брюссель узгодив через болісний для себе компроміс – ризикує зірватися та звести нанівець всі зусилля останніх місяців.

Натомість у Європі все ж намагаються уникнути прямої ескалації, щоб не допустити перетворення гренландської кризи на повномасштабний конфлікт всередині НАТО. Зокрема, віцеканцлер Німеччини Ларс Клінґбайль висловив сподівання, що Трамп поверне дискусію навколо Гренландії у більш дружнє та прагматичне русло, а британський прем'єр Кір Стармер також закликав до діалогу та підкреслив, що "тарифна війна нікому не потрібна".

Однак риторика Дональда Трампа стає дедалі жорсткішою, і президент США публічно продовжує знецінювати масштаби оборони острова, дозволяючи собі саркастичні формулювання про "дві собачі упряжки". Такі заяви добре працюють на радикалізовану частину внутрішнього електорату, але виглядають надзвичайно токсично для європейських союзників, які бачать в цьому не обговорення безпекових питань, а демонстративний політичний та економічний тиск.

На додачу, міністр фінансів США Скотт Бессент публічно заявив, що Європа нібито не має достатніх військових і фінансових спроможностей, щоб гарантувати безпеку Гренландії, а отже не може розраховувати на збереження статус-кво. У його інтерпретації питання контролю над островом стає маркером "слабкості" європейських союзників, які, на думку Вашингтона, надто довго покладалися на США.

Такі заяви Бессента покликані додатково легітимізувати жорсткіший курс Білого дому, адже аргументація базується тепер не лише навколо потенційної загрози з боку Росії та Китаю, а й навколо неспроможності самих європейських союзників самостійно фінансувати та відповідати за стратегічно важливі регіони.

Реакція самих Данії та Гренландії на цю ескалацію була швидкою. Прем'єр Гренландії після переговорів з американською стороною публічно заявив, що автономія віддає перевагу зв'язкам з Данією, а не зі Сполученими Штатами, чітко давши зрозуміти, що не готова змінювати політичну орієнтацію під зовнішнім тиском. Цей сигнал був адресований не лише Вашингтону, а й населенню острова, яке американці окремо "обробляють", розглядаючи виплати місцевим жителям від 10 до 100 тисяч доларів за підтримку ідеї зміни прапору на острові.


Протест жителів Гренландії проти американського втручання / Фото Getty Images

Утім, у Гренландії та Данії відбулися акції протесту проти дій адміністрації Трампа з вимогами поважати суверенітет острова та припинити зовнішній тиск. Уряд Данії також оголосив, що не братиме участі в Всесвітньому економічному форумі в Давосі, розглядаючи це як символічний жест протесту проти економічного й політичного шантажу з боку США. Таким чином, конфлікт навколо Гренландії остаточно перетворився на відкриту кризу у відносинах між союзниками.

Та Дональда Трампа вже було не зупинити, і він почав вигадувати все більш абсурдні причини для пояснення своїх посягань на територію Гренландії. Президент США звинуватив уряд Норвегії в тому, що вони ніяк не вплинули на нобелівський комітет, щоб сам Трамп нарешті отримав омріяну "премію миру".

На додачу, почали з'являтися й публічні підігравання Трампу з боку Москви. В Кремлі заявили, що президент США "увійшов би в історію", якби досяг повного контролю над островом. Така реакція росіян цілком очевидна, адже прямо зараз Трамп працює на розколювання західного альянсу, а в Європі вже прямо обговорюють, що анексія Гренландії Штатами стала б справжнім подарунком для Володимира Путіна.

Копенгаген, зі свого боку, перейшов від дипломатичних заяв до військово-політичних кроків. На тлі американських погроз Данія оголосила про розширення військової присутності та проведення оборонних маневрів на території Гренландії за участі підрозділів армії, флоту та авіації, а також союзників по НАТО. Формально ці кроки пояснювалися посиленням арктичної безпеки, однак їхній таймінг чітко демонстрував політичний сигнал, що Данія готова самостійно забезпечувати контроль над островом у межах альянсу, не передаючи суверенітет під "зовнішнє управління".


Союзники по НАТО надіслали військових до Гренландії, але в надзвичайно малій кількості / Фото AP

У підсумку дедалі очевидніше, що США використовують гренландське питання як інструмент комплексного тиску – від медійної атаки до торговельної війни. І те, що минулого тижня здавалося виключно політичною грою та спробою промацати червоні лінії союзників, сьогодні видається ризикованою лінією на руйнацію цього союзництва як такого.

Якщо відкласти різку риторичну форму, у якій Дональд Трамп просуває тему Гренландії, і подивитися на її реальний безпековий зміст, аргументи Вашингтона виглядають не такими вже й екзотичними, а самі наміри – доволі раціональними.

Гренландія дійсно є одним із ключових елементів арктичної архітектури безпеки США та всього НАТО, і саме тому будь-яка напруга навколо острова автоматично виходить за межі двосторонньої суперечки між союзниками.

