Попри переконання, що Путін готовий до змістовного діалогу, Трамп наразі змушений визнати зворотне – Путін вдається до тактики зволікання. Про це повідомляє 24 Канал з посиланням на The Atlantic.

Дивіться також Путіну начхати на погрози Трампа: ескалація в Україні – це перевірка його терпіння, – CNN

Трамп, схоже, досі вірить Путіну

Видання називає взаємини між Трампом і Путіним як "один із найтриваліших і найзначніших геополітичних бромансів за останні часи, який продовжує існувати, попри звинувачення (на адресу Росії, – 24 Канал) у втручанні у вибори, розслідування спеціального прокурора (проти Трампа, – 24 Канал) та вторгнення в Україну".

Президент США "роздратований небажанням Путіна підписати угоду про припинення вогню з Києвом та новими кадрами насильства в Україні". Він навіть публічно висловлює критику в його бік і мислить над санкціями, щоб всадити Росію за стіл переговорів.

З посиланням на двох "зовнішніх радників" американського лідера та третє джерело, обізнане з переговорами, The Atlantic пише, що Трамп почав почуватися приниженим тим, що Путін "водить його за ніс".

Попри це, Трамп відклав рішення про тиск на Москву на "два тижні", що, на думку авторів, є типовим способом Трампа тягнути час. Це породжує побоювання, що відносини між Трампом і Путіним "встоять".

Чи може "захоплення" Трампа Путіним зрештою тріснути

Видання зазначає, що Трамп "давно перебуває під враженням від Путіна та його автократичної влади", а тому "наполегливо працював над встановленням стосунків зі своїм російським колегою".

Колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон відзначив, що президент щиро вірив, ніби його особисті зв’язки з Путіним дадуть змогу домовитися за день. Але реальність виявилася зовсім іншою. Путін не тільки відмовився від 30-денної паузи в бойових діях, яку раніше узгодили США та Україна, а й посилив ракетні атаки. Навіть потенційна зустріч у Стамбулі з Володимиром Зеленським і самим Трампом була проігнорована. Замість поступок російський лідер поглибив конфлікт.

Лише після усього цього Трамп заявив, що з Путіним нібито "щось сталося" та "він геть збожеволів". У Кремлі назвали це "емоційним перевантаженням" Трампа. Погодження України на перемир'я викрило російський блеф, коли у Кремлі відкинули цю пропозицію.

Однак, як зазначають у виданні, офіцер КДБ, що перебуває на чолі Росії десятиліттями, навряд чи зійшов з розуму. Путіну просто не потрібне перемир'я, оскільки він впевнений, що перемагає. Мирна угода означатиме для нього щось втратити: поступитися територіями, дозволити західним країнам озброювати Україну. Він і зараз, ймовірно, вважає – і небезпідставно – що йому успішно вдається руйнувати НАТО та розділяти союзництво Києва і Вашингтона, вважають в американській та європейських розвідках.

Трамп чутливий до питання війни

За даними видання, Трамп ненавидить сцени війни й був збентежений новими кадрами загиблих українських мирних жителів, включаючи дітей, повідомили авторам публікації двоє зовнішніх радників президента США, які спілкувалися з журналістами на правах анонімності.

Ці свідчення мають історичний приклад. У 2017 році Трамп наказав завдати ракетних ударів по сирійській авіабазі після того, як йому показали, за його власними словами, "страхітливі" кадри загиблих дітей, убитих хімічною зброєю за кілька днів до того. Через кілька місяців він розкритикував Саудівську Аравію після того, як йому показали фото єменських голодуючих дітей, що спричинено блокадою Ємену з боку Ер-Ріада.

Попри очевидне розчарування, Трамп не втрачає надії укласти угоду. Він уже обговорює з радниками можливі санкції, але не вживає кроків, очікуючи на підсумки перемовин делегацій Росії й України 2 червня в Стамбулі.

Втім, якщо Трамп повністю відмовиться від спроб зупинити війну, це лише зміцнить позиції Москви. За оцінками експертів, така відмова може призвести до зростання насильства з боку Росії. Москва вже посилювала атаки на українські міста після заяви Трампа про можливість виходу США з мирного процесу. Якщо Вашингтон припинить передачу розвідданих або оборонну допомогу, баланс сил у війні може суттєво змінитися не на користь Києва. У цьому випадку вся відповідальність за військову підтримку України ляже на Європу, яка не має таких можливостей, як США.