  • Насамперед мовиться про системи раннього попередження та протиракетну оборону. Американська база Pituffik у північно-західній частині острова є критично важливим елементом системи виявлення балістичних ракет, що можуть летіти в напрямку Північної Америки через Арктику.

Саме цей маршрут традиційно вважається найкоротшим і найімовірнішим у сценаріях ядерного стримування. Офіційні матеріали Космічних сил США прямо вказують, що інфраструктура в Гренландії є незамінною для систем раннього попередження та контролю повітряно-космічного простору.


Кремль визначає Арктику як один з ключових стратегічних пріоритетів / Фото Міноборони Росії

  • З іншого боку фіксується серйозна активізація Росії в Арктиці. За останні роки Москва суттєво наростила військову присутність уздовж Північного морського шляху. Росія відновлює радянські військові бази, розгортає системи протиповітряної оборони та модернізує свій Північний флот.

Аналітики наголошують, що Арктика для Кремля – не ситуативна забаганка, а стратегічне питання і канал доступу до Північної Атлантики. Саме цей маршрут традиційно вважається найкоротшим і найімовірнішим у сценаріях ядерного стримування.

  • Окрему увагу у Вашингтоні приділяють і Китаю. Попри те, що він не має арктичних територій, у своїх офіційних документах Пекін прямо позиціює себе як "near-Arctic state" та декларує інтерес до арктичних маршрутів, ресурсів і участі в управлінні регіоном.

Західні аналітики звертають увагу, що китайська присутність у Гренландії наразі обмежена і не має військового характеру. Водночас інфраструктурні та ресурсні проєкти традиційно розглядаються США як потенційна точка входу для довгострокового політичного впливу – саме цей сценарій і викликає занепокоєння у Вашингтоні.

Втім, твердження Білого дому про нібито повну неспроможність Данії забезпечити безпеку острова залишається грубим перебільшенням. Хоча військовий потенціал Копенгагена не можна порівнювати з можливостями США, ще восени 2025 року Данія оголосила про суттєве збільшення інвестицій в арктичну оборону – з акцентом на морське патрулювання, безпілотні системи та супутникове спостереження.

Це свідчить, що Данія реагує на ті самі загрози, але робить це в логіці координації з союзниками, а не одностороннього контролю над територією.


Посилення американських сил на території Гренландії дозволить США контролювати майже всі морські шляхи в Арктиці / Bloomberg

Варто розуміти, що Гренландія дійсно є критично важливою для безпеки США і НАТО, і цей факт не заперечують ані Данія, ані європейські союзники. Проблема ж полягає не в самих цілях американців, а в методах їх досягнення. Там де Вашингтон бачить швидкий спосіб "закрити прогалини" у своїй арктичній обороні, союзники бачать ризик небезпечного прецеденту, здатного підірвати довіру всередині альянсу.

Ігор Рейтерович

політолог

В цій ситуації існує надто багато підводних каменів, які роблять реалізацію анексії в законний спосіб практично неможливою. Саме тому наполегливість Трампа в цьому питанні виглядає радше як спроба підвищити ставки. Налякати всіх, а потім вийти на певне компромісне рішення, яке відповідатиме принципам міжнародного права і водночас задовольнить інтереси Сполучених Штатів.

Саме тому пошук компромісу щодо Гренландії стає необхідністю, адже без стриманого і виваженого підходу спроби посилити безпеку США в Арктиці можуть ускладнити координацію всередині НАТО і зрештою підвищити ризики для безпеки як Європи, так і самих Сполучених Штатів.

Після тижнів риторичної ескалації стає зрозуміло, що сценарій прямої анексії Гренландії американцями практично не має шансів на реалізацію, але й повернення до статус-кво без поступок з боку союзників виглядає малоймовірним.

Для США Гренландія – це питання часу й вікна можливостей, яке, на думку Вашингтона, швидко закривається, адже ситуація в Арктиці стрімко змінюється. Натомість для Данії та Гренландії – питання меж допустимого, адже жодні безпекові аргументи не виправдовують перегляд суверенітету та кордонів союзника, навіть у межах Альянсу.

Саме тому західні аналітики сходяться на тому, що можливий компроміс стосується не кордонів, а форм і обсягу повноважень. Після серії напружених дискусій США, Данія та Гренландія погодили формат арктичної робочої групи – механізму, який дозволяє обговорювати посилення безпеки, інфраструктури й військової присутності без відкритої розмови про зміну статусу острова. Для Вашингтона це шанс закріпити свою провідну роль у регіоні, а для Данії – зафіксувати червоні лінії.


Американський літак на злітній смузі космічної бази Pituffik в Гренландії / Фото Космічних сил США

Інший елемент можливого компромісу полягає в розширенні фактичної американської присутності без формального "контролю" над територією. Західні дипломати очікують, що йтиметься про модернізацію інфраструктури на базі Pituffik, розширення морського та повітряного патрулювання, інтеграцію данських і союзницьких систем спостереження, а також більшу участь США в арктичних навчаннях.

Такий сценарій дозволяє Білому дому звітувати про посилення оборони на Півночі, не створюючи прецеденту силового або політичного тиску на союзника.

Ігор Рейтерович

політолог

Ймовірніше за все, США просто розширять свою присутність – домовляться про додаткові об'єкти протиракетної оборони та ширші можливості контролю… Данія надасть спеціальні дозволи й це буде оптимальним варіантом для всіх сторін. Схоже, саме цього Трамп і домагається, традиційно максимально підвищуючи ставки.

Водночас у самому Альянсі ця історія залишає по собі неприємний осад. Адже навіть якщо компроміс буде знайдено, методи, які використав Вашингтон, підірвали довіру всередині НАТО та посилили страхи європейців щодо агресивної зовнішньої політики США.

Це особливо відчутно на тлі інших різких кроків адміністрації Трампа – від нещодавнього арешту вже колишнього президента Венесуели Ніколаса Мадуро до посилення тиску на союзників у питаннях оборонних витрат. Компроміс навколо Гренландії майже напевно означатиме більше американських військових і технічних можливостей на острові – але без зміни прапора.

Історія з Гренландією стане тестом не стільки для безпеки в Арктиці, скільки для здатності Заходу утримувати єдність під тиском "оновленої" зовнішньої політики США. Якщо союзникам вдасться зафіксувати компроміс у межах правил і процедур, НАТО вийде з цієї кризи політично ослабленим, але натомість зміцненим у військовому сенсі.

Якщо ж ні – Гренландія ризикує стати прецедентом, який довго відлунюватиме далеко за межами Європи.

Однак сама по собі ескалація напруженості навколо теми Гренландії швидко вийшла за межі внутрішньої європейської проблеми та безпосередньо вдарила по підтримці України у війні проти Росії – при чому в найбільш важливому аспекті. Ще кілька днів тому європейські лідери готувалися використати Всесвітній економічний форум у Давосі як майданчик для розмови з Дональдом Трампом про гарантії безпеки для України та подальшої післявоєнної архітектури стримування Росії. Натомість криза навколо Гренландії та тарифні погрози США повністю змінили порядок денний, змусивши європейців буквально "переписувати" свій порядок денний для подолання нового виклику.

Фактично ж Україна опинилася заручницею глибшої проблеми – вже не зовнішніх загроз на східному фланзі НАТО, а кризи довіри між союзниками всередині самого альянсу. Коли президент США погрожує економічним покаранням країнам НАТО за відмову підтримати його територіальні вимоги до союзника – питання гарантій безпеки для третьої сторони автоматично втрачає свою пріоритетність. Адже як можна вести серйозну розмову про зобов'язання США щодо безпеки України, якщо під сумнів ставляться базові норми та принципи взаємодії всередині альянсу.

Натомість нового значення поступово набуває європейська "коаліція охочих", що сформувалася навколо підтримки України, коли участь Вашингтона послабла. Механізми координації, створені для допомоги Києву – регулярні контакти радників з нацбезпеки, пряме спілкування лідерів, неформальні канали ухвалення рішень – тепер розглядаються як можливий фундамент для розбудови ширшої європейської автономії у питанні безпеки.


Лідери країн-учасниць "коаліції охочих" під час зустрічі з президентом Володимиром Зеленським / Фото Getty Images

Для України це створює суперечливу, але подекуди позитивну ситуацію. З одного боку, увага Заходу розпорошується, а політичний та економічний капітал, який міг бути витрачений на тиск проти Росії, йде на внутрішні суперечки. З іншого – саме український досвід війни, мобілізації та використання сучасних технологій дедалі частіше розглядається в Європі як ключовий елемент майбутньої системи безпеки, без повної опори на США, а подекуди покликаний той самий Вашингтон стримувати.

Показово, що на тлі кризи навколо Гренландії питання членства України в НАТО в європейських дискусіях уже не виглядає єдиним або навіть головним варіантом розвитку подій. Натомість з'являються альтернативні сценарії – від довгострокових гарантій безпеки від європейців до включення України в ширші оборонні ініціативи поза класичними структурами альянсу НАТО. Парадоксально, але саме поведінка США підштовхує європейців до глибшого осмислення ролі України вже як не об'єкта, а суб'єкта у майбутній безпековій архітектурі Європи.

Зрештою, наміри США щодо Гренландії стали не лише випробуванням для самого НАТО, а й підставою для потенційних глибоких змін у західному альянсі в ширшому сенсі. Якщо союзникам не вдасться стабілізувати відносини зі США, питання підтримки України дедалі більше вирішуватиметься виключно в європейській логіці та силами самих європейців.

Ситуація залишається небезпечною, адже якщо Захід втратить свою єдність, попри всі позитивні перспективи, підтримка України ризикує суттєво послабнути, а Європа буде змушена захищати свої інтереси не лише від східного сусіда в лиці Росії, а й несподівано від агресивних посягань з Заходу – від Сполучених Штатів Америки